What do you think?
Rate this book
Історія України-Русі
Книга є першою узагальнюючою працею з історії України, що вийшла у світ рідною мовою. У популярному нарисі історичний процес розглядається за персоналіями його провідних діячів. Твір захоплює багатим фактичним матеріалом, яскравою мовою викладу. Використовуючи фольклор, автор передає народне бачення важливих історичних подій.
392 pages, Hardcover
First published January 1, 1912
13 people are currently reading
76 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
September 19, 2020
Топ-4 книг про швидкочитання (промо-лінк)
Кращі нотатки з книги:
"Той край, від Карпатський гір і аж до Кубані, звемо ми Україною, а наш народ, що там живе звемо Українцями."
"Деж узялися ті Словяне, що з них пішов в Український народ? Словяне ні звідки не прийшли, а жили з непамятних часів на простороні між річкою Вислою на заході, Балтицьким морем на півночі, на полудні - до середини Дністра та Дніпра, а на сході - по Дніпр. Виходить, що теперішня Кихвщина та Волинь якраз були батьківщиною й Словян, і Українців. З півночі сусідами Словян були Литовці, за річкою Вислою - Німці, на північному сході - Фінни, а на полудні, в степах чорномоських, постоянно пересувались усілякі народи."
"Про Словян вперше згадують чужі письменники у 1 та 2 столітті по Різдва Христа, але звуть їх Венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення "Словен", "Славен", і то звуть так не всіх "Словян", тільки західних. Саме наймення Словян пішло найскоріш од "слово" - тобто се такі люде, що говорять зрозуміло, по-людськи, а не "Німці", що говорити не вміють?"
"Народ Скифський - як оповідає Геродот - був дужий, одважний і великий числом. Його землі простягалися од самого Дунаю аж до Дону, - мало не на 1000 верст (кілометрів), а вгору, на північ, сягали верст 700. Де-котрі з племен скифських жили з хліборобства та бджільництва... Але більше було таких, що не жили на одному місці, а блукали із великими гуртами худоби й табунами коней, що в них кохалися та вміли добре на них їздити верхи."
"Усю ту країну, де були оті колонії та жили сусідні городці, Греки прозивали "Велика Скуфь", або просто "Скифія". Головна орда тих Скифів звалась "Царською" і жило коло Танаіса (Дона); на лівому боці Борістена (Дніпра) жили Скифи-кочівники; по обох боках Борістена - Скіфи-хлібороби, - вони мали по-над Дніпром свої осади, і Скіфи-орачі (на середньому Бузі), "що хліб сіють не на свою страву, а на продаж"."
"Це в 5 віці перед Різдвом Христовим ми бачимо могутнє царство Скифів, але вже в 4 віці Скифів починає тиснути зі сходу нове племя - Сармати, і потому, до часів Різдва Христового, Сармати вкрили увесь той край, що звався досі Скифією, а тепер вже - Сарматією. Сармати були люде того ж коріння, що й Скифи... увесь сей довгий період (літ 700-800) звичайно прозивають Скифо-Сарматським."
"З Сарматських племен - найбільші були Язиги та Роксолани (або Білі Аляни)."
"У Словян і Антів, - каже грецький письменник Прокопій (6 віку), - дає порядок не одна особа, але з давніх-давен усим порядкує громада й порішує усякі справи."
"При кінці IX віку багато вже земель належало до Київа: не тільки українські (Уличів, Древлян, Дулібів, Тиверців, Сіверян) та білоруські (Дреговичів, Радимичів), але й великоруські (Кривичів, Вятичів, Новгородських Словен); крім того, Русь держала тоді Азовське море і Подонє. Таким чином на початку X в. Київ опанував вже мало не всі ті землі, що з них складалася Руська держава, і ті землі почали теж зватися руськими."
"за князівських часів на Руси було дві мови: народна, українська, що нею люде розмовляли між собою, співали пісень, справляли обряди усякі (весілля тощо), а друга - письменницька, старо-словянська. Всі книжки писані були сією мовою."
"З українських земель за Гедимина під Литовську руку перейшла, певно, й решта Київської землі. Литовське правительство свідомо почало збирати руські землі. Гедимин сам писався: "Король Литовський і Руський.""
"Ставши великим князем Литовським, Ольгерд потроху та помалу підгорнув під свою руку землі Смоленську, а з українських - Чернигівщину, Переяславщину, Київщину та Поділля. Держава його сягала од Балтицького моря до Чорного - з одного боку, і од ріки Оки до Західного Буга - з другого."
"Українські землі так охоче йшли під Литовську владу. Перше - те, що Литовські князі тільки на око були литовські, а на ділі чули себе Русинами, живучи найбільш серед українського народу. З Гедиминових синів один Кейстут остався справжнім Литвином, держався старої поганоської віри, а з дванадцяти Ольгердових синів було вже десять православних, і тільки декотрі мали литовські імена. Та крім одної віри, була ще й одна мова. Руська мова панувала на литовському дворі. Князі (як от Ягайло та Витовт) між собою листувалися по руськи, призвичаєні були до руської культури й усякої умілости... Литовці теж, крім православної віри, переймали й руську культуру. Одна тільки Жмудь твердо держалася й старої віри, й своєї мови... Через се все й українсько-руські землі Литва в XIV ст. не завойовувала, не підбивала - се не була якась чужа напасть на них - а прилучила, зібрала землі Руьскої держави, так як в X-XII ст. київські князі збірали розсипані части Київської держави."
"В році 1602-му Вишневецькі ведуть на Московський стіл "царевича Дмитра", ніби то законного сина царя Івана. Підняли Поляки похід на Москву, і в ньому брало участь 12 тисяч самого Запорожського війська. Аж до року 1609-го товклися козаки в Московщині, помагаючи то одному, то другому охочому на Московський стіл."
"Сагайдачний зібрав 20 000 козаків і пішов у Московське царство, здобув городи: Путивль, Єлець, Лебедянь, Шацьк, Коломну і опинився під Москвою. Сагайдачний розбив московське військо під проводом князя Волконського, перейшов на його очах р. Оку, поєднався з королевичем коло Донського манастиря, і вони разом облягли Москву. В кінці місяця вересня настала велика стужа, і королевич зняв облогу, а царь Московський Михаїл Федорович поспішив скласти з Володиславом згоду у селі Деуліні... По сій умові Москва одступила польсько-литовській державі забрані давніше од неї землі: Смоленську й Сіверщину - Чернигів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Почеп, Трубчевськ. Пограничними містами з Московщиною стали: Путивль, Рильскь і Сівськ."
"Володислава (того самого, що мав бути Московським царем)... Володислав IV признав Петра Могилу митрополитом Київським, і Петро Могила прямо з сейму поїхав до Львова, і там був висвячений на митрополита."
"Богдан Хмельницький був син Чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Підучивши дома, батько оддав йог в науку в польську єзуїтську школу у городі Ярославі, що в Галичині, і там він навчався польської та латинської мови... Потім, як був у турецькій неволі та їздив у Францію, навчився там мов французької, турецької і татарської... Як Богдан скінчив вчення, то батько послав його у Січ в науку, і ми бачимо його за Сагайдачного у 1620-1621 рр. на війні з Турками. Там під Цецорою, його батька, сотника Михайла Хмельницького, вбито, а його Турки узяли в неволю у Константинополь. Там він пробув аж два роки, поки не виміняв його Сагайдачний на турецьких невольників, а тоді подався на Запоріжжя; був з козаками у поході на Москву, і за те з рук королевича Володислава дістав дорогу шаблю... За гетьмана Павлюка у 1637 році ми вже бачимо Богдана військовим писарем, і тоді він часто їздив у Варшаву із старшиною козацькою на сейм і до короля."
"Школи, брацтва, друкарні та розбуджений рух визвольний і релігійний зробили те, що Українці в XV, XVI і XVII віки були освічені далеко більш од своїх сусідів - Москалів, Татар і Волохів, і були далеко культурніші від них... Осередком освіти був, звичайно, Київ; але були школи умілости усякої і у Чернигові, Новгород-Сіверському, Почаєві, Батурині, Переяславі й у інших містах."
"Петро Дорошенко був родом з козацької семьї Чигиринської сотні. Його дід, Михайло Дорошенко, був Гетьманом у 1625 році і загинув під мурами Кафи; батько був полковником за Богдана Хмельницького. Ще за Богдана ж Петро мав уже високий уряд, а за Виговського, бувши Прилуцьким полковником, був його щирим прихильником."
"У тому ж 1721 році вийшов царський указ, котрим заборонялося друкувати по українських друкарнях Святе письмо осібно або передруковувати з своїх давніших крижок, а дозволялося тільки передруковувати з Московських. Се був перший натиск на українське письментсво."
"було чимало городів, як от Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Погар, Мглин, Козелець, Остер, Новгород-Сіверський, котрі мали здавна Магдебурське право."
"у 1783 році цариця Катерина завела справжнє кріпацтво: вона заборонила селянам переходити од одного пана до другого, а пізніше завела всякі кріпацькі порядки, які були в Московщині."
"освіта на Україні була неабияка: у кожному селі при кожній церкві була своя школа; у ній вчили читати і писати дяки, що виходили з Київської Академії та українських Семинарій. Середню, як тепер кажуть, освіту давали Чернигівська і Харківська Колегія та Семинарії, а вищу - Київська Академія."
"Головним вогнищем осьвіти була Київська Академія. Вона за Гетьмана Мазепи відродилася і до половини XVIII віка була головною школою не тільки для духовного, але й для світскього громадянства."
"До нині в Галичині греко-католик значить звичайно Українець, а римо-католик - Поляк, до нині там віра є одною з признак народности."
"В кінци 1775 року знищено Січ - гніздо козацької волі. Року 1780-го заведено в Гетьманщині таку саму губерніяльну управу, як була в Росії. Скасовано малоросійьку колегію, генеральний суд, генеральну і полкову управу і Гетьманщину поділено на три намісництва: Київське, Чернигівське і Новгород-Сіверське. Року 1783-го козацькі полки перемінено на російські"
"Батьком нового українського письменства був Іван Котляревський. Він перший почав писати чистою народньою українською мовою; в році 1798-му з'явилася на світ його "Енеїда""
"В той час проявилося перше видання (1840 року) "Кобзаря" Тараса Шевченка - найбільшого нашого поета."
"Шевченко, разом з Кулішем, Костомаровим, Білозерським, Миколою Гулаком, Панасом Марковичем, Пильчиковим, Навроцьким та иншими, заснували у Київі, котрий вже мас в той час університет ще з 1834 року, таємне товариство, що звалося "Кирило-Мефодієвське Братство""
"у Львові, засновано було ще у 1873 році, заходом Олександра Барвінського і Олександр Кониського, "Товариство імени Шевченка", котре на початку 1890-х років перетворюється у "Наукове Товариство", на взірець єврпоейських Академій Наук."
Кращі нотатки з книги:
"Той край, від Карпатський гір і аж до Кубані, звемо ми Україною, а наш народ, що там живе звемо Українцями."
"Деж узялися ті Словяне, що з них пішов в Український народ? Словяне ні звідки не прийшли, а жили з непамятних часів на простороні між річкою Вислою на заході, Балтицьким морем на півночі, на полудні - до середини Дністра та Дніпра, а на сході - по Дніпр. Виходить, що теперішня Кихвщина та Волинь якраз були батьківщиною й Словян, і Українців. З півночі сусідами Словян були Литовці, за річкою Вислою - Німці, на північному сході - Фінни, а на полудні, в степах чорномоських, постоянно пересувались усілякі народи."
"Про Словян вперше згадують чужі письменники у 1 та 2 столітті по Різдва Христа, але звуть їх Венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення "Словен", "Славен", і то звуть так не всіх "Словян", тільки західних. Саме наймення Словян пішло найскоріш од "слово" - тобто се такі люде, що говорять зрозуміло, по-людськи, а не "Німці", що говорити не вміють?"
"Народ Скифський - як оповідає Геродот - був дужий, одважний і великий числом. Його землі простягалися од самого Дунаю аж до Дону, - мало не на 1000 верст (кілометрів), а вгору, на північ, сягали верст 700. Де-котрі з племен скифських жили з хліборобства та бджільництва... Але більше було таких, що не жили на одному місці, а блукали із великими гуртами худоби й табунами коней, що в них кохалися та вміли добре на них їздити верхи."
"Усю ту країну, де були оті колонії та жили сусідні городці, Греки прозивали "Велика Скуфь", або просто "Скифія". Головна орда тих Скифів звалась "Царською" і жило коло Танаіса (Дона); на лівому боці Борістена (Дніпра) жили Скифи-кочівники; по обох боках Борістена - Скіфи-хлібороби, - вони мали по-над Дніпром свої осади, і Скіфи-орачі (на середньому Бузі), "що хліб сіють не на свою страву, а на продаж"."
"Це в 5 віці перед Різдвом Христовим ми бачимо могутнє царство Скифів, але вже в 4 віці Скифів починає тиснути зі сходу нове племя - Сармати, і потому, до часів Різдва Христового, Сармати вкрили увесь той край, що звався досі Скифією, а тепер вже - Сарматією. Сармати були люде того ж коріння, що й Скифи... увесь сей довгий період (літ 700-800) звичайно прозивають Скифо-Сарматським."
"З Сарматських племен - найбільші були Язиги та Роксолани (або Білі Аляни)."
"У Словян і Антів, - каже грецький письменник Прокопій (6 віку), - дає порядок не одна особа, але з давніх-давен усим порядкує громада й порішує усякі справи."
"При кінці IX віку багато вже земель належало до Київа: не тільки українські (Уличів, Древлян, Дулібів, Тиверців, Сіверян) та білоруські (Дреговичів, Радимичів), але й великоруські (Кривичів, Вятичів, Новгородських Словен); крім того, Русь держала тоді Азовське море і Подонє. Таким чином на початку X в. Київ опанував вже мало не всі ті землі, що з них складалася Руська держава, і ті землі почали теж зватися руськими."
"за князівських часів на Руси було дві мови: народна, українська, що нею люде розмовляли між собою, співали пісень, справляли обряди усякі (весілля тощо), а друга - письменницька, старо-словянська. Всі книжки писані були сією мовою."
"З українських земель за Гедимина під Литовську руку перейшла, певно, й решта Київської землі. Литовське правительство свідомо почало збирати руські землі. Гедимин сам писався: "Король Литовський і Руський.""
"Ставши великим князем Литовським, Ольгерд потроху та помалу підгорнув під свою руку землі Смоленську, а з українських - Чернигівщину, Переяславщину, Київщину та Поділля. Держава його сягала од Балтицького моря до Чорного - з одного боку, і од ріки Оки до Західного Буга - з другого."
"Українські землі так охоче йшли під Литовську владу. Перше - те, що Литовські князі тільки на око були литовські, а на ділі чули себе Русинами, живучи найбільш серед українського народу. З Гедиминових синів один Кейстут остався справжнім Литвином, держався старої поганоської віри, а з дванадцяти Ольгердових синів було вже десять православних, і тільки декотрі мали литовські імена. Та крім одної віри, була ще й одна мова. Руська мова панувала на литовському дворі. Князі (як от Ягайло та Витовт) між собою листувалися по руськи, призвичаєні були до руської культури й усякої умілости... Литовці теж, крім православної віри, переймали й руську культуру. Одна тільки Жмудь твердо держалася й старої віри, й своєї мови... Через се все й українсько-руські землі Литва в XIV ст. не завойовувала, не підбивала - се не була якась чужа напасть на них - а прилучила, зібрала землі Руьскої держави, так як в X-XII ст. київські князі збірали розсипані части Київської держави."
"В році 1602-му Вишневецькі ведуть на Московський стіл "царевича Дмитра", ніби то законного сина царя Івана. Підняли Поляки похід на Москву, і в ньому брало участь 12 тисяч самого Запорожського війська. Аж до року 1609-го товклися козаки в Московщині, помагаючи то одному, то другому охочому на Московський стіл."
"Сагайдачний зібрав 20 000 козаків і пішов у Московське царство, здобув городи: Путивль, Єлець, Лебедянь, Шацьк, Коломну і опинився під Москвою. Сагайдачний розбив московське військо під проводом князя Волконського, перейшов на його очах р. Оку, поєднався з королевичем коло Донського манастиря, і вони разом облягли Москву. В кінці місяця вересня настала велика стужа, і королевич зняв облогу, а царь Московський Михаїл Федорович поспішив скласти з Володиславом згоду у селі Деуліні... По сій умові Москва одступила польсько-литовській державі забрані давніше од неї землі: Смоленську й Сіверщину - Чернигів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Почеп, Трубчевськ. Пограничними містами з Московщиною стали: Путивль, Рильскь і Сівськ."
"Володислава (того самого, що мав бути Московським царем)... Володислав IV признав Петра Могилу митрополитом Київським, і Петро Могила прямо з сейму поїхав до Львова, і там був висвячений на митрополита."
"Богдан Хмельницький був син Чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Підучивши дома, батько оддав йог в науку в польську єзуїтську школу у городі Ярославі, що в Галичині, і там він навчався польської та латинської мови... Потім, як був у турецькій неволі та їздив у Францію, навчився там мов французької, турецької і татарської... Як Богдан скінчив вчення, то батько послав його у Січ в науку, і ми бачимо його за Сагайдачного у 1620-1621 рр. на війні з Турками. Там під Цецорою, його батька, сотника Михайла Хмельницького, вбито, а його Турки узяли в неволю у Константинополь. Там він пробув аж два роки, поки не виміняв його Сагайдачний на турецьких невольників, а тоді подався на Запоріжжя; був з козаками у поході на Москву, і за те з рук королевича Володислава дістав дорогу шаблю... За гетьмана Павлюка у 1637 році ми вже бачимо Богдана військовим писарем, і тоді він часто їздив у Варшаву із старшиною козацькою на сейм і до короля."
"Школи, брацтва, друкарні та розбуджений рух визвольний і релігійний зробили те, що Українці в XV, XVI і XVII віки були освічені далеко більш од своїх сусідів - Москалів, Татар і Волохів, і були далеко культурніші від них... Осередком освіти був, звичайно, Київ; але були школи умілости усякої і у Чернигові, Новгород-Сіверському, Почаєві, Батурині, Переяславі й у інших містах."
"Петро Дорошенко був родом з козацької семьї Чигиринської сотні. Його дід, Михайло Дорошенко, був Гетьманом у 1625 році і загинув під мурами Кафи; батько був полковником за Богдана Хмельницького. Ще за Богдана ж Петро мав уже високий уряд, а за Виговського, бувши Прилуцьким полковником, був його щирим прихильником."
"У тому ж 1721 році вийшов царський указ, котрим заборонялося друкувати по українських друкарнях Святе письмо осібно або передруковувати з своїх давніших крижок, а дозволялося тільки передруковувати з Московських. Се був перший натиск на українське письментсво."
"було чимало городів, як от Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Погар, Мглин, Козелець, Остер, Новгород-Сіверський, котрі мали здавна Магдебурське право."
"у 1783 році цариця Катерина завела справжнє кріпацтво: вона заборонила селянам переходити од одного пана до другого, а пізніше завела всякі кріпацькі порядки, які були в Московщині."
"освіта на Україні була неабияка: у кожному селі при кожній церкві була своя школа; у ній вчили читати і писати дяки, що виходили з Київської Академії та українських Семинарій. Середню, як тепер кажуть, освіту давали Чернигівська і Харківська Колегія та Семинарії, а вищу - Київська Академія."
"Головним вогнищем осьвіти була Київська Академія. Вона за Гетьмана Мазепи відродилася і до половини XVIII віка була головною школою не тільки для духовного, але й для світскього громадянства."
"До нині в Галичині греко-католик значить звичайно Українець, а римо-католик - Поляк, до нині там віра є одною з признак народности."
"В кінци 1775 року знищено Січ - гніздо козацької волі. Року 1780-го заведено в Гетьманщині таку саму губерніяльну управу, як була в Росії. Скасовано малоросійьку колегію, генеральний суд, генеральну і полкову управу і Гетьманщину поділено на три намісництва: Київське, Чернигівське і Новгород-Сіверське. Року 1783-го козацькі полки перемінено на російські"
"Батьком нового українського письменства був Іван Котляревський. Він перший почав писати чистою народньою українською мовою; в році 1798-му з'явилася на світ його "Енеїда""
"В той час проявилося перше видання (1840 року) "Кобзаря" Тараса Шевченка - найбільшого нашого поета."
"Шевченко, разом з Кулішем, Костомаровим, Білозерським, Миколою Гулаком, Панасом Марковичем, Пильчиковим, Навроцьким та иншими, заснували у Київі, котрий вже мас в той час університет ще з 1834 року, таємне товариство, що звалося "Кирило-Мефодієвське Братство""
"у Львові, засновано було ще у 1873 році, заходом Олександра Барвінського і Олександр Кониського, "Товариство імени Шевченка", котре на початку 1890-х років перетворюється у "Наукове Товариство", на взірець єврпоейських Академій Наук."
May 13, 2021
Стислий екскурс в історію України і українських земель, поверхнево але досить цікаво, враховуючи той факт, що книжка написана 110 років тому.
May 21, 2023
Насамперед, зазначу, що книга читається напрочуд легко. Настільки легко, що дійсно відчувається, що першочергово це була історія для онука Миколи Аркаса. Літературний стиль дійсно не звиклий науково-популярний, а радше розмовно-побутовий. Як стверджує сам автор, написано твір з використанням «кулішівки», правопису Куліша. З огляду на стиль, мову та правопис, цікаво порівнювати із сучасними стилістикою, мовою та правописом.
Щодо змісту, не все є деталізовано, багато подій подано пробігом, проте загальна картина, загальна палітра всіх подій дуже ясна, і це дійсно хороший приклад, як таку важку історію українського народу викладено в такий простий не дуже деталізований спосіб.
Окремо також зазначу періодизацію змісту книги, яка як на мене, поділена дуже грамотно, і переходить з одного в інший період плавно та зрозуміло.
Щодо змісту, не все є деталізовано, багато подій подано пробігом, проте загальна картина, загальна палітра всіх подій дуже ясна, і це дійсно хороший приклад, як таку важку історію українського народу викладено в такий простий не дуже деталізований спосіб.
Окремо також зазначу періодизацію змісту книги, яка як на мене, поділена дуже грамотно, і переходить з одного в інший період плавно та зрозуміло.
May 9, 2016
Як і сказано автором в передмові, книга скоріш не наукова, а популярно. Мета її написання - просвітницька.
Особисто мені було цікаво подивитись, як автор зможе викласти важкі часи в житті нашого народу, чи вдасться йому оминути дві головні біди пост-радянських істориків: комплекс народу-жертви та імпотентні оцінки історичних особистостей і подій в стилі "воно все наше, критикувати нічого не будемо".
Особисто мені було цікаво подивитись, як автор зможе викласти важкі часи в житті нашого народу, чи вдасться йому оминути дві головні біди пост-радянських істориків: комплекс народу-жертви та імпотентні оцінки історичних особистостей і подій в стилі "воно все наше, критикувати нічого не будемо".
July 20, 2023
Good for refreshing memory about history of Ukraine
Displaying 1 - 5 of 5 reviews