«Інша оптика: ґендерні виклики сучасності» — це унікальне поєднання текстів. Перед вами спроба означити та проаналізувати тенденції, закономірності та загрози у «війні статей». Це актуальні наукові розвідки, які досліджують категорію ґендеру в межах літературознавства, соціології та політології, шукаючи нову мову та цінності, що зможуть відповідати на виклики сучасного культурного простору.
Крім того, це спроба торкнутися інтимного: у збірці ви знайдете спогади знакових культурних діячів та діячок, які мали щастя знати одну із найважливіших постатей нашої гуманітаристики, засновницю ґендерних студій в Україні — Соломію Павличко.
Книжка розрахована на науковців, студентів та всіх, хто цікавиться ґендерними студіями.
Українська літературознавиця, літературна критикиня. 1980 - закінчила Київський університет. 1985—1996 - працювала в Інституті літератури НАНУ. 1995—1997 — заступниця редактора журналу «Слово і час». Від 1996 року — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури 20 століття, особливості розвитку українського модернізму, виявляє зацікавлення феміністською інтерпретацією текстів.
Книга, у якій є всього по трішки. Тут можна почитати і про образи жінки в літетатурі, і соціологічні дані, і про теперішній стан фемінізму в Україні, і про жінку, яка повпливала на все раніше згадане, - Соломію Павличко, направду велику постать в українській науці та в українському фемінізмі. Над книгою працювало багато людей, та мені особливо сильно сподобались роботи Віри Агеєвої та Оксани Забужко. Після твору останньої виникло таке враження, ніби я й сама знала Павличко. Забужко практично подарувала читачам цей "ефект присутності" та ефект особистого знайомства, а це багато чого вартує.
Обережно, після "Іншої оптики" виникає бажання вишукувати всі роботи Павличко і перечитувати доступну "Націоналізм. Сексуальність. Орієнталізм".
Досі не знаю, чим керувалася Віра Агеєва, упорядниця цієї збірки, поєднуючи під однією палітуркою три абсолютно різні теми й типи текстів.
Збірка обіцяє, цитую: «актуальні наукові розвідки, які досліджують категорію ґендеру в межах літературознавства, соціології та політології,» а також: «спогади знакових культурних діячів та діячок, які мали щастя знати одну із найважливіших постатей нашої гуманітаристики, засновницю ґендерних студій в Україні — Соломію Павличко».
Що ж ми отримуємо в ній насправді? 3 розділи: «Літературознавство», яке охоплює класичні для цієї науки аналізи доробків різних авторів, «Соціологія», яка переважно є аналітикою опитувань (тобто кількість графіків, таблиць та відсотків зашкалює) та «Спогади». Як бачите, розділу під назвою «Політологія» тут немає, та воно й не дивно, бо політичні питання підіймаються або побіжно, або в розрізах тих тем розділів, які вказані вище.
Перші два з них містять у собі: - 8 наукових робіт працівниць «Києво-Могилянської академії», які я б назвала радше викладацьким варіантом тез, аніж науковими розвідками: підняті теми були лише піднятими, але не доведеними до кінця, бо ж розмір у ±20 сторінок не дозволяє глибоко опрацювати широкі питання. До того ж відчувалося, що обиралися тексти не за принципом «ґендерних викликів сучасності», а виключно за тематикою ґендеру. Тобто ми не маємо логічно об'єднаних текстів, бо вони всі — уламки з різних частин та періодів ґендерних студій, об'єднати які, про мене, було вкрай дивним рішенням; - 2 статті: одна від упорядниці Віри Агеєвої, а інша від видавця Ростислава Семківа, які також є працівниками Могилянки (що пояснює, чому наукові праці авторства виключно Могилянського колективу). Ці два тексти були найцікавішими з частини «наукової розвідки» завдяки тому, що Віра Павлівна поділилася історією формування феміністичних та ґендерних студій літературознавства, зачинателькою та локомотивом яких була Соломія Дмитрівна, а також чистому таланту Ростислава Андрійовича писати неймовірно цікаво про фахові речі для людей не літературного фаху.
Спогади ж, на відміну від частини «розвідок», вкрай хороші. Проте, з одним але: вони запізнилися на 14 років. Більшість із них (на скільки я зрозуміла, то всі, окрім спогадів Агеєвої) датуються 2005 роком, у той час, коли збірка виходила у 2019. Я чесно не знаю, як це коментувати. З одного боку, криміналу тут немає: спогади завжди є спогадами. З іншого боку, якось дивно виходить, що для книги, яка виходила в пам'ять такої знакової людини як Соломія Павличко, не знайшлося людей, які б написали про неї з перспективи 20-річної відстані.
Тому навіть зараз я скажу, що розгублена. З усієї книги особисто для мене вартими уваги стало лише два тексти: «Великі питання маленьких текстів: ґендерний аспект української, польської та ізраїльської оповідки» Марії Шувалової, бо я обожнюю малу форму, а особливо оповідки, байки та казки, та «Ефект присутності» Оксани Забужко, бо ця людина володіє винятковим даром оживити літерами все, що вона описує.