Емма Андієвська (Emma Andijewska) - українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.
Ох, це дуже крутий і одночасно складний текст. В нього пірнаєш з головою, розгублюєшся, борсаєшся і намагаєшся вловити за хвіст основне, а воно махає хвостом прямісінько перед носом і постійно вислизає. Словом, химерна річ. Точно не всім сподобається.
Але так, як пише Емма Андієвська, не писав жоден український автор, що мені досі траплявся. Я подивилась на ютуб декілька інтервʼю з нею і захопилась, яка неймовірна жінка! Яка цікава біографія! Точно повернусь ще до її творчості.
Це щось божественне! Як можна так писати?? Шикарний гумор, просто неймовірні описи та образи (чого вартує міст, який вивернув для лоскотання живіт, затремтів і ліг підборіддям на набережну). Ааааа! Я хочу вживити в себе цю книгу!! UPD. Це ще і неймовірний психологізм - що відчуває людина, яка не вміє сказати "ні", якою маніпулюють, або як переконати інших, в тому що з ними щось не так, або в тому, що все-все-все робиться задля їхнього ж блага і вони дурні, якщо не бачать цього. У деяких персонажах впізнаю своїх знайомих )) Це певною мірою схоже на разом узятих "Улісса" Джойса і Кафку, але оповідь дуже своєрідна. Кайфую ще від мови пані Емми - відчувається глибоке її розуміння та чуття.