Залишу дату початку чесно на тій даті, коли я вперше взяв книжку з полички і зібрався читати. Майже чотири роки "читав", а в результаті проковтнув за пару днів, незважаючи на проблеми з очима.
У цьому форматі Поліщук досить вміло жонглює різними ідеями, змішує настрої і світи, але відчувається велика різниця між тим автором, що потім напише "Вполювати пересмішника" і цим. Прекрасна ідея пов'язати оповідання між собою врешті решт трошки вибиває з колеї фініш останньої розповіді, сильніше сфокусований на "сюжетному повороті", ніж на дослідженні емоцій головного героя та його близьких, залишаючи все у ну занадто підвішеному стані. До того ж виникають питання до певної двовимірності деяких персонажів - Андрій Журавель тут по відчуттям це хтось із драми початку 2000-их, де ми спочатку бачимо повного козла, а потім, овва, та у нього ж є почуття (хоча ця розповідь особисто мені все одно спрацювала), більшість жінок тут це другорядні, ледь розкриті сюжетні декорації.
Незважаючи на все це, є щось відверто захоплююче у збірці, ніби постійно десь на межах поля зору щось відбувається і від цього то моторошно, то хочеться розплутати містику, то переживаєш за героїв. "Яма", наприклад, мене спочатку не затягувала через дивне стилістичне рішення, але, врешті решт, вразила більше, ніж будь що в збірці, створюючи жорсткі, гротескні образи.
Коротше кажучи, не без мінусів, але я дуже радий, що ця збірка існує і яскраво показує молодий талант в українській літературі. З радістю почитав би ще такий формат від пана Поліщука, та і будь-який формат в принципі.