Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».
У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.
Збірка есеїв, що стосуються літературного (мистецького, якщо точніше) Харкова. Це погляд на Харків Хвильового, Куліша, Курбаса і не надто знайомого мені Аркадія Любченка, який на думку Шевельова "синтезував" літературу Хвильового і його кола (доведеться шукати і читати, що ж). Тут один із найкращих, з тих, що зустрічались мені, розборів літературної дискусії середини 1920-х. Цей есей "Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового) " - найцінніше, як на мене, що є у збірці. Також короткий, але дуже хороший огляд 4 ключових п"єс Миколи Куліша ("Шоста симфонія Миколи Куліша"). І ще два есеї про українців у культурному поступі: перший - про стосунки Курбаса із Харковом ("Лесь Курбас і Харків"), тут діагностована провінційність і урбанізаційні зміни; і другий - дуже чесне препарування "homo soveticus", Харкова (насправді - України) "після Хвильового" у "Четвертому Харкові". Також раджу відразу робити закладку у примітках, бо вони корисні