Über Grenzen: Lebenserinnerungen

by Ralf Dahrendorf

Manche Bilder von Ralf Dahrendorf haften im Gedächntnis, so das der Diskussion mit Rudi Dutschke auf dem Dach eines Fernsehwagens vor der Freiburger Stadthalle 1968, aber auch das des unbotmäßigen Europa-Kommissars und dann des britischen Lords. Woher kommt so ein Mann?

In einem ungewöhnlichen Rückblick auf seine Anfänge erzählt Ralf Dahrendorf, warum für das Jahr, in dem er 28 war, die Achsenzeit seines Lebens wurde. So hören wir von diversen Ansichten der Herkunft seiner Familie, seinem Elternhaus, seinem Vater, der sozialdemokratischer Reichstagsabgeordneter war, am Widerstand gegen Hitler teilnahm und vom Volksgerichtshof abgeurteilt wurde. Er beschreibt sein Aufwachsen im Nazi-Deutschland, und zwar als jemand, der nicht zum Auswandern gezwungen war, jedoch seinerseits in den Widerstand geriet, berichtet von der Stunde Null, dem Studium, dem Beginn seiner Karriere als Wissenschaftler, als Journalist, als Politiker.

Ralf Dahrendorf mißtraut der großen Lebenserzählung, in der sich Ereignis an Ereignis knüpft und am Ende alles als konsequent und sinnvoll erscheint. Er ist ein Liebhaber der leisen Ironie und der Diskretion, und so bietet er, wie er selbst sagt, ein «Patchwork». Aber, so muß man hinzufügen, es ist ein höchst kunstvolles Gewebe, das hier aus den Einzelstücken zusammengesetzt ist. «Über Grenzen» ist nicht nur ein atmosphärische dichter Lebensrückblick, es ist ein literarisches Buch.

Genres: History

189 pages, Paperback

First published January 1, 2002

About the author

Ralf Gustav Dahrendorf, Baron Dahrendorf, was a German-British sociologist, philosopher, political scientist and liberal politician. A class conflict theorist, Dahrendorf was a leading expert on explaining and analysing class divisions in modern society. Dahrendorf wrote multiple articles and books, his most notable being Class and Conflict in Industrial Society (1959) and Essays in the Theory of Society (1968).

During his political career, he was a Member of the German Parliament, Parliamentary Secretary of State at the Foreign Office of Germany, European Commissioner for Trade, European Commissioner for Research, Science and Education and Member of the British House of Lords, after he was created a life peer in 1993. He was subsequently known in the United Kingdom as Lord Dahrendorf.

He served as director of the London School of Economics and Warden of St Antony's College, University of Oxford. He also served as a professor of sociology at a number of universities in Germany and the United Kingdom and was a research professor at the Berlin Social Science Research Center.

Reviews

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Ральф Дарендорф доволі іронічно та цікаво пише про себе та своїх сучасників. По-перше, вражає його скромність: свою автобіографію він завершує 1957 р., коли йому виповнюється 28 років. Пояснює він це просто: ось до того часу я змінювався, вагався, а далі все стало визначеним, а сам я "застряг" у віці 28 років. Для соціолога, який відомий книгою Klasy i konflikt klasowy w społeczeństwie przemysłowym, виданою 1957 р., до речі, це більш ніж скромність. Мовляв, ось до 1957 р. я щось робив, а далі вже радикального прориву в моїй творчості не було. В тексті з’ясовується, що сам Р.Дарендорф вважав себе політиком з досвідом інтелектуала. (А от Юрґена Габермаса він сприймає як інтелектуала, що цікавиться політикою). Щоправда, тут же Дарендорф починає іронізувати над собою і пояснює, що таку коротку автобіографію він написав, бо якби зайшов в пізніші роки, то мусив би писати про живих сучасників. А писати правду - то вони образяться, а писати хвалебні оди, то тоді доведеться хвалити всіх і автобіографія в нього не вийде.

По-друге, попри зроблену вище ремарку, Ральф Дарендорф без реверансів та евфемізмів пише все, що думає про своїх (часто - покійних) колег та сучасників. На щастя, більшість з них отримують позитивні оцінки та відгуки, хоча над деким Дарендорф дозволяє собі покепкувати. Наприклад, він пригадує такого собі Ентоні Ґіденса, який надто захопився політичною діяльністю, але загалом чоловік працьовитий. Чи чого вартує історія про відро, яке малював на дошці Карл Поппер, щоб показати недолугість філософії Бертрана Рассела. Англійські студенти тікали з лекцій Поппера, але Дарендорф лишився, бо не міг второпати: всі хвалять Поппера, бо він зірка, а от говорить такі нісенітниці. І лише згодом Дарендорф догледів, в чому велич Поппера. (Історія про те, як Поппер забирав Дарендорфа з вокзалу, 20 хв. возив довкола вокзалу, а тоді чесно сказав, що забув, де він живе, просто розчулює до сліз). Дісталося і Толкоту Парсонсу. Але у всіх цих випадках Дарендорф іронізує над ними, щоб показати, що це також живі люди, які мають певні слабкості. Звісно, і про себе він пише всю правду: любить хот-доги, пише посередні вірші та забагато займається політикою.

Хоча одній парочці таки дісталося на горіхи - Максу Горкгаймеру та Теордору Адорно. Цей розділ або варто скопіювати сюди повністю, що неможливо, або просто згадати один випадок, коли обоє "патріархів" в 1950-х рр. забороняли писати своїм аспірантам про класи, бо класи, мовляв, вже не існують. І почали проводити експерименти, в яких навіть Дарендорф (який не мав доброї емпіричної освіти) не бачив сенсу. А ціль цього всього була проста: показати німецькому суспільстві, що "ліва" Франкфурська школа зовсім не "ліва" і цілком позитивістична. Навіть експерименти може проводити, бо вірить в ідеал природничих наук. Дарендорфа то смішило і обурювало водночас, тому він тяжко співчував Габермасу, якого Адорно хотів лишити на посаді асистента, бо в Габермаса були дефекти мовлення, а тому читати лекції його не пускали.

Окрім різних подробиць з життя сучасників, книга Дарендорфа цікава й іншим.
1) Вона гарно передає дух епохи - від 1930-х до 1950-х рр. Особливо яскравими є розділи про нацизм та 1945-1949 рр., коли в Берліні, де жив Дарендорф та родина, встановлювалася влада комуністів.
2) Вона дозволяє краще зрозуміти, як розвивалася німецька соціологія після 1945 р. Зокрема, з’ясовується, що в Адорно і Горкгаймера були асистенти, які ігнорували критичну теорію і робили добру емпірику (Елізабет Ноель-Нойман). За це їх згодом Адорно з Горкгаймером незлюбили, але ось такий цікавий продукт неомарксизму в Німеччині.
3) Вона показує, які формуються соціологічні ідеї. Звісно, тут нічого нового Дарендорф не пропонує, але занурення в його біографію показує, що соціолог, який не включений в мережі колег, має мало шансів стати видатним. Сам Дарендорф часто наголошує: як багато важив шанс в його житті. Соціологом він став через те, що мав гарного тутора-знавця Гомера. Де Гомер, а де соціологія?! Але без навчання в Лондонській школі економіки, без стажування в США, без контактів з Франкфуртом (якими б дивними вони не були) Дарендорф не став би Дарендорфом.

Текст вартує прочитання - однозначно. Автобіографії соціологів завжди цікаві.

[Matthias Moeser · Rating 4 out of 5]

Lebenserinnerungen und Einblicke einer bewegten Person, die Zeitzeuge und vielleicht Wegbereiter des Europas nach dem Zweiten Weltkrieg war.
Vorgeblich beschränkt sich das Buch auf seine ersten 28. Lebensjahre, tatsächlich resümiert er vieles was auf seine Gedanken und Taten aus der Zeit noch im späteren Leben folgen sollte.