За маму, за тата

by Karina Savaryna

Шестирічна Варя живе всередині дорослої жінки Барбари, яка хоче переписати своє минуле, повертаючись до уламків спогадів і намагаючись їх поліпшити.

Історія починається там, де Варя живе з бабусею і готується поїхати з нею на море, у них на двох велике хазяйство і город, в сараї живе таємнича Істота, яку годує тільки бабуся. Одного дня бабуся зникає, і Варі доводиться повернутись в найгірше місце на землі, аби прожити частину життя так, щоб потім, в дорослому віці, розплутувати нитки її минулого та перезаписати його.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Contemporary, Audiobook, Book Club

256 pages, Hardcover

Published February 1, 2025

Reviews

[Oksana]

Вибачте, але мушу трошки розбавити потік позитивних відгуків про цю книгу 😔

Я дуже не люблю коли під час читання у мене виникає відчуття наче я точно знаю яким саме чином автор хотів зманіпулювати моїми почуттями. Читаючи "За маму, за тата" думки типу "I see exactly whatcha doing here" виникали мало не на кожному абзаці. Авторка зібрала до купи усе те, що у покоління міленіалів має викликати реакцію типу "боже, ну яка ж жиза", "ой і я памʼятаю цю рекламу", "о, і мені таке казали!", "ох ця бідна вчителька/продавчиня/сусідка, в мене теж такі були!", але це буквально все на чому тримається сторітелінг тут. Вся книга - це детальний опис набору спогадів який буде спільним для більшості дітей 90х-00х і викликати сильну емоційну віддачу за рахунок ностальгії. Мені цей прийом сприймається як паразитування на вже отриманому читачем досвіді, і ,відповідно, авторці не потрібно випрацьовуати сетап і персоналії героїв для занурення. Проблеми, особисто для мене, починаються там, де розповідь ведеться про події і трігери, які не співпадають з моїм особистим досвідом і тут мені майже не вдається співпереживати, бо окрім рваного натяку на якісь ситуації тут немає на що спертись.
Безперечно такі книги необхідні, навіть дуже необхідні, але вони мають бути способом донести проблематику і розвинути емпатію у людей які ніколи не стикались з домашнім насиллям чи з РХП в дитинстві. І для цього необхідно апелювати не тільки до особистого досвіду читача, а й з 0 пояснити цей досвід художніми методами. Просто задокументувати "все як в житті" - це навряд дієвий спосіб достукатись до середньостатистичного читача. Таким чином проблематика тексту буде донесена тільки тим людям, які і так вже все розуміють, і відповідно так і не покине бульбашку.

[Ірина Білоусова · Rating 5 out of 5]

Ця книжка не про їжу, вона про любов.

Щойно дочитала і ще складно всі враження зібрати воєдино. Це жорстока книга, але і цілюща водночас. Любко Дереш визначив її як літературу симптому, я б ще додала що це healing fiction.

Не всі люди, повертаючись думками в дитинство, знаходять там любов, втіху, прийняття. Дехто з нас мав байдужих батьків, або навіть жорстоких і тоді спогади про дитинство- це не лише спогади. Це те що залишається з людиною, тисне та мучить її, тому що для мозку не існує строку давності. Тригер може перенести нас в ту саму мить і ми переживатимемо насилля/байдужість/травму ще раз, і ще раз, і ще раз.

Доросла Варвара - це маленька Варя, що в дитинстві зазнала крайніх виявів насильства. Її життя, її тіло, її особистість була неважлива для найважливіших людей у житті - батьків. Для дитини - це фактично означає смерть. Тому що прийняття - це дозвіл на життя. Але її власна самоцінність врешті перемогла і роки роботи та нарощування власних стін, на які можна обпертися, дали їй можливість вирушити у власну подорож, де вона знову і знову обиратиме любити себе!

[Øleksandra Banina · Rating 3 out of 5]

ідея книги мені сподобалася значно більше за виконання

[Vadym Didyk · Rating 4 out of 5]

“Мені здається, я все ще дівчинка шести років, яку везуть від бабусі у квартиру до мами із татом. Мені здається, я дитина в дорослому тілі. Мені здається, я не виросла.”

“За маму, за тата” — книжка Каріни Савариної (авторка “Не вагітна” та “Мам”), яку позиціонують як “перша в Україні художня книга про розлади харчової поведінки”. Я от не знаю, які емоції у мене викликає такий хайлайт, адже з одного боку він чіпляє та привертає увагу, а з іншого ніби як звужує сприйняття книжки, бо читач вже фокусується на тому, що це не хороша, пропрацьована історія, а хороша, пропрацьована історія про розлади харчової поведінки.

Чому про це кажу — бо мені книжка здалась ширшою та багатограннішою за таке умовне фокусування. Це глибоко психологічна та терапевтична історія, не лише про розлад харчової поведінки, яка нагадала мені за вайбом тексти Осоки (стосунки з бабусею, дитинство, спогади), Лекі (метафоричні пропрацювання депресивних та тривожних станів, символізм через образи тварин), та художку 90-00-х (нещасливі пари, бідність, алкоголізм, булінг і тд)

Перед нами Барбара (для олдів інфа — назвали в честь Барбари Брильскої), яка ділиться з читачем, немов з психологом, подіями свого життя, починаючи від самого дитинства. Ми дізнаємось про бабусю, яку Барбара обожнює і не розуміє, чому та не може бути їй мамою; про власне маму і тата, які тупо руйнують дитячу психіку дівчини; про школу, яка підливає масла у вогонь, на якому горить травмована дитина. Ми бродимо цими лабіринтами, дивимось на все очима Барбари, і текст побудовано так, що потрібно розплутувати цей клубок, зчитувати метафори, розуміти контекст. Адже за деякими простими реченнями, коли нічого не вказує на біду, ховаються моменти, де відбувається щось прям дуже погане 😓

Я прочитав цей текст не швидко, він не ідеальний, тут є моменти, коли авторські чи редакторські рішення збивають з пантелику, але я фактично не фокусувався на них і не помічав, адже мені більше важила історія. Та і взагалі ви могли помітити, що я не з тих, хто буде акцентовано хейтити текст/автора/видавництво за одруківки чи типу того.

Це хороша історія, яка точно відгукнеться багатьом, адже багато з нас впізнають тут щось зі свого дитинства, а авторка вплутує такі флешбеки ідеально, як от з “каюсь, каюсь, каюсь”. Не факт, що вам ці ваші спогади сподобаються, але так і задумано - будете шукати вирішення разом з героїнею. Читати моментами непросто, є дуже неприємні моменти, але анотація до цього готує. Рекомендую до прочитання, особливо для 30+.

Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Daria · Rating 2 out of 5]

Книга мені зовсім не сподобалася. По відгукам очікувала книгу про рхп, зцілення від травми і певну ностальгію, а отримала... ось це:
Так, в книзі підіймається тема рхп та дуже важкого дитинства, в якому мама хотіла хлопчика, а не тебе, тому вона тебе не любить, б'є, а ще істерично зважує щодня, бо помішана на вазі. Батько постійно бухає, не просихаючи, і б'є ременем, бо просто не в настрої. Хорошими були лише ті кілька років життя, коли бабуся була жива, але і вона померла. Ніби тут сюжет зрозумілий, АЛЕ, величезне питання – для чого, в біса, тут стільки сцен, як героїня себе торкається, а мало того, як маленькі дівчатка роблять це одна одній?? Це ніяк не впливає на сюжет і не пов'язано з темою книги.
Сюди ж можна віднести і мертвих тварин, яких героїня постійно таскає в кишені. Типу, попередні інтимні сцени і ось це мають бути якимось загальним міленіальським досвідом?) Навіщо це в книзі?
Далі. Історія про самотню вчительку і її сумне літо в однокімнатній квартирі і мрії про справжнє кохання, може, це буде новий тренер з плавання? Окей, припустимо, але для чого після цього було речення про те, що цей тренер мас**рбує на вчительку молодших класів??
Забагато подібних сцен, які відчуваються абсолютно зайвими.
Діалоги. Мінімум тричі були діалоги ось такого плану: "А хто це на стіні?", "Це Ісус". І окей, таке доречно, коли Варі було 6 років, хоча це швидше запитання на роки чотири, але коли вона вже була підлітком, було рівно те саме. Чесно, по опису Варі іноді було відчуття, що в неї затримки в розвитку.
На зцілення Варі в терапії було виділено ну десь сторінок п'ять. Зате якихось безмістовних сцен – вистачило з головою.
Книга виявилася взагалі не тим, що я очікувала, і рекомендувати її до прочитання я би не стала.

[Анна Лисенко-Гурська · Rating 3 out of 5]

Абсолютно не моя книжка.

[Zbestpersonever · Rating 2 out of 5]

Не мій стиль. Не мій вайб. Не відгукнулася жодна з подій чи думок.

Озвучка від Абук — топ.

[Bam · Rating 2 out of 5]

Читалось дуже легко і швидко (сіла і за раз отак прочитала), мова проста, більшість книги про світ маленької дівчинки з 6 до приблизно 12 років. Мені подобалась ця форма, наче дитяча фантазія, наче гра, змішані з психотерапевтичним сеансом, на якому здійснюється рескрипція (переписування травматичних спогадів/переживань і тп в схема-терапії, заснований на тому, що мозок не розрізняє уявне і реальне, - як на мене, це чудове письменницьке рішення авторки, написати книгу саме так). Ця книга сама як дитинство, як вічне літо, і якби потрібно було визначитись якому сезону вона належить, то це однозначно було б саме літо. Але... мабуть, не вистачило об'єму? Деталей та глибини. Мені б хотілось дізнатися більше про переживання Варі, чому вона прийняла в кінці оте рішення щодо операції. Чому? Чому книга, маркетинг якої вертиться навколо того, що це перша художня книга в Україні про рхп, має бути такою? Адже ж люди з рхп хапатимуть цю книгу в пошуках якогось "рішення", щоб знайти розуміння і трошки зменшити самотність, а знайдуть вони циферки, щоб потригеритись в черговий раз, і магічну пілюлю в формі операції на зменшення шлунку? "Триста годин психотерапії це прикольно, але піду все одно зроблю собі операцію"... ну. Я не розумію, нахіба? Чергова історія, де дівчина змогла себе прийняти лише "ідеальною"? І потім все вирішилось, наче хтось начаклував? Не вистачило процесу змін, думок Варі під час. Не вистачило про стосунки з оточуючими. З однокласниками і друзями. Цього було так багато тоді, навіть якщо ти ізолювалась від всіх і була вкрай дивною, а тут цього дві краплі. Я думала одразу після прочитання, що мені не сподобалось через те, що навколо зараз і так забагато болю, і що в мені самій теж значно більше болю, ніж в цій книжці, та ще й поряд "Моя темна Ванесса" читалась, яка значно складніша і детальніша в описі травматичних подій, але насправді це не через це. Бо я таки відчуваю багато чого відносно інших речей, а тут історія, яка начебто і мала б зрезонувати зі мною, просто не зачепила.

[Kate Borysenko · Rating 2 out of 5]

я...не знаю, кому би порадила цю книгу

[Olha Batalova · Rating 5 out of 5]

Книга біль. Книга впізнавання. Книга сум і злість, питання «як так можна».

І в той же час книга зцілення, книга надія і книга любов.

Окремо дякую за таку ювелірну ілюстрацію психологічної частини, як стосунки з мамою впливають на дівчинку, історію РХП, психолог в мені окремо насолоджувався тим, як же майстерно показані всі ці взаємозвʼязки.

І як доросла Варвара все ж змогла захистити і підтримати маленьку Варю. Потужна художня ілюстрація того, що ж відбувається на терапевтичних сесіях.

Дякую за таку важливу книгу!

[Nataliia Sverdlova · Rating 5 out of 5]

Знайомо і від того дуже гірко й боляче було місцями💔
Але книга чудова і точно варта прочитання!

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Бере за живе!

[Дар’я Буря · Rating 4 out of 5]

Чудово і аж занадто боляче, що в українській літературі зʼявляються книги на тему РХП та дитячої травми, які так близькі до культурного коду памʼяті кожного з нас. Віднайти і не зрадити внутрішню дитину — велика робота. Стати собі тим самим дорослим, якого ми так потребували в дитинстві — робота ще більша. Прекрасна книга, тішуся, що сучасна література виходить на цей рівень усвідомленності, гри слів та глибокого сюжету. Оби так було завжди і ширилося ще далі й більше!

[Nadia · Rating 5 out of 5]

Мені було боляче читати цю книгу, але зрештою "все буде добре!". Окрім теми розладу харчової поведінки (заявленого в анотації), в книзі багато інших - болісних - тем.

В мене лишилося лише одне запитання: що станеться з Варварою в 2022 році?

[Jane Rukas]

*прослухано на Абук*

мама каже, що я в дитинстві ніколи не відмовлялась від їжі, доїдала усе, що було в тарілці, а вона сама навпаки - довго сиділа перед тарілкою і ковирялась в ній, поки їжа не ставала холодною.

книжка свідома того, на які больові точки давить, і від цього трохи незручно. хоча в якийсь момент поганого стається забагато - якось навіть карикатурно, як в дешевих бульварних романах, і від цього неприємно. словом, не дуже розумію такої високої оцінки та захвату, проте написано добре, ну і обкладинка гарна

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Я: не роблю спонтанних імпульсивних книжкових покупок.
Також я: не можу пройти повз рекламу «перший український роман про рхп».
Перший розділ дався трохи важко, через плутану оповідь з реальності та фантазії. Але далі я занурилась в цей басейн і сміливо поплила. Хочеться напихатись цим текстом як Варя солодощами. Він щемкий і відразливий, ніжний і різкий, дуже влучний і переповнений болем. Як влучно сказано в анотаціях, після прочитання хочеться стати людянішим.

[Діана Малюга]

Збираю до однієї купки різномаїття вражень.
Писати свою думку про цю книжку так само важко, як її читати.
Рекомендувати її комусь - це як рекомендувати Маленьке життя Янаґігари. (Не те, щоб я їх дуже порівнювала, бо другу навіть не дочитала, але рівень травматизації читача був для мене подібним).
Початок був прекрасним. Я читала про щасливу дівчинку і її бабусю. Спекотне літо, корівок і плавання.
А далі була темрява. Суцільна темрява без зірок. Здавалося, ніби мене занурюють з головою під воду і тримають там ще і ще, не даючи змоги випірнути і ковтнути хоч на секунду повітря. Я очікувала тему РХП. Але взагалі не очікувала тут стільки насильства. Фізичного, психологічного, сексуального. Розділ з думками мами і вітчима (зокрема останнього)... Навіщо? Щоб що?
Мені забракло в цій книзі життя. Простого буденного життя в кольорі. Простих людських розмов не про вагу, їжу чи дієту. Дитячих фільмів, а не Бріджит Джонс. Дитячих захоплень, які не зводяться до пласких животів. Близькості хоч із кимось (і бажано не інтимної). Живої дитячої мови 2000-них. Дитинства як такого. Мені забракло розвитку персонажки, прописаного шляху до видужання.
Кінцівка мене втішила. Не скажу, що вона реалістична, але.. Хай буде хоч так. Хоч трошки світла.

Такий був мій шлях із цією книгою. У багатьох моментах вона мені подобалась, у багатьох - ні. Я залишилась десь посередині. Єдине, що лишається сказати, - будьте обережні. Якщо ви так само чутливі до теми насильства, зокрема над дітьми, добряче подумайте, чи треба воно вам.

[Reader · Rating 1 out of 5]

це настільки погана книжка, що я створила собі акаунт на гудрідс, щоби написати на неї відгук. ідея книги чудова і потрібна, особливо в нашому українському просторі. я була дуже натхненна першими сторінками, які виявились анотацією Любка Дереша — і ці декілька сторінок від нього — це найкраще, що ви можете прочитати в цій книжці. по-перше, вона написана дуже поганою мовою з метафорами, від яких фізично починає нудити. ці метафоричні намагання в художню літературу переплітаються з іншими дуже топорними, необрамленими, кострубатами діалогами. тема рхп тут теж показана дуже в лоб, дуже прямо, ось ніби якщо в тебе рхп — то ти йобнута на голову, яка жере купу їжі в будь-який момент часу. напевно, саме такі уявлення про цей розлад може мати лише та, хто ніколи його не переживала. книга просто бридка, її не хочеться читати, але великий плюс — хоч вона зверстана на 256 сторінок, шрифт, відступи і банальність смислового навантаження дозволяють її прочитати дуже швидко. читала її лише заради книжкового клубу, ніколи і нікому її би не порадила за жодних обставин, окрім як покрінжувати

[Анна Bilenka · Rating 5 out of 5]

Бачу, що книгу сварять, але я в іншій категорії.

Ми сподобалась впізнаваність місць та досвідів, сподобались підняті теми стосунків з їжею та емоційно незрілих батьків (і наслідків).

У мене нема розладу харчової поведінки, але я все життя чула про те, що я занадто худа/треба в кишені каміння покласти, щоб не знесло/плоска, як швабра і тд. Я довго соромилась своїх ключиць, бедер та скул, шукаючи одяг в дитячих відділах. А зараз, коли вже в іншій ваговій категорії, від тих самих людей чую, як мені добре, як покращала. Наче до того була недостатньою.

Тому у obesity є й інша сторона. Коли ніколи не достатньо. Але це тема для ще однієї книги.

А цю гарно було б обговорити на книжковому клубі.

[Tetiana Samila · Rating 5 out of 5]

Після прочитання цієї книги вам буде боляче і захочеться сильно обійняти маленьку Барбару🫂 найсильнішою цитатою для мене є слова Дереша зі вступу - «… найскладніша форма материнства - зрощування власної внутрішньої дитини»💔 це влучний опис цієї книги і тема для рефлексії та самотерапії.

[Gavrish Nastya · Rating 3 out of 5]

Після цієї книги у мене залишилося більше запитань, ніж відповідей. У передмові зазначено, що це перша в Україні художня книжка про розлади харчової поведінки. І саме тому я очікувала дізнатися більше: що відчувають люди з РХП, чому вони стикаються з цією проблемою, який шлях зцілення можливий. Але за величезною кількістю болючих і тригерних тем головна тема, на жаль, ніби загубилася.

Що сподобалося:
* Манера авторки. Попри серйозність і важкість порушених тем, текст читається доволі легко та швидко.
* Терапевтичні моменти. Дуже сподобалася ідея, коли доросла героїня звертається подумки до себе в дитинстві, намагаючись подарувати собі захист, підтримку й любов.
* Образ бабусі. Її тепло, віра та підтримка для малої Варі були тим промінчиком світла, який рятував у найтемніші моменти.

Що не сподобалося:
* Надмірність тригерних тем. Алкоголізм, булінг, неприйняття матір’ю, фізичне та моральне насильство — здавалося, що гірше бути вже не може, але кожна нова сторінка додавала ще більше болю. І все це звалилося на плечі маленької дівчинки.
* Деякі сцени залишили питання. Зокрема дитяча мастурбація та релігійні роздуми про гріхи — вони виглядали недоречно і не зрозуміло, що саме мали донести.
* Недостатній розвиток героїні. Хотілося бачити не лише хаотичні дитячі спогади й біль, а й поступове формування шляху до зцілення.
* Фінал. Він здався мені невдалим, бо ніби знівелював основну ідею, озвучену в передмові.

Ця книга викликає дуже багато емоцій і залишає після себе відчуття важкості. Довго не могла скласти цей відгук саме через суперечливість вражень. Хотілося глибшого розкриття теми РХП, а не нагромадження болючих сюжетних ліній, де кожна мала «вдарити» по читачеві.

[Людмила Левицька · Rating 5 out of 5]

Люблю такий стиль письма.

[Anna · Rating 5 out of 5]

Цей твір вартий уваги! Книга болюча і цілюща одночасно. Демонструє жорстокість світу для маленьких людей, а найстрашніше - від тих, хто мав би їх захищати. Але книга і оптимістична одночасно: в кінці страшного і темного тунелю мерехтить слабкий промінь надії. Хочу читати надалі авторку.

[Olya · Rating 4 out of 5]

ех, ніяк не могла сформувати думок.

закохана у письмо авторки. те, як легко вона створює атмосферу споглядання дитячих плівкових фотографій; атмосферу бабусиного дому, та вічного літа.

щиро радію, що глибинно підіймається тема РХП у сучасній літературі - з усіма коренями, причинами і витоками. можливо діти не розуміють всіх дорослих слів, але вони точно знають, люблять чи не люблять їх батьки.

знімаю бал за кінцівку з операцією. не зрозуміла цього вибору авторки і вважаю, що цей поворот у сюжеті не буде найкращим прикладом для читачів, які, можливо, живуть із РХП.
можливо іноді це потрібний і виправданий крок, але
виглядало так, ніби Варя змогла повернути собі життя ЛИШЕ завдяки оперативному втручанню.

плюсік за класне зображення імагітивної рескрипції у книзі💔

[Lisa · Rating 5 out of 5]

чи роз'їбала мене ця книжка повністю і затригерила максимально? так. чи рада я, шо з'явився український роман, присвячений рхп? ще й, так би мовити, найменш модному і вайбовобому порушенню? так. чи збісило мене, шо героїня (частково, не лише завдяки цьому, але) вирішує свої проблеми баріатрічною хірургією? так. чи вважаю я в принципі розв'язку реалістичною? ех, все-таки так.
мені сподобалося, як впродовж всієї книжки звучало, шо так-то проблематична харчова поведінка там є в принципі майже в усіх, навіть у тих персонажів, для кого це взагалі не є визначним у їх характері. бо це правда так і є для більшості людей.
затригерилася вчора в твітері на тейк, шо люди погано харчуються, бо їм не викладають нутриціологію в школі. хочеться таким розумникам порадити це почитати, бо блядь люди з проблемами харчової поведінки мають ці проблеми абсолютно не тому, що їх не навчили, як треба харчуватися))))))

[Анастасія Хітрова · Rating 2 out of 5]

Це був блискавичний видавничий бізнес-план.

[Julia Zinich · Rating 3 out of 5]

Залишу свій нетиповий для цієї книги відгук

Почавши читати, я розуміла про що буде книга, але уявляла іі собі зовсім іншою. Натомість отримала вану із болю, самотності, знущань. Я вважаю, що на цю книгу треба ставити якусь позначку, типу «18+» з натиском на тригери всередині, бо авторка зробила їх якомога більше на всього 250 сторінках. Тут і рхп, булінг, і сімейні негаразди, насильство фізичне та сексуальне, алкоголізм. Все що можна найгірше зібрати з початку нульових. Все тут.

Тут багато кліше про РХП. Дууууже багато, і нема причин толково викладених. Так само і нема пояснень, як це в героїні закінчилося. Виглядає так: була дівчинка Варя, яка обʼїдалася всім підряд непережовуючи і проштовхуючи їжу кулаком через горло. Дівчинка Варя багато багатоооо страждала, а потім бац виросла зробила баріатричну операцію, викинула все з холодильника і РХП пройшло. Серйозно? Це наче, коли людині в депресії кажуть- не сумуй. Ну воно тааак не працює. А тут виглядає, що єдиний вихід зшити собі шлунок і не їсти. Чи допоможе це змінити стосунки з їжею? Відповідь очевидна- ні. Все починається з голови.

Чому люди ставлять 5⭐️? А як тут не поставити? Тут ж і Брітні Спірс і цитати з реклам тих часів, крінжові групи в інтернеті з культом анорексії, журнали з пробниками парфумів, атмосферка постсовка, яку всі бачили… Але чи люди з РХП почерпнуть тут щось нове? Ні. Чи люди, які його не мають зрозуміють щось нове, крім «менше жри»? Ну незнаю🤷🏻‍♀️

[Kira Liss · Rating 1 out of 5]

Претендент на найгірше прочитане року, а все через те, що книга ввела мене в нечитун і пару разів не змусила публічно поплакати, бо слухала її в аудіо.


Вперше в житті я б воліла побачити список трігерів на початку книги і це може навіть би вплинуло на мій вибір.

Тут є:
● Звісно, що досвід дитини і дорослої з рхп;
● Сексуальне насилля над дітьми з доволі детальними описами;
● Аб'юз зі сторони батьків;
● І ще пара дрібничок, про які я не хочу згадувати.

Можливо, комусь буде здаватися, що це все достатньо лайтове і "А шо ти очікувала?", але те, наскільки детально всі ці речі описані і те, наскільки часто це повторювалось робило прослуховування нестерпним.

Через те, що багато з подій книги перегукуються з моїм досвідом, після кожної глави було відчуття ніби з мене витягли всі травми і побили ногами. Під час більшості подій Варя є жертвою (що логічно у випадку з дитиною) і нас постійно змушують дивитись на її страждання, бо доросла Варя то якісь мутні спогади/перелік фактів і їх не так багато. Окремо мене розчарувала кінцівка, бо 90% книги то безкінечні страждання, а потім оп! і якимось чином воно сталося як є. Зовсім не цього я очікувала, тому 1/5, бо форма хороша, а до змісту маю претензії.

[Alina · Rating 2 out of 5]

Я довго думала, яке ж маю враження про цю книжку, але однозначно вона мені взагалі не сподобалась. І справа не тільки в тому, що книжка не виправдала мої очікування, а в тому що вкладено в неї.
Очікувала я книгу про рхп, але не в американських реаліях, як я читала до цього, а підлаштовану під наші реалії. Тому вважала що книга буде мені близькою.
А реальність виявилась така, що книга насправді написана не для того, щоб підняти тему рхп, а щоб пограти на ваших емоціях і зачепити якомога більше тригерних і травмуючих тем. Також для чогось дуже часто згадується дитяча мастурбація, як головна героїня постійно мертвих пташок тягала додому, також не забула додати ще брата молодшого, якого дуже люблять а головну героїню- ні, батю алкаша, сексуальні домагання від вітчима і все все що може визвати огиду, або дуже сильно тригернути. Але це ніяк не про розлади харчової поведінки, цього було дуже мало(і так, я розумію що незрілість батьків призводять до рхп, але тут воно для того щоб просто бути, а не щоб була причина-наслідок). Ну і в кінці ще й не було якогось пояснення мотивації героїні зробити ту операцію🤷🏼‍♀️

[Nadiika Pototska · Rating 5 out of 5]

Яка тяжка і сильна книжка! Читайте, якщо готові до важкої і болючої історії.
Неочікувано потужна і наповнена глибинними думками про любов, прийняття та вміння прийняти своє дитинство і додати любові там, де її не було.

Це історія про маленьку дівчинку Варю, її батьків, бабусю, зростання і її стосунки з їжею. Хоча їжа - це така дрібниця на фоні всього, що пережила ця мала. Постійно хотілось її заобіймати і врятувати.

Як часто ми бачимо страждання дітей і проходимо повз? Через власну втому, неспроможність, байдужість, свої проблеми. Ми, дорослі, серйозно недопрацьовуємо у цьому світі. І є над чим задуматись