What do you think?
Rate this book
Сім днів до кінця світу
Світ приречений. Відома точна дата апокаліпсиса. Науковці, аби врятувати всіх, на віддаленому острові створюють Машину, яка запускає часову петлю. Тепер людство змушене знову й знову проживати один і той самий спекотний літній тиждень. Світ охоплює хаос, адже можна безкарно робити будь-що, навіть грабувати чи вбивати, а з наступного понеділка цикл розпочнеться знову, залишиться тільки памʼять.
Але поволі безум вщухає, і людство починає призвичаюватися та будувати новий порядок. Та що, як Машина працює не так надійно, як видавалося? Чи зможуть колишня науковиця, чиї дослідження й запустили все це, та зневірений військовий знайти спосіб повернути майбутнє? І чи справді воно ще є?
Але поволі безум вщухає, і людство починає призвичаюватися та будувати новий порядок. Та що, як Машина працює не так надійно, як видавалося? Чи зможуть колишня науковиця, чиї дослідження й запустили все це, та зневірений військовий знайти спосіб повернути майбутнє? І чи справді воно ще є?
352 pages, Hardcover
Published November 20, 2025
3 people are currently reading
44 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
December 9, 2025
це 3,5 з 5, просто гудрідз не вміє в половинки
✅ Хороша новина: сім удостовєряється, що в нас є авторка, яка не боїться працювати із дійсно науковою фантастикою в її майже класичному вигляді, починаючи із питання "а що було б, якби?".
❎ Погана новина: варто ще попрацювати над стилем 😑
А що було б, якби вченим, які вирішили, що знають точну дату кінця світу, вдалося замкнути планету в часове кільце тривалістю тиждень, так, що весь фізичний світ повертається у висхідну точку без змін, а ось пам'ять людей зберігатиме спогади про цей тиждень?
Один цикл, два, три, сорок... Можна робити все, що завгодно, включно із смертю, а в понеділок все одно прокидатися і розбивати той клятий будильник.
Як в такому світі виховувати дітей, тримати стосунки, чогось прагнути? Як визначати злочинців, виносити вироки та здійснювати покарання? Що вважати за результат? Як його утримати?
Прекрасні умозорні питання, прокручування декількох сценаріїв, якби воно було. Чудове завдання для дійсно наукової фантастики. Шикарна задумка. Втілення — на жаль.
1️⃣ По-перше, я не повірила в безліч ситуацій, починаючи із супер-швидкої адаптації всього світу до нових умов і закінчуючи в чисто технічні сторони щопонеділкового відновлення всього-всього методом "а давайте попросимо кількох савантів запам'ятати набір кодів?".
2️⃣ По-друге, сама стилістика хиталася що той Арго в бурю між трьома скелями: сухим репортажним нонфіком, бойовиком класу С та притчево-повчальними нарисами про важливість родини та діточок. На 54% там ще й раптом любовним романом вдарило поміж строчок, що я аж малодушно збиралася ліняти ще й з цього корабля, але перетерпіла та дочитала.
📚 Зрештою, такого в сучасній українській літературі я ще дійсно не читала — чітка сайфай, без драконячих фрікцій. І це великий плюс.
✏️ Чи можу радити? Так, можу, особливо любителям жанру. Ну і на клубах було б цікаво обговорити, мабуть. Ні, на свій не плануватиму, а ось на чийсь сходила б 💀
✅ Хороша новина: сім удостовєряється, що в нас є авторка, яка не боїться працювати із дійсно науковою фантастикою в її майже класичному вигляді, починаючи із питання "а що було б, якби?".
❎ Погана новина: варто ще попрацювати над стилем 😑
А що було б, якби вченим, які вирішили, що знають точну дату кінця світу, вдалося замкнути планету в часове кільце тривалістю тиждень, так, що весь фізичний світ повертається у висхідну точку без змін, а ось пам'ять людей зберігатиме спогади про цей тиждень?
Один цикл, два, три, сорок... Можна робити все, що завгодно, включно із смертю, а в понеділок все одно прокидатися і розбивати той клятий будильник.
Як в такому світі виховувати дітей, тримати стосунки, чогось прагнути? Як визначати злочинців, виносити вироки та здійснювати покарання? Що вважати за результат? Як його утримати?
Прекрасні умозорні питання, прокручування декількох сценаріїв, якби воно було. Чудове завдання для дійсно наукової фантастики. Шикарна задумка. Втілення — на жаль.
1️⃣ По-перше, я не повірила в безліч ситуацій, починаючи із супер-швидкої адаптації всього світу до нових умов і закінчуючи в чисто технічні сторони щопонеділкового відновлення всього-всього методом "а давайте попросимо кількох савантів запам'ятати набір кодів?".
2️⃣ По-друге, сама стилістика хиталася що той Арго в бурю між трьома скелями: сухим репортажним нонфіком, бойовиком класу С та притчево-повчальними нарисами про важливість родини та діточок. На 54% там ще й раптом любовним романом вдарило поміж строчок, що я аж малодушно збиралася ліняти ще й з цього корабля, але перетерпіла та дочитала.
📚 Зрештою, такого в сучасній українській літературі я ще дійсно не читала — чітка сайфай, без драконячих фрікцій. І це великий плюс.
✏️ Чи можу радити? Так, можу, особливо любителям жанру. Ну і на клубах було б цікаво обговорити, мабуть. Ні, на свій не плануватиму, а ось на чийсь сходила б 💀
November 30, 2025
Початок та закінчення ну зовсім не спрацювали для мене, хоч загалом задумка цікава.
Отже, сюжет полягає в тому, що вчені дізнаються, що є ознаки того, що світу настане кінець. Вони знають конкретну дату та насправді не впевнені, що саме має відбутися того дня. У відчайдушних спробах врятувати світ, в останній момент їм вдається створити машину часу та зациклювати світ в однотижневу часову петлю. Тобто все людство тепер раз за разом проживатиме той останній спекотний липневий тиждень, який передує кінцю. Саме людство про це поставили до відома уже пост-фактум на третій такий повторюваний тиждень (цикл).
І от власне, що не спрацювало для мене на початку - занадто швидко, як на мене, світ здичавів. Люди дізналися про часову петлю і відразу ж почали влаштовувати оргії та вбивати себе/інших, оскільки нічого більше не має наслідків і в наступному циклі все повернеться на свої місця (залишиться тільки пам'ять).
Але по ходу розвитку сюжету, мене таки втягнуло в цей світ, особливо зацікавила їхня нова система правосуддя - як давати раду собі з серійними вбивцями та маньяками. Як підтримувати порядок та ловити злочинців і найважливіше - як їх карати у світі без наслідків. Чесно, мені хотілося навіть більшого розвитку цих тем, ніж авторка нам дала, але доволі швидко ми повернулися до головного сюжету - а саме намагань певних груп людей знищити часову петлю, оскільки життя у ній для них було пекельними тортурами.
Від дрібниць типу місячних, які припадають саме на зацикльований тиждень до необхідності переживати смерть своїх найближчих людей кожного циклу.
Знову ж таки повторюся, мені хотілося максимально зануритися в кожен аспект цього питання з етично-моральної точки зору, тому тут авторка трохи не дотисла, як на мій смак.
Найбільшим розчаруванням для мене став кінець, чи правильніше було б сказати кінці, бо їх у нас два. Перший відчувався якимось занадто клішованим, а другий для мене не надто логічний, хоч я і знайома з такою теорією, звісно. Але я так і не зрозуміла, як воно все мало працювати в даній ситуації. Тих двох сторінок, які виділили для такого сюжетного повороту було критично замало для мене, щоб зрозуміти, як воно все має працювати.
Загалом, повторюся, задумка дуже цікава, а от виконання мені не дуже зайшло. Тим не менше, буду чекати на нові книжки авторки, бо зацікавити мене їй точно вдалося.
Отже, сюжет полягає в тому, що вчені дізнаються, що є ознаки того, що світу настане кінець. Вони знають конкретну дату та насправді не впевнені, що саме має відбутися того дня. У відчайдушних спробах врятувати світ, в останній момент їм вдається створити машину часу та зациклювати світ в однотижневу часову петлю. Тобто все людство тепер раз за разом проживатиме той останній спекотний липневий тиждень, який передує кінцю. Саме людство про це поставили до відома уже пост-фактум на третій такий повторюваний тиждень (цикл).
І от власне, що не спрацювало для мене на початку - занадто швидко, як на мене, світ здичавів. Люди дізналися про часову петлю і відразу ж почали влаштовувати оргії та вбивати себе/інших, оскільки нічого більше не має наслідків і в наступному циклі все повернеться на свої місця (залишиться тільки пам'ять).
Але по ходу розвитку сюжету, мене таки втягнуло в цей світ, особливо зацікавила їхня нова система правосуддя - як давати раду собі з серійними вбивцями та маньяками. Як підтримувати порядок та ловити злочинців і найважливіше - як їх карати у світі без наслідків. Чесно, мені хотілося навіть більшого розвитку цих тем, ніж авторка нам дала, але доволі швидко ми повернулися до головного сюжету - а саме намагань певних груп людей знищити часову петлю, оскільки життя у ній для них було пекельними тортурами.
Від дрібниць типу місячних, які припадають саме на зацикльований тиждень до необхідності переживати смерть своїх найближчих людей кожного циклу.
Знову ж таки повторюся, мені хотілося максимально зануритися в кожен аспект цього питання з етично-моральної точки зору, тому тут авторка трохи не дотисла, як на мій смак.
Найбільшим розчаруванням для мене став кінець, чи правильніше було б сказати кінці, бо їх у нас два. Перший відчувався якимось занадто клішованим, а другий для мене не надто логічний, хоч я і знайома з такою теорією, звісно. Але я так і не зрозуміла, як воно все мало працювати в даній ситуації. Тих двох сторінок, які виділили для такого сюжетного повороту було критично замало для мене, щоб зрозуміти, як воно все має працювати.
Загалом, повторюся, задумка дуже цікава, а от виконання мені не дуже зайшло. Тим не менше, буду чекати на нові книжки авторки, бо зацікавити мене їй точно вдалося.
January 18, 2026
Я навіть не знаю як це написать щоб нічого не заспойлерить ... Почну з подяки авторці - Дякую! це було офігєнно!!!
Одна з найкращих сайфай книжок які я читала від українського автора. Ну, по-перше це таки чистий sci-fi, по-друге тут мої улюблені стрибки в часі та часові петлі, квантова сплутаність, кіпа дуже цікавих теорій. Так, я згодна що з нульовим входом в тематику книга буде не настільки цікава, але для фанатів жанру все ж таки на високому рівні.
Найбільше сподобалась саме кінцівка, це просто мед для оцей та для серденька. Терпіти не можу клішовані кінцівки коли одразу розумієш до чого все йде, а тут просто загальна насолода!
Доречі, дуже раджу книгу для книжкових клубів, тут багато є що обговорити, починаючи від проблем загалом поняття моральності, питань щоб ви робили, якби ви вчинили в тій чи іншій ситуації. Що ви думаєте про "я просто робила свою роботу" та моральні вибори головних героїв?
Книга одразу йде на поличку "краще з прочитаного в 2026 році" та я неймовірно радію, що на цій поличці в мене зазвичай стоїть багато українських авторів!
Одна з найкращих сайфай книжок які я читала від українського автора. Ну, по-перше це таки чистий sci-fi, по-друге тут мої улюблені стрибки в часі та часові петлі, квантова сплутаність, кіпа дуже цікавих теорій. Так, я згодна що з нульовим входом в тематику книга буде не настільки цікава, але для фанатів жанру все ж таки на високому рівні.
Найбільше сподобалась саме кінцівка, це просто мед для оцей та для серденька. Терпіти не можу клішовані кінцівки коли одразу розумієш до чого все йде, а тут просто загальна насолода!
Доречі, дуже раджу книгу для книжкових клубів, тут багато є що обговорити, починаючи від проблем загалом поняття моральності, питань щоб ви робили, якби ви вчинили в тій чи іншій ситуації. Що ви думаєте про "я просто робила свою роботу" та моральні вибори головних героїв?
Книга одразу йде на поличку "краще з прочитаного в 2026 році" та я неймовірно радію, що на цій поличці в мене зазвичай стоїть багато українських авторів!
January 21, 2026
Книга “Сім днів до кінця світу” Віолетти Павлій читається і сприймається як кіно - добротний американський фантастичний бойовик з рейтингом R, який час від часу хочеться передивлятися, навіть знаючи наперед, чим усе закінчиться.
Науковці визначили точну дату апокаліпсису. Аби врятувати всіх, на віддаленому острові вони створюють Машину часу, яка запускає часову петлю.
“Наш світ закільцювався в петлі часу терміном один тиждень. Це найдовший період, який удається стабільно забезпечувати. Тепер наше життя проходитиме з опівночі 1 липня за Гринвічем і до опівночі 8 липня за ним же. Усе повертатиметься у вихідну точку, у той самий стан: погода, речі, міста, життя. Залишається тільки наша пам’ять.”
Очевидно, що за такого стану справ світ охопили безумство та анархія. Масові розстріли, дітовбивство, мародерство, згвалтування стали повсякденним фоном.
Хворих більше не лікували, постраждалих у катастрофах не рятували. Не мало значення, чи вбили когось, чи скалічили, чи навіть з’їли - з початком нового циклу все неминуче поверталося до вихідної точки. Єдине, що залишалося незмінним - пам’ять про скоєне.
Поступово людство призвичаїлося до нових обставин. З’явилися силові механізми стримування. Наприклад, пристрій, що впливає на мозок, занурюючи людину у вегетативний стан: тіло живе, але свідомість згасає. Це покарання застосовують до злочинців, чию провину доведено незаперечно. Процедура незворотна, новий цикл не повертає людині свідомість (це мене трохи відсилає до “Механічного апельсина" Ентоні Берджесса, хоча наслідки там були інші).
Разом із тим з’явилася нова Церква, послідовники якої вимагали повернути звичний хід часу. Поступово ця течія здобуває все більше прихильників. Радикальні угруповання вдавалися до крайніх заходів - вони намагалися знищити Машину часу.
Зрозуміло, що гостросюжетна історія неможлива без головних героїв. Тут ці ролі відведено науковиці Елізі та поліцейському Марку. Еліза була однією з тих, хто розрахувала дату кінця світу та допомагала у створенні Машини, проте через хворобу вона змушена була відійти від справ. Тепер, через сотні циклів, вона починає підозрювати, що Машина працює не так надійно, як здавалося на перший погляд.
Натомість Марк - типовий "хороший хлопець", мораліст і колишній військовий, якому остогидло насильство, що поглинуло людство. Як каже він сам: "Це не той світ, який я хотів би захищати. І не ті люди. Усе, що я вважав важливим, просто зникло".
Мені в цій історії подобається те, як реалізована науково-фантастична складова. Фантастичні припущення тут працюють добре. Авторка пояснює будову Машини часу та механіку циклічності. Цікавою була ідея з використанням савантів для збереження інформації між циклами та інші рішення. Загалом, наукову частину твору я оцінила високо.
Книга дуже динамічна, звідси виникає кінематографічний ефект: швидка зміна локацій, персонажів, акцентів. Перед очима миготлива картинка, немов з екрану телевізора. Подібну структуру часто можна зустріти в сучасних трилерах - вона дозволяє тримати читача в постійній напрузі.
Але особисто мені такий формат подачі не подобається. Оповідь уривчаста: трохи фантастики, далі пішли жорсткі сцени занепалого світу, далі - чистий бойовик, а десь між ними вплетена любовна лінія.
З іншого боку, саме така подача зайде широкому колу читачів, які загалом не цікавляться науковою-фантастикою, але люблять історії з гострими відчуттями.
Загалом - це непогана робота з цікавою концепцією та якісно опрацьованою науково-фантастичною складовою. Я б рекомендувала обирати цей твір для книжкових клубів. У ньому піднімається чимало етичних питань, які цікаво обговорювати в контексті: а як би я зробила/ зробив на їхньому місці? Пробуйте.
Науковці визначили точну дату апокаліпсису. Аби врятувати всіх, на віддаленому острові вони створюють Машину часу, яка запускає часову петлю.
“Наш світ закільцювався в петлі часу терміном один тиждень. Це найдовший період, який удається стабільно забезпечувати. Тепер наше життя проходитиме з опівночі 1 липня за Гринвічем і до опівночі 8 липня за ним же. Усе повертатиметься у вихідну точку, у той самий стан: погода, речі, міста, життя. Залишається тільки наша пам’ять.”
Очевидно, що за такого стану справ світ охопили безумство та анархія. Масові розстріли, дітовбивство, мародерство, згвалтування стали повсякденним фоном.
Хворих більше не лікували, постраждалих у катастрофах не рятували. Не мало значення, чи вбили когось, чи скалічили, чи навіть з’їли - з початком нового циклу все неминуче поверталося до вихідної точки. Єдине, що залишалося незмінним - пам’ять про скоєне.
Поступово людство призвичаїлося до нових обставин. З’явилися силові механізми стримування. Наприклад, пристрій, що впливає на мозок, занурюючи людину у вегетативний стан: тіло живе, але свідомість згасає. Це покарання застосовують до злочинців, чию провину доведено незаперечно. Процедура незворотна, новий цикл не повертає людині свідомість (це мене трохи відсилає до “Механічного апельсина" Ентоні Берджесса, хоча наслідки там були інші).
Разом із тим з’явилася нова Церква, послідовники якої вимагали повернути звичний хід часу. Поступово ця течія здобуває все більше прихильників. Радикальні угруповання вдавалися до крайніх заходів - вони намагалися знищити Машину часу.
Зрозуміло, що гостросюжетна історія неможлива без головних героїв. Тут ці ролі відведено науковиці Елізі та поліцейському Марку. Еліза була однією з тих, хто розрахувала дату кінця світу та допомагала у створенні Машини, проте через хворобу вона змушена була відійти від справ. Тепер, через сотні циклів, вона починає підозрювати, що Машина працює не так надійно, як здавалося на перший погляд.
Натомість Марк - типовий "хороший хлопець", мораліст і колишній військовий, якому остогидло насильство, що поглинуло людство. Як каже він сам: "Це не той світ, який я хотів би захищати. І не ті люди. Усе, що я вважав важливим, просто зникло".
Мені в цій історії подобається те, як реалізована науково-фантастична складова. Фантастичні припущення тут працюють добре. Авторка пояснює будову Машини часу та механіку циклічності. Цікавою була ідея з використанням савантів для збереження інформації між циклами та інші рішення. Загалом, наукову частину твору я оцінила високо.
Книга дуже динамічна, звідси виникає кінематографічний ефект: швидка зміна локацій, персонажів, акцентів. Перед очима миготлива картинка, немов з екрану телевізора. Подібну структуру часто можна зустріти в сучасних трилерах - вона дозволяє тримати читача в постійній напрузі.
Але особисто мені такий формат подачі не подобається. Оповідь уривчаста: трохи фантастики, далі пішли жорсткі сцени занепалого світу, далі - чистий бойовик, а десь між ними вплетена любовна лінія.
З іншого боку, саме така подача зайде широкому колу читачів, які загалом не цікавляться науковою-фантастикою, але люблять історії з гострими відчуттями.
Загалом - це непогана робота з цікавою концепцією та якісно опрацьованою науково-фантастичною складовою. Я б рекомендувала обирати цей твір для книжкових клубів. У ньому піднімається чимало етичних питань, які цікаво обговорювати в контексті: а як би я зробила/ зробив на їхньому місці? Пробуйте.
December 24, 2025
ох, ну я прям підзависла, коли дочитала! трошки сиділа з отаким лицем 🤔 а це добре.
людство дізналось дату кінця світу і змогло врятувати свої жопки, створивши часову петлю тривалістю 7 днів. відтепер життя - це проміжок між понеділком 1 липня та неділею 7 липня, а потім всьо, Міша, давай по новой.
плюси цієї реальності: роби шо хош. грабуй, вбивай, вмирай, пиши колишньому - в наступному циклі все це перезавантажиться, а наслідки зникнуть (окрім пам'яті, тому писати колишньому, можливо, і не варто).
мінуси: якщо ти потрапив у часову петлю в неприємному стані (хворієш, вмираєш, поносиш, прокинувся з похмілля) - вітаю, тепер тобі жити з цим вічність егейн енд егейн.
який чудесний світ новий! перші цикли, звісно, проходять найвеселіше: анархія, заворушення, вбиті немовлята і розваги з розчленуванням. багато сфер - та і минуле життя загалом - стають непотрібними; але люди, як почесні конкуренти тарганів у виживанні, так-сяк починають пристосовуватись.
звісно, щось у світі наших метеликів-сєміднєвок мало піти не так, і на цьому будується основний конфлікт книги. як то кажуть, і мед гіркий, коли хочеться цукру: зациклене життя подобалось далеко не всім, а ще й почали ходити чутки, що, може, кінця світу насправді й не мало статись...
лишаю вас наодинці з цією інтригою і переходжу до вражень. мені дуже сподобались описи нової реальності: їхня загальна продуманість та неочікувані дрібні деталі. цей світ відчувається живим і справжнім, і у певні моменти навіть починаєш замислюватись, що обрав би ти.
написано, як на мене, легко та захопливо, - у певні моменти я не могла відірватись, а у мене щось давно такого не було. ну і фінал зміг збити мене з пантелику та змусив передивитись все, що було до того, за що однозначно лайк!
одну зірочку я зажала через кілька моментів:
- трохи не вистачило відчуття глобальності процесів. якщо на початку ми ще пам'ятаємо про те що світ - це різні там країни і континенти, то десь з другої половини все зводиться виключно до локацій і подій, пов'язаних з головними героями.
- подібне звуження трапляється і з персонажами: я почала сумніватись у такій одноосібності у ключових для світу речах.
- Еліза! як вона мене бісила 😆 її мотивація, скажімо так, не вписалась у мою картину цінностей.
та все ж у підсумку я раджу "Сім днів до кінця світу", це було цікавезно і мені сподобалось)
людство дізналось дату кінця світу і змогло врятувати свої жопки, створивши часову петлю тривалістю 7 днів. відтепер життя - це проміжок між понеділком 1 липня та неділею 7 липня, а потім всьо, Міша, давай по новой.
плюси цієї реальності: роби шо хош. грабуй, вбивай, вмирай, пиши колишньому - в наступному циклі все це перезавантажиться, а наслідки зникнуть (окрім пам'яті, тому писати колишньому, можливо, і не варто).
мінуси: якщо ти потрапив у часову петлю в неприємному стані (хворієш, вмираєш, поносиш, прокинувся з похмілля) - вітаю, тепер тобі жити з цим вічність егейн енд егейн.
який чудесний світ новий! перші цикли, звісно, проходять найвеселіше: анархія, заворушення, вбиті немовлята і розваги з розчленуванням. багато сфер - та і минуле життя загалом - стають непотрібними; але люди, як почесні конкуренти тарганів у виживанні, так-сяк починають пристосовуватись.
звісно, щось у світі наших метеликів-сєміднєвок мало піти не так, і на цьому будується основний конфлікт книги. як то кажуть, і мед гіркий, коли хочеться цукру: зациклене життя подобалось далеко не всім, а ще й почали ходити чутки, що, може, кінця світу насправді й не мало статись...
лишаю вас наодинці з цією інтригою і переходжу до вражень. мені дуже сподобались описи нової реальності: їхня загальна продуманість та неочікувані дрібні деталі. цей світ відчувається живим і справжнім, і у певні моменти навіть починаєш замислюватись, що обрав би ти.
написано, як на мене, легко та захопливо, - у певні моменти я не могла відірватись, а у мене щось давно такого не було. ну і фінал зміг збити мене з пантелику та змусив передивитись все, що було до того, за що однозначно лайк!
одну зірочку я зажала через кілька моментів:
- трохи не вистачило відчуття глобальності процесів. якщо на початку ми ще пам'ятаємо про те що світ - це різні там країни і континенти, то десь з другої половини все зводиться виключно до локацій і подій, пов'язаних з головними героями.
- подібне звуження трапляється і з персонажами: я почала сумніватись у такій одноосібності у ключових для світу речах.
- Еліза! як вона мене бісила 😆 її мотивація, скажімо так, не вписалась у мою картину цінностей.
та все ж у підсумку я раджу "Сім днів до кінця світу", це було цікавезно і мені сподобалось)
January 7, 2026
🧬Так сталося, що наукова фантастика не зовсім мій жанр і все моє знайомство обмежено М.Кідруком та Ж.Верном, Г.Веллсом на пару із С.Лемом в підлітковому віці. «Сім днів до кінця світу» перший за багато місяців після «Н.О.І.М»
Скажу відверто: мене він захопив.🥰
🌎Історія наче науковий експеримент, де замість піддослідних щурів — людство, скляний лабіринт — планета Земля.
Ціль експерименту: відвернути кінець світу.
Задача: знайти засоби та рішення, щоб зупинити зникнення Землі у Всесвіті.
Похідні: час - фіксована величина в 7 діб з 01/07 по 07/07 десь в близькому майбутньому. Кожна людина памʼятає попередні цикли.
Засоби: Машина, рушійною силою якої є чорна діра та часові кротовини.
📖Науковці створили Машину, яка закільцевала час, перетворивши життя на безкінечний тиждень бабак: початок—кожного божого понеділка 01 липня, а після 24:00 неділі 07 липня — умовне GAME OVER. І знову 01 липня…
Зникають поняття смерті, обмежень, кари, наслідків, внутрішнього звіра майже неможливо приборкати і зупинити, а людяність, емпатія, закон — зайві умовності; залишається лише людина, яка повертається в незмінні умовах та стани на початок циклу.
🎻Але попри явну науковість, ця історія видалася мені тремтливою та захопливою подібно до гри на струнному інструменті, де кожна струна звучить в своїй тональності: від людяності до ненависті, десь послаблена, а десь натягнута до межі або вже лопнула.
🧬Міцний дріт сюжету сплетений з різноманіття ліній: герої, що викликають бажання говорити і сперечатися, динамічна детективна історія, цікава стрічка кохання, напруженість трилеру та неочікуваний фінал після «титрів», а додатковим плюсом стає жонглювання моральними питанням та споконвічним «що буде, якщо…» чи «курка або яйце».
Висновок: ми так відчайдушно намагаємо уникнути кінця, що цілеспрямовано рухаємося до нього…
🧬«… лезо Оккама. Найпростіше пояснення найімовірніше є правильним.»
🧬«— Хай скільки б шансів життя на давало, якись ми все одно згаємо…»
P.S. Як з «..юної дівчини, що намагається всім догодити та чинити правильно.» зробити людину, що має залежність, спробувала всі види наркотиків, стала терористкою та вбивцею?
Відповідь — біль.
Скажу відверто: мене він захопив.🥰
🌎Історія наче науковий експеримент, де замість піддослідних щурів — людство, скляний лабіринт — планета Земля.
Ціль експерименту: відвернути кінець світу.
Задача: знайти засоби та рішення, щоб зупинити зникнення Землі у Всесвіті.
Похідні: час - фіксована величина в 7 діб з 01/07 по 07/07 десь в близькому майбутньому. Кожна людина памʼятає попередні цикли.
Засоби: Машина, рушійною силою якої є чорна діра та часові кротовини.
📖Науковці створили Машину, яка закільцевала час, перетворивши життя на безкінечний тиждень бабак: початок—кожного божого понеділка 01 липня, а після 24:00 неділі 07 липня — умовне GAME OVER. І знову 01 липня…
Зникають поняття смерті, обмежень, кари, наслідків, внутрішнього звіра майже неможливо приборкати і зупинити, а людяність, емпатія, закон — зайві умовності; залишається лише людина, яка повертається в незмінні умовах та стани на початок циклу.
🎻Але попри явну науковість, ця історія видалася мені тремтливою та захопливою подібно до гри на струнному інструменті, де кожна струна звучить в своїй тональності: від людяності до ненависті, десь послаблена, а десь натягнута до межі або вже лопнула.
🧬Міцний дріт сюжету сплетений з різноманіття ліній: герої, що викликають бажання говорити і сперечатися, динамічна детективна історія, цікава стрічка кохання, напруженість трилеру та неочікуваний фінал після «титрів», а додатковим плюсом стає жонглювання моральними питанням та споконвічним «що буде, якщо…» чи «курка або яйце».
Висновок: ми так відчайдушно намагаємо уникнути кінця, що цілеспрямовано рухаємося до нього…
🧬«… лезо Оккама. Найпростіше пояснення найімовірніше є правильним.»
🧬«— Хай скільки б шансів життя на давало, якись ми все одно згаємо…»
P.S. Як з «..юної дівчини, що намагається всім догодити та чинити правильно.» зробити людину, що має залежність, спробувала всі види наркотиків, стала терористкою та вбивцею?
Відповідь — біль.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews