Катівня. Виноградник. Дім.

by Катерина Калитко, Тетяна Зозуленко (Illustrator)

Ця книжка – як вино зі зболеної лози, пророслої на суворому ґрунті – про те, як тривожно дихається у спустошеному й виснаженому домі, про те, як тяжко він віднаходиться й гостро відчувається. Ці вірші – як те саме терпке вино – із землі, крові й повітря. Вони – про потребу жити й дихати, боятися й радіти, втрачати і створювати, про вміння цінувати біль за те найживіше, що він приносить із собою. Про те, що всі ми хочемо й повинні відшукати Дім, а в ньому – себе та своє терпке життя.

Genres: Poetry

144 pages, Hardcover

First published January 1, 2014

About the author

Катерина Калитко – поетка, прозаїкиня, перекладачка.

Народилася 1982 року у Вінниці. Закінчила Києво-Могилянську академію. Журналістка за фахом. Лауреатка конкурсів “Гранослов”, “Смолоскип”, фестивалю читаної поезії “Молоде вино”, літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”, премій “Благовіст” і “Культреванш”. Авторка п’яти поетичних збірок, численних публікацій у періодиці, альманахах та антологіях (зокрема, в низці знакових, таких як “Початки”, “Молоде вино”, “Колекція”, “Дві тонни”), а також прозової книги «М.істерія». Перекладає з балканських мов.

Reviews

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 4 out of 5]

«Катівня. Виноградник. Дім»
⠀
Автор Катерина Калитко
⠀
Видавництво Старого Лева, 2014

⠀
Цитати:

«Є ріки, які на роду нам - перепливати,
⠀
а є такі, над якими довго жити і думати.»

⠀
«Життя - придорожня хата,
⠀
старовинна подільська, наша, на дві половини,
⠀
тут голосять, покійника обмиваючи, там - квітчають дівку на свято,»

⠀
«Мов розвівши коліна свого першого разу,
⠀
місто часто дихає горілиць.
⠀
Дзвінкі свинцеві бутони
⠀
за пелюсткою ще пелюстка - так відкриваються
⠀
сласно й хижо, ніби на живому м‘ясі пророщені.»

⠀
«клич її, клич, пантероокого янгола,
⠀
що стягне шкіру - як майку з дитини - обвуглену по краях,
⠀
щоб теплими лезами крил
⠀
нарешті
⠀
тебе
⠀
зарізати.»

⠀
«Бере виноград руками, як жінку брав би,
⠀
агати в долоні темні, а сік скипає, пече,
⠀
господар вина, провини, чого тепер тобі ще.»

⠀
«Немає печалі більшої, як придорожні черешні:
⠀
соковиті діти, вчовгані ув асфальт, забуті іще у червні.
⠀
Літо стирає червоне, та не приносить полегшення.
⠀
Згодом ти знатимеш, як це, принцесо сапфірних печер,»

⠀
«Все, що сталося - сталося. Ах, дитинко, як жаль -
⠀
Шкіриться дощ зловтішно, дряпає кігтем скло.
⠀
Пий із грудей життя: тиха, тепла іржа
⠀
сочиться з них так тонко і гірко, немов молозиво.»

⠀
«Мусять мучитись лози, зростати на кам‘яній
⠀
кручі й солі, щоб смак увійшов і сенс
⠀
у вино їхнє, що будуть пити у світі наступнім.
⠀
Виноград із болю темніє, і Спас при кожній труні
⠀
покладає долоню на продірявлене серце,
⠀
і здаються дітям човнами мертвецькі ступні.»

⠀
Усе про книжку:
⠀
«Ця книжка – як вино зі зболеної лози, пророслої на суворому ґрунті – про те, як тривожно дихається у спустошеному й виснаженому домі, про те, як тяжко він віднаходиться й гостро відчувається. Ці вірші – як те саме терпке вино – із землі, крові й повітря. Вони – про потребу жити й дихати, боятися й радіти, втрачати і створювати, про вміння цінувати біль за те найживіше, що він приносить із собою. Про те, що всі ми хочемо й повинні відшукати Дім, а в ньому – себе та своє терпке життя.»
⠀
#примхливачитака

[Ksenia (vaenn) · Rating 4 out of 5]

Для людини, яка не читає поезію, читати поезію - це челендж. Але, як з'ясувалося, іноді не такий, якого очікуєш. Прочитати збірку за один день і виключно у транспорті - done. І це було якесь дивовижне правильне читання: ранком та вечором першого по-справжньому літнього дня, повільне, спокійне, завзяте і нехай-весь-світ-зачекає.

Вірші з "Катівні. Винограднику. Дому" - отакі ж густі, повільні й тягучі, як мій вчорашній день. Не всі літні (хоча багацько таки так), але ті, що такі - літні по-справжньому. А ще вони нервові, шорсткі, як сапераві на зірване горло, і страшенно зболені.

Спиш не лише з одним оцим чоловіком, а й з усеньким його життям.
І часом воно заважає вам спати чи просто собі обійматися.
Скажімо, часто приходить війна і лежить між вами, немов дитя,
яке боїться лишитися на самоті у темній сусідній кімнаті.

[Олена Рябченко · Rating 5 out of 5]

Останнім часом все частіше тягне до віршів. Тепер поезія Катерини Калитко одна з моїх найулюбленіших. У авторки якесь напів магічне володіння мовою.

Виписала собі кілька найулюбленіших рядків:

я сховав комету в сімнадцятій кістці твоїй
○○○
в грудях репає плід удару ворсистий як абрикоса
○○○
він ворушить пір'ям плоскоденок і ламає деревам гомілки
○○○
імена покинутих солоні й завжди найглибші
○○○
Немає печалі більшої, як придорожні черешні:
Соковиті діти, вчовгані ув асфальт, забуті іще у червні
○○○
Місяць дає їй шкіру свою поносити
○○○
Свіжі квіти зростають на переломах
○○○
Пасовища вкриваються інеєм. Краєвиди до вуст примерзають.
○○○
І зрізаний ніготь з мізинця Божого - місяць над синім дахом.
○○○
Одинокі діти дають імена дорогам
○○○
У святковому небі сходить свіжа хлібина
○○○
Я носила сіль у собі, як вежа-градирня, і з плеча мені ріс амарант, що мене обрав.
○○○
Вони були надто ніжними. І їх розірвала, як гранатою, ізсередини, біла велика тиша.
○○○
А я боюся вhанці умитися - і лишити обличчя на рушнику.
○○○
Із музики, що звeчала у вечір його зачаття, у тітки Зейни на підвіконні росте мандарин..

[Liliia Hordiienko · Rating 4 out of 5]

«отже, що тебе робить тобою? Зморшки, наголоси,
спеції, якими приправиш вечірню їжу,
чи ім’я, або навіть так - імена,
що гарячими язиками тіло твоє оближуть за життя?
Чи дитинство, на смак - як яблука з хлібом?
Чи роздерта й загоєна ніздря ліва?
Чи цей піт над губою?
Що тебе робить тобою?
А розгубленим? А щасливим?»
~~~
Катерина Калитко - це поезія-математика. Вона промовляє і до інтуїції, і до раціо водночас. Це рядки, з якими мій мозок то занурюється в транс, то вихоплюється з нього, аби зупинитись, увімкнутись, розшифрувати якусь точку, знак, символ, метафору.

Від збірок цієї вже канонічної, хоча молодої і, слава богу, ще живої поетеси мені зазвичай ніби відкривається потаємна чакра, щось розблоковується, відкорковується.

Кажуть, аби отримати насолоду від читання віршів, кожен читач має віднайти «свою» поезію. Бо вона таки буває дуже і дуже різна.

Собі «свою» я вже колись відкрила. І мені ще й добряче повезло, бо відкривати її можна вічно.

[Katrinka Ilchuk · Rating 3 out of 5]

Давно не потрапляли до рук поетичні збірки. Протягом 2017 року читала твори Оксани Забужко, Ліни Костенко, Грицька Чубая, Мар‘яни Савки та Маріанни Кіяновської. Не густо. Для читання віршів треба відчути потребу, не силувати себе і не запихати її великими порціями. В міру.

Поезія Катерини Калитко не сентиментальна, не кричуща, вона про біль, про втрати, про війну, про жінок та чоловіків, про сміх, смерть, сон, любов, сум. Зачепило.

[Oleksandr Tarasov · Rating 3 out of 5]

Сподівався, навіть був впевнений, що полюблю цю збірку та авторку, але поки метчу не сталося.
Читати про Донбас і війну у Якимчук було значно легше та приємніше, ніж про щоб там не писала Калитко. Розумію, що вірші не мають мати ідеальні рими та бути доступними. ВОни взагалі мало чого мають робити, окрім як зображати світовідчуття автора чи авторки.
В її словах, порівняннях та римах губився я, а зі мною і сенс усього дійства.
Відмітив для себе декілька робіт в другій половини збірки і забув.

[Olya Nestor · Rating 5 out of 5]

Дуже цілісна, химерна, насичена збірка. Скарб!