Перші українські роботи

by Олег Шинкаренко

Роман Олега Шинкаренка «Перші Українські Роботи» написаний в жанрі авантюрно-сатиричної наукової фантастики із гостро закрученим сюжетом. Але читачі, знайомі із попереднім романом Шинкаренка «Кагарлик», знають, що більш за все автор любить порушувати жанрові канони та різноманітні літературні правила. Події роману розгортаються в Україні через сто років після наших часів. Гібридна війна з Росією все ще триває, але дві ворогуючі країни домовилися, аби уникнути людських жертв, відправляти на лінію зіткнення лише роботів. Взагалі роботи проникли у всі сфери людського життя: вони й на ринку, і в парламенті, і під землею, і в космосі. Поступово вони витісняють людей із їхніх звичних сфер життя, відбирають робочі місця, але не всі готові із цим змиритися. Таємнича терористична організація «Рух проти заліза» розпочинає анархічну війну проти кіборгів. Поступово ситуація з роботами виходить з-під контролю. Нібито лінійний і стандартний сюжет роздвоюється, розтроюється і починає пародіювати сам себе і всі відомі твори на цю ж тему: від «Казок роботів» Станіслава Лема до «Чи сняться андроїдам електровівці?» Філіпа Діка.

Сторінка роману на українській Вікіпедії: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?...

Genres: Ukrainian Literature, Science Fiction

224 pages, Paperback

Published September 1, 2016

Reviews

[Oleksiy Dekan · Rating 5 out of 5]

«Перші Українські роботи»
Олег Шинкаренко

Цю книгу я планував прочитати дуже давно. Але весь час відкладав, бо сам працював над збіркою зі схожою тематикою, і не хотів щоб текст більш досвідченого автора якось вплинув на мій рукопис. Цікавий факт що саме Шинкаренко і став автором анотацій для обкладинки моєї збірки «Алфавіт для Андроїда», за що автору величезне дякую.
Читаючи відгуки на Українських роботів (як позитивні так і негативні), я не сумнівався що мені книга сподобається. Так воно і вийшло. Я розумію людей, яким книга не сподобалась, текст має дуже багато пластів, в яких не кожен читач захоче розбиратися. Він увесь саркастичний і в той же час інтелектуальний.

Стиль дуже своєрідний, нишовий. Це і фантастична притча, і філософська антиутопія, і гумористичний кіберпанк. Дуже багато алюзій на нашу сучасність. Але і через 50 років текс буде сприйматися як якісна література.

Уявіть собі що Воннегут, Дуглас Адамс, Ф. Дік і Ярослав Гашек переїхали до України, і вирішили зайнятися співавторством під псевдонімом «Шинкаренко». Ось десь такі відчуття від тексту. Автор підіймає болючі соціальні теми, але робить це з юмором. І текст дійсно місцями дуже смішний, але не через те що герої роману постійно розповідають один одному анекдоти, кумедними є самі ситуації в які вони потрапляють, буть то люди, роботи, чи наділена інтелектом атомна бомба. Книгу читав повільно, іноді повертячись до якогось рядка з метою підкреслити його. Текст можна повністю розібрати на цитатию
Можливо це не та фантастика, до якої звикли більшість читачів. Але в тому і є мабуть фішка автора, будь що залишатися своєрідним.

Ще один приємний момент: дуже круте оформлення серії книг видавництва Люта справа. Мені не пощастило придбати книгу з декількома бракованими сторінками. Видавництво оперативно надіслало мені електронну копію книги, і ще бонусом вислала поштою іншу книгу автора у подарунок. За що їм великий респект.

[Микола · Rating 4 out of 5]

Ця книжка подобається мені тим, що вибивається з чіткої класифікації. Найбільше їй пасує категорія «книжки Олега Шинкаренка». Можна ще сказати, що це фантастика, соціальна сатира, центон…
Щодо фантастики (і впливів кіберпанку), мені імпонує, що автор описує не маргінальні завулки мегаполісу, а справді маргінальну територію, про яку не згадують у фантастичних «джерелах». Не далеко від переднього краю, де хакери ламають корпоративний «лід», а майор Кусанаґі бореться з вірусами пам’яті, а максимально від нього далеко. Що сюди завезуть з великого ринку, те й буде. От хоча б і роботи.

Спрощує читання й біографічний метод (Олег Шинкаренко журналіст, звідси методи роботи з інформацією, яку він здобуває).

Ті самі жанрові мітки, якими обладнують книжку, ускладнюють відгук. Так, я би не став розглядати цей роман як жанровий твір (це вже зробила шановна Ярослава Стріха), ну і повторювати загальний аналіз за післямовою Галини Левченко немає сенсу. Твір-експеримент? Трохи схоже — але який саме експеримент відбувається?
Ще «Роботи…» схожі на соціальну публіцистику. Можна припустити, все, що не є фантастичним допущенням, взято з найближчих джерел: побачено в метро, прочитано у Вікіпедії…
І це друге, чим вона мені подобається. Коли роботи, які не сплять, не їдять, і можуть цілодобово працювати на 8 роботах за підзарядку, не знають відповідей на ті самі екзистенційні питання, що й люди. Ще — за те, що люди можуть бачити сни.

Але, повертаючись до початку — це роман Олега Шинкаренка. І тут таке діло, або вам подобаються його тексти (за веселий абсурд чи просто так), або ні, та й по всьому. Може, є якийсь ген, відповідальний за цю реакцію? В майбутньому розберуться.

[Andriy Rushchak · Rating 5 out of 5]

Ця книжка - перша з художньої літератури за останні кілька років суцільного нонфікшна. Зайшла чудово, причому із перших сторінок. І сюжет, і сама мова почергово змушували читати далі і далі, аж до кінця.

Історії про люботів, уникнення податків чи діяльність корпорації ПУР ніби сплетені з вигадки, гумору і наших реалій.

Діалоги робота і роботофоба настільки сплутуються, що часом губишся - кому належить конкретна фраза - вона може належати кожній зі сторін.

Активні фази змінюються рефлексіями, написаними реченнями на півсторінки, які то належать героям, то виходять за межі і переостають в опис явищ.

Реальність багаторівнева, і сам цей факт під кінець вже якось сприймаєш як нормальний.

[Serg Borovkov · Rating 4 out of 5]

Сподіваюсь з часом пан Олег нащупає те чого шукає і його твори стануть ціліснішими, але не втратять тієї новизни і характерного стилю. А, можливо, це і є його стиль. Як на мене чогось не вистачає, але з задоволенням почитаю ще.

UPD: Забув написати, що неодноразово зустрів відсилання на "Тунель Его" Томаса Метцингера (і не тільки нанього), якого читав раніше, за що окремий плюс)

[Natalya · Rating 4 out of 5]

Один з найцікавіших романів - суб'єктивна оцінка, звісно - сучукрліту за останні декілька років. Цікавий тим, що складніший за решту і тим, що має продумані філософські й інтелектуальні підґрунття - і що думка власне відчувається в письмі! Рідкісне явище для сучукрліту, мені здається, коли роман хочеться перечитати для кращого розуміння відразу після першого разу.

[Ярослава · Rating 2 out of 5]

У романі не бракує кумедних вигадок на перетині фантастичного припущення і здорового глузду (скажімо, люди, що мають механічні запчастини, починають вимагати меншого оподаткування - відповідно до того відсотку, на який вони лишаються біологічними хомо сапіенс), але для мене їх було не досить, щоб компенсувати розлогі infodumps, стилістичні неузгодженості з довгими публіцистичними вкрапленнями, неверибельність діалогів і тд.

[Тетяна Савченко]

Закінчила читати Перших українських роботів. Зрозуміла, що уявлення Шинкаренка про те, що таке попсова література, все таке ж химерне, як і в ті буремні часи, коли він розказував, що написав попсову книжку Кагарлик (у якому навіть є структура з персонажами, які чогось хочуть).
Ну що ж, воно й на краще.
Минулого разу я, здається, звернула увагу на те, що у Олега в книжках взагалі відсутні емоції. Цього разу емоцій дофіга. впродовж всієї книжки з частотою зберігання у програмі мсворд, пробігає запитання: чи здатні на емоції роботи.
а шо?))
За сюжетом стежити було складнувато, хоча постійно хтось кудись біг і чогось хотів, зате постійно було з чого поржать. "Це була справжня ознака високого статусу, якого він так прагнув усіма своїми помислами. Квартира, машина, стабільна та поважна робота із соцпакетом... і байбак!" Або приколола ідея з когнітивними бомбами, які реагують на слово. Це от знаєте, як часом хтось пише в фб: "а от вас теж дратує слово нямочка? а які ще слова вас дратують?"

[Mykhailo Kozik · Rating 3 out of 5]

Незвичайний стиль, місцями навіть цікаво, але забагато «потоку свідомості». Використання багатьох маловідомих слів в реченнях не робить роман
більш інтелектуальним. В цілому ідея 4, форма 3

[Andriy Bench · Rating 4 out of 5]

Початок " Перших українських роботів" нагадав мені "Казки роботів" Станіслава Лема -дуже подібний гумор та стиль. От тільки дії відбуваються не в середньовіччі, а в майбутньому.
Десь у середині книжки події починають розвиватись із шаленою швидкістю, розпадаються на кілька потоків (так і хотів написати тут threadів ;) ), які густо переплітаються між собою. Далі починається якийсь потік свідомості, "брєд сивої кобили", генератор випадкових фраз чи як ще це назвати. На цьому моменті хочеться кинути читання. Я пропускав практично цілі сторінки. Але книжка не відпускала. Хотілось дочитати до кінця. Наприкінець знову появився смисл в тому, що читаєш, безліч потоків поступово перетнулась у кінці.
Приємним моментом є також повний список URLів, які надихнули автора на написання цього твору.

[Masha Pogorielova · Rating 2 out of 5]

Щось примітивне і максимально вторинне.

«На Східному фронті без змін» 2116 рік в зоні АТО, війну не можна припинити бо треба ж щоб рушниця не іржавіла — той рівень інтертекстуальності, який я не впевнена, що ми чимось заслужили 🫤

Розділ починається твердженням що жінки вже перестали бути фалосозалежними, а закінчується запитанням «мамо, хто то виє?» «та то класик укрліт» — рівень «гумору» і токсичності цієї книги 🫤

Я стомилась бачити і в книгах вестернів оце «хіба ж винні лісоруби, вони просто махали сокирами за наказом короля» 🫤 українці теж мають тягнути в книги ідею, що в нас війна диктатора, а не бідненьких лісорубів? Серйозно?

Оці баяни «нас програмує пропаганда» ну блііін. Якщо книга орієнтована на тих, кому такий рівень проблематики буде цікавим, то і написано це має бути на доступному для пʼятикласника рівні, нє? Якщо в формі і заплутаності текста замахуєшся на лема, то бляха а можна щось хоч трішки цікавіше в цю блискучу обгортку?

Накидані шматки з лема азімова діка і ще жменьки творів не стають свіжими якщо на них натягнути сирими шматки сучасних станом на 2016 рік реалій.

Нелогічно (так, в абсурді теж має бути абсурдна логіка), неприємно, токсично, зневажливо, нецікаво, неперетравлено, ніяк 🤷🏻‍♀️

[Iryna Kupchynska · Rating 3 out of 5]

Дииивна книга. Трохи сміятися, трохи розтягувати варіанти можливостей майбутнього, місцями дивуватися з екллектики штибу Нейрон Оніщук і щоразу ламати голову над тим, для чого і як автор до цього дійшов.

[Олег Шинкаренко]

Свіжа і досить влучна рецензія на Роботів від сайту Клуб любителів української фантастики. Її автор вперше серед інших рецензентів зрозумів роль Петрика в романі. Взагалі ж хаотичність сюжету, про яку пишуть деякі критики, дуже перебільшена: насправді сюжет продуманий. Читати тут:
http://www.ukrfantclub.com.ua/vidguki...