Fata morgana

by Mykhailo Kotsiubynsky, Михайло Коцюбинский

До видання увійшли кращі твори талановитого українського письменника, блискучого новеліста, послідовника І. Франка, майстра слова Михайла Коцюбинського (1864—1913) — «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Коні не винні», «Intermezzo», «Сміх» та ін. Невеликі за обсягом, проте психологічно напружені твори, в яких письменник зобразив живі й правдиві образи, належать до найвищих досягнень української класичної прози.

Genres: Ukrainian Literature, Classics, Ukraine, Fiction

Hardcover

Published January 1, 2012

About the author

Mykhailo Mykhailovych Kotsiubynsky (Ukrainian: Михайло Михайлович Коцюбинський), (September 17, 1864 – April 25, 1913) was a Ukrainian author whose writings described typical Ukrainian life at the start of the 20th century. Kotsiubynsky's early stories were described as examples of ethnographic realism; in the years to come, with his style of writing becoming more and more sophisticated, he evolved into one of the most talented Ukrainian impressionist and modernist writers.
During the Soviet period, Kotsiubynsky was honoured as a realist and a revolutionary democrat. A literary-memorial museum was opened in Vinnytsia in 1927 in the house where he was born.

About twenty novels were published during Kotsiubynsky's life. Several of them have been translated to other European languages.

Reviews

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Ох, я тепер розумію, чому з цією книжкою Степан Радченко в "Місті" носився.

Дуже крутий роман. Хоч на багато сторінок, але ковтнула його за кілька днів.

Він може на перший погляд здатися типовим для української літератури: село, бідні, пани, журба. Але ви гляньте як це зроблено! Скільки психологічно випуклих персонажів, яка нагнітається атмосфера, а ця сцена, де гине рояль. І вся ця моторошність виходить далеко за межі села, вона екзистійна.

Пробирає аж до мурах майстерність автора.

Я раніше думала, що є Коцюбинський який написав "Цвіт яблуні", а є той що писав щось про село. Фата Моргана не менш потужня, хоч і витесана з типового сільського матеріалу

[Іван Синєпалов · Rating 4 out of 5]

За двадцять з гаком років до стейнбнкової "В сумнівній битві" була "Fata Morgana" Коцюбинського, яка має в основі дуже схожу історію, дуже схожих героїв, але геть не схожий розв'язок.

Написана химерною, похмурою мовою осінніх дощів, повість показує нетиповий бік українського села. Виявляється, воно може бути не суто аграрним, але й цілком собі промисловим.

А ще - це пісня про виворіт людської природи. Дуже моторошне чтиво. Але й цікаве.

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Сьогодні для моєї сім’ї стартував ”картопляний воркшоп”. В час коли треба поратись на городі, люблю включити аудіокнигу і в разі цікавих епізодів можна одразу обговорити зі своїми. Чуття підказувало, що цього разу треба щось рідне, і з відповідною тематикою, адже із самого дитинства, садження картоплі народжувало в мені ідею, наче я на панщині :)
Fata Morgana дав змогу пригадати розповіді моєї прабабці, в яких вона описувала життя своїх батьків за панщини. Коцюбинський настільки реалістично змалював події, що подекуди виникало враження, начі він переповідає історію моїх предків.
Вкотре пересвідчився, що талант Михайла один із рідкісних явищ в українській літературі.

[Dmytro · Rating 5 out of 5]

Химерна і депресивна повість, яка навіює смуток.

[Nazarii Zanoz]

Сюжет нагадав Борислав сміється: те ж поширення лівих рухів, та ж урбанізація, котра тут дійшла до села, в котрому є навіть адепти індустріалізації, подібні страйки, капіталізм із диким обличчям. Але закінчення в Коцюбинського зовсім инше, ностальгічне за вольницею, про котру Франкові точно б не йшлося. Ну і куди ж без землі?

[Mayya Tavluy · Rating 5 out of 5]

Можливо, низький рейтинг спричинений сумом і болем крізь всю повість. Коли вивчаєш українську літературу в підлітковому віці, то не хочеш страждати через питання землі і революцій. Дізналася більше про революцію 1905–1907 рр., відкрила для себе події в Україні і нових українських представників інтелігенції, які підтримували селян.

Автор пише дуже талановито, від сюжету відволікалася вчитатися в майстерно написані речення.

[Uliana♡ · Rating 3 out of 5]

Колись українська класика не змушуватиме мене плакати (з різних причин), але то буде колись...

[Тетяна · Rating 4 out of 5]

Fata Morgana 3⭐️
«Хто любить вірно, той хотів би весь світ засіять милого словом…»

«Тіні забутих предків» 4⭐️

«Intermezzo” 5⭐️

«Цвіт яблуні» 3⭐️

«Коні не винні» 4⭐️

[Oleksandra Kochubei · Rating 4 out of 5]

Несподівано відчула вайб (простигосподи) «Володаря мух». А ще моторошне, проте правдиве: «Всіх їх гнав страх, звичка слухати начальство».

[Oreon · Rating 4 out of 5]

Від початку не очікував, що автор приблизно з середини зробить такий поворот у революційну тематику. Виглядало все спершу цілком звично, звичайне українське село, стандартна, небагата сім'я із стандартними же проблемами: як прохарчуватися і де заробити. Маланка живе мрією про землю, обтяжується своєю безприданницькою долею, чоловіком, під стать її долі, і дуже не хоче повторення свого щастя дочці Гафійці. Не всі у селі в такому становищі як Маланка з Андрієм Волики, Андрій міг би наполегливою працею досягти своїй дружині та доньці кращого становища. Але копання в землі Андрія обтяжує, а те, що вдається заробити, перебиваючись на випадкових заробітках, він полюбляє частково залишати - звичайно в місцевому шинку разом зі своїм (для мене недолугим) дружбаном. Так, назвати його п'яницею або ледарем не можна, але пошукам реального заробітку він часто віддає перевагу пасивному очікуванню — раптом колись запустять фабрику або щось на кшталт того. Як у Маланки земля, фабрика це його Fata Morgana. Хоча навіть таки збудована паном гуральня, як виявилося, не є панацеєю. Сам Андрій доволі собі нагадує типового сучасного обивателя: на роботу (дайте роботу! дайте більше грошей, щоб було на що! і т.д.), потім у бар чи кудись із друзями, назад додому, докори, що щось не так; мінімум ініціативи, мінімум відповідальності.

У чому обидва батьки сходяться так це в Гафійці, за якою душі не чують, і обидва дуже не хочуть віддавати її в услужіння. Образ Гафійки не достатньо виведений, щоб створити про неї вичерпне враження. Молода дівчина, роботи не цурається, заміж не поспішає, покохала Марка, місцевого «революціонера», тепер на догоду йому по селу розносить листівки (видно село не таке вже й забите, раз читати вміють).

Друга частина, пізніше, після першої революції, дописана автором, про цю саму революцію в окремому селі і є. Мені не сподобалося, краще б далі читав про побут та проблеми, про долю Гафійки та Марка. Але автор все пише досить реалістично, я його спочатку навіть запідозрив у прихильності до комуністичних ідей, але видно даремно, напевно пише, що бачив. А бачив видно (і саме так описав) – наочну ілюстрація тези про революцію, яка пожирає своїх дітей. Але вся проблема навіть не в цьому, проблема глибша, у простому людському свинстві, і це автору вдалося (як на мене) наочно продемонструвати, тому оцінку за другу частину не знижував, залишив як є. А все чому? Весь народ від малого до великого й досі демонструють (на словах) щире православ'я, але хіба віруюча людина так би чинила, хіба до такої поведінки закликав Господь? Я маю на увазі і сцени безглуздого погрому і те, що сталося потім; одна гидота тягне за собою іншу, і незважаючи на те, що загалом люди у своєму прагненні та ідеї отримати свою справедливу частку загального блага мають рацію, але чи цій «кухарці» можна довірити правити країною? А окремі людські проблиски окремих персонажів губляться в натовпі і цим же натовпом, зрештою, і поховуються.

На прикладі твору видно, що українське село прагнуло одноосібного, але справедливого володіння землею; окремі, прогресивні за автором, персонажі пропагували колективне управління спільним майном; лише кілька десятків років перед тим було скасовано кріпацтво, тепер селяни працювали на пана вже за гроші, хоча було питання справедливої ціни такої роботи, але деякі заможні селяни вже встигли обзавестися власною землею. А ще через десяток років, про що автор уже не допише, всіх цих селян, хто вижив, знову заженуть у кабалу подібну кріпацтву, але вже під вивіскою колгоспу...

[Yuliia · Rating 3 out of 5]

Українська література мені загалом дуже подобається. Але чомусь майже всі романи викликають в мене емоції злості і відрази до персонажів. Цей твір не виключення.

Коцюбинський змусив мене думати, що український народ - це людина, яка в ті часи була ще дитиною, неосвіченою, дурною, наївною. Селяни просто хапалися за будь-яку думку, чутку, плітку і робили з неї собі істину і надію. Так легко тоді було обманювати простаків і маніпулювати ними. Мені було соромно і образливо, що нащадки войовничих і вільних козаків перетворилися на таких затурканих і недалеких персонажів як Маланка, Андрій і всі інші.

Книга жодних гарних емоцій не принесла, як і більшість інших українських творів 19 століття, але в принципі я не жалкую, що витратила на неї свій час. Висновок: яке щастя, що ми живемо в 21 столітті

[Valentyna Merzhyievska · Rating 5 out of 5]

Дуже якісна книжка про мрії без зв'язку з реальністю, про різні уявлення про щастя всередині однієї родини, про накопичену соціальну напругу і вибух насильства. У випуску подкасту "ПереФарбований лис" про цей текст ми обговорюємо феномен натовпу, самосуд як ілюзію справедливості, розчинення особистої відповідальності, слабкість еліт і паралелі з сучасністю. І чому совєтське прочитання з ідеєю класової боротьби спрощує те, що Коцюбинський показав значно складніше й глибше.
Слухати тут https://youtu.be/8Y5_Zfdm7v0

[Taya · Rating 4 out of 5]

Моторошна, болюча історія, тим більш гірко було дізнатись, що в основу лягли реальні події. Гнітюча атмосфера від початку й до кінця, правдиво й майстерно описано животіння українського селянства на зламі століть. Читати важко, проте цікаво.
Геній Коцюбинського беззаперечний, занурилась з головою в його твори і не можу зупинитись.

[Artem Chapeye · Rating 3 out of 5]

перша частина до знаменитого "ідуть дощі, холодні осінні тумани клубочать угорі..." прекрасна. далі - такоє.

[Nina Golovko · Rating 4 out of 5]

Повість, після якої глибше розумієш народну мудрість - чого бідні, бо дурні; чого дурні, бо бідні…