Ми годуємо гостя як гусака для фуа-ґра, при цьому його переконуючи, що приготоване нами нікуди не годне: «Беріть, беріть ще, та тільки воно ж не таке! Беріть».
Ми до смерті віддані власним принципам, особливо коли йдеться про голубці чи деруни. Ми легко заміняємо бешамель смальцем, проте свято віримо у те, що борщ готує тільки наша бабця, а решта — то не борщ. Ми шукаємо зопрілі тіла наших ближніх у сауні кормової кукурудзи і медитативно малюємо сердечки на вікнах, що запріли від холодцю.
Ми не поважаємо їжу, коло якої не треба замахатись, але нам виправдано соромно за любов до олів'є.
Нас збуджують пиптики херсонських помідорів і ми знаємо, як повільно роздягнути капусту.
настільки не було сил відкладати читання, що по дорозі додому з Нової пошти я забігла у дуже затишну кав’яреньку і запивала журбу какао та заїдала чорничним тартом. Це божественно, ніжно і в саме серденько.
Окрема подяка за якісну поліграфію, короткий переказ попередніх сторінок та посилання на авторів ілюстрацій та фото. У тому переліку цвіт українських митців. Пішла перевіряти, раптом на когось злочинно ще не підписалася.
Симпатична настроєпіднімальна душевна книжка. Багато впізнаваних моментів, особливо про компліменти і припрошування)) Радію бути в команді ілюстраторів (мої там голубці).
Після 24 лютого їжа якось не особливо смакувала і пироги щось геть не виходили. Та й деяких продуктів не було в супермаркеті, поки не виїхали в евакуацію. І трохи дивно було ходити в магазин чи супермаркет, а там все було. Привезли з собою крупу кіноа і кус-кус, а батьки дивилися на нас здивовано: як таке можна їсти? І що це взагалі таке? "Що зваримо? Картоплю, картоплю і ще раз картоплю" - казали вони. "А щось, крім картоплі, є?" - питала я. От важко було в плані харчування пережити ці два місяці в плані харчування, бо в кожного з нас свої харчові звички, і не так легко їх змінити. Саме тому я дуже розумію, про що книжка Євгенії Кузнєцової "Готуємо в журбі".
Це гумористична книжка про наші кулінарні традиції з ілюстраціями та фото різних художників, кожна окрема сторінка оформлена геть в іншій стилістиці, і мені це дуже сподобалося. Це такий іскрометний гумор, як в гуморесках Остапа Вишні. Бо на балконі традиційно склад зі скляними банками, які дуже шкода викинути. Так само шкода сировини чи їжі за принципом "щоб не пропало". І щоб накрити стіл, треба неодмінно "замахатися". А про куплений торт треба обов'язково сказати, що то "хімія і ГМО". До речі, моя мама просто не може жити, поки не спече мені в дорогу налисники ("можна назвати по-подільськи - налісніки") і накрутить голубців (для цього треба знайти найкращу капусту на базарі - таку "як на голубці"). Пам'ятаю, як була в родичів на Великдень, так бабуся постійно припрошувала до їжі: "Бери їсточки, внучечко. А ти оце і оце їла?". Що вже казати про новорічно-різдвяний марафон😂 І треба ж все доїсти, бо пропаде😂 Знайома ситуація?
Словом, це книжка для того, щоб пореготати з тих кулінарних ситуацій, які дуже близькі нам усім. Бо ми готуємо їжу в будь-яких ситуаціях - в журбі і радості. І знаю з власного досвіду, що навіть зготувавши щось смачне, неодмінно шукаємо у своїй страві якісь огріхи - то пригоріло, то сметана скисла, то недотушила, то недоварила, то багато соди всипала, то пересолила... Впізнали себе?
До речі, до книжки є ще листівки з крутити кулінарними написами: "Наша любов незбагненна, як спаржа", "Люблю тебе більше, ніж борщ моєї бабці", "Без тебе я пропалу, як смородина, з якої не зробили варення" тощо. Ще один привід для усмішки😂
Це так смішно і так правдиво, що просто до сліз. Прочитали вголос за один вечір, сміялися і обговорювали, чи так само смішно буде нашим родичам. Впізнавано до тих самих фантомних болей, коли готова DHL за 200 євро відправляти банки додому.
Подарувала собі цю книжечку на день Св. Миколая і так втішилася)* Дуже ґрунтовна, іронічна, дотепна історія українського народу в стравах. Після прочитання дуже хочеться олів"є, голубців, щоби хтось поприпрошував і терміново зварити холодець.
Минулий рік я почала з книги, яка зовсім не сподобалась. Цей почну з книги, яка сподобалась. Трохи шкода, що мало. Але душевненько і правдиво. Ілюстрації різних художників, серце радіє. Вся правда про закон перепрошіння, про «щоб не пропало», і про те, що треба максимально замахатися, але подати виду, ніби все так і має бути. <3
Книгу читаю англійською, ілюстрації неймовірні, тексти іронічні / смішні. Вибрати найкращий розділ я не можу, кожен розділ це любов. Але пів зірочки знімаю за Борщ= borsht ( в розділі Борщ ми бачимо десь десяток різних варіантів написання, але розділ називається borsh, але далі по книзі спеллінг знову скаче то так то сяк), і за те що деякі українські слова з'являються в розділах раніше до того як далі по тексту з'явиться переклад. Так слово smetana ми бачимо за кілька розділів до пояснення, що воно таке.
Я не виключаю, що хтось може закинути книзі меншовартість, але я почула (а слухала я прекрасну аудіоверсію, яку начитувати авторка із супроводом Дахи Брахи) стільки relatable моментів, і дуже багато сміялася за ці півтори години. Щиро раджу!
Такий правдивий милий і нещадний антропологічний нарис. Читала і перед очі ставали всі ці рідні абсурдні сцени на кухні і за столом. Аж голубці захотілося зробити.
Єдина фатальна помилка, якої можна припуститись із налисниками - це назвати їх блінчиками. Будь-які інші варіації приготування налисників допускаються. *** Ніхто не знає рецепта смородинового варення. Його немає. Печальні бубки поспіхом засипають цукром, перемішують, а потім розкладають у тару, яка полишалась від елітни�� варень. *** Якби хіпі не були такими обмеженими, вони побудували б свій рух не на марихуані й квітах, а на дерунах. *** Конституція України повинна чітко закріпити статус херсонських помідорів з пиптиками і без них як невід'ємного базового права українців. *** Істинна правда, наостанок: БУДЬ-ЯКА СТРАВА НЕ ВВАЖАТИМЕТЬСЯ ПОВНОЦЕННОЮ, ЯКЩО КОЛО НЕЙ НЕ ТРЕБА БУЛО ЗАМАХАТИСЬ.
+ ця книжка дуже смішна + вона може допомогти зрозуміти, чому деякі спогади з дитинства такі крінжові + я купила її аудіоверсію на АБУКу + завдяки їй дізналась про ДахаБраху + завдяки Дарці Озерній дізналась про цю книжку
Отримала вчора свіженьку адаптацію цієї книжки англійською, яку замовила приятелю-іноземцю на подарунок, розгорнула подивитися на секундочку — а далі все як в тумані.
Це прекрасна книжка на подарунок іноземцям. Гарна, кумедна, легка, дотепна, але при цьому в ній постійно згадуються факти про Голодомор та невтомно нагадується, хто агресор і зло та що сруня — не люди.
Сподіваюся, моєму приятелю сподобається так само, як і мені.
ПС Коли (якщо) правильне видання тут нарешті з'явиться, перенесу відгук туди, а поки йой, най буде
Нарешті я її знайшла - найкращу книжку 2021 року ))) Ця книжка - це моя любов! Без перебільшень, абсолютно правдива розповідь про нас, нашу кухню і те, що ми їмо, як і в яких кількостях. Розкішне оформлення і надзвичайні тексти. Дякую Св. Миколаю який так дбайливо залишає для мене такі подарунки у моїх друзів)))
Гарно, естетишно, апетитно, архетипно, а тому чіпляє, навіть якщо якась страва тобі зовсім неблизька. Багато гарних ілюстрацій. Шкода лиш, що так коротко, бо тільки набираєш апетит, а вже всьо. Клятий західний мінімалізм!)
Ця книга мене дуже розізлила. Краще б та авторка взагалі нічого не писала 😡. Наскільки ж треба не поважати українців і вважати їх тупими, не знати історії, щоб так саркастично виражатись про особливості української кухні. Колись часи були не ті, що зараз і доступність до різних продуктів була не та. Це пояснює те, що люди з одних і тих самих продуктів придумували різні страви, щоб хоч трохи урізноманітнити меню. Так і з’явились і вареники і деруни і голубці - та сама картопля, в різній подачі, не для того, щоб замахатись (як каже авторка), а щоб не їсти одну і ту саму картоплю, бо іншого не було (Згадую своє дитинство). А принцип - «що б не пропало»? Хіба не українці пережили голодомор? Як можна з цього насміхатись? Коротше, не рекомендую… Сама б не читала, якби це був не подарунок, все надіялась, з кожною наступною сторінкою враження зміниться, але на жаль…
Ця книга точно підніме настрій кожному українцеві та українській господині особливо. Дотепно підмічені усі деталі українськості в приготуванні їжі. Хочеться розібрати на цитати.
1. Це, скоріше, збірка нарисів, ніж книга. 2. Дотепно. 3. Ностальгія потрапила в око. 4. Голубців хочеться. 5. І борща. 6. Я б цю книгу дарувала друзям-іноземцям. 7. Зміст — трошки вінегрет. Але, може, так і задумано? 8. Музичний супровід аудіоверсії мені не зайшов. 9. Вайб довгого поста із соцмереж.
В цій книжці мені більше цікава особистість авторки та її підхід до співпраці з сучасними художницями/ками (ну ж бо круто, коли читану тобою книгу ілюструвала людина, яка працює в каліграфічній студії, де ти саменька навчалася), ніж сама книжка. Ідея на 5, виконання на 4 за красиві очі.
Але буду чесною, книжки, зібрані з дописів у соцмережах, не люблю. Як артбук - ще норм так.