Новий роман мого особистого відкриття року Остапа Дроздова аж ніяк не є продовженням першої книжки. Це абсолютно інший текст, написаний від першої особи. У другому романі йдеться про конфлікт між любов’ю та ненавистю до Країни, про свободу і про зраду, про паперових, копійчаних людей і людей із каменю. Дуже вдале порівняння сходу і Заходу, України і Європи. Герої також контрастні і різноманітні: заробітчани та остарбайтери, діаспора і плінтусні громадяни, котрі стеляться перед іноземцями, студенти і добровольці, активіст, що взяв кредит по курсу 5, а довелося віддавати по 25, “фільозоф, що на літакові прилине до України і буде шукав в склепі свинячі скурки для студенини, як прабабця заповідала”. Деякі теми викликають незгоду чи огиду, інші – шок або дикий регіт, а окремі фрази розбирають на цитати. Безвізовому режиму присвячується.