What do you think?
Rate this book
#Чуєш, коли приїдеш додому?
Це збірка історій, онлайн-есеїв чи інтернет-новел, – називайте, як завгодно. Вони, саме такі, – про бабу Богдану, яка регоче безупину, і діда Богдана, що любить її понад усе, про незбагненного Бога і велику-велику Любов, про сільське дитинство авторки й різні дорослі досвіди, а часто навіть про смерть, – виникли в недоречному для себе місці – у мережі Instagram. Це історії про (пре)Красне. Форма блогу часто зумовлює фрагментарність та гіпертекстуальність оповіді. На ці історії з їх мандрівними персонажами, ніби на нову серію серіалу, чекають більше 15-ти тисяч читачів мережі, які часто є їх співавторами. Кожен текст у цій книзі окремий, але й пов‘язаний з іншим, а тому доріг читати збірку – безліч.
На час друку книги в Instagram-блогові авторки будуть вже нові дописи, бо він, до слова, триває.
На час друку книги в Instagram-блогові авторки будуть вже нові дописи, бо він, до слова, триває.
220 pages, Hardcover
First published November 1, 2018
16 people are currently reading
355 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 55 reviews
September 1, 2020
Не чую.
⠀
«Чуєш, коли повернешся додому?» - вкрай розумний комерційний проект. Всі ми сумуємо за рідними та за домівкою, тому коли читаєш історії про чужу родину та чужі дитячі спогади, то частково транслюєш на себе, згадуєш своїх, і на душі стає тепло. Тільки ж от помилково вважати, що цей ефект теплоти дає саме книга. Це все – ваші спогади, викликані тригером.
⠀
Тригери ж бувають різні. Ви можете йти десь по вулиці, а з вікна кватири на 1 поверсі буде линути запах домашньої випічки, запах ідентичний до того, який ви стільки разів відчували в дитинстві, коли мама чаклувала на кухні. І от на душі стає тепло, ви посміхаєтесь і тішитесь життю. Так само й у книжці. Тож слід розрізняти цей вдалий гачок, який запускає ваші емоції, та якість тексту.
⠀
Текст мене не вразив, та критикувати його складно, адже знову ж таки це може виглядати як критика тем, зображених у книзі. Але най буде. Надто багато релігії. Надто багато весілля. Надто вже багато для мене цих традиційних цінностей. Я загалом терпимо ставлюсь до християнства, це особиста справа кожної людини, проте коли релігія займає так багато, я починаю тривожитись. Так само й щодо шлюбу. Всього цього було настільки багато, що деколи хотілось відкласти і більше не братись. Це по змісту. А що сказати по формі? Я – не прихильниця цих коротких скупих абзаців. Єдине, що може здатись цікавим – фонетика родичів авторки.
⠀
Тексти максимально тиснуть на ноту ностальгії, на емоції, та розчулитись мені не вдалось, позаяк виникало відчуття, що робиться це зумисно. З кожної сторінкою я тільки продовжувала черствіти.
⠀
Можливо, ледь не найбільше я роздратувалась від того, що мораль книги мені подавали в лоб. Я читаю, щоб ліпше мислити. Будувати причинно-наслідкові зв’язки, вчитись аналізувати та самостійно зрозуміти сенс книги. Простір для розвитку подібних функцій є у всіх якісних текстах, хай це хоч дитяча книжка, хоч наукова стаття. Однак тут мораль вам в лоб: любіть. Вчіться любити і встигніть любити.
⠀
Шкода, що фаст-фуд філологинь доволі часто за популярністю перевершує дійсно вартісні книги. З іншого ж боку, на таких речах добре відточувати літературний смак.
⠀
2 походи в церкву з 10.
⠀
«Чуєш, коли повернешся додому?» - вкрай розумний комерційний проект. Всі ми сумуємо за рідними та за домівкою, тому коли читаєш історії про чужу родину та чужі дитячі спогади, то частково транслюєш на себе, згадуєш своїх, і на душі стає тепло. Тільки ж от помилково вважати, що цей ефект теплоти дає саме книга. Це все – ваші спогади, викликані тригером.
⠀
Тригери ж бувають різні. Ви можете йти десь по вулиці, а з вікна кватири на 1 поверсі буде линути запах домашньої випічки, запах ідентичний до того, який ви стільки разів відчували в дитинстві, коли мама чаклувала на кухні. І от на душі стає тепло, ви посміхаєтесь і тішитесь життю. Так само й у книжці. Тож слід розрізняти цей вдалий гачок, який запускає ваші емоції, та якість тексту.
⠀
Текст мене не вразив, та критикувати його складно, адже знову ж таки це може виглядати як критика тем, зображених у книзі. Але най буде. Надто багато релігії. Надто багато весілля. Надто вже багато для мене цих традиційних цінностей. Я загалом терпимо ставлюсь до християнства, це особиста справа кожної людини, проте коли релігія займає так багато, я починаю тривожитись. Так само й щодо шлюбу. Всього цього було настільки багато, що деколи хотілось відкласти і більше не братись. Це по змісту. А що сказати по формі? Я – не прихильниця цих коротких скупих абзаців. Єдине, що може здатись цікавим – фонетика родичів авторки.
⠀
Тексти максимально тиснуть на ноту ностальгії, на емоції, та розчулитись мені не вдалось, позаяк виникало відчуття, що робиться це зумисно. З кожної сторінкою я тільки продовжувала черствіти.
⠀
Можливо, ледь не найбільше я роздратувалась від того, що мораль книги мені подавали в лоб. Я читаю, щоб ліпше мислити. Будувати причинно-наслідкові зв’язки, вчитись аналізувати та самостійно зрозуміти сенс книги. Простір для розвитку подібних функцій є у всіх якісних текстах, хай це хоч дитяча книжка, хоч наукова стаття. Однак тут мораль вам в лоб: любіть. Вчіться любити і встигніть любити.
⠀
Шкода, що фаст-фуд філологинь доволі часто за популярністю перевершує дійсно вартісні книги. З іншого ж боку, на таких речах добре відточувати літературний смак.
⠀
2 походи в церкву з 10.
February 12, 2019
У селі Красному, що на Львівщині, я була кілька разів, але добре пам‘ятаю лише один. Мій дід Микола, батьків тато, мав разом зі мною сісти на потяг до Києва, аби після літа в дідовому-бабиному селі Стрептів відвезти додому. Ми зайшли з ним до магазину на станції, аби щось придбати в дорогу, і, як то завжди треба в потяг, дідо взяв туалетний папір. Крутив його на всі боки, а тоді став сміятись і сказав мені: «Дивись, написано «Сюрприз». Ну то треба таке? Туалетний папір і «Сюрприз»! Цікаво, що ж то має бути?..» Сідали в потяг ми зі сміхом...
Мамине рідне село Вилково розташовано за 4672 кілометрів від Стрептова, на Алтаї. Яскраво пам’ятаю одну з дитячих поїздок туди. Літо, зелена дідова «Волга», і бабуся на передньому сидінні, яка питає, чим мене пригощати як приїдемо. Поволі знімаю навушники, в яких грає «Spice Girls» і відказую: «Я взагалі вегетаріанка». Бабуся дивується, і питає, що ж тепер мені готувати. Ані секунди не зволікаю із відповіддю - «Пельмені!».
Діда Миколи і бабусі Тамари не стало багато років тому. Вони не побачили свого другого онука, якому вже 16 років, вони не побачили мого випуску, мого весілля, моєї Ярослави. В їх пам’яті я лишилась дитиною, вони в моїй - дідусем, який любив сміятись, і бабусею, яка була надзвичайно ніжною і турботливою. Мені б хотілось набутись із ними ще, спитати стільки усього, що не цікавило мене у дитинстві, але я вже такої можливості не маю.
«Чуєш, коли приїдеш додому?» - це не про стиль написання і навіть не про феномен першої української інстаграм-книги. Це не про віру в Бога і в людей, не про традиції і не про «нестерпну легкість буття» (або часом нестерпні коментарі #баба_Богдана про одяг онуки чи її кулінарні здібності).
Ні, книга і про це також, але це у ній - не головне.
Це книга про Юлію Сливку, яка має щастя бути близькою зі своїми рідними, яка вміє бути з ними і яка любить їх. Вона має час берегти їх слова і викарбовувати у нотатках телефону їх вчинки. Вона мала наснагу перетворити їх на книгу.
Мамине рідне село Вилково розташовано за 4672 кілометрів від Стрептова, на Алтаї. Яскраво пам’ятаю одну з дитячих поїздок туди. Літо, зелена дідова «Волга», і бабуся на передньому сидінні, яка питає, чим мене пригощати як приїдемо. Поволі знімаю навушники, в яких грає «Spice Girls» і відказую: «Я взагалі вегетаріанка». Бабуся дивується, і питає, що ж тепер мені готувати. Ані секунди не зволікаю із відповіддю - «Пельмені!».
Діда Миколи і бабусі Тамари не стало багато років тому. Вони не побачили свого другого онука, якому вже 16 років, вони не побачили мого випуску, мого весілля, моєї Ярослави. В їх пам’яті я лишилась дитиною, вони в моїй - дідусем, який любив сміятись, і бабусею, яка була надзвичайно ніжною і турботливою. Мені б хотілось набутись із ними ще, спитати стільки усього, що не цікавило мене у дитинстві, але я вже такої можливості не маю.
«Чуєш, коли приїдеш додому?» - це не про стиль написання і навіть не про феномен першої української інстаграм-книги. Це не про віру в Бога і в людей, не про традиції і не про «нестерпну легкість буття» (або часом нестерпні коментарі #баба_Богдана про одяг онуки чи її кулінарні здібності).
Ні, книга і про це також, але це у ній - не головне.
Це книга про Юлію Сливку, яка має щастя бути близькою зі своїми рідними, яка вміє бути з ними і яка любить їх. Вона має час берегти їх слова і викарбовувати у нотатках телефону їх вчинки. Вона мала наснагу перетворити їх на книгу.
December 8, 2021
Вихід книги блогера - вже давно тривіальна подія в інших країнах, але не у нас. Підозрюю, що у нас найрозкрученіші блогери, не пишуть, а то й не читають, а ті хто багато читає, той не має мільйонних аудиторій. Отакий парадокс.
Тим цікавіше подивитися на виняток – Юлію Сливку, яка видала свою книжку саме через наполегливі прохання власних підписників. Мовляв, ці пости, ці історії мали б чудовий вигляд під твердою палітуркою. А справа в тому, що Юлія пише про себе, про своїх рідних, про своє життя. «Що в цьому нового?» - спитаєте ви. А ви спробуйте. Спробуйте розгорнути книгу десь на лаві, гріючись на сонці чи ховаючись під бузковим кущем, і дайте їй шанс здивувати вас чимось справжнім і майже забутим.
Всі оповідання читаються окремо, але разом становлять цілісну історію. Вони зворушливі, місцями веселі і такі чесні. Шансів не полюбити бабу Богдану у вас нема!
У читачів письменника-блогера є велика перевага: якщо хочеться продовження, шукайте пости авторки в інстаграм!
п.с. Якщо досі маєте сумніви, спробуйте послухати читання авторки у трансляції на сторінці Форуму Видавців у ФБ. Мене така зустріч наживо одразу підштовхнула негайно братися за книжку.
Тим цікавіше подивитися на виняток – Юлію Сливку, яка видала свою книжку саме через наполегливі прохання власних підписників. Мовляв, ці пости, ці історії мали б чудовий вигляд під твердою палітуркою. А справа в тому, що Юлія пише про себе, про своїх рідних, про своє життя. «Що в цьому нового?» - спитаєте ви. А ви спробуйте. Спробуйте розгорнути книгу десь на лаві, гріючись на сонці чи ховаючись під бузковим кущем, і дайте їй шанс здивувати вас чимось справжнім і майже забутим.
Всі оповідання читаються окремо, але разом становлять цілісну історію. Вони зворушливі, місцями веселі і такі чесні. Шансів не полюбити бабу Богдану у вас нема!
У читачів письменника-блогера є велика перевага: якщо хочеться продовження, шукайте пости авторки в інстаграм!
п.с. Якщо досі маєте сумніви, спробуйте послухати читання авторки у трансляції на сторінці Форуму Видавців у ФБ. Мене така зустріч наживо одразу підштовхнула негайно братися за книжку.
March 20, 2019
Цій книзі мало поставити п‘ятірку, десятку, або навіть сотню балів.
Вона з тих, що ніколи не забудуться.
Буду перечитувати і любити своїх рідних, бо Юлія Сливка права - важливо встигнути налюбитись. Так мало часу.
Вона з тих, що ніколи не забудуться.
Буду перечитувати і любити своїх рідних, бо Юлія Сливка права - важливо встигнути налюбитись. Так мало часу.
April 30, 2022
настільки зворушливо про любов до найрідніших я ще не читала. а більше й додати щось складно. це треба прочитати-прожити
March 6, 2019
Книга, що стала блогом - найвлучніший опис. Авторка описує своє життя поруч з дідом і бабою у Красному (Львівська область). І майже кожен допис про них огортає читача теплом та любов'ю, ці вібрації можна фізично вловити читаючи слова Юлі про своїх рідних.
Взагалі, помітно що то був блог - там повно авторських розділових знаків, хештегів, але це не заважає, хоча деколи і дивує велика кількість "булетів" (роздільних знаків ненумерованого списку) , але невідволікає від основного - любові.
Автор доволі віруюча людина, тож роздуми про бога там теж є, і мене це часто дратувало, але зголом я вирішила, шо це все є цілісною системою, єством автора, тому певні речі я просто читала подіагоналі, але це зовсім не зіпсувало мого враження про книгу.
Цитата, аби сь те курва розуміли шо втрачаєте, як не прочитаєте (це монолог бабці, переписаний точно так як вона вимовляє слова):
"Спучатку ми були на кухни (ну бу там радийо грає, ти ш знаїш). Як зачаласі передача, діду кулу тего радия фклякнув на куліна, підставиу голову піт брехунец і так слухау. Я казала: "Бугдани, ни затуляй мині свуїми вухами радия!"(А в негу ше й ті виликі вуха, знаїш? Ті шу їму баба Ганздя пиридала! Та ними можна сьвіт цілий заступити, а ни радийо! то ни вуха, то кара нибесна!) Але він хтів то фсьо чути, рузуміїш? Він ш ф нас троха глухуватий, ту вже думаю - най".
Я коли читала моноги баби Богдани то фактично сприймала їх не через очі - мені здавалося я чую її голос і кожне слово, з кожним наголосом. Бо так говорила якшо не моя бабця, то сусідська, як не сусідська, то в селі хтось з родини. Воно все таке близьке і рідне:)
Взагалі, помітно що то був блог - там повно авторських розділових знаків, хештегів, але це не заважає, хоча деколи і дивує велика кількість "булетів" (роздільних знаків ненумерованого списку) , але невідволікає від основного - любові.
Автор доволі віруюча людина, тож роздуми про бога там теж є, і мене це часто дратувало, але зголом я вирішила, шо це все є цілісною системою, єством автора, тому певні речі я просто читала подіагоналі, але це зовсім не зіпсувало мого враження про книгу.
Цитата, аби сь те курва розуміли шо втрачаєте, як не прочитаєте (це монолог бабці, переписаний точно так як вона вимовляє слова):
"Спучатку ми були на кухни (ну бу там радийо грає, ти ш знаїш). Як зачаласі передача, діду кулу тего радия фклякнув на куліна, підставиу голову піт брехунец і так слухау. Я казала: "Бугдани, ни затуляй мині свуїми вухами радия!"(А в негу ше й ті виликі вуха, знаїш? Ті шу їму баба Ганздя пиридала! Та ними можна сьвіт цілий заступити, а ни радийо! то ни вуха, то кара нибесна!) Але він хтів то фсьо чути, рузуміїш? Він ш ф нас троха глухуватий, ту вже думаю - най".
Я коли читала моноги баби Богдани то фактично сприймала їх не через очі - мені здавалося я чую її голос і кожне слово, з кожним наголосом. Бо так говорила якшо не моя бабця, то сусідська, як не сусідська, то в селі хтось з родини. Воно все таке близьке і рідне:)
August 24, 2023
Дякую за цю книгу. Багато сміялась і багато плакала, багато згадувала і часто чула своїх рідних в діалогах автора
December 20, 2018
В саме серце. До сліз.
January 14, 2019
Замало слів, щоби описати цю чисту і щиру любов ❤️
February 28, 2023
Є такі книги, яким важко поставити оцінку, бо вони кращі за будь-які загальноприйняті рамки.
Це такі книги, від яких хочеться жити, любити, й, що мені найголовніше й найцінніше — писати.
Ця книга — така.
Я довго тримала її на полиці, підозрюючи, що коли зовсім висохну словами, вона поверне назад до пустих сторінок моїх майбутніх текстів.
За що дуже, дуже вдячна авторці.
Це такі книги, від яких хочеться жити, любити, й, що мені найголовніше й найцінніше — писати.
Ця книга — така.
Я довго тримала її на полиці, підозрюючи, що коли зовсім висохну словами, вона поверне назад до пустих сторінок моїх майбутніх текстів.
За що дуже, дуже вдячна авторці.
June 14, 2020
я так часто стримувалась, аби не плакати поміж сторінками цієї книги. бо я так скучила за бабусею, за дідом 🤍
яскраво згадала власне дитинство, наше село. і так щемить мені в серці. бо любити то все я почала хіба ближче до своїх 20.
а книга, власне, про Любов.
досить незвичний стиль написання, але враховуючи історію і авторку, то книга-блог починає виглядати неймовірно доречно. (хоча іноді через неоформлені пунктуаційно діалоги я трошки, було плуталась).
важко давалась ця західна сільська говірка, іноді перечитувала речення декілька разів, а потім ще хвилинку над ним міркувала. але то зовсім не мінус, то колорит тієї книги, то ледь не її родзинка, то особисто мені було трішки тяжкувато.
дійсно важко було від того, що книга не тільки про любов, а ще й про релігію. хоча я вмію сприймати(поважати) чужі погляди і світогляди і вмію для себе це по-іншому інтерпретувати. проте деякі сторінки я читала не повністю, бо переобразити написане у цікаве/корисне для себе не вдавалось.
загалом, я однозначно вважаю, що надати цим історіям нове і довше життя (написати книгу) було неймовірно хорошою і вдалою ідеєю.
щиро 🤍
# ккнижулі
яскраво згадала власне дитинство, наше село. і так щемить мені в серці. бо любити то все я почала хіба ближче до своїх 20.
а книга, власне, про Любов.
досить незвичний стиль написання, але враховуючи історію і авторку, то книга-блог починає виглядати неймовірно доречно. (хоча іноді через неоформлені пунктуаційно діалоги я трошки, було плуталась).
важко давалась ця західна сільська говірка, іноді перечитувала речення декілька разів, а потім ще хвилинку над ним міркувала. але то зовсім не мінус, то колорит тієї книги, то ледь не її родзинка, то особисто мені було трішки тяжкувато.
дійсно важко було від того, що книга не тільки про любов, а ще й про релігію. хоча я вмію сприймати(поважати) чужі погляди і світогляди і вмію для себе це по-іншому інтерпретувати. проте деякі сторінки я читала не повністю, бо переобразити написане у цікаве/корисне для себе не вдавалось.
загалом, я однозначно вважаю, що надати цим історіям нове і довше життя (написати книгу) було неймовірно хорошою і вдалою ідеєю.
щиро 🤍
# ккнижулі
January 20, 2020
Хоча книга й базувалась на дописі в інстаграмі, але виникає стійке уявлення, що книжкова форма личить їй не менше, ніж мережева. Безсумнівно треба брати паперову версію, бо з кількістю зліз, які збирались на моїх очах (і лише поїздка в заповненому автобусі не давала їм всуціль виливатись на сторінки) не можна читати з екрану. От прямо заборонено це робити. Бо папір пропустить і вбере ваші переповнені очі серця, а дивайс просто залишить краплі солоної води на екрані. Таку ж аналогію можна провести і з головними дійовими особами твору: можна просто згадувати про них (на відстані), а можна приїжджати і робити їхній всесвіт вартісним. Ми часто забуваємо про ці розбіжності, а потім вони лягають гірким тягарем на нас майбутніх, тому допоки ці унікальні люблячі істоти дихають сьогоднішнім повітрям, ми з упевненістю можемо зализувати свої вчорашні рани і сподіватись, що хоч на трішки робимо їх щасливішими своєю присутністю.
September 27, 2019
Прекрасна книга про головне.
Тішусь, що почала рік саме з такої книги.
Найвартісніше чтиво за останні роки.
Не буду переказувати змісту написаного/прочитаного, лише хочу подякувати Юлі: за щирість, за віру, за любов, за правдивість, за простоту, за спогади, за істинні цінності. А також побажати сил, натхнення, витримки, любові і підтримки не втратити цей дар!
P.s. Юлю, Вам і не потрібно слідкувати за модою - Ви витвороюєте її самі! Ви сподвигаєте людей в простих речах до застановлення над собою і це - найголовніше! Безмежно вдячна, Вам!
Тішусь, що почала рік саме з такої книги.
Найвартісніше чтиво за останні роки.
Не буду переказувати змісту написаного/прочитаного, лише хочу подякувати Юлі: за щирість, за віру, за любов, за правдивість, за простоту, за спогади, за істинні цінності. А також побажати сил, натхнення, витримки, любові і підтримки не втратити цей дар!
P.s. Юлю, Вам і не потрібно слідкувати за модою - Ви витвороюєте її самі! Ви сподвигаєте людей в простих речах до застановлення над собою і це - найголовніше! Безмежно вдячна, Вам!
March 27, 2025
Сльози я вже давно не витираю, бо це не має сенсу. Такого душевного тексту, сповненого Любові і Віри я ще не бачила, хоча читала декілька книжок, виданих і написаних глибоко віруючими людьми, в християнських видавництвах.
Це насправді інстаграм пости авторки Юлії Сливки, за якою я слідкую доволі давно, а книжка її кинулась в очі одного вихідного ранку в новій столичній книгарні. Але скільки за ними сенсу.
10/10 Прекрасна, світла книжка. Скільки сліз, стільки і сміху.
Це насправді інстаграм пости авторки Юлії Сливки, за якою я слідкую доволі давно, а книжка її кинулась в очі одного вихідного ранку в новій столичній книгарні. Але скільки за ними сенсу.
10/10 Прекрасна, світла книжка. Скільки сліз, стільки і сміху.
July 4, 2021
Якби могла, поставила б набагато більше зірок.
June 20, 2019
Це дуже особистісна проза.
⠀
⠀⠀Безмірно далека від мене ментально: в моїй родині не існувало віри, Бога чи традицій: останні вмерли разом із батьками моєї мами, коли їй було 20 і я мала інакше від авторки виховання. Не мала ні діда, ні баби, ні глибокого зв'язку з попередніми предками — лише мама і тато, дороги яких рано розійшлись.
⠀
⠀⠀І коли автору вдається побудувати місток від свого світобачення до серця читача — це особливий вид майстерності. Бо я відчула кожне слово. Мені боліли всі її страхи: плинність часу, смерть. Мені іноді накриває думками про те, що батьки мусять піти першими, це колись станеться. Від того лячно. І мені здалося, що цей страх тонкою ниткою проходить через всі оповідки: головне — набутись разом, налюбитись, пробачати і приймати.
⠀
⠀⠀Я пропустила крізь себе уроки любові, сміялась вголос і витирала сльози, відчувала докори через зверхність (ох ця #баба_Богдана зі своїм компотом) та вдячність за любов попри умовний спосіб (це так знайомо!).
⠀
⠀⠀А її життя у книзі — окремий світ, головна цінність якого, як на мене, полягає у "фотографуванні текстом". Ви тільки уявіть: #кнопочка_молодша підросте, а на неї зі сторінок ластівки дивитимуться #дідо_старенький , #баба_Богдана...
⠀
⠀⠀Я не можу визначити межі художності цієї книги. Чи може йти мова про межі, коли читаєш оповідки, а потім йдеш в Інстаґрам і шукаєш фото з описаною на женихові стрічкою чи міртовим вінком нареченої? Життя, яке стало блогом, блог, який став книгою, книга, яка втілила життя... Чи точно ми мусимо говорити про межі?
⠀
⠀⠀Я читала — і, то злітала на гойдалці емоцій в сльози, то спускалась в сміх. Уявити не могла, що такою малою кількістю слів можна передати стільки сенсу, болю, радощів, любові. Що можна ТАК використовувати пунктуацію. ТАК створювати завершення, щоб цілісність була не лише в межах книги, а в межах кожної історії , більше того — підісторії!
⠀
⠀⠀Що ще впадає у вічі — простота. Майстерна простота, котра полягає в досконалості граматичних форм та словосполучень, на своєму місці — кожне слово, кожна фраза. За основу ніби взято неписаний закон: максимум змісту у мінімум мовних одиниць.
⠀
⠀⠀Безмірно далека від мене ментально: в моїй родині не існувало віри, Бога чи традицій: останні вмерли разом із батьками моєї мами, коли їй було 20 і я мала інакше від авторки виховання. Не мала ні діда, ні баби, ні глибокого зв'язку з попередніми предками — лише мама і тато, дороги яких рано розійшлись.
⠀
⠀⠀І коли автору вдається побудувати місток від свого світобачення до серця читача — це особливий вид майстерності. Бо я відчула кожне слово. Мені боліли всі її страхи: плинність часу, смерть. Мені іноді накриває думками про те, що батьки мусять піти першими, це колись станеться. Від того лячно. І мені здалося, що цей страх тонкою ниткою проходить через всі оповідки: головне — набутись разом, налюбитись, пробачати і приймати.
⠀
⠀⠀Я пропустила крізь себе уроки любові, сміялась вголос і витирала сльози, відчувала докори через зверхність (ох ця #баба_Богдана зі своїм компотом) та вдячність за любов попри умовний спосіб (це так знайомо!).
⠀
⠀⠀А її життя у книзі — окремий світ, головна цінність якого, як на мене, полягає у "фотографуванні текстом". Ви тільки уявіть: #кнопочка_молодша підросте, а на неї зі сторінок ластівки дивитимуться #дідо_старенький , #баба_Богдана...
⠀
⠀⠀Я не можу визначити межі художності цієї книги. Чи може йти мова про межі, коли читаєш оповідки, а потім йдеш в Інстаґрам і шукаєш фото з описаною на женихові стрічкою чи міртовим вінком нареченої? Життя, яке стало блогом, блог, який став книгою, книга, яка втілила життя... Чи точно ми мусимо говорити про межі?
⠀
⠀⠀Я читала — і, то злітала на гойдалці емоцій в сльози, то спускалась в сміх. Уявити не могла, що такою малою кількістю слів можна передати стільки сенсу, болю, радощів, любові. Що можна ТАК використовувати пунктуацію. ТАК створювати завершення, щоб цілісність була не лише в межах книги, а в межах кожної історії , більше того — підісторії!
⠀
⠀⠀Що ще впадає у вічі — простота. Майстерна простота, котра полягає в досконалості граматичних форм та словосполучень, на своєму місці — кожне слово, кожна фраза. За основу ніби взято неписаний закон: максимум змісту у мінімум мовних одиниць.
June 23, 2021
Дешеве видавлювання емоцій та спекуляція на них плюс бідна мова оповідання. Все що я отримала від прочитання першої третини — це роздратування. Не зрозуміла літературної цінності цього твору. Просідання особливо видно у коротких описових/філософських ессе, слабших за шкільні твори десятикласника. Розчарувала така кількість позитивних відгуків. Не змогла знайти для себе хоч крихту насолоди у цьому чтиві. Для мене — макулатура.
January 7, 2023
Опинилась явно не у цільовій аудиторії цієї книги.
У книзі зібрані історії з життя, деякі пов'язані між собою, деякі ні. Деякі історії про старих дідусів та бабусів, про Бога та про спогади з дитинства. Написані у своїй, оригінальній манері
Але не відгукнулись мені ці історії взагалі
У книзі зібрані історії з життя, деякі пов'язані між собою, деякі ні. Деякі історії про старих дідусів та бабусів, про Бога та про спогади з дитинства. Написані у своїй, оригінальній манері
Але не відгукнулись мені ці історії взагалі
June 22, 2024
#чуєшколиприїдешдодому — дуже особиста книга. Авторка оповідає про свої стосунки з дідом, бабцею, про своє весілля і весільні традиції. Тут багато тепла, щирості. Читаючи її — ніби заглядаєш в особистий щоденник. Вона написана просто і невибагливо, але в певний момент мені стало нудно. Бо якось то все одноманітно. А ще для мене тут забагато релігії.
Ну і загалом — це книга, яка провокує сльози: мені таке недовподоби.
А от посміялась я від душі.
Ну і звісно, що багатьом читачам згадаються власні сімейні історії. Не без цього.
Також незрозуміла для мене побудова тексту. Ці крапочки і короткі рядки 🤷
А от що дуже сподобалось — так це як переданий говір бабці і дідусів ❤️
Ну і загалом — це книга, яка провокує сльози: мені таке недовподоби.
А от посміялась я від душі.
Ну і звісно, що багатьом читачам згадаються власні сімейні історії. Не без цього.
Також незрозуміла для мене побудова тексту. Ці крапочки і короткі рядки 🤷
А от що дуже сподобалось — так це як переданий говір бабці і дідусів ❤️
December 20, 2019
Чудова книга про важливі речі простими словами.
February 12, 2021
Прекрасна книга. Дуже мені відгукнулась, бо багато чого, описаного тут, я теж відчувала|відчуваю у своєму житті.
November 17, 2022
Мої батьки родом з Острова, села яке межує з Красне, тому було цікаво заглянути до сусідів.
Книга-мемуари, часами сповідь, я б сказала.
Прочитати варто, хоча б для того щоб познайомитись з особливостями української мови в регіонах.
Книга-мемуари, часами сповідь, я б сказала.
Прочитати варто, хоча б для того щоб познайомитись з особливостями української мови в регіонах.
March 25, 2021
Хоч дехто каже, що ця книга - це тригер, що викликає емоціі та спогади, я однозначно рада, що пережила всі ці емоціі, читаючи.
Читала іі я кілька днів (хоч вона й невелика) і щодня плакала, сміялася і відчувала комок у горлі. І стовідсотково знаю чому. Тому що так само як автор до без тями люблю і дякую тим, без кого не було б мене і хто так рідко, та все ж приходить до мене у снах.
Рекомендую!
Читала іі я кілька днів (хоч вона й невелика) і щодня плакала, сміялася і відчувала комок у горлі. І стовідсотково знаю чому. Тому що так само як автор до без тями люблю і дякую тим, без кого не було б мене і хто так рідко, та все ж приходить до мене у снах.
Рекомендую!
November 25, 2020
В самісіньке серденько ❤️
April 28, 2019
Неймовірна книга. Зачіпає за саме серце.
February 13, 2024
#ЧУЄШ, КОЛИ ПРИЇДЕШ ДОДОМУ?
Юлія Сливка, 2018, 220 с
Оповідання з Instagram-блогу, які стали чудовою книгою.
Можливо, ви "проковтнете" цю книжку за 2 вечори, або захочете смакувати кожну історію вранці за чашкою кави.
Ймовірно, що якісь сторінки у вас викличуть сміх, а інші - щемкі сльози, але точно - жодна з історій не залишить байдужими.
Тут буде про дитячі спогади і про доросле життя, про величееезну Любов, і трохи про смерть, як невід'ємну частину життя. Про те, як швидко і дивовижно плететься нитка часу і як закарбовує події пам'ять. А ще тут буде багато-пребагато Світла.
"#Убого_про_Бога" - такий хеш-тег додає авторка до історій про Нього в мережі, але повірте, ці оповідання надзвичайно глибокі.
Ви познайомитеся з авторкою і її родиною, дізнаєтеся про дитинство і порівняєте зі своїм, можливо у бабі Богдані ви часом впізнаєте і свою бабу)) , поглянете ближче на галицькі традиції і виховання дітей.
Тут буде історія про день народження (і не одне), про нареченого, заручини і весілля (теж не одне), рушник і міртовий віночок, молитви і церковний вівтар, квіти, Плащівницю і Великдень. І про чепуріння хати і прання тюлі, про крепдешинові сукенки баби Гандзі, крісло і дитячі білі мешти. А ще багато фірмового гумору (а часом і тролінгу) від баби Богдани 😁.
Ви не думайте, вона собі добре дає раду з усім господарством, порядками, і навіть з сучасними технологіями (ютуп, айфон і стинуграма😉)
====================
"Невидиме не означає, що його нема.
Очима ми бачимо несамовито мало"
====================
Книгу читала двічі, і дуже рекомендую! 💜
Як і її продовження - видану у 2022
"Ніби десь коло хати розбився літак"
Юлія Сливка, 2018, 220 с
Оповідання з Instagram-блогу, які стали чудовою книгою.
Можливо, ви "проковтнете" цю книжку за 2 вечори, або захочете смакувати кожну історію вранці за чашкою кави.
Ймовірно, що якісь сторінки у вас викличуть сміх, а інші - щемкі сльози, але точно - жодна з історій не залишить байдужими.
Тут буде про дитячі спогади і про доросле життя, про величееезну Любов, і трохи про смерть, як невід'ємну частину життя. Про те, як швидко і дивовижно плететься нитка часу і як закарбовує події пам'ять. А ще тут буде багато-пребагато Світла.
"#Убого_про_Бога" - такий хеш-тег додає авторка до історій про Нього в мережі, але повірте, ці оповідання надзвичайно глибокі.
Ви познайомитеся з авторкою і її родиною, дізнаєтеся про дитинство і порівняєте зі своїм, можливо у бабі Богдані ви часом впізнаєте і свою бабу)) , поглянете ближче на галицькі традиції і виховання дітей.
Тут буде історія про день народження (і не одне), про нареченого, заручини і весілля (теж не одне), рушник і міртовий віночок, молитви і церковний вівтар, квіти, Плащівницю і Великдень. І про чепуріння хати і прання тюлі, про крепдешинові сукенки баби Гандзі, крісло і дитячі білі мешти. А ще багато фірмового гумору (а часом і тролінгу) від баби Богдани 😁.
Ви не думайте, вона собі добре дає раду з усім господарством, порядками, і навіть з сучасними технологіями (ютуп, айфон і стинуграма😉)
====================
"Невидиме не означає, що його нема.
Очима ми бачимо несамовито мало"
====================
Книгу читала двічі, і дуже рекомендую! 💜
Як і її продовження - видану у 2022
"Ніби десь коло хати розбився літак"
Read
January 5, 2020Йуля, Йуля, що ви робите?
Як ви це робите?
⠀
Так розчулити і змушувати плакати через сторінку змогла тільки вона - Юлія Сливка @slyva_jalova_lova
⠀
"Чуєш, коли приїдеш додому?"
⠀
Я багато читала відгуків про цю книжку, не знаходила жодного негативного. Знала, що мені сподобається, але не думала, що наскільки.
⠀
Читала і знаходила паралелі зі своїм дитинством.
⠀
В мене, на щастя, теж є бабка, бабка Дарка - вона дуже схожа на головну героїню книги.
⠀
Вона теж мій найсуворіший критик.
⠀
Іноді я буваю занадто різка з нею.
⠀
Іноді (дуже часто) наші думки стосовно виховання/годування/купання її правнука, а мого сина, розходяться.
⠀
Та, щоб не сталося, я знаю, що вона вічно буде любити нас з сестрою, наших обранців та наших дітей.
⠀
Дякую, що завдяки вашій книжці я пірнула в дитинство, дякую, що ділитеся мудрістю, традиціями своєї родини, любов'ю до Бога.
⠀
Окрема похвала - гарне почуття гумору.
⠀
З нетерпінням чекаю виходу наступної книжки - вона ж буде, правда?
⠀
Раджу цю книжку абсолютно всім - від коли навчилися читати і до +100.
⠀
Як ви це робите?
⠀
Так розчулити і змушувати плакати через сторінку змогла тільки вона - Юлія Сливка @slyva_jalova_lova
⠀
"Чуєш, коли приїдеш додому?"
⠀
Я багато читала відгуків про цю книжку, не знаходила жодного негативного. Знала, що мені сподобається, але не думала, що наскільки.
⠀
Читала і знаходила паралелі зі своїм дитинством.
⠀
В мене, на щастя, теж є бабка, бабка Дарка - вона дуже схожа на головну героїню книги.
⠀
Вона теж мій найсуворіший критик.
⠀
Іноді я буваю занадто різка з нею.
⠀
Іноді (дуже часто) наші думки стосовно виховання/годування/купання її правнука, а мого сина, розходяться.
⠀
Та, щоб не сталося, я знаю, що вона вічно буде любити нас з сестрою, наших обранців та наших дітей.
⠀
Дякую, що завдяки вашій книжці я пірнула в дитинство, дякую, що ділитеся мудрістю, традиціями своєї родини, любов'ю до Бога.
⠀
Окрема похвала - гарне почуття гумору.
⠀
З нетерпінням чекаю виходу наступної книжки - вона ж буде, правда?
⠀
Раджу цю книжку абсолютно всім - від коли навчилися читати і до +100.
⠀
January 30, 2019
Одна з найкращих книг, які я читала!)
August 8, 2021
Блог, що став книгою. Блог, який я читала ще задовго до того, як він став книгою.
⠀
Тепер тішуся, що маю улюблені дописи на своїй книжковій полиці в паперовому вигляді.
⠀
Авторка пише про буденні історії свого життя, про різні українські традиції та про спогади дитинства. Але історії ці унікальні тим, що кожна з них просякнута безмежною любов'ю. До людей і до Бога. Кожна змушує зупинитись у цьому скаженому темпі сьогодення і згадати, подзвонити, приїхати додому, до своїх найрідніших людей.
⠀
Найчастіше на сторінках з'являються #баба_богдана, #дідо_богдан, #дідо_старенький і чоловік авторки. Часом хочеться сміятися з кумедних фраз баби Богдани, часом – мило усміхатися від прояву любові діда Богдана, а часом – плакати після історій про вічне кохання діда старенького до своєї давно покійної Ганнусі.
⠀
В кожного з нас теж є бабусі і дідусі, комусь пощастило мати біля себе ще прабабусь і прадідусів. Але чи буваємо ми уважні до них? Живемо собі, звикли, що вони завжди поряд або впринципі десь є. Поки когось з них не виносять з хати ногами вперед. Тоді починаємо згадувати все хороше і жаліти про несказане чи невиконане.
⠀
Не допускаймо такого! Дзвонімо, відвідуймо рідних за першої-ліпшої нагоди. Свого часу моя внутрішня тяга до батьківського дому привела мене туди в гості за день до того, як не стало двох моїх найрідніших людей.
⠀
Ця книга – пам'ять.
⠀
Блог, що став книгою, продовжується. Сподіваюся, він стане ще багатьма книгами 💜
⠀
Тепер тішуся, що маю улюблені дописи на своїй книжковій полиці в паперовому вигляді.
⠀
Авторка пише про буденні історії свого життя, про різні українські традиції та про спогади дитинства. Але історії ці унікальні тим, що кожна з них просякнута безмежною любов'ю. До людей і до Бога. Кожна змушує зупинитись у цьому скаженому темпі сьогодення і згадати, подзвонити, приїхати додому, до своїх найрідніших людей.
⠀
Найчастіше на сторінках з'являються #баба_богдана, #дідо_богдан, #дідо_старенький і чоловік авторки. Часом хочеться сміятися з кумедних фраз баби Богдани, часом – мило усміхатися від прояву любові діда Богдана, а часом – плакати після історій про вічне кохання діда старенького до своєї давно покійної Ганнусі.
⠀
В кожного з нас теж є бабусі і дідусі, комусь пощастило мати біля себе ще прабабусь і прадідусів. Але чи буваємо ми уважні до них? Живемо собі, звикли, що вони завжди поряд або впринципі десь є. Поки когось з них не виносять з хати ногами вперед. Тоді починаємо згадувати все хороше і жаліти про несказане чи невиконане.
⠀
Не допускаймо такого! Дзвонімо, відвідуймо рідних за першої-ліпшої нагоди. Свого часу моя внутрішня тяга до батьківського дому привела мене туди в гості за день до того, як не стало двох моїх найрідніших людей.
⠀
Ця книга – пам'ять.
⠀
Блог, що став книгою, продовжується. Сподіваюся, він стане ще багатьма книгами 💜
January 9, 2021
Тут слова зайві. Тут доречні хіба сльози, часом скупі, часом ледь стримувані; емоції і почуття, що вивертають душу навиворіт і стрясають свідомість так, що не швидко оговтаєшся.
Час..., який він цінний і який швидкоплинний, особливо час з нашими рідними. Ця книга - безцінна знахідка. Низький поклін авторці, що так просто й нехитро розповідає про таких, на перший погляд, простих людей, а насправді - унікальних особистостей з багатим досвідом і глибокою мудрістю за плечима.
Читаючи про діда старенького, діда Богдана і бабу Богдану я ніби занурилася у власне дитинство, юність, стрясалася від ледь стримуваних сліз (бо ж не сама в кімнаті) і дякувала Богу, що всі ще, хоч може і не такі здорові, але живі. А поки живі, то й можна і щось виправити, чогось додати (наприклад, любові, її ніколи не буває багато).
Хоч цими словами до авторки, не до мене, звертаються її рідні, все ж і мені хочеться відгукнутися на такий простий заклик. “Чуєш...?»- питає лагідно тремтячий, майже дитинний голос. І тільки посірілі, вицвілі від побаченого за десятиліття очі дивляться тривожно, очікувано. «Чую»,- впевнено відповім.
Я завжди чую.
Час..., який він цінний і який швидкоплинний, особливо час з нашими рідними. Ця книга - безцінна знахідка. Низький поклін авторці, що так просто й нехитро розповідає про таких, на перший погляд, простих людей, а насправді - унікальних особистостей з багатим досвідом і глибокою мудрістю за плечима.
Читаючи про діда старенького, діда Богдана і бабу Богдану я ніби занурилася у власне дитинство, юність, стрясалася від ледь стримуваних сліз (бо ж не сама в кімнаті) і дякувала Богу, що всі ще, хоч може і не такі здорові, але живі. А поки живі, то й можна і щось виправити, чогось додати (наприклад, любові, її ніколи не буває багато).
Хоч цими словами до авторки, не до мене, звертаються її рідні, все ж і мені хочеться відгукнутися на такий простий заклик. “Чуєш...?»- питає лагідно тремтячий, майже дитинний голос. І тільки посірілі, вицвілі від побаченого за десятиліття очі дивляться тривожно, очікувано. «Чую»,- впевнено відповім.
Я завжди чую.
Displaying 1 - 30 of 55 reviews