До книжки увійшли вірші Євгена Плужника (1898–1936), опубліковані свого часу у трьох його збірках — двох прижиттєвих і одній посмертній, що їх він сам склав і впорядкував. Це слово, з яким Поет звертався до сучасників і нащадків, — суворе і скупе, а водночас спокійне і щире.
Writer. In the years 1923–8 he belonged to the Kyiv writers' groups Aspys, Lanka, and MARS and contributed poetry to several Soviet Ukrainian journals. During his lifetime he published only two poetry collections, Dni (Days) in 1926 and Rannia osin’ (Early Autumn) in 1927; a third, Rivnovaha (Equilibrium), first appeared posthumously in an émigré edition in Augsburg in 1948. He also wrote the novel Neduha (Illness, 1928), which was banned from circulation shortly after its publication. Two of his plays, Profesor Sukhorab and U dvori na peredmisti (In the Courtyard in the Suburb), appeared in Zhyttia i revoliutsiia in 1929; a drama in verse, ‘Shkidnyky’ (Wreckers), was never published. He also translated Russian literature into Ukrainian and compiled (with Valeriian Pidmohylny) a dictionary of Ukrainian official phraseology (1926) and (with Vasyl Atamaniuk and Feliks Yakubovsky) an anthology of Ukrainian poetry (1930–2).
Although Pluzhnyk was one of the finest Ukrainian poets of the 1920s (he has been compared to Rainer Maria Rilke), Party criticism was hostile to his contemplative, laconic, and frequently gloomy lyricism and depiction of revolutionary atrocities and Soviet reality. After his novel was banned from circulation, he published very little. In December 1934 he was arrested together with many other Ukrainian figures, and in March 1935 he was sentenced by a military tribunal to death by firing squad. The verdict was commuted to 10 years' imprisonment in the Solovets Islands in the White Sea, where he soon died of the tuberculosis that had afflicted him since 1926. He was rehabilitated posthumously in 1956, and editions of his collected poems were published in Kyiv in 1966 and 1988. An uncensored edition appeared in Munich in 1979.
дивна річ: з трьох збірок мене найбільше вразила найперша. "Дні", попри деякі учнівство, свідкують справдешній жах революції, і цим дуже підкупають.
"Рання осінь", натомість – дуже чуттєва річ, цінна великою внутрішньою боротьбою ліричного героя.
"Рівновага" якоюсь мірою продовжує попередню книжку; а ще – там є другий, дуже неокласичний розділ, де багато злободенних відсилок.
..і важлива нотатка: Плужник любить ставити найсильніші вірші в кінець збірки; тому, за можливості, раджу дочитувати їх до кінця (навіть якщо перші вірші вас не вражають).
Вдруге у житті я знаходжу поета, в якого мені подобається кожна поезія (першим був колись Жадан - але це, звісно, канонічна подія). І от тепер Євген Плужник.
На 100% моя поезія, особливо остання збірка. В той час як перша («Дні») була реакцією на соціально-політичні події, друга («Рання осінь») - роздуми про долю і смерть, третя («Рівновага») - вирвалась на висоту небес, з надзвичайно тонкою і майстерною передачею істини, народженої в мудрій та зрілій душі поета. Як красиво, коли екзистенційні питання описують не з відчаю чи безпорадності, а з абсолютного прийняття.
Ніч... а човен — як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) ...Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! І над нами, й під нами горять світи... І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний!
«А от Плужника найкраще читати зимового вечора в темній хаті; на столі лампочка лише книжку освітлює, і в кімнаті, в домі скрізь тиша, жодного звука немає. Тоді спокійно, обов'язково вголос, без сильних акцентів, ритмічно й повільно сторінку за сторінкою перегортати невеличку книжку на 50 віршів».
Це був цікавий читацький досвід. Плужник - меланхолійний, багато пише про смерть. Тому зараз дуже зійшов мені по настрою. Минулого року читала його "Недугу" і погоджуюсь, що Плужник таки сильніший поет, ніж прозаїк.