What do you think?
Rate this book
Перманентна Революція
Книга провідної української кураторки та арт-критикині
є спробою пов’язати у цілісний наратив історію розвитку
вітчизняних образотворчих практик від зародження
модернізму до наших днів. Особливий акцент — на фено-
менах часів незалежності. Як змінювалася мова мистецтва
протягом останніх півтора сторіччя? Яку роль у цьому про-
цесі відігравали турбулентності в країні, що пережила цілу
низку трансформацій — від статусу провінційної околиці
Російської імперії через непростий етап побудови соціа-
лізму, аж до здобуття незалежності, Помаранчевої рево-
люції, Революції гідності і наступного непростого періоду
нашої новітньої історії? У дослідженні подано короткий
огляд центральних подій та явищ в українському мисте-
цтві, а також розмаїтий ілюстративний матеріал,
що охоплює десятки музейних колекцій,
є спробою пов’язати у цілісний наратив історію розвитку
вітчизняних образотворчих практик від зародження
модернізму до наших днів. Особливий акцент — на фено-
менах часів незалежності. Як змінювалася мова мистецтва
протягом останніх півтора сторіччя? Яку роль у цьому про-
цесі відігравали турбулентності в країні, що пережила цілу
низку трансформацій — від статусу провінційної околиці
Російської імперії через непростий етап побудови соціа-
лізму, аж до здобуття незалежності, Помаранчевої рево-
люції, Революції гідності і наступного непростого періоду
нашої новітньої історії? У дослідженні подано короткий
огляд центральних подій та явищ в українському мисте-
цтві, а також розмаїтий ілюстративний матеріал,
що охоплює десятки музейних колекцій,
- GenresArtNonfiction
544 pages, Paperback
Published January 1, 2019
15 people are currently reading
70 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
June 16, 2020
Було цікаво прочитати про 120 років українського мистецтва - окремих митців, гуртки, ідеології. Нецікаві речі можна було швидко пропустити, бо все рухається ого го перманентно як на обкладинці, цікаві окремо собі погуглити. Книга має безліч фотографій мистецьких творів, і за її допомогою зручно ворожити (якщо ви не легко ображаєтесь), її цікаво розглядати. Читається доступно.
February 5, 2022
Не так давно, кілька років тому, в моє життя почала просочуватись цікавість до мистецтва. З одного боку - просто як до культурного феномену, притаманного людству, а з іншого - як до своєрідного способу осмислення досвіду. І в цьому ключі особливо цікавило мистецтво українське, бо воно проростає з такої впізнаваної дійсності.
Я почала читати, дивитись фільми, ходити на виставки, але мені весь час мені бракувало якогось осердя, на яке можна було нанизати розрізнені факти і враження.
Може рік тому я натрапила на згадку книги Аліси Ложкіної "Перманетна революція" і загорілась її прочитати, в мене було передчуття, що це саме те, чого я потребую. Але знайти ніде не могла.
Аж ось нарешті, мені позичили її почитати - і я отримала безмір задоволення, зшиваючи розрізнені клаптики своїх знань і вражень в суцільне полотно: від Богомазова до Глядєлова, від Семенка до Семесюка, від Яблонської до Кадирової. Крутезна книжка - обсяг зробленої роботи просто вражає і така людяна не пафосна мова, емоційно коректний тон. Словом - я в захваті :)
Я почала читати, дивитись фільми, ходити на виставки, але мені весь час мені бракувало якогось осердя, на яке можна було нанизати розрізнені факти і враження.
Може рік тому я натрапила на згадку книги Аліси Ложкіної "Перманетна революція" і загорілась її прочитати, в мене було передчуття, що це саме те, чого я потребую. Але знайти ніде не могла.
Аж ось нарешті, мені позичили її почитати - і я отримала безмір задоволення, зшиваючи розрізнені клаптики своїх знань і вражень в суцільне полотно: від Богомазова до Глядєлова, від Семенка до Семесюка, від Яблонської до Кадирової. Крутезна книжка - обсяг зробленої роботи просто вражає і така людяна не пафосна мова, емоційно коректний тон. Словом - я в захваті :)
January 6, 2020
"Перманентна революція" - результат десятирічної праці авторки (і співпраці з представни_цями численних арт-інституцій). Значна кількість посилань і вдалий ілюстративний матеріал, а також [переважно] легкий стиль написання зробили книгу напрочуд цікавою. Особисто мені видалися найбільш захопливими розділи про мистецтво після смерті Сталіна. Мабуть, тому, що більшість інформації про кінець ХІХ - першу половину ХХ століття я знала з інших джерел. Та навіть у цьому періоді було цікаво читати про міжвоєнний Львів.
Втім, є окремі моменти, які мене розчарували й засмутили. Переклад з російської, на жаль, вдалим не назву. І з огляду на синтаксис російської, який зберігСЯ у перекладі, і з огляду на кальки.
Подекуди дуже засмучує верстка (наприклад, коли переносять слово "ру-бль" і ось це "бль" починає наступний рядок, або коли переносять "х" від "1990-х" у наступний рядок, чи, скажімо, коли останній рядок однієї сторінки збігається з першим рядком наступної, або злипаютьсядокупислова). Засмучує і коректура ("у 2004 року" замість "році", "втаємниМеної" замість "втаємниченої", "зформувалися" замість "сформувалися", "11930-ті роки", тавтологія: "Насправді ж усе все відбувалося майже точнісінько навпаки", "Наостанок слід подякувати, урешті-решт, подякувати", хоча маю підозру: окремі моменти можуть бути на совісті верстальни_ць).
Окрім цього, мене засмутило й те, що фізично складно розгледіти середину репродукції, розміщеної на двох сторінках. Такі зображення я гуглила.
У книжці є кільках тез, з якими я особисто не погоджуюся.
По-перше, я досі переконана, що Україна - країна другого, а не "третього світу" (про що написано двічі).
По-друге, "голова Гонгадзе" для мене не стала "мемом". "Символом постмодерністської пустопорожності всієї української політики" початку 2000-х - до певної міри. Але не мемом. Ще я б не вживала слова "бойовики" на позначення упівців (як на мене, воно надто сильне і наразі має дуже негативні конотації пов'язані з війною на Сході України) та означення"російська" щодо "залізничної психоделіки"середини 1990-х у потязі "Київ-Сімферополь" (без додаткових коментарів). Дуже неоднозначні почуття викликала теза про наявність "суто слов'янської метафізики алкоголізму". І вже вкотре мене дивує і вражає в саме серце те, що термін "український футуризм" дискутуєтьСЯ, а термін "російський футуризм" - ні. Якщо футуристи були космополітами, то чому б не говорити про "футуризм Російської імперії" або "футуризм у Російській імперії". Термін "російський футуризм" широко вживаний, але серед центрів цього явища повсякчас виникають Одеса й Київ, а серед засновників - брати Бурлюки (наприклад, у монографії РоузЛі Голдберг, яку не втомлюються перевидавати Thames&Hudson, як і інші книжки, зокрема, і про "російський футуризм"). Але є один парадокс: західні дослідни_ці про творчість українців (наприклад, Михайля Семенка) якщо згадують, то побіжно, зосереджуючись на творчості російськомовних футуристів. Словом, термін "російський футуризм" мені видається проблемним, і те, що його переносять у нові дослідження, мене засмучує.
І хоча я дуже багато написала про мінуси (але не про всі, наприклад, обкладинка вперто підстрибує, попри кількаденний нічний прес; на сторінках залишаються відбитки пальців, примітки олівцем видно на звороті сторінки), книга насправді прекрасна!
У ній дуже багато майстерно написаної і максимально сконденсованої інформації про історію мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ століття (аж до 2019 року), вплив політики на мистецтво, ключові роботи знакових авторів. Книгу буде цікаво читати не лише мистецтвознав_ицям, але й літературознав_ицям (зокрема, тому, що герої двох репродукцій - молоді Павло Тичина і Лесь Подерв'янський) і всім, кому цікава історія України крізь призму мистецтва.
Особисто для мене "Перманентна революція" стала книгою про "зміцнення механізмів пам'яті" в епоху змін. Вона, безумовно, вартісна, хоча ставитися до неї варто критично.
Втім, є окремі моменти, які мене розчарували й засмутили. Переклад з російської, на жаль, вдалим не назву. І з огляду на синтаксис російської, який зберігСЯ у перекладі, і з огляду на кальки.
Подекуди дуже засмучує верстка (наприклад, коли переносять слово "ру-бль" і ось це "бль" починає наступний рядок, або коли переносять "х" від "1990-х" у наступний рядок, чи, скажімо, коли останній рядок однієї сторінки збігається з першим рядком наступної, або злипаютьсядокупислова). Засмучує і коректура ("у 2004 року" замість "році", "втаємниМеної" замість "втаємниченої", "зформувалися" замість "сформувалися", "11930-ті роки", тавтологія: "Насправді ж усе все відбувалося майже точнісінько навпаки", "Наостанок слід подякувати, урешті-решт, подякувати", хоча маю підозру: окремі моменти можуть бути на совісті верстальни_ць).
Окрім цього, мене засмутило й те, що фізично складно розгледіти середину репродукції, розміщеної на двох сторінках. Такі зображення я гуглила.
У книжці є кільках тез, з якими я особисто не погоджуюся.
По-перше, я досі переконана, що Україна - країна другого, а не "третього світу" (про що написано двічі).
По-друге, "голова Гонгадзе" для мене не стала "мемом". "Символом постмодерністської пустопорожності всієї української політики" початку 2000-х - до певної міри. Але не мемом. Ще я б не вживала слова "бойовики" на позначення упівців (як на мене, воно надто сильне і наразі має дуже негативні конотації пов'язані з війною на Сході України) та означення"російська" щодо "залізничної психоделіки"середини 1990-х у потязі "Київ-Сімферополь" (без додаткових коментарів). Дуже неоднозначні почуття викликала теза про наявність "суто слов'янської метафізики алкоголізму". І вже вкотре мене дивує і вражає в саме серце те, що термін "український футуризм" дискутуєтьСЯ, а термін "російський футуризм" - ні. Якщо футуристи були космополітами, то чому б не говорити про "футуризм Російської імперії" або "футуризм у Російській імперії". Термін "російський футуризм" широко вживаний, але серед центрів цього явища повсякчас виникають Одеса й Київ, а серед засновників - брати Бурлюки (наприклад, у монографії РоузЛі Голдберг, яку не втомлюються перевидавати Thames&Hudson, як і інші книжки, зокрема, і про "російський футуризм"). Але є один парадокс: західні дослідни_ці про творчість українців (наприклад, Михайля Семенка) якщо згадують, то побіжно, зосереджуючись на творчості російськомовних футуристів. Словом, термін "російський футуризм" мені видається проблемним, і те, що його переносять у нові дослідження, мене засмучує.
І хоча я дуже багато написала про мінуси (але не про всі, наприклад, обкладинка вперто підстрибує, попри кількаденний нічний прес; на сторінках залишаються відбитки пальців, примітки олівцем видно на звороті сторінки), книга насправді прекрасна!
У ній дуже багато майстерно написаної і максимально сконденсованої інформації про історію мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ століття (аж до 2019 року), вплив політики на мистецтво, ключові роботи знакових авторів. Книгу буде цікаво читати не лише мистецтвознав_ицям, але й літературознав_ицям (зокрема, тому, що герої двох репродукцій - молоді Павло Тичина і Лесь Подерв'янський) і всім, кому цікава історія України крізь призму мистецтва.
Особисто для мене "Перманентна революція" стала книгою про "зміцнення механізмів пам'яті" в епоху змін. Вона, безумовно, вартісна, хоча ставитися до неї варто критично.
December 9, 2024
«Мистецтво України» Аліси Ложкіної — це книга, до якої я доросла
Уперше відкривши цю працю, голова йшла обертом від насиченості описаних перепетій та згаданих імен. Тоді я лише починала вивчати мистецтво та вести цей канал, не була в контексті. Вважаю, що для опанування цієї книги це надважливо.
За думкою самої авторки, видання покликане стати одним з голосів поліфонії, почувши яку ви складене якомога розмаїтіше враження про українське мистецтво ХХ — початку ХХІ століть.
Розпочавши із задуму розповісти про сучасне мистецтво, Ложкіна вважала за потрібне перед тим підготувати читача. Виявилося, що передумов стало на цілий розділ, який, на мою думку, є окремим і цілісним, а не лише вступним.
Книга дає загальне розуміння окресленого періоду: впливу настроїв та буремних політичних зрушень на творчість. Авторка стає провідницею у мандрах українським мистецтвом, зупиняючись на видатних постатях, немов просить нас зауважити та запам'ятати.
Праця не є вичерпною, тому я позначила чимало моментів, які хотілося б дослідити і розкрити ширше.
Уперше відкривши цю працю, голова йшла обертом від насиченості описаних перепетій та згаданих імен. Тоді я лише починала вивчати мистецтво та вести цей канал, не була в контексті. Вважаю, що для опанування цієї книги це надважливо.
За думкою самої авторки, видання покликане стати одним з голосів поліфонії, почувши яку ви складене якомога розмаїтіше враження про українське мистецтво ХХ — початку ХХІ століть.
Розпочавши із задуму розповісти про сучасне мистецтво, Ложкіна вважала за потрібне перед тим підготувати читача. Виявилося, що передумов стало на цілий розділ, який, на мою думку, є окремим і цілісним, а не лише вступним.
Книга дає загальне розуміння окресленого періоду: впливу настроїв та буремних політичних зрушень на творчість. Авторка стає провідницею у мандрах українським мистецтвом, зупиняючись на видатних постатях, немов просить нас зауважити та запам'ятати.
Праця не є вичерпною, тому я позначила чимало моментів, які хотілося б дослідити і розкрити ширше.
June 29, 2023
До цієї книги в мене лише були мізерні уривчасті знання про українське мистецтво. Сподобалося, що зроблено структуровано, з відсилками до історичних подій. В мене якось все по полочкам порозкладалося. Окремо дякую видавництву за якість друку і картинки.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews