Карпенко-Карий виношував образи сільського мільйонера Терентія Пузиря та його оточення понад 10 років, з часу написання п'єси «Сто тисяч». Роботу над твором він завершив весною 1900 на хуторі Надія, названому так на честь першої дружини, Надії Тарковської. Прообразами головного героя п'єси, Терентія Пузиря, були українські підприємці на зразок Терещенків та Харитоненків, становлення яких відбувалося в умовах розвитку капіталізму в тодішній Російській імперії і на території України, зокрема.
Через образ Терентія Пузиря, вихідця з селян, який швидко розбагатів, скуповуючи землі, Карпенко-Карий проводить основну ідею твору — моральне звиродніння стяжателя, для якого зиск понад все, і який не зупиняється перед жодними аферами, лише б помножити свої статки.
Фінал п'єси водночас гротескний і трагічний — «пузир» лопнув — Терентій Пузир помирає від розриву нирки.
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці (нині Веселівці), недалеко від Єлисаветграда (сучасного Кропивницького). Навчався Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на "відмінно". Іван Тобілевич отримав посаду писарчука, а згодом його підвищили до канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше - до столоначальника у кримінальній частині. З 1865 року живе в Єлисаветграді, грає в аматорському театрі. У 1883 році Івана Тобілевича звільнили з посади секретаря поліції за політичну неблагонадійність. З 1884 року живе в Новочеркаську через заборону жити в Україні. З 1887 року живе на хуторі Надія під гласним наглядом поліції, активно працює в "театрі корифеїв". У 1888 році з Карпенка-Карого зняли гласний нагляд поліції. Іван Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 року в Берліні, похований в селищі Калюжине, неподалік від хутора Надія.
Це було дуже добре, для мене певне найкраще в Карпенко-Карого. Сміх і важливі теми тут у ідеальній пропорції. Довго сміявся над гусями і халатом, геніально. А це, на жаль, досі актуально:
«Ах ти нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народа!»
Класна сатирична п‘єса про багатство заради багатства. Всі герої мені видалися цікавими та дотепними. Зі своїми плюсами та мінусами, які можна прослідкувати звідки взялися. Хоч твір сам по факту невеликий, але показує об‘ємну історію. Цікаво було б побачити цю п‘єсу на сцені. А поки лише прослухала аудіоверсію, яка все ж краще, ніж просто читати.
P.S. Як гадаєте, яка була реакція Марії Івановни на те, що Пузир продав той халат та ще як «вигідно»?
http://whatsread.pp.ua/work/5415 Терентій Пузир це як герой іншої п'єси автора - Герасим Калитка, Сто тисяч, - тільки такий, що розжився більших грошей і став ще відразливішим. І челядь у нього йому подібна, крадуть одне в одного, та все за рахунок бідного мужика. Причому Пузир уже не молодий і фактично не знає, що йому в решті решт з нажитим робити, та хоче ще більше. Дочка його єдина, Соня, на противагу батьку куди людяніша, добріша і прямо йому каже, що не потребує його багатства і не розділяє його методи. Та він прагне її видати заміж з розрахунку, щоб ще більше примножити сукупне багатство. При тому сам ходить в подраному халаті і шкодує купити собі нового кожуха, ладен вмерти але не платити доктору за лікування. Тобто це антипатична, відразлива людина і методи його відповідні. Та на противагу йому окрім Соні є в творі ще один більш демократичний пан - Петро Золотницький. Ці дві течії старого і нового, більш людяного і прогресивного ладу й зіштовхуються на сторінках твору.
Цей коротенький твір - ода скупості та гонитві за грошима, принлад того, що вони можуть зробити з людиною. Головний герой, Пузир, дратував мене з першої до останньої сторінки, хоча з розмов та деяких вчинків було видно, що колись він був зовсім не таким, проте гонитва за багатством його змінила й згубила. Цікаво було читати, знаючи, що в кінці він має понести покарання, але не знаючи як саме. В книзі присутні моралізаторські моменти, коли устами персонажів автор ледь не прямо повчає, що є добре, а що погано, але це типово для літератури того часу.
Дуже сподобалась ця комедійна пʼєса. Ідеально показує життя селянів і багатство «хазяїнів». Пузир дуже смішний персонаж, його ненажерливість вражає. Хоча читати дуже весело, ви розумієте що це була реальність тодішніх часів, що водночас дуже сумно. Пʼєса варта уваги 👏🏻