What do you think?
Rate this book
Дивні люди
Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Він виростає в секретному інституті, замаскованому під гаражний кооператив, і лише після досягнення повноліття виходить у великий світ. Через брак життєвого досвіду та особливості мислення український неандерталець постійно втрапляє у дивні ситуації – а на тутешніх сапієнсів дивиться поглядом дещо наївного стороннього. Втім, поступово виявляється: все може бути складніше. І це не фантастика. Це, як з іншого приводу скаже одна з героїнь, «радше трагікомедія».
304 pages, Hardcover
First published September 4, 2019
12 people are currently reading
375 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 69 reviews
January 17, 2020
Тяжко було читать цю книгу. Особєнно сначала: здавалося, що я вернулась в історію про Елджернона, але ж нє. То таким образом вся книжка написана, бо неандерталець — від імені якого розказується вся історія — отак говорить, як я пишу цей текст.
⠀
Сначала думаєш, що книжка смішна. І странна. Тобто дивна. Потом втягуєшся ну і починаєш понімать, шо к чєму, бо тут тобі стільки гіркої іронії нашого життя-бутті! Сміх крізь сльози.
Та я читала і поняти не могла: тут сміятися?
Чи не надо?
Непонятно.
⠀
Не можу сказати, що прям все тут боляче б'є по актуальному: я не работала в цирку, та і в "взрослих фільмах" не знімалась, як цей неандерталець, а це всьо-таки добряча частина роману.
Та тут є багатенько таких історій, які отзиваються в серці: взяти хоча б ситуацію зі справками. Всі ми знаємо, які квести бувають у поліклініках! І отакі вєщі тут заховані в деталях.
⠀
В разговорах про бога, любов, мораль, доброту, війну, АТО. Дивні діалоги, дивні люди. І вполнє собі адекватний неандерталець, який вариться у всій цій історії.
⠀
Чи хароша це книжка? Непонятно. Врємя покаже. Вона необична. Тобто незвичайна, має свою ізюмінку, і мова не про суржик, об який постійно спотикається взгляд на сторінках, наче в цьому огляді.
⠀
Зрештою, суржик — це тільки форма, змістове ж наповнення, одягнене в таку форму, стає чимось свіжим та новим в #сучукрліт. І не зря, я думаю, жанр роману автор визначив як поему, ще й назвав її "рондель". Хоча тут повторюється не рима, а нєкоторі мотиви, шо понятно,
бо це ж не стіх.
⠀
⠀
Сначала думаєш, що книжка смішна. І странна. Тобто дивна. Потом втягуєшся ну і починаєш понімать, шо к чєму, бо тут тобі стільки гіркої іронії нашого життя-бутті! Сміх крізь сльози.
Та я читала і поняти не могла: тут сміятися?
Чи не надо?
Непонятно.
⠀
Не можу сказати, що прям все тут боляче б'є по актуальному: я не работала в цирку, та і в "взрослих фільмах" не знімалась, як цей неандерталець, а це всьо-таки добряча частина роману.
Та тут є багатенько таких історій, які отзиваються в серці: взяти хоча б ситуацію зі справками. Всі ми знаємо, які квести бувають у поліклініках! І отакі вєщі тут заховані в деталях.
⠀
В разговорах про бога, любов, мораль, доброту, війну, АТО. Дивні діалоги, дивні люди. І вполнє собі адекватний неандерталець, який вариться у всій цій історії.
⠀
Чи хароша це книжка? Непонятно. Врємя покаже. Вона необична. Тобто незвичайна, має свою ізюмінку, і мова не про суржик, об який постійно спотикається взгляд на сторінках, наче в цьому огляді.
⠀
Зрештою, суржик — це тільки форма, змістове ж наповнення, одягнене в таку форму, стає чимось свіжим та новим в #сучукрліт. І не зря, я думаю, жанр роману автор визначив як поему, ще й назвав її "рондель". Хоча тут повторюється не рима, а нєкоторі мотиви, шо понятно,
бо це ж не стіх.
⠀
October 24, 2019
Насправді прийшла сюди, щоб змінити свою оцінку. І таки я оціню книгу вище, бо вона дуже важлива. До цього так і про таке в українській літературі ще не писали. Ну особисто для мене. Хтось пише, що книга смішна. Можливо суто іронічна усмішка, і то крізь сум. Бо, як на мене, вся проблематика книга є важливою. І наша поверхневість, зверхність, і ті стадні бажання, і ті дурні правила, що невідомо кого і що контролюють. Рекомендую до читання вам, бо тут про людяність та добро крізь доволі унікальний випадок. Українці "відродили" неандертальця. То так хіба на перший погляд 😏
January 10, 2020
Артему Чапаю довелося влізти в шкуру неандертальця, щоб показати людяність. Хто в цьому винен – автор чи все ж люди? Наприклад, Вінстону Груму довелося зробити щось подібне з Форрестом Гампом, щоб відмежувати ідіота від дурнів, але тут різні акценти.
Якщо перетерпіти сумбурні дитячі спогади Стьопи Вовка – головного героя «Дивних людей» – і дістатися до оповіді про нормальне (ніби) життя, коли вже не так часто звертаєш увагу, чиє воно саме, то читати стає значно легше. У Чапая менше абсурдності, ніж у Грума, але все одно він описує багато дивних людей і дивних речей, які з ними кояться. Стьопа потрапляє в трагікомічні ситуації, це не дає занудьгувати, і тема домашнього насильства (і не тільки домашнього) – це те, від чого не можна відвертати очі, але найбільше мене зачепили два монологи.
Це, власне, крик душі двох митців – Богдана-порнографа і Анатолія Омеляненка. Богдан прагне до високого мистецтва, але змушений знімати маскульт. Поет Омеляненко побував на вершині, побачив, що там нічого ловити, і спустився на дно. І якось так виходить, що Стьопа Вовк розповідає про дивних людей, які разом складають Україну (це, я зрозумів, основний задум автора), а я залишився з митцями, і для мене ця книга – про верх і низ, про екстремуми нашого життя.
Якщо перетерпіти сумбурні дитячі спогади Стьопи Вовка – головного героя «Дивних людей» – і дістатися до оповіді про нормальне (ніби) життя, коли вже не так часто звертаєш увагу, чиє воно саме, то читати стає значно легше. У Чапая менше абсурдності, ніж у Грума, але все одно він описує багато дивних людей і дивних речей, які з ними кояться. Стьопа потрапляє в трагікомічні ситуації, це не дає занудьгувати, і тема домашнього насильства (і не тільки домашнього) – це те, від чого не можна відвертати очі, але найбільше мене зачепили два монологи.
Це, власне, крик душі двох митців – Богдана-порнографа і Анатолія Омеляненка. Богдан прагне до високого мистецтва, але змушений знімати маскульт. Поет Омеляненко побував на вершині, побачив, що там нічого ловити, і спустився на дно. І якось так виходить, що Стьопа Вовк розповідає про дивних людей, які разом складають Україну (це, я зрозумів, основний задум автора), а я залишився з митцями, і для мене ця книга – про верх і низ, про екстремуми нашого життя.
November 10, 2019
історія, що має несподіваний поворот. хоч і до цього були багато натяків на це. але все ж, ти не можеш до кінця повірити у те.
неандерталець Степан Вовк покидає тайний інстєтут, бо врізали фінансування. бо війна, а суспільству нахєр треба ті дивні люди.
і його випускають, дають паспорт, картку з чотирма прожитковими мінімумами на які він успішно купує вудку, в степу, бо як казав депутат: дай людині рибу і вона буде сита один день, а дай вудку - все життя. тільки от риби нема, а є кавуни. і кукурудза. і соняшник.
неандерталець Степан мандрує. тягає металолом, п'є з алкоголіками, працює в цирку, робить те що не можна, бо вже можна і навіть святкує весілля.
добрий неандерталець Степан любить тварин, не сприймає насильства, він добрий і зовсім не розуміє сапієнсів, не розуміє понтів, не розуміє цих дивних людей.
але чи точно він неандерталець?
п.с. постарайся не говорити суржиком, коли читатимеш))
неандерталець Степан Вовк покидає тайний інстєтут, бо врізали фінансування. бо війна, а суспільству нахєр треба ті дивні люди.
і його випускають, дають паспорт, картку з чотирма прожитковими мінімумами на які він успішно купує вудку, в степу, бо як казав депутат: дай людині рибу і вона буде сита один день, а дай вудку - все життя. тільки от риби нема, а є кавуни. і кукурудза. і соняшник.
неандерталець Степан мандрує. тягає металолом, п'є з алкоголіками, працює в цирку, робить те що не можна, бо вже можна і навіть святкує весілля.
добрий неандерталець Степан любить тварин, не сприймає насильства, він добрий і зовсім не розуміє сапієнсів, не розуміє понтів, не розуміє цих дивних людей.
але чи точно він неандерталець?
п.с. постарайся не говорити суржиком, коли читатимеш))
June 7, 2020
Книжка, з якою в мене не склалося.
«Дивні люди» Артема Чапая абсолютно точно мала мені сподобатися. Знайомі були в шаленому захваті, хтось перечитував, хтось називав найкращою прочитаною книжкою за рік, майже в усіх ця книжка розбурхала якісь емоції. І, мабуть, з того набору відгуків я чекала від книжки чогось смішного, карикатурного і водночас реалістичного зображення українського суспільства. Я чекала Дивних людей. Натомість отримала соціальну драму. І смішно не було від слова зовсім.
Але ж не могла я до кінця книжки сподіватися на щось смішне, правильно? Тож я постаралася скоріше втихомирити свої очікування і просто читати. Але й тут не склалося.
Мені весь час здавалося, що я читаю сирий рукопис. Цікавий сюжет, хороший стиль автора, який ідеально передавав діалоги і характери персонажів, але от якби над романом ще попрацювати, відредагувати, покрутити, як кубик Рубіка, то вийшла б дуже сильна книжка.
Так і не відчула співчуття до Стьопи (головний герой). Тобто, якби він був реальною людиною з такою історією, то було б дуже шкода. Але, на жаль, емоційно для мене Стьопа так і залишився лише персонажем книжки. Може, співчуття і не мало виникати? Може, автор так вдало надягнув на Стьопу маску, що він нам здавався радше позитивним, дивакуватим і трохи смішним персонажем, аби в кінці вистрілити нам, як багато ми у книжці (а водночас і в житті) не помічаємо?
Після «Дивних людей» однозначно багато питань. Але якось ці питання не по сюжету чи проблемах, а радше по тексту і подачі.
У «Дивних людей» загалом непоганий сюжет, цікава ідея. Ще Артем Чапай дійсно майстерно пише діалоги. Тому однозначно читатиму його інші книжки. Але конкретно цю – «Дивні люди» – навряд комусь радитиму.
3 ⭐️ з 5-ти.
P.S. А ще я взагалі не розумію, чому сучасні українськи автор(к)и так люблять тему порнографії. Так, можливо, в Україні її багато. Можливо, дійсно багато українців та українок знімаються в порно. Але можна вже якусь іншу групу українців описувати у книжках? Тим більше у «Дивних людях» ця тема навіть не стала проблемною, а була аж надто фоновою.
«Дивні люди» Артема Чапая абсолютно точно мала мені сподобатися. Знайомі були в шаленому захваті, хтось перечитував, хтось називав найкращою прочитаною книжкою за рік, майже в усіх ця книжка розбурхала якісь емоції. І, мабуть, з того набору відгуків я чекала від книжки чогось смішного, карикатурного і водночас реалістичного зображення українського суспільства. Я чекала Дивних людей. Натомість отримала соціальну драму. І смішно не було від слова зовсім.
Але ж не могла я до кінця книжки сподіватися на щось смішне, правильно? Тож я постаралася скоріше втихомирити свої очікування і просто читати. Але й тут не склалося.
Мені весь час здавалося, що я читаю сирий рукопис. Цікавий сюжет, хороший стиль автора, який ідеально передавав діалоги і характери персонажів, але от якби над романом ще попрацювати, відредагувати, покрутити, як кубик Рубіка, то вийшла б дуже сильна книжка.
Так і не відчула співчуття до Стьопи (головний герой). Тобто, якби він був реальною людиною з такою історією, то було б дуже шкода. Але, на жаль, емоційно для мене Стьопа так і залишився лише персонажем книжки. Може, співчуття і не мало виникати? Може, автор так вдало надягнув на Стьопу маску, що він нам здавався радше позитивним, дивакуватим і трохи смішним персонажем, аби в кінці вистрілити нам, як багато ми у книжці (а водночас і в житті) не помічаємо?
Після «Дивних людей» однозначно багато питань. Але якось ці питання не по сюжету чи проблемах, а радше по тексту і подачі.
У «Дивних людей» загалом непоганий сюжет, цікава ідея. Ще Артем Чапай дійсно майстерно пише діалоги. Тому однозначно читатиму його інші книжки. Але конкретно цю – «Дивні люди» – навряд комусь радитиму.
3 ⭐️ з 5-ти.
P.S. А ще я взагалі не розумію, чому сучасні українськи автор(к)и так люблять тему порнографії. Так, можливо, в Україні її багато. Можливо, дійсно багато українців та українок знімаються в порно. Але можна вже якусь іншу групу українців описувати у книжках? Тим більше у «Дивних людях» ця тема навіть не стала проблемною, а була аж надто фоновою.
September 13, 2023
Коли я вперше читала історію, я читала її вголос і дуже сміялася. Зараз я майже не сміялася. Я помітила, що за першим читанням упустила з поля зору згадки про АТО. Дещо соромно за це. А історія, загалом, все така ж чудова. Хоч і, насправді, досить сумна
December 3, 2019
Це мій перший публічний огляд книги і я трохи хвилююсь, по понятним причинам. Це дуже людяна, гуманна книга. Зрештою, як і все що я читав Чапая. Автор поважає та любить своїх героїв, таке ж ставлення передалось і мені. За це я особливо вдячний, адже в щоденному житті часто простіше засуджувати і ненавидіти, аніж співчувати і любити. Себе та інших, а особливо Інших. Чекаю наступних книг.
October 5, 2020
Дивний світ дивних людей побачений очами неандертальця та описаний теж ним. Книга далася трошки складніше, тому що написана суржиком, але одночасно пронизана іронією. Дивні люди це сапієнси, поведінка яких не завжди логична, або доречна, як каже головний герой "нєпонятно!"
А ще ця книга чепляє ще одну важну тему - насильство над дітьми...
А ще ця книга чепляє ще одну важну тему - насильство над дітьми...
November 25, 2023
Дуже жорстока книжка.
May 6, 2020
Це не просто трагікомедія.
Це трагікомедія нашого пострадянського українського життя.
От не любила я раніше сучукрліт через оце все. Мені воно завжди здавалося таким депресивним, що хоч бери і вий. Бо важко читати про реалії від яких і так хочеться втекти у книги.
А тут все так з гумором, щиро і просто обіграно, що не може не тішити.
Завдяки Чапаю я тепер маю ще одну улюблену книгу. Але тепер — українську.
Просто почитайте цю книгу.
Це трагікомедія нашого пострадянського українського життя.
От не любила я раніше сучукрліт через оце все. Мені воно завжди здавалося таким депресивним, що хоч бери і вий. Бо важко читати про реалії від яких і так хочеться втекти у книги.
А тут все так з гумором, щиро і просто обіграно, що не може не тішити.
Завдяки Чапаю я тепер маю ще одну улюблену книгу. Але тепер — українську.
Просто почитайте цю книгу.
May 6, 2020
Побільше б таких книжок, саме в української літератури. Коли читаєш таку історію і переживаєш кожен момент життя персонажа ніби то відбувається з тобою.
І спонукає задуматися про людське єство і про людяність, як таку.
Маю надію, що буде більше схожив творів на цей, у нашій літературі, бо воно саме про нас, про ті життєві шляхи, які проживає кожен з нас не озираючись.
І спонукає задуматися про людське єство і про людяність, як таку.
Маю надію, що буде більше схожив творів на цей, у нашій літературі, бо воно саме про нас, про ті життєві шляхи, які проживає кожен з нас не озираючись.
November 20, 2022
4,5 /5
Це чудова історія з дуже глибоким змістом, хоча подана в такій дуже простій манері.
Спочатку було доволі смішно, я думала, що натрапила щось на аля-Франческу, але ні. Це не комедія, а скоріше трагікомедія.
Кінцеве відкриття світобачення Степана - мене здивувало. Не очікувала такого, але якраз через це ця книга має вищу оцінку, ніж я думала спочатку.
Круто!
Хочу познайомитись ще з іншими книгами автора.
P.S. Обкладинка і назва - дуже вдалі, суто через них і взяла цю книгу для прочитання
Це чудова історія з дуже глибоким змістом, хоча подана в такій дуже простій манері.
Спочатку було доволі смішно, я думала, що натрапила щось на аля-Франческу, але ні. Це не комедія, а скоріше трагікомедія.
Кінцеве відкриття світобачення Степана - мене здивувало. Не очікувала такого, але якраз через це ця книга має вищу оцінку, ніж я думала спочатку.
Круто!
Хочу познайомитись ще з іншими книгами автора.
P.S. Обкладинка і назва - дуже вдалі, суто через них і взяла цю книгу для прочитання
November 4, 2023
Дуже тепла та добра історія, хоча моментами було дуже гірко. Сподобалося почуття гумору автора та загалом його любов до людей, попри все. Я підходила до цієї книжки з абсолютно нульовими очікуваннями, а в результаті залишилася дуже задоволена, тим як розгорталася ця історія і як якісь незрозумілі речі дуже гарно і логічно пояснювалися в кінці. Розкриття ідентичності Толіка-алкоголіка - один з найулюбленіших моментів.
Є декілька моментів, що не сподобалися:
1. У певні моменти деякі герої вдарялися в неймовірно довгі монологи про філософію та сенс життя. Враховуючи бекграунд цих героїв те, як воно було написано, часто здавалося неприродним.
2. Здається, автор колись дуже любив Достоєвського, бо інакше чому тут так багато відсилок на нього? Сподіваюся, це вже пройшло.
3. Цього не було аж так багато, щоб почати мене дратувати, але між жінками тут стосунки прописані майже виключно в якійсь супернецькій, ревнивій формі.
Є декілька моментів, що не сподобалися:
1. У певні моменти деякі герої вдарялися в неймовірно довгі монологи про філософію та сенс життя. Враховуючи бекграунд цих героїв те, як воно було написано, часто здавалося неприродним.
2. Здається, автор колись дуже любив Достоєвського, бо інакше чому тут так багато відсилок на нього? Сподіваюся, це вже пройшло.
3. Цього не було аж так багато, щоб почати мене дратувати, але між жінками тут стосунки прописані майже виключно в якійсь супернецькій, ревнивій формі.
June 2, 2024
Нууу... хочу вам сказати це дуже незвична книжка. І наче й смішна, а наче й не дуже. Десь на середині були думки: та все вже зрозуміло, про що ще писати. А ніт! Друга половина саме й показала про що і для чого. Місцями болить, місцями усміхаєшся, а то й смієшся, а часом хочеться кричати: Так, саме так! чи навпаки Ні, досить!
Це ніби суміш Квітів для Елджернона та Фореста Гампа добряче приправлена українськими реаліями.
І ще одне! Не думала, що коли-небудь це скажу, але яким же прекрасним суржиком це написано.
Це ніби суміш Квітів для Елджернона та Фореста Гампа добряче приправлена українськими реаліями.
І ще одне! Не думала, що коли-небудь це скажу, але яким же прекрасним суржиком це написано.
October 23, 2025
починалося усе як легенький іронічний сайнс фікшн в українських реаліях, а завершилося все сумними українськими реаліями.
артем чапай ще не став моїм улюбленим українським письменником (це місце вже два десятки років як зайняте чехом), та кожна його книжка, що я прочитав, принесла мені відчуття часу проведеного не дарма. буду обирати що читати наступне.
книжка починається з того, що степан, неандерталець, розповідає про своє життя в інституті (інститут радше як наукове-дослідницьке товариство, а не як навчальний заклад), та про своє не повноцінне розуміння того як працює світ людей, яких він називає сапієнсами. аж тут раптом починається війна-ато, гроші на інститут врізають, степану видають паспорт і випускають у світ.
ця перша частина, така приємно-іронічна в стилі «фореста гампа». степан, попри загальну непогану ерудованість, не розуміє багато умовностей та правил дорослого світу, і тому нарікає жителів цього світу «дивні люди»
друга частина (друга частина книги, фактично це з розділу третього починається), вже є більш українсько-гіркою трагікомедією. стьопа влаштовується на роботу порноактором, і починає жити доросле життя.
ось ця частина сюжету з порностудією загалом вибивається трохи стилем і настроєм. можливо автор хотів тут відвести фокус з степана і додати більше другорядних героїв: невизнаних митців, що змушені замість великої кар'єри знімати порно, чи то автор хотів зіграти на контрасті зі світлою першою частиною і додати бруду та хіті, але воно сприймалося загалом гиденько і не завжди цікаво й доречно.
ще здавалося, що книжка могла б бути на сторінок 100-200 грубшою. історія хоча й завершилася доволі повноцінно, проте це трохи виглядало так, ніби автор закінчував книгу вже трохи поспіхом і хотів напихать в неї ще трохи епізодів.
p.s. тут воно було все канєшно доволі органічно, та й це книга 2019-ого года, та я вважаю, шо отетот прикол з постоянним суржиком в масовій культурі нада чучуть уже прикручувать. те що раніше сприймалося як цікавий й зухвалий хід, наразі вже більше здається дешевим трюком, щоб пограти на вайбах читачів-глядачів-слухачів.
артем чапай ще не став моїм улюбленим українським письменником (це місце вже два десятки років як зайняте чехом), та кожна його книжка, що я прочитав, принесла мені відчуття часу проведеного не дарма. буду обирати що читати наступне.
книжка починається з того, що степан, неандерталець, розповідає про своє життя в інституті (інститут радше як наукове-дослідницьке товариство, а не як навчальний заклад), та про своє не повноцінне розуміння того як працює світ людей, яких він називає сапієнсами. аж тут раптом починається війна-ато, гроші на інститут врізають, степану видають паспорт і випускають у світ.
ця перша частина, така приємно-іронічна в стилі «фореста гампа». степан, попри загальну непогану ерудованість, не розуміє багато умовностей та правил дорослого світу, і тому нарікає жителів цього світу «дивні люди»
друга частина (друга частина книги, фактично це з розділу третього починається), вже є більш українсько-гіркою трагікомедією. стьопа влаштовується на роботу порноактором, і починає жити доросле життя.
ось ця частина сюжету з порностудією загалом вибивається трохи стилем і настроєм. можливо автор хотів тут відвести фокус з степана і додати більше другорядних героїв: невизнаних митців, що змушені замість великої кар'єри знімати порно, чи то автор хотів зіграти на контрасті зі світлою першою частиною і додати бруду та хіті, але воно сприймалося загалом гиденько і не завжди цікаво й доречно.
ще здавалося, що книжка могла б бути на сторінок 100-200 грубшою. історія хоча й завершилася доволі повноцінно, проте це трохи виглядало так, ніби автор закінчував книгу вже трохи поспіхом і хотів напихать в неї ще трохи епізодів.
p.s. тут воно було все канєшно доволі органічно, та й це книга 2019-ого года, та я вважаю, шо отетот прикол з постоянним суржиком в масовій культурі нада чучуть уже прикручувать. те що раніше сприймалося як цікавий й зухвалий хід, наразі вже більше здається дешевим трюком, щоб пограти на вайбах читачів-глядачів-слухачів.
October 20, 2019
Якщо сказати про «Дивних людей» однією фразою, то давно я не сміявся так довго і щиро. Книжка просто нашпигована гумором. І гумор цей тонкий і глибокий. Ні, примітивні жарти теж є, але вкрай мало.
Далі: http://texty.org.ua/pg/article/editor...
Далі: http://texty.org.ua/pg/article/editor...
May 18, 2020
Мені важко відповісти на питання чи мені сподобалася ця книга. Більше так, аніж ні. Також іноді я не люблю оцінювати, а відштовхуюсь від того, чи примусила мене книга замислитися та чи викликала вона певні почуття і чому.
Мені сподобалися описи степу і природи, кумедні і не дуже спостереження поведінки сапієнсів. Можна знайти чимало глибоких думок. Я не думаю, що книга має «претензію» на філософствовування. Ні, але мені здається, автор хоче нас підштовхнути замислитися.
Головний герой майже ідеальний: співчутливий, милосердний, не заздрісний, любить природу та тварин.
Хоча може це і є чєловєчність? Не засуджувати. Не гнобити, не понтувати?
Перші дві частини мене розвеселити, навіть голосно посміялася кілька разів, підмічала іронію, замислювалася та сумувала.
Але колись, десь після цирку, стало забагато. Таке враження, що автор намагаєтеся втиснути всі проблеми сучасного людства в одну книгу. Насилля над тваринами та дітьми, пиятцтво, війна ...
«Парування» проблематики секс-робітників та насилля в сім‘ї викликало певне нерозуміння ті неприйняття. Було якось сумно, не можу повністю описати моє почуття, ця тема просто мені не зайш��а. Цей розділ (попри «скандальність» теми сексу та порнографії) виявився блідим та невиразним порівняно з іншими емоційно забарвленими частинами.
Спроба автора описати різницю поміж «справжнім» коханням та «роботою» Стьопи якось роздратувало і не переконало. Clichés.
Я дуже дуже засмутилася коли дізналася про причину неадертальства Стьопи. Це відомо, що психіка робить усе щоб нас порятувати...
Але чому людині потрібно так далеко крокувати від тієї межі людяності, щоб така захисна реакція взагалі була б потрібна?
Мені сподобалися описи степу і природи, кумедні і не дуже спостереження поведінки сапієнсів. Можна знайти чимало глибоких думок. Я не думаю, що книга має «претензію» на філософствовування. Ні, але мені здається, автор хоче нас підштовхнути замислитися.
Головний герой майже ідеальний: співчутливий, милосердний, не заздрісний, любить природу та тварин.
Хоча може це і є чєловєчність? Не засуджувати. Не гнобити, не понтувати?
Перші дві частини мене розвеселити, навіть голосно посміялася кілька разів, підмічала іронію, замислювалася та сумувала.
Але колись, десь після цирку, стало забагато. Таке враження, що автор намагаєтеся втиснути всі проблеми сучасного людства в одну книгу. Насилля над тваринами та дітьми, пиятцтво, війна ...
«Парування» проблематики секс-робітників та насилля в сім‘ї викликало певне нерозуміння ті неприйняття. Було якось сумно, не можу повністю описати моє почуття, ця тема просто мені не зайш��а. Цей розділ (попри «скандальність» теми сексу та порнографії) виявився блідим та невиразним порівняно з іншими емоційно забарвленими частинами.
Спроба автора описати різницю поміж «справжнім» коханням та «роботою» Стьопи якось роздратувало і не переконало. Clichés.
Я дуже дуже засмутилася коли дізналася про причину неадертальства Стьопи. Це відомо, що психіка робить усе щоб нас порятувати...
Але чому людині потрібно так далеко крокувати від тієї межі людяності, щоб така захисна реакція взагалі була б потрібна?
August 21, 2020
Цю книгу варто дочитати до кінця, навіть якщо з самого початку щось з нею не складається.
Коли Степан Вовк вийшов зі свого «таємного інституту» у «великий світ», ясно було, що світ його не буде балувати.
Степан – це доросла дитина.
Дуже огрядний (неандерталець все ж), не симпатичний на обличчя, в міру начитаний й розумний, але зовсім не пристосований до життя з іншими людьми.
Він наївний, занадто добрий й говорить в лоба все, що думає. Він багато чого не розуміє в поведінці людей й дуже близько до серця приймає чужі страждання. Він дивак. Таких це суспільство відкидає.
Пригоди Стьопи – часом комічні(може тому багато хто вважає, що це смішна книжка), але в більшості випадків, зовсім не смішні.
Тут стільки проблематики й стільки болючого.
Та й сам Стьопа, хоч і здається дуже простим, але скільки всього у нього всередині.
Дуже багатогранна книжка. Варта прочитання.
Коли Степан Вовк вийшов зі свого «таємного інституту» у «великий світ», ясно було, що світ його не буде балувати.
Степан – це доросла дитина.
Дуже огрядний (неандерталець все ж), не симпатичний на обличчя, в міру начитаний й розумний, але зовсім не пристосований до життя з іншими людьми.
Він наївний, занадто добрий й говорить в лоба все, що думає. Він багато чого не розуміє в поведінці людей й дуже близько до серця приймає чужі страждання. Він дивак. Таких це суспільство відкидає.
Пригоди Стьопи – часом комічні(може тому багато хто вважає, що це смішна книжка), але в більшості випадків, зовсім не смішні.
Тут стільки проблематики й стільки болючого.
Та й сам Стьопа, хоч і здається дуже простим, але скільки всього у нього всередині.
Дуже багатогранна книжка. Варта прочитання.
July 19, 2025
дивні люди це не лише назва книжки, а й її короткий опис. і серед усіх цих дивних людей є один нормальний неандерталець (або ж і не зовсім неандерталець), який щиро недоуміває з цих сапієнсів.
p.s. i will not tolerate суржик slander. він робить цю книгу ще більш прекрасною.
p.s. i will not tolerate суржик slander. він робить цю книгу ще більш прекрасною.
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 19, 2023
Назва цієї книги дуже личить їй, чудово спростерігається еволюція героїв та стиль автора, а в кінці вас буде чекати чудовий продтвіст. Мені дуже сподобалось, дяка Назару за чудову рекомендацію
March 22, 2020
Книжка сподобалася. Якщо порівнювати емоційно з іншими книгами, що читала раніше, то подібні переживання викликали книги "Форрест Гамп" і "Квіти для Елджернона". Як на мене, книга про українські реалії і про абсурднісь поведінки людей загалом. Автор піднімає багато різних проблем, але особливо акцентує на жорстокій поведінці батьків з дітьми. У що легше повірити, що батьки б'ють і принижують власних дітей, чи у те, що українські вчені змогли відтворити з ДНК неандертальця?
December 8, 2020
.upd. Майже через рік я прочитала «Дивні люди» вдруге . Захотілося розібратися з конструкцією роману від початку до кінця. І знову в мене залишилося враження, що це одна з кращих книг , які мені потрапляли до рук останнім часом. Читаючи вдруге, я помітила послідовність автора і вірність основній ідеї книги. Після останніх розділів я знову поверталася до певних сцен всередині - тепер вони мені стали зрозумілішими . Це дуже добре написаний роман . Від ідеї , до діалогів і розв’язки - робота майстра !
.
.
Навіть якщо Артем Чапай одного дня надумає написати книгу кулінарних рецептів , я її читатиму , затамувавши подих . Після The Ukraine , «Червоної зони» та «Понаїхали» він став моїм улюбленим українським письменником і нової книги я чекала з нетерпінням .
Мені пощастило бути присутньою на презентації «Дивних людей» під час Форуму Видавців у Львові . Автор зачитував уривки книги і на наших очах герої роману оживали , їхній суржик звучав надиво гармонійно , правдиво і зовсім не карикатурно.
Артем Чапай написав книгу про актуальні , серйозні теми , а способом доставки своїх ідей до читача обрав легкий (на перший погляд ) та неформальний стиль розповіді . Він міг написати їдку сатиру на наше суспільство , відкритий стьоб чи повчальну притчу - погодьтесь , що такий сюжет був би ідеальною платформою для цього. Однак (на щастя!) автор залишається вірним собі і його книга просочена добром , любов’ю і співчуттям до людей .
«Дивні люди» - книга про «інших» і про інакшість , про законсервованість суспільства у власних нормах . Тут багато про насильство над слабшими (цю тему Артем Чапай піднімав і в інших творах, за що я його безмежно поважаю). Цю книгу можна прочитати за вечір і роздумувати над нею не один рік.
.
.
Навіть якщо Артем Чапай одного дня надумає написати книгу кулінарних рецептів , я її читатиму , затамувавши подих . Після The Ukraine , «Червоної зони» та «Понаїхали» він став моїм улюбленим українським письменником і нової книги я чекала з нетерпінням .
Мені пощастило бути присутньою на презентації «Дивних людей» під час Форуму Видавців у Львові . Автор зачитував уривки книги і на наших очах герої роману оживали , їхній суржик звучав надиво гармонійно , правдиво і зовсім не карикатурно.
Артем Чапай написав книгу про актуальні , серйозні теми , а способом доставки своїх ідей до читача обрав легкий (на перший погляд ) та неформальний стиль розповіді . Він міг написати їдку сатиру на наше суспільство , відкритий стьоб чи повчальну притчу - погодьтесь , що такий сюжет був би ідеальною платформою для цього. Однак (на щастя!) автор залишається вірним собі і його книга просочена добром , любов’ю і співчуттям до людей .
«Дивні люди» - книга про «інших» і про інакшість , про законсервованість суспільства у власних нормах . Тут багато про насильство над слабшими (цю тему Артем Чапай піднімав і в інших творах, за що я його безмежно поважаю). Цю книгу можна прочитати за вечір і роздумувати над нею не один рік.
August 8, 2025
прекрасна книжка, яка здивувала своєю глибиною. спочатку було складно і ніяково, а потім дивишся на цінності людські і сам думаєш «дивні люди».
торгувати власним тілом — погано
бити власних дітей — нармальна
недивно, що можна себе відокремити іншим видом, але під кінець було досить гірко від реальности.
дуже вдячна
(тільки від обілія посилань на достоєвського в 2025му підтрушує)
торгувати власним тілом — погано
бити власних дітей — нармальна
недивно, що можна себе відокремити іншим видом, але під кінець було досить гірко від реальности.
дуже вдячна
(тільки від обілія посилань на достоєвського в 2025му підтрушує)
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 24, 2021
“Зачєм ви, сапієнси, отето все робите?”
Modern Ukrainian fiction literature.
I liked it. It’s not something genius, of course, but it’s a good book with some fun and some thought-provoking aspects.
From the annotation, you get an impression that this will be a kind of social satire based on a light fantastical premise (a cloned Neanderthal man is living in today’s Ukraine and judging our society) — and it looks like this from the beginning. However, near the end, you understand that there is no fantasy here, and satire becomes more like a regular social drama. (A similar approach was in Fredrik Backman’s “My Grandmother Asked Me to Tell You She’s Sorry,” although “Дивні люди” is much simpler and way less pretentious/adventurous.) And this little trick is probably a good thing because I would have never picked up a book about such unpleasant stuff as child abuse, etc. by default while "the Neanderthal storyline" intrigued and amused me.
Well, although the main subject is unpleasant, the story handles it very kindly and softly. It’s one of those books that fills you with love and faith in people more than anything. The main character is a tender soul, and he manages to infect other people around him with this tenderness and vulnerability. I feel sorry that I will not see this guy again; I would gladly read more about his further life (especially if it would be not so “exotic” as here, where his first and main real-life experiences were work in a traveling circus and in pornography) and his relationships with people. We do not have many kind and simple role models like him in our literature (and in society in general).
Артем Чапай:
“Спершу в мене виникла ідея створити позитивного персонажа – для різноманітності. І чим більше я про це думав, тим більше розумів, що така людина зовні буде здаватися дуже дивною. Степану Вовку постійно кажуть: «Ти не достатньо агресивний», «Ти занадто добрий». А він питає: «Як можна бути занадто добрим?». Чимось ця людина, якій важко приживатися в світі, повинна була відрізнятися від інших.
А потім уже виникла перша фраза: «Українські вчені за ДНК відтворили неандертальця». Я подумав, що смішно вже те, що це українські вчені.”
The book has a very interesting language: as in our society in real life, language is a marker of internal maturity and people’s relationships with their own identities. Most of the time, the main character speaks to us in “суржик” (and the author is playing with it very funny sometimes, including quite refreshed “internal” jokes about “русскоязычная челюсть”), but when he is in love with something, really inspired and enchanted by something beautiful, he thinks and talks in perfect and exquisite Ukrainian. This makes the book very special from this point of view (very specific for us, Ukrainians, today).
There are some very cool secondary characters in the book, especially the intellectual pornographer Богдан ))). Seriously, I want to know more about this man )). And “Толік-алкоголік”! And “повітряна Оля”! And “держслужбовець Надія Павлівна”!
However, in general, it’s this simplistic and kind charisma of the main character, Стьопа, that makes all the regular people (who look not very appealing from the beginning) shine and become dear to you. At the end of the book, you somehow see a cool team of good friends, each one of them is a separate fascinating story.
“Ти тут зібрав людей, кожен з яких окремо ніби дивна людина, а всі разом – Україна.”
Overall, I liked the author’s style and want to try something else from his books. I felt that he is a good combo with Сергій Жадан and his non-judgmental, lyrical, and thoughtful prose about Donbas people. (I automatically thought about Сергій Жадан every time when the book mentioned “a famous poet Анатолій Омеляненко,” although I suppose “Анатолій Омеляненко” was not based on Сергій Жадан — at least directly.)
Modern Ukrainian fiction literature.
I liked it. It’s not something genius, of course, but it’s a good book with some fun and some thought-provoking aspects.
From the annotation, you get an impression that this will be a kind of social satire based on a light fantastical premise (a cloned Neanderthal man is living in today’s Ukraine and judging our society) — and it looks like this from the beginning. However, near the end, you understand that there is no fantasy here, and satire becomes more like a regular social drama. (A similar approach was in Fredrik Backman’s “My Grandmother Asked Me to Tell You She’s Sorry,” although “Дивні люди” is much simpler and way less pretentious/adventurous.) And this little trick is probably a good thing because I would have never picked up a book about such unpleasant stuff as child abuse, etc. by default while "the Neanderthal storyline" intrigued and amused me.
Well, although the main subject is unpleasant, the story handles it very kindly and softly. It’s one of those books that fills you with love and faith in people more than anything. The main character is a tender soul, and he manages to infect other people around him with this tenderness and vulnerability. I feel sorry that I will not see this guy again; I would gladly read more about his further life (especially if it would be not so “exotic” as here, where his first and main real-life experiences were work in a traveling circus and in pornography) and his relationships with people. We do not have many kind and simple role models like him in our literature (and in society in general).
Артем Чапай:
“Спершу в мене виникла ідея створити позитивного персонажа – для різноманітності. І чим більше я про це думав, тим більше розумів, що така людина зовні буде здаватися дуже дивною. Степану Вовку постійно кажуть: «Ти не достатньо агресивний», «Ти занадто добрий». А він питає: «Як можна бути занадто добрим?». Чимось ця людина, якій важко приживатися в світі, повинна була відрізнятися від інших.
А потім уже виникла перша фраза: «Українські вчені за ДНК відтворили неандертальця». Я подумав, що смішно вже те, що це українські вчені.”
The book has a very interesting language: as in our society in real life, language is a marker of internal maturity and people’s relationships with their own identities. Most of the time, the main character speaks to us in “суржик” (and the author is playing with it very funny sometimes, including quite refreshed “internal” jokes about “русскоязычная челюсть”), but when he is in love with something, really inspired and enchanted by something beautiful, he thinks and talks in perfect and exquisite Ukrainian. This makes the book very special from this point of view (very specific for us, Ukrainians, today).
There are some very cool secondary characters in the book, especially the intellectual pornographer Богдан ))). Seriously, I want to know more about this man )). And “Толік-алкоголік”! And “повітряна Оля”! And “держслужбовець Надія Павлівна”!
However, in general, it’s this simplistic and kind charisma of the main character, Стьопа, that makes all the regular people (who look not very appealing from the beginning) shine and become dear to you. At the end of the book, you somehow see a cool team of good friends, each one of them is a separate fascinating story.
“Ти тут зібрав людей, кожен з яких окремо ніби дивна людина, а всі разом – Україна.”
Overall, I liked the author’s style and want to try something else from his books. I felt that he is a good combo with Сергій Жадан and his non-judgmental, lyrical, and thoughtful prose about Donbas people. (I automatically thought about Сергій Жадан every time when the book mentioned “a famous poet Анатолій Омеляненко,” although I suppose “Анатолій Омеляненко” was not based on Сергій Жадан — at least directly.)
April 7, 2023
Ох. Що я можу сказати? Ця книжка не те, чим здається.
Спочатку - така собі іронічна пародія на хвороби українського суспільства. Неандерталець Стьопа, що зростає в дослідному інституті, розказує своє наївне бачення світу. По факту з його розповідей виходить висміювання вад і грішків довколишніх людей, їх вузьколобості, неосвіченості, підлості, побутового хамства і тд (було б смішно, якби не так сумно).
Написано це все суржиком (зі зрозумілих причин) - треба бути готовими до такого стилю. Мені суржик давався важкувато.
Чим далі заглиблюєшся в книжку, тим стає гостріше. Зачіпається багато соціальних питань: бідність, алкоголізм, проблеми сімʼї, погане ставлення до дітей, побутове насильство; чутливо торкається тема жорстокого поводження з тваринами в цирках. І ще багато всього, що можна з жалем спостерігати в сучасному суспільстві. Дивні люди навколо нас.
Я готувалась до гумористичного чтива, але в процесі стало ясно, що назвати цю книжку смішною й веселою я не зможу. Скоріше, це сатира.
А потім, коли розкривається основна ідея твору, стає сумно й гірко. І ніяка це не комедія, а трагікомедія, як каже одна з героїнь.
Варто читати. Дійсно варто. І дочитувати до кінця, аби зрозуміти, що хотів донести автор.
Спочатку - така собі іронічна пародія на хвороби українського суспільства. Неандерталець Стьопа, що зростає в дослідному інституті, розказує своє наївне бачення світу. По факту з його розповідей виходить висміювання вад і грішків довколишніх людей, їх вузьколобості, неосвіченості, підлості, побутового хамства і тд (було б смішно, якби не так сумно).
Написано це все суржиком (зі зрозумілих причин) - треба бути готовими до такого стилю. Мені суржик давався важкувато.
Чим далі заглиблюєшся в книжку, тим стає гостріше. Зачіпається багато соціальних питань: бідність, алкоголізм, проблеми сімʼї, погане ставлення до дітей, побутове насильство; чутливо торкається тема жорстокого поводження з тваринами в цирках. І ще багато всього, що можна з жалем спостерігати в сучасному суспільстві. Дивні люди навколо нас.
Я готувалась до гумористичного чтива, але в процесі стало ясно, що назвати цю книжку смішною й веселою я не зможу. Скоріше, це сатира.
А потім, коли розкривається основна ідея твору, стає сумно й гірко. І ніяка це не комедія, а трагікомедія, як каже одна з героїнь.
Варто читати. Дійсно варто. І дочитувати до кінця, аби зрозуміти, що хотів донести автор.
November 27, 2024
Дуже довго я її читала. Книга припала на листопад - найтемніший та найтугіший місяць для читань. Дуже мені заважав суржик і манера головного героя самостійно себе виправляти по кілька разів у реченні. Це не дозволяло мені пливти по тексту і доводилось чіплятися за кожне слово. Але тим не менш, форма подачі вдала і доречна.
Про зміст. Дивуюсь, коли читаю у відгуках: книга про неандертальця і не в лапках, і не про ніби неандертальця... Адже від початку прозоро постає проблема понівеченої дитини. Якось наче так ніжно і водночас болюче розкривається персонаж. Я на всі сто була огорнута ним і його думками, що так влучно описують всі брудні деталі існування "сучасних сапієнсів" в Україні. І дуже хочеться, щоб таких книг було багато, щоб вони були популярними і люди ставали менш байдужими до оточення. Щоб не проходили повз брудно одягненої дитини з байдужістю. Щоб не мовчали, коли чутно крик та плач за стіною.
Та є одне але... Кінцівка надто наївна, романтична і нереальна. Хоч дуже хочеться вірити в казку.
Про зміст. Дивуюсь, коли читаю у відгуках: книга про неандертальця і не в лапках, і не про ніби неандертальця... Адже від початку прозоро постає проблема понівеченої дитини. Якось наче так ніжно і водночас болюче розкривається персонаж. Я на всі сто була огорнута ним і його думками, що так влучно описують всі брудні деталі існування "сучасних сапієнсів" в Україні. І дуже хочеться, щоб таких книг було багато, щоб вони були популярними і люди ставали менш байдужими до оточення. Щоб не проходили повз брудно одягненої дитини з байдужістю. Щоб не мовчали, коли чутно крик та плач за стіною.
Та є одне але... Кінцівка надто наївна, романтична і нереальна. Хоч дуже хочеться вірити в казку.
September 16, 2025
«Чи знайде ця дивна людина для себе іншу дивну або інших дивних? Чи хтось пойме її та прийме? Та й чи вона пойме та прийме хоть саму себе?»
не знаю що вам да як сказать, бо хочеться цілі епізоди витягти та вкласти каждому, тобто кожному в їхні сердечка.
я так люблю такі книжки, які через щось просте розповідають тобі страшну історію. історію, яку б ти ніколи не взяв читати, бо проблематика лякає самим тільки фактом згадки про неї. а виявляється(не може бути!) сапіенси(і неандертальці з ними ж) вміють жити і любити.
«Я на вас не серджуся. Я ні на кого не серджусь. Я тільки дивуюсь»
з головним героєм Стьопою хочеться бути разом у цій історії. підказати що ті дивні зернятка — то кукурудза і що з сємошніком він майже вгадав.
що ми таки справді стадо абізян, але на його шляху ще зʼявляться сапіенси, які оберуть пиріжочок «який не дивиться», дадуть «трохи більше»(тікі не кажіть тьоть Свєті) — навчать, потурбуються і приймуть.
бо врешті-решт, нам не треба «приймати» Стьопу — нам би в нього повчитися
не знаю що вам да як сказать, бо хочеться цілі епізоди витягти та вкласти каждому, тобто кожному в їхні сердечка.
я так люблю такі книжки, які через щось просте розповідають тобі страшну історію. історію, яку б ти ніколи не взяв читати, бо проблематика лякає самим тільки фактом згадки про неї. а виявляється(не може бути!) сапіенси(і неандертальці з ними ж) вміють жити і любити.
«Я на вас не серджуся. Я ні на кого не серджусь. Я тільки дивуюсь»
з головним героєм Стьопою хочеться бути разом у цій історії. підказати що ті дивні зернятка — то кукурудза і що з сємошніком він майже вгадав.
що ми таки справді стадо абізян, але на його шляху ще зʼявляться сапіенси, які оберуть пиріжочок «який не дивиться», дадуть «трохи більше»(тікі не кажіть тьоть Свєті) — навчать, потурбуються і приймуть.
бо врешті-решт, нам не треба «приймати» Стьопу — нам би в нього повчитися
August 7, 2020
Книжка вау і книжка ого. Майстерно виписаний абсурд, неймовірний гротеск. Разюча реальність.
.
"Чого варта твоя абсолютна свобода, якщо ти сам абсолютний мудак?"
.
Неандерталець Стьопа в сучасній Україні - якщо коротко про сюжет. Трагікомедії такої, як ця, я ще не зустрічала ніколи - читаєш, смієшся, жахаєшся себе самого і того, з чого смієшся. А потім раз, наступна сторінка, і там вже зовсім-зовсім не смішно.
Страшна книжка, важка книжка. Побутове насилля, тварини в цирку, алкоголізм і лікарняні довідки за коробку цукерок. Абсолютно неможлива до перекладу на інші мови книжка. Написана суржиком, до речі. І прекрасно написана.
Я не чекала таких емоцій і вражень.
.
"Чого варта твоя абсолютна свобода, якщо ти сам абсолютний мудак?"
.
Неандерталець Стьопа в сучасній Україні - якщо коротко про сюжет. Трагікомедії такої, як ця, я ще не зустрічала ніколи - читаєш, смієшся, жахаєшся себе самого і того, з чого смієшся. А потім раз, наступна сторінка, і там вже зовсім-зовсім не смішно.
Страшна книжка, важка книжка. Побутове насилля, тварини в цирку, алкоголізм і лікарняні довідки за коробку цукерок. Абсолютно неможлива до перекладу на інші мови книжка. Написана суржиком, до речі. І прекрасно написана.
Я не чекала таких емоцій і вражень.
July 21, 2025
9/10
Неймовірна книга, яка змушує задуматися над своїм життям. Над тим, що можливо, не потрібно звертати увагу на думку інших. Бо сапієнси збираючись в групки роблять різні незрозумілі речі:)
Анотація взагалі не розкриває багатогранності сюжету. Вона розповідає тільки те, що на поверхні. Тому не очікуйте розваги, хоча посміхнутись під час читання все ж таки прийдеться.
Чудовий представник української сучасної літаритури.
Неймовірна книга, яка змушує задуматися над своїм життям. Над тим, що можливо, не потрібно звертати увагу на думку інших. Бо сапієнси збираючись в групки роблять різні незрозумілі речі:)
Анотація взагалі не розкриває багатогранності сюжету. Вона розповідає тільки те, що на поверхні. Тому не очікуйте розваги, хоча посміхнутись під час читання все ж таки прийдеться.
Чудовий представник української сучасної літаритури.
May 11, 2024
отак подивишся на сапієнсів очима неандертальця і впевнишся, що вони таки дуже дивні ті люди.
суб'єктивно, сміх крізь сльози.
але це неймовірна книга, яка нікого не зможе залишити байдужим/ою.
стільки в ній щирості.
суб'єктивно, сміх крізь сльози.
але це неймовірна книга, яка нікого не зможе залишити байдужим/ою.
стільки в ній щирості.
Displaying 1 - 30 of 69 reviews