Люди не зі страху. Українська сага: Спогади

by Світлана Кириченко

Спогади Світлани Кириченко, активної учасниці українського визвольного руху 60 — 80-х років минулого століття, відзначаються багатогранним змістом і своєрідним художнім стилем. Це історичного масштабу унікальні свідчення про себе та епоху, про відомі провід­ні постаті новітньої доби нашого національного пробудження, про десятки рядових творців суспільних обставин. До видання увійшли також вибрані статті авторки. З огляду на обмежений обсяг до нього не потрапили спогади про Василя Стуса «Птах піднебесний», що, сподіваємося, невдо­взі побачать світ окремою книжкою. «Люди не зі страху» друкувалися в газеті «Молодь України», у журналах «Дніпро» і «Кур'єр Кривбасу», звучали на хвилях національного радіоканалу «Культура».

Genres: Nonfiction

920 pages, Hardcover

First published January 1, 2013

About the author

українська правознахисниця та політичний діяч 60-80-х років ХХ ст.

Reviews

[Serhiy · Rating 5 out of 5]

Зараз люблять підбивати підсумки десятиліття й «Люди не зі страху» мій кандидат на кращу українську книгу останніх десятьох років. В нас часто шукають Великий Українській Роман ніби якийсь Грааль, але в країні, де реальність вигадливіша за вигадку, а головним прозовим жанром завжди був літопис самовидця (перепрошую за широке узагальнення) великі тексти варто шукати не серед художньої прози. Спогади Світлани Кириченко як раз такий випадок, і не тільки через обсяг у 920 сторінок, але й через те, що заповнюють важливі прогалини. По-перше, шістдесятники залишили не так вже багато розлогих і детальних спогадів, а сама доба другого після 1920-х українського відродження, таке враження, сприймається поверхнево, навіть 1972 рік не асоціюється у масовій свідомості з масовими репресіями проти української інтелігенції (не вбивали ж, як у 1933 чи 1937). По-друге, оптика оповіді: Кириченко була дружиною дисидента та політв’язня Юрія Бадзя, і це така мікроісторія шістдесятництва через долю окремої родини. Авторка не робить зі свого досвіду узагальнень і це додає оповіді аутентичності, побутові деталі дають краще відчути й зрозуміти добу, ніж будь-що інше. По-третє, і це, мабуть, найважливіше, «Люди не зі страху» джерело моральної наснаги для українців в будь-які складні часи (тобто завжди), приклад людей, яких не вдалось зламати у, здавалось би, майже безнадійний ситуації. Тому цього року я перечитав її вдруге і не пожалкував. Книга вийшла у 2013 році й попри маленький наклад у 500 примірників, досі не розійшлася - її й зараз можна купити на сайті Смолоскипу за скромні на наш час 100 гривень.

[Yuliia Tsyba · Rating 5 out of 5]

Ще не вщухли емоції від нещодавнього суду над книжкою «Справа Василя Стуса» і от, я нарешті дочитала не менш важливу книгу від видавництва Смолоскип.

Читаючи її, повністю занурюєшся в атмосферу шістдесятників й знайомишся з тими людьми, які не зі страху.
Хоча, це були звичайні люди, які хотіли жити, любити, творити. Але для радянської влади вони були «особо опасные преступники».

Світлана розказує про своє життя, яке було тісно пов’язане з іншими шістдесятниками, тому, паралельно дізнаємося про долі інших.
Про їх буденність і свята. Попри масові арешти, святкували Різдво й Великдень, відмічали 22 травня з покладанням квітів до пам’ятника Шевченку.
З часом, коло друзів все більше звужувалось, бо більшість були ув’язнені й на засланнях.

Знаючи, що арешт чекає і її чоловіка Юрія Бадзя, що за ними постійний нагляд КДБ, Світлана не переставала допомагати друзям. Активне листування, передавання рукописів, збір речей для ув’язнених.

Через «антирадянську діяльність», Світлана з Юрієм втратили роботи. А в ті часи, якщо ти не працюєш, значить дармоїд і можеш потрапити в СІЗО.
Втративши роботу за фахом, нову знайти не можеш, бо в трудовій стоїть – звільнений за професійною непридатністю. Це чорна мітка.
На іншу роботу, яка не за фахом, влаштуватися складно, бо взяти прибиральником людину з вищою освітою – не можна.

Під постійним наглядом КДБ, були також діти Світлани.
На старшого Сергія, був тиск в інституті. Якщо хочеш далі вчитися й не бути під наглядом – відречися від батьків і переїдь в гуртожиток.
Коли молодша Богданка підросла, також неодноразово мала зустрічі зі спецслужбами.

Неможливо без емоцій читати про часи ув'язнення Юрія і постійні митарства Світлани з дітьми, щоб добитися побачення й доїхати в Мордовію.
Бажаючи побачити чоловіка хоч на декілька годин, Світлана проходила багато кіл пекла.
Це було настільки тяжко, що 5-річне заслання в селище Хандига(Якутія), здавалося раєм.
Звичайно, що в Хандизі довелося пройти свої випробовування, але там Світлана могла бути разом з чоловіком.

Неможливо коротко описати цю книгу, навіть не через її обсяг 920 сторінок.
Вона настільки глибока за своїм змістом, що кожний абзац хочеться виділити.
Неможливо до кінця усвідомити, що пережили ці люди.
Люди, які були настільки ненависні радянській владі, що їх просто знищували – когось морально, а когось і фізично.

В одній з численних поїздок потягом, Світлана познайомилася з жінкою. Розговорилися. Кандидат біологічних наук, працівник академічного інституту, столична наукова еліта. Вона слухала Світлану з відкритим ротом, бо не знала, що відбувається поруч з нею. Не знала про репресії й ув'язнення.

Це добре характеризує деяких сучасників, які розказують про хороше життя в радянському союзі і всі блага, які союз давав. Закриваючи очі на все те, що описала Світлана у своїх спогадах, забувши, якою смертю померли Симоненко, Горська, Стус, інші – можна возвеличити й восхвалити великий і могучий.