What do you think?
Rate this book
Жизнь чудовищ в Средние века
По примеру средневековых кодексов, под обложкой собрались лучшие образцы трактатов о чудовищах, написанных в Средние века: "Книга о зверях и чудовищах" неизвестного автора VIII века, глубокие исследования о драконах, скорпионах и морских чудищах энциклопедиста XIII века Фомы из Кантимпрэ, географические выкладки Гонория Августодонского (XII в.), поселившего монстров по всему Кругу земному, и весьма актуальное послание монаха Ратрамна (VIII в.), рассматривающее вопрос о том, крестить или не крестить собакоголовых людей.
224 pages, Paperback
First published January 1, 2004
About the author
Anonymous
3,434 followersBooks can be attributed to "Anonymous" for several reasons:
* They are officially published under that name
* They are traditional stories not attributed to a specific author
* They are religious texts not generally attributed to a specific author
Books whose authorship is merely uncertain should be attributed to Unknown.
See also: Anonymous
* They are officially published under that name
* They are traditional stories not attributed to a specific author
* They are religious texts not generally attributed to a specific author
Books whose authorship is merely uncertain should be attributed to Unknown.
See also: Anonymous
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
July 5, 2018
Существует животное под названием слон, который совокупляется без похоти, этим он отличается от трагелапса.
уявіть же мій душевний смуток, коли виявилося, що це єдина згадка про трагелапса в усій книжці (у «фізіологу», звідкіля цитата, теж – я перевірила; зате там було написано, як трагелапси звуться латинкою, тож вдалося знайти навіть реальних тварин із такою назвою, хоча авторові, ймовірно, йдеться про їхніх міфічних предтеч). але брак подальшої інформації не заважає мені застосовувати порівняння «наче дикий трагелапс», наповнене захопливими сенсами, особливо, якщо йдеться про роботу.
утім, про слонів це ще запитання, бо концепція нон-фікшну і довіри до автора в середньовіччі була не зовсім така, як сьогодні: Видел и я ткань из шерсти этого животного, и, чтобы проверить, я бросил ее в огонь своими собственными руками, и когда спустя большой промежуток времени она раскалилась добела, словно железо, затем остыла, я, ощупав ее руками, не обнаружил ни одной поврежденной нити. у цьому уривку чесний-пречесний тома з кантімпре, між іншим, домініканець і товариш святого альберта великого, розповідає, якщо ви досі не здогадалися, про хутряного звіра саламандру. кажуть, вбрання з саламандрового хутра носили навіть деякі папи, бо дуже зручно, прати не треба.
приписування рис – тільки один із проявів чудового середньовічного конструкторного мислення, яке вилазить одразу, щойно автори починають говорити про великий світ. часом їхні експерименти нагадують оту дитячу гру, де треба перегортати частини сторінок, щоб створювати все нових і нових монстриків із різних шматків звичайних звірів: Филоникий, — царь глоциев, у которых лицо человеческое, а тело бычье, у них живет зверь единорог, у него тело лошади, ноги слона, голова оленя, а посреди лба единственный рог, острый и блестящий. і це, звісно, стосується не тільки далеких племен і екзотичних тварин, а й географії загалом: от у нас є якісь місця, про які ми точно знаємо, якісь, про які точно читали, а ще якість, про які ми краєм вуха чули, і з них можна складати світ – та ще й вигадувати, чому цей світ саме такий. етимології, щоправда, часто йдуть шляхом найменшого опору (гонорій августодонський, наприклад, найчастіше пише, що оця місцина зветься А, бо там було місто / гора / річка / цар на ім’я А), але ж видно, як автори стараються: Сицилия, расположенная рядом с Италией, названа в честь Сицила, брата Итала.
коли ви вже вигадали таке барвисте довкілля, треба подумати, що робити, якщо доведеться зустрітися з якимось його мешканцем, на кшталт кінокефала, сціопода, аримаспа чи кого там іще. і про кінокефалів – імовірно, під впливом легенди про святого христофора, песиголовця; але ж цей вердикт щодо одного племені можна екстраполювати й на інші, бо чим конеголовці гірші, наприклад? – є навіть документ, лист ченця священикові, де йдеться про те, що вони наділені раціональним розумом, який відрізняє людину від звірів, тож походять від адама, як і решта люду, а значить, мають ту саму людську гідність, що й ми. непогана напрямна для буття у світі.
уявіть же мій душевний смуток, коли виявилося, що це єдина згадка про трагелапса в усій книжці (у «фізіологу», звідкіля цитата, теж – я перевірила; зате там було написано, як трагелапси звуться латинкою, тож вдалося знайти навіть реальних тварин із такою назвою, хоча авторові, ймовірно, йдеться про їхніх міфічних предтеч). але брак подальшої інформації не заважає мені застосовувати порівняння «наче дикий трагелапс», наповнене захопливими сенсами, особливо, якщо йдеться про роботу.
утім, про слонів це ще запитання, бо концепція нон-фікшну і довіри до автора в середньовіччі була не зовсім така, як сьогодні: Видел и я ткань из шерсти этого животного, и, чтобы проверить, я бросил ее в огонь своими собственными руками, и когда спустя большой промежуток времени она раскалилась добела, словно железо, затем остыла, я, ощупав ее руками, не обнаружил ни одной поврежденной нити. у цьому уривку чесний-пречесний тома з кантімпре, між іншим, домініканець і товариш святого альберта великого, розповідає, якщо ви досі не здогадалися, про хутряного звіра саламандру. кажуть, вбрання з саламандрового хутра носили навіть деякі папи, бо дуже зручно, прати не треба.
приписування рис – тільки один із проявів чудового середньовічного конструкторного мислення, яке вилазить одразу, щойно автори починають говорити про великий світ. часом їхні експерименти нагадують оту дитячу гру, де треба перегортати частини сторінок, щоб створювати все нових і нових монстриків із різних шматків звичайних звірів: Филоникий, — царь глоциев, у которых лицо человеческое, а тело бычье, у них живет зверь единорог, у него тело лошади, ноги слона, голова оленя, а посреди лба единственный рог, острый и блестящий. і це, звісно, стосується не тільки далеких племен і екзотичних тварин, а й географії загалом: от у нас є якісь місця, про які ми точно знаємо, якісь, про які точно читали, а ще якість, про які ми краєм вуха чули, і з них можна складати світ – та ще й вигадувати, чому цей світ саме такий. етимології, щоправда, часто йдуть шляхом найменшого опору (гонорій августодонський, наприклад, найчастіше пише, що оця місцина зветься А, бо там було місто / гора / річка / цар на ім’я А), але ж видно, як автори стараються: Сицилия, расположенная рядом с Италией, названа в честь Сицила, брата Итала.
коли ви вже вигадали таке барвисте довкілля, треба подумати, що робити, якщо доведеться зустрітися з якимось його мешканцем, на кшталт кінокефала, сціопода, аримаспа чи кого там іще. і про кінокефалів – імовірно, під впливом легенди про святого христофора, песиголовця; але ж цей вердикт щодо одного племені можна екстраполювати й на інші, бо чим конеголовці гірші, наприклад? – є навіть документ, лист ченця священикові, де йдеться про те, що вони наділені раціональним розумом, який відрізняє людину від звірів, тож походять від адама, як і решта люду, а значить, мають ту саму людську гідність, що й ми. непогана напрямна для буття у світі.
Displaying 1 of 1 review