Не впевнена як оцінювати цю книгу, бо з одного боку вона про війну в Сирії, головний герой живе в Дамаску, і ось це все, що несеться до болю знайоме. Снаряди, вибухи, смерті, а також звикання до рутини війни. Жахливі речі, які відбуваються, історії, якими діляться люди. Ось кілька дуже влучних цитат:
"Фотографії мертвих плутаються з фотографіями співаків з клубів, а величезні білборди на трасах пропонують нові покоління мобільних телефонів поряд із переможними гаслами і рекламою шампуню."
"Ефект від внутрішніх вправ на забування нічних жахів не протримується довше кількох хвилин. Я відкладаю списки померлих, види тортур, сцени страждання і вигадую для себе ранок без війни."
"[про снаряд, який вибухнув поряд] просто ще одна репетиція смерті, яка сьогодні не вдалась."
АЛЕ водночас це історія про самотнього чувака, який закохується у всіх жінок з якими знайомиться, вони всі максимально крінжово фліртують на фейсбуці фразами типу "мої плоди стиглі для тебе", говорять натяками, ніхто не розуміє чи вони спатимуть один з одним, і він ніяк не вирішить, яку з них хоче. Певно, автор ввів це все щоб книга про війну була не настільки одноманітно-жахливою, але мені було справді крінжово це читати.
Також кілька згадок про всяких Тостоєвських (головний герой письменник і веде воркшоп сценарної майстерності, і типу як знається на літературі), Мастєр і Марґаріта, Чехов і так далі, від яких теж зітхаєш і закочуєш очі.