Я працюю на цвинтарі

by Павел Паштет Белянский, Павло Паштет Белянський, Роман Коляда (Translator)

Це перша збірка, до неї увійшли найбільш пронизливі твори.

З огляду на свій фах, автор щоденно має справу з людськими долями, історіями, спогадами. Короткі замальовки про життя і смерть, про неймовірне кохання і дріб’язковість, про образи і прощення нікого не залишають байдужими. Філігранний стиль, щирість, відсутність надуманості не відпускають читача, тому книга читається на одному подихові.

До українського перекладу книжки увійшло кілька нових оповідань.

Genres: Fiction, Contemporary, Ukraine, Ukrainian Literature, Drama

144 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

About the author

Україномовний профіль: Павло Паштет Белянський

Reviews

[Ivan Skyba · Rating 4 out of 5]

"Я працюю на цвинтарі" Павла "Паштєта" Белянського - збірка коротких, але дуже ємких за змістом оповідань про смерть та життя.

І історії не висмоктані з пальця - автор працював у сфері ритуальних послуг, був співвласником фірмочки, що виготовляла пам'ятники.

Вже з першої історії я відразу зрозумів, що книга мені сподобається. Коротеньке, всього на 15 рядочків оповідання, яке на сторінці розташувалось так, наче трошки затягнутий анекдот. Але ні, використане порівняння риски між датами з прожитим життям (вибачте за малюсінький спойлер) мене вразило дуже сильно. Просто уявіть, що в кінці нашого земного шляху виявиться, що всі миті щастя і горя, успіху та невдах, приємностей та неприємностей помістяться всього в одну карлючку, рисочку, паличку.

Ну хіба не страшно?

Інші розділи оповідання у тому ж дусі. Їхні герої - звичайні люди, наші сусіди, друзі та знайомі, які переживають горе. І кожен з них переживає його інакше, по-своєму. Комусь треба витратити в оздоблення могили чоловіка, сина чи брата всі накопичені кошти, хтось просто потребує уваги, а комусь просто страшно...

Варто відзначити, що збірка складається з двох частин. Якщо перша розповідає нам про цвинтарний досвід автора, то друга - це вже наша буденність, те, що ми бачимо кожного дня.

Висновок зроблю наступний - книга крута, must have to read, якщо так можна написати.

Чому не 5⭐️? Я ставлю найвищу оцінку, коли книга мені сподобалась, а всередині тьохнуло, бумкнуло, бахнуло. Тут такого не спостерігалось.

І не забуваємо про екранізацію збірки - вона теж доволі непогана.

[Daria Fujino · Rating 5 out of 5]

Слухала на Абук. Вельми приємна начитка Матвія Ніколаєва, дуже раджу.
Це дуже щемка збірка коротеньких історій про життя. Перший розділ це історії людей, що приходять замовляти пам'ятники на могили. Я і плакала, і сміялась. Це дуже гарно написано, щемко і проникливо.
Інші два розділи, то різноманітні оповідки з минулого і теперішнього. Я не дуже люблю коротку прозу, але ця книга це виняток.

[Катріна Хаддад · Rating 4 out of 5]

Збірка коротких і довших оповідань, подекуди таких коротких, як анекдот; написано переважно короткими реченнями, без зайвих описів і багатослівних міркувань. Частіше ці історії змушують плакати, іноді - сміятися. Дивовижно, як життєствердно й із гумором може іноді звучати тема смерті (як-от в "Аби пам'ятали"). Взагалі історії справді цікаві, такий собі калейдоскоп людських доль, як ми їх бачимо крізь шпаринку якогось моменту, схопленого увагою автора.
Я би прочитала щось іще з його текстів.

[Inna · Rating 4 out of 5]

То зовсім не щастить на письменників-блогерів, то вже другий за тиждень)
Коли автор має рідкісну роботу і може поділитися унікальним досвідом – це дуже цінно, а якщо він ще й вміє про це написати…
Чудова збірка від спостережливої людини, чий заробіток залежить від втрат інших людей. Тож і бачить він цих людей в досить непрості миті при прийнятті непростих рішень. Найбільше вразила історія про 80-річну бабусю, що з кожної пенсії замовляє надгробки дітям, що померли від вірусного менінгіту, ще коли вона молодою допомагала у лікарні. Тридцять дві дитини і всіх пам'ятала за іменами.
Для мене маленьким мінусом було те, що не всі історії тут про роботу автора. Від того книга наче змінює темп, змінює настрій. А мені хотілося сьогодні купатися в меланхолії. Мабуть, тому не п’ять.

[Ira Osipkova · Rating 4 out of 5]

Найцікавішим був перший розділ, історії про роботу на цвинтарі. Шкода, що не всі історії були у фільмі. До речі, переглянула і фільм після книги , то він мені був кращим 😅
Другий і третій розділи - не вразили. Так, я плакала. Але загалом не вразили 🙄 тому зірочку рейтингу знімаю(

[Nata Korn · Rating 4 out of 5]

Неординарні історії життя та смерті, прочитання яких наштовхує на роздуми в стилі MEMENTO MORI.

Деякі з оповідань написані в жанрі новели. Мені ця форма тут особливо сподобалась. Але були і звичайні оповідання, і зовсім короткі, як на мене публіцистичного стилю. Мікс різного в одній книзі.

Частина книги - не про кладовище, є декілька оповідань, які перегукуються з книгою Бабуся вмирати не любила.

[Enotka · Rating 4 out of 5]

Це дуже хороші оповідання, але мені було надто сумно( і надто приречено.

[Daria Bezzub · Rating 4 out of 5]

Прочитала книгу за 2 підходи. Могла б і за один, але просто по часу і зайнятості не встигала.

Книга складається із ситуаційних замальовок на 1-3 сторінки. Всього таких замальовок виходить 58, на 152 сторінки. По тематиці замальовки поділені на три частини: "я працюю на цвинтарі", "спостерігаючи життя", "скелет у шафі". В мене свіженьке перевидання перекладане українською, софт-тач кінообкладинка. Купувала зі стенду в магазині Vivat у Києві на вулиці Петра Сагайдачного, а тому мене дуже здивувало коли помітила автограф від автора, залишений чорної ручкою. Вважаю, що мені пощастило.

Перша оповідка займає всього півсторінки книги і вже тут я почала підозрювати, що буде сумно. І так, я була права, друга оповідка викликала вже неприємне пощипування біля очей. І одразу, те відчуття, що буде "скло", але я не зможу зупинитися доки не дочитаю їх всі.

Перша частина з трьох занурила мене в ту атмосферу поховань і різних ритуалів. Я відчула себе на рівні з оповідачем, наче я там, поруч з ним, сиджу в офісі і слухаю історії всіх цих людей.

Друга частина: "спостерігаючи життя", якось розвурушила всю повільну і сумну атмосферу і наче втратила ось цей "memento mori". Насправді, я б воліла протриматися в цій атмосфері до кінця книги. І хоча третя частина намагалася повернути мене в цей настрій, але вже не вийшло.

Повертаючись до першої частини, не можу не відмітити, що навіть, сильно "скляні" оповідки все одно надавали величезний спокій в моїй душі. Я була на місці відвідувачів цвинтарів, бо втрачала рідних людей, а тому багато персонажів оповідок викликали емпатію. І на диво, після прочитання книги, в мене не залишилося жодних неприємних відчутів або хандри. Гадаю, що з часом захочу знову повернутися до цієї книги і перечитати ще раз.

Тепер хочу подивитися екранізацію, і зовсім не уявляю як ситуаційні оповідки поклали на фільм. Дуже заінтригована. До речі, автор книги є і автором сценарію до фільму. Тому, можливо, книжкова атмосфера буде збережена і у кіно.

[Olesia · Rating 5 out of 5]

Збірка коротких оповідань. Правдивих і смішних до болю, про життя і смерть. Про те, як працюється на цвинтарі і з якими замовниками часом доводиться стикатися. Нічого нема чеснішого за смерть, яка не терпить пафосу і регалій. Книга сподобалася лаконічністю і простотою.

[La Lena · Rating 4 out of 5]

тішусь, що прочитала, а не дивилась кіно.

низки історій про життя та смерті. так просто, так близько. Проза, яка карбується назавжди неймовірними метафорами.

[Tetiana Polianska · Rating 4 out of 5]

Першою книгою в моєму житті, над якою я плакала, були "Звіяні вітром" Марґарет Мітчелл. Це було влітку 1989 року. Книга Павла Белянського стала другою. Особисто для мене - це своєрідний показник.

[Yulia Dryhush · Rating 4 out of 5]

Гарні та щемливі історії,які змусили мене плакати не один раз...

[Mila Lesechko · Rating 5 out of 5]

Чудові короткі оповідання. З першого чіпляє "за живе".

Автор дає читачеві побути в ролі працівника цвинтаря і послухати історії, які виглядають справжніми.

[Vitalii Melnychuk]

Набір історій з життя. Веселих та водночас сумних, з іронією, які не залишають байдужим і змушують до саморефлексії, знахолячи паралелі з власним досвідом.

[piznajko · Rating 1 out of 5]

Ну звісно, що всі її знають! І всі вже з півроку як прочитали російською. Але ж авторський переклад Романа Коляди робить колядиво - книжка стає геть новою. Із новим звуком, іншою тональністю та зовсім про інше, ніж була російською. І герої, які дратували тебе російською, раптом викликають смуток чи то навіть жаль. А числені ретроспекції набувають особливо теплого звучання.

Якщо вам хочеться чогось легкого та трішки сумного на один вечір, то щиро раджу цей детектив саме у українському варіанті.

Автор огляду: daphnia

[Igor Pinegin · Rating 5 out of 5]

Отличный набор коротких пронзительных историй о жизни, любви и смерти!

[Gremrien · Rating 2 out of 5]

Павло “Паштет” Белянський became very popular quite early, mostly because he was formed as a writer within the genre of “blogging gradually transformed into writing,” realizing that his short and funny essays in LiveJournal attract more and more fans and being encouraged by this day after day. “Я работаю на кладбище” was one of his first and is still the most famous of his books. It was published first in 2016 in Russian (as the author was one of those Ukrainian patriots who insisted on his right to speak and write books in Russian then, not realizing or trying to conceal the fact that his popularity as a blogger was in the first place encouraged mostly by Russians who always gladly support any investment in “their” culture) and even adapted into a movie (fortunately, Ukrainian, not Russian). I thought about reading it at the time, but I very soon disliked the author personally — I don’t remember why exactly but I remember that some of his remarks on Facebook looked appalling to me and many others. Still, despite his contradictory reputation, he was respected as a co-founder of the publishing house “ДИПА,” which published many books written by our soldiers (highly unpopular at the time and having close to zero chances of being published elsewhere). However, in 2018, he clearly demonstrated his despise for the current President and thus started to support the destructive-for-Ukraine messages of his opponents, which does not look too bad now, from our today’s perspective, but was quite disgusting at that time (especially for the patriotic authors who were published in “ДИПА” and their readers), and “ДИПА” evicted him (yes, the co-founder and one of the most popular writers published there — only from this, you can imagine how unforgivable his opinions were). So, you can understand that I did not have much interest in his books for years after that, especially considering that he wrote too many of them and looked like a typical case of graphomania.

However, right now, he is serving in the army, trying to communicate in Ukrainian, and even giving his books for translation into Ukrainian and republishing their new Ukrainian editions (well, forcefully, of course, as no Russian-language books have a place in the Ukrainian market and among our readers today), so I decided to give him a second chance and bought the new Ukrainian edition of “Я працюю на цвинтарі” and one of his recent books, “Бабуся вмирати не любила” (both were translated from Russian and republished).

Well, it is not the worst literature in the world, but I still regretted about buying and reading it. It was just very uninteresting for me.

I was especially bewildered by “Я працюю на цвинтарі.” This is a very small book, but, considering its high popularity, I expected some concentrated wittiness and overall something unusual, extraordinary. The book is based on the real-life experience of Павло Белянський who worked in funeral services for several years and, therefore, collected some interesting observations about various people and their behavior in these marginal circumstances that most of us do not know about. The idea is cool, yes, as any “professional insides” in marginal specializations, but the final result looks quite pathetic.

The book is really small and mostly consists of very short stories/essays, 1.5-4 pages in length each. The stories are very random, concern very different people and different situations, and although some of them definitely deserve to be told, the whole content of the book looks like the author tried to squeeze all the juice out of the most boring job in the world and probably even “added” some embellishments to compensate for its emptiness. Although some of the described situations are weird and thought-provoking, being related to grief and humanity in general, you mostly do not feel much compassion and warmth towards all those people. They quickly become a gallery of weirdos to you, very uninteresting in its essence, like any “Kunstkammer” (cabinet of curiosities). Maybe, if the book were larger and deeper, such an immersion into human nature would make much more sense, but this very short and fleeting format made me raise my brows, and that’s all.

Moreover, only about two-thirds of this little book is about the work in funeral services. After the author squeezed out of it everything he could, he still decided that the book was too small and disappointing (and rightly so), and thus he added some short stories about life in general. After that, the book was still too small, and so he added also some short stories about his family (which would later become the basis for another book, “Бабуся вмирати не любила”). From these “added” stories, you feel this graphomania urge especially poignantly — you can see how the author desperately wants to tell you something important, and beautiful, and interesting, and influential, but he does not know what to write about, he just does not have enough life experience and relevant thoughts about life.

(I was so bewildered about this book that I even watched the movie immediately after it in order to see how this apparently very empty material was transformed into a popular movie. The curious thing is that I (moderately) liked the movie, but this is because it has very little in common with the book. Contrary to the book, it has some interesting characters and profound stories, albeit very artificial, of course. At least, it’s funny and pleasant to watch.)

[Nataliya Demchenko · Rating 4 out of 5]

Той мемний випадок,коли книга краща за фільм. Фільм я не подужала.
Книга складається з трьох розділів,які в свою чергу складаються з маленьких оповідань.
Найкраща і найцікавіша частина для мене - це оповідки про роботу на цвинтарі. Оповіді різні-смішні,щемливі, ті від яких хочеться плакати без зупину. Цікаво,що люди,які там працюють - це люди,які звикли до будь-яких забаганок клієнтів,вміють вислуховувати і виконувати те,що просять.
Друга частина-спостереження за людьми, такі собі клаптики чийогось життя. Мабуть всі так робили/роблять - дивляться на людей і бачать трошки їх історій.

"- Життя подай,- каже він.
Й інший знаходить у столі кубик типографського шрифту й наосліп передає йому. Той, так само наосліп, бере і ставить в заготовку таблички між датами народження та смерті коротку риску."

"-А навіщо єдиноріг?- не витримую я.
- Та діти дружині поставили памятник,-легко пояснює старий.- А він якийсь сумний. Як...Як... Як..памятник.Нічого доброго"

"Вислуховувати старих людей- моя професійна необхідність. Хто їх ще слухає, крім дільничного лікаря та нас, трунарів."

"За своєю машиною, новеньким "Мерседесом ML", зігнувшись і притулившись до авто плечем, обхопивши обличчя руками, чоловік плакав. Безгучно тремтіли його плечі, тремтіла зігнута спина."

"Встигнути треба,- каже вона.- А раптом завтра війна? А в мене небіжчики в безладді.Помру, що вони мені скажуть?Як мені до них туди на поріг зявитися?"

"Але викладачі насамперед, люди, які люблять гроші не менше за представників усіх інших професій"

"Мені здається, ви жили в якомусь іншому Радянському Союзі."

"Хоча життя завжди мало. Скільки його не відміряно людині, завжди мало.І завжди його шкода. Спочатку шкода його витрачати на дурниці, потім шкода розмінювати на дрібниці, потім шкода займати його марницями. А насамкінець шкода, що так і не зробив найголовінішого, хоча шанс був, звісно, був і ти його бачив, і розумів, але просто злякався."

[Сергій Чумак · Rating 4 out of 5]

Павло "Паштет" Белянський "Я працюю на цвинтарі"

"Вислуховувати старих людей - моя професійна необхідність. Хто їх ще слухає, крім дільничного лікаря та нас, трунарів"

📌 Життя - це рисочка на надгробку між датами народження та смерті.

💔 Белянський знову порвав мені і душу,і серце.

📚 Який же треба мати неймовірний талант, щоб так легко простими короткими реченнями у зовсім невеликих оповіданнях піднімати найважливіші питання життя і смерті людини.

📚 А ще ці оповідання про різних людей ніби не пов'язані між собою, але ти чітко розумієш, що насправді вони є частинами одного цілого, яке складає нарешті ця книга.

📚 Буря емоцій вірує, коли читаєш ці історії про людей від Белянського - іноді навіть книжку відкладав, щоб вгамуватися і пару хвилин переосмислити прочитане, уявити, як це, коли таке насправді.

Тут немає гумору, немає легкості, тут сум, людські трагедії і драми, тут правда життя як вона є.

"Коли я сказав, що напишу її розповідь, вона спитала: навіщо?
- Щоби пам'ятали.
- Ті, кому треба пам'ятати, вони все одно не читають, - відповіла вона. - Напевне не читають"

📌 Дивився доволі непоганий фільм з однойменною назвою, але він і на мить не передає тих почуттів і сенсів, які викликає книга.

📚 Белянський це явище в нашій літературі, я дуже сподіваюся, що він буде тільки рости і писати, і не сказав нам ще і десятої частини, того що може.

📌 З нетерпінням чекаю на щось нове від нього, і, мабуть, це зараз найбажаніше, що я хочу прочитати.

https://t.me/knygitelegram

[Marka Lib · Rating 4 out of 5]

Автор книги записав випадки та історії зі своєї специфічної роботи працівника ритуальних послуг. У кожної професії є своя специфіка, гробарі на кладовищі кожного дня спілкуються з людьми в найсумніші й складні моменти життя, але них смерть – це щоденна рутина й тому серед суму, горя й сліз, гостріше й чіткіше бачать людську дріб’язковість, давні образи чи гонор.

Кожна розповідь сповнена життєвої мудрості або іронії й навіть гумору. На кладовищі мертві спочивають в землі, а на поверхні вирує життя, за яким спостерігає мудрий автор й фіксує свої рефлексії на папері. Вони записані легкою і живою мовою, інколи сумно, інколи смішно. Історії відгукуються у душі, бо буквально впізнаєш себе чи свого сусіда.
Спостерігаючи за світом, автор пише про й теперішню війну, про війну, яка давно минула, але не забулася, про простих людей, які проживають своє звичайне буття життя, про кохання та родинне щастя.

Читаючи книгу усвідомлюєш, що цвинтар - невід'ємна частина буття людського. Я побоювалась, що буду плакати читаючи, але - Ні! Автор обережний з почуттями, це добра книжка для тих, хто так чи інакше доторкнувся до потойбіччя. Але в наш час Смерті навколо так багато, що розуміючи це – цінуєш більше щасливі хвилини свого життя!

[Oksana Minina · Rating 5 out of 5]

Книга просто прекрасна. Вона у стилі коротеньких оповідань заснованих на реальних історіях. І хоча всі історії прямо чи опосередковано повʼязані зі смертю - це робить деякі з них сумними, але всі без виключення мудрими і добрими. Я вже давно забула як це коли автор може лагідно привідкрити двері до твого серця і поговорити з ним напряму. Оповідання звучать ніби казки, так тендітно йому вдається передати дрібні деталі в поведінці людей.


П.с Я навіть подумала, що Павло (автор) міг би написати і про сьогоднішню війну і його би твір я би змогла прочитати. (Ті книжки які написані зараз я боюсь відкривати, щоб не травмуватися) Павло би розказував правду витончено, мудро і з добрим серцем.

[Viktoria Neborikina · Rating 5 out of 5]

Ніколи не читала цвинтарні історії але колись треба починати. З книгою буде весело, бо кумедне навіть у такій роботі трапляється і дуже боляче, бо деякі історії рвуть душу своїм горем

Тепер знаю, що гранітні пам'ятники - це дорого

Це збірка, яка вмістила 58 розповідей. І остання Дідові діти прям у саме серденько потрапила. Павло пише про людей і робить це дуже вміло. Він бачить фізичні та душевні емоції та вміє втілити у текст те, що зачіпає. Сильно, дешевно, смішно, інколи болісно

Мені сподобалась, раджу. Але є потужний тригер - смерть

"Хоча життя завжди мало. Скільки його не відміряно людині, завжди мало"

[Elizabeth]

Я іноді люблю почитати щось таке, що не тягне за собой години дискусій та філософських роздумів. А тут кожна історія має рівно стільки Глибокого Сенсу і Моралі, скільки ти в неї вкладаєш, і це чудово. Деякі речі стаються просто тому, що вони стаються. Сині штори. Можна шукати мільйон пояснень, чому ж це штори і навіщо вони сині, а можна просто дивитись на сині штори, - вирішувати читачу ака вам.

Життя не зупиняється, коли хтось вмирає, навіть якщо це найближча та найулюбленіша людина в світі.
Так само, як життя не зупинилось після повномасштабної війни.

(я досі сподіваюсь, що мені ніколи нікого не доведеться ховати)

[Oxana · Rating 5 out of 5]

Я очікувала чогось зовсім іншого. Іронічного, саркастичного, трохи «чорного» й, можливо, містичнішого. Та отримала таку глибину, таку кількість думок і розмислів, що пішла трішки «у себе».
В часи 7 місяця війни деякі історії ще щемкіші, ще більш колючіші й болючіші. Від того й цінніші. Від того ближчі.
Рекомендую. А скоро ще й екранізаціях
Неочікувана книга, неочікуваний автор і багато важливих думок.
Ніби й починалось історіями спостерігача життєвих доль працівника поминальних служб, склепівника, а от знайшла там щось потужніше.

[Тетяна · Rating 3 out of 5]

Може час такий, занадто багато горя навколо. Але оповіді першої частини мало зворушили. Видно, як автор переживає чужі трагедії, намагається донести цей біль читачеві, та я залишилася лише стороннім спостерігачем. Найперша історія-притча про життя дуже сподобалась. І ще дві зайшли: про Мотю і про чоловіка, що забув своїх батьків.
Друга частина вже смачніша. "Інший Союз" прям про мою сім'ю. А найбільше зайшла остання. Всі історії щемкі і зворушливі.

[Veronica Anrathi · Rating 4 out of 5]

Прикольно. Невеличка книжка, повна коротеньких історій про життя і смерть, поділена на три частини - перша відповідає назві на обкладинці, а решта - не зовсім про це, але теж цікаво. Реалістично, десь до сліз щемко, десь смішно. Частина історій виглядає незакінченими, але це нормально - це ж просто епізод життя. Іноді щось просто відбувається, нема моралі в кінці, нема виразного фіналу - життя продовжується, навіть коли стається смерть. Мені сподобалося.

[Irina · Rating 4 out of 5]

Взяла цю книгу, бо хотіла чогось легкого і смішного. Як же я помилилася. Ні, іноді я сміялася, потім плакала, потім сумувала, потім знов сміялась. Всі ці коротенькі історії - живі і наповнені сенсом. Це дивно, але книга залишає після себе не смуток, а скоріше дуже світлу меланхолію. Але оцей зовсім недоречний пассаж про аборт в останній історії трохи зіпсував враження, тому і 4, а не 5.

[Maria Ruba · Rating 5 out of 5]

Це збірка маленьких та таких точних оповідань. Оповідань, кожне з яких потрапляє в саме серденько і відгукується. Перша частина - Історії цвинтаря є дуже моторошними. Ні, це не жахіття. Просто описуються найсправжнісінькі переживання людей, в життя яких вкралося горе. Частини 2 та 3 вже тепліші, бо вони про життя. Дуже варті уваги оповідання які не залишать байдужими нікого.

[Daria Lohinova · Rating 5 out of 5]

��уже часто хотілось розплакатись від несправедливості долі, а ще задумалась про вічні питання життя і смерті.

Подзвонила своїм близьким, дякую

А ще вкотре переконуюсь який би був прекрасний світ без нашого сусіда

[Oksana Grabovska · Rating 4 out of 5]

За атмосферою нагадало розмову на кухні з людиною, яка має що розповісти. Напевно, не перечитала б, але деякі історії ще довго рандомно виринатимуть у моїх думках. Гарний варіант для тих, кому важко вчитатися в сюжет, бо історії короткі.