Щедрий вечір

by Mykhailo Stelmakh, Михайло Стельмах

Повість – продовження книжки видатного українського письменника "Гуси-лебеді летять", у якій автор, розповідаючи про свої дитячі роки, дає розгорнуту картину нового соціалістичного життя на селі.
Автор далеко виходить за межі автобіографічного жанру. По-дитячому безпосереднє, романтичне бачення світу поєднується у повісті з конкретно-історичним реальним замалюванням подій.
Головний герой – хлопчик Михайлик – одержує ґрунтовні задатки для того, щоб стати справжнім громадянином своєї соціалістичної Батьківщини

Paperback

First published January 1, 1967

About the author

Mykhailo Stelmakh was a Ukrainian novelist, poet, and playwright. Member of the Writers' Union of the USSR, academician of the USSR Academy of Sciences (since March 29, 1978), Hero of Socialist Labor (May 23, 1972). Father of playwright Yaroslav Stelmakh.

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Перечитування творів українських класиків у цьому році стало вже традицією. Намагатимуся й надалі розбавляти улюблену мною сучасну літературу, бо це дає змогу, по-перше, по-новому поглянути на твір та письменника, а по-друге, й на себе саму. Моя філологічна освіта передбачала прочитання багатьох авторів, яких ми відносимо до класиків. Тож знову читаючи їх нині, через 20 років, я можу відзначити насамперед зміни в собі, бо класика, як то кажуть, вічна)))

"Щедрий вечір" Михайла Стельмаха засвідчив, що я — все та ж поліщучка, безтямно залюблена в ліс. Я просто відчувала всі оті запахи й звуки, бачила оте сонячне світло, що просочується крізь листя, насолоджувалася м'якістю моху під босою ногою й теплою живою корою дерева під долонею... Я заздрила Михайликові та Любі — не за себе, а за свого сина, котрий росте дитиною мегаполісу й позбавлений усіх тих можливостей потрапити в справжню казку, які були в мене. І я так хочу до лісу!..

Сюжету в повісті практично немає — у ній змальовано півроку життя однієї селянської родини, яке ми бачимо очима хлопчика. Навіть бідність і негаразди родини його зачіпали не надто боляче — в дитинства проблеми зовсім інші: як би то на ковзанку завіятися чи нову книгу роздобути. Однак певне уявлення про те, як велося селянам в буремні 20-ті роки минулого століття, складається. Й оцінювати його з відстані майже ста років і зовсім іншого устрою можна по-різному. Однак не заглиблюватимуся в якісь навколополітичні хащі, бо книга настільки прекрасна і сприйняттям життя, й мовою та метафоричністю, й добротою, що не хочеться опускатися на грішну землю, їй-бо не хочеться. Тож і не буду)))