Якось я читав, що сучасну американську поезію неможливо не читати голосом Малковича-молодшого. Чи щось на зразок. Авторка статті, схоже, не усвідомлювала, скільки є перекладачів поезії. То за що синові видавця проспівали дифірамби? Ну, найголовніше – за титанічну працю з укладання збірки. Знайти, зібрати, відсіяти, перекласти, витративши на проект безперечно сотні (тисячі?) годин. Я сам постійно цим займаюся, тому браво! Та все ж повної насолоди я не відчув. Ще в передмові Малкович пише, що раніше про сучасну американську поезію нічого не знав. Це суттєвий недолік, тому що свої вірші на розгляд відправили тільки ті, хто дізнався про антологію і захотів туди потрапити, і багато хороших поетів залишилося поза увагою. Найуспішнішим поетам, можливо, ця антологія взагалі була до дупи, їм і без неї життя солодке. Як-то кажуть, вибірка виявилася нерепрезентативною. Незважаючи на це, антологія вийшла вдалою. Мені майже все сподобалося, а деякі поети і поетки зацікавили настільки, що тепер мені доведеться за ними стежити. Зрештою, чи не це було метою книги?