На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

by Борис Антоненко-Давидович

У спогадах видатного майстра слова, лауреата Шевченківської премії Бориса Антоненка-Давидовича «На шляхах і роздоріжжях» йдеться про революційні й національно-визвольні змагання 1917–1919 років в Україні та збройну боротьбу за Українську Народну Республіку, активним учасником якої був майбутній письменник.
Спогади та невідомі твори, які склали цю книжку, вважалися навіки втраченими. Але вони, мов загадковий фенікс, воскресли із небуття…

Genres: History

Audiobook

First published January 1, 1999

About the author

Borys Antonenko-Davydovych (Ukrainian: Борис Антоненко-Давидович), born Borys Davydov (Ukrainian: Борис Давидов) was a Ukrainian writer, translator and linguist. During the Great Purge he was sentenced to the death penalty, which was later replaced with ten years jail in GULAG. Antonenko-Davydovych wrote a number of prose books; he had been translating from German and Russian. One of the most famous of his works is "How do we speak" (Як ми говоримо) in which typical mistakes of Ukrainian speakers made under the influence of Russian language are considered.

Reviews

[Olga Pogynaiko · Rating 4 out of 5]

Можна сказати, що Антонечко-Давидович попав мені до рук випадково, якщо взагалі бувають такі випадковості. Скачала на піратському сайті запірачену піратську начитку спогадів. Оказалась рідна Смолоскипівська книжка, видана ще тоді, коли я щойно вступила в університет, і ніде правди діти, про Смолоскип ніц не знала.
У цієї частини спогадів Антонечка-Давидовича – детективна історія, яку упорядник детально описує в передмові: як спогади були «вилучені" КДБ, як потім їх шукали по офіційних каналах, а вже українське СБУ вперто розказувало, що спогади знищені через маловажность, даючи щораз інші довідки про знищення, і як зрештою здобули у «приватного колекціонера», не за «дякую», звичайно. Так що якщо ви звикли пропускати передмови – то це якраз той випадок, коли цього робити не варто, бо з самої вже цієї історії можна зробити цілий роман або фільм.
Що ж є такого страшного у цих спогадах, що КГБ їх так вперто ховало. Як з точки зору нинішньої – нічого. Бо хоч це й розповідь про визвольні змагання 1917-21 років від самого їх учасника на боці УНР (і в армії УНР), але загалом спогадів на цю тему нині є більш-менш достатньо. Але це нині, а коли автор їх записував, у 50-х роках минулого століття, такі речі були і рідкісними, і тим небезпечними, що взагалі описували той період – у свій спосіб і зі своєю правдою. Тоталітарна держава, як відомо, має тільки одну монопольну правду…
Не можна сказати, що розповідь Антонечка-Давидовича, надто бравадна Якщо ви хочете прочитати про звитяжні успіхи військ УНР, то, певно, вам не сюди, бо автор розказує правду: і про проблеми з постачанням вояків, і про тифозних вошей, і про часом дуже дивні накази командування. Словом – весь той не зовсім приємний багаж, що притаманній українській армії і тоді, і тепер. Але й лементів, які ми бідні-нещасні, ви тут теж не побачите, натомість побачите портрети різних отаманів, від цілком поміркованих до зовсім обезбашених, і простих людей, переважно селян, чиї рідні в тій війні воювали за кілька верст від власного села, а далі не йшли й не заглядали. І в цій частині я хоч-не-хоч згадала «Холодний Яр» Горліса-Горського, бо описаний той самий період і та сама проблематика, але в різних частинах України. Мозаїка складається докупи.
В глибині книжки - аналіз, усіх тих процесів, що так чи інакше зрештою й визначили результат визвольної війни 1917-21 років. Особливо я би відзначила «висновки», в яких Антонечко-Давидович дає дуже влучні описи діячів Центральної Ради, їхніх поглядів і їхньої еволюції (або й не еволюції, це як глянути). Ще один дуже цікавий для філолога розділ – про участь українських письменників у боротьбі на стороні УНР, де він згадує дуже багатьох, а не тільки всім відомого Сосюру. Тут просто ціла плеяда імен, і це класно. і це саме це, що треба розказувати дітям про письменників у школі замість народився-жив-помер. Саме звідси я більше дізналася, про участь Довженка в подіях довкола заводу Арсенал, саме тих подіях, які не дали можливості кинути підкріплення хлопцям під Крутами.
Друга частина книжки – деякі новели й оповідання, до того часу невідомі читачам. Переважно про Соловки. Особливо мене вразила історія про зека, котрий їв мило, аби мати понос і подовше протриматися в лазареті, а врешті його ще живого, хоч і без свідомості, спровадили спершу в морг. а тоді на ростин. Щось мені підказує, що автор не висмоктав цієї історії з пальця.
Читати «На шляхах і роздоріжжях» Антонечка-Давидовича я би порадила всім без винятку, бо історичні події, що повторюються з циклічністю неповних ста років, або треба вивчати, робити висновки і на черговому витку усе-таки вискочити з цієї спіралі, як з пращі, або ж інакше ми маємо цілком реальну загрозу просто піти на нове коло, і тоді вже винуватити можна тільки самих себе.

[Mila Umakhanova · Rating 5 out of 5]

Книга, яку потрібно прочитати кожному українцю!
Втрачені і дивом віднайдені спогади Бориса Антоненка-Давидовича про те, як він 19-річним юнаком брав участь у національно-визвольних змаганнях, понад усе прагнучи, щоб Україна стала самостійною. Разом із майбутнім письменником ми проходимо його стежками воїна УНР, спостерігаємо за клубком історичних подій, дивуємося - як же так - через сто років ми знову вийшли на це коло відстоювання самостійності України, так само гриземося між собою замість того, щоб нарешті обʼєднатися і здолати одвічного ворога. Глибокі роздуми над причинами невдачі визвольної боротьби, велика туга від втрати України та того, що радянщина зробила з українцями і щира віра, що прийде час, і в України знову зʼявиться шанс вибороти свою волю та славу.
Такий щем від цих спогадів! І так хочеться не зрадити, не підвести, а здобути омріяне!
Надзвичайно важлива книга! Сподіваюся, її перевидадуть, щоб можна було додати до колекції книг на віки 🙏💙💛

[Oleksandr Zuiev · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книга, по-перше стільки "інсайтів" у часи УНР і директорії, - до биту людей і вояків, а також до особистостей Винниченка, Петлюри, Грушевського - я не знаю в якій ще книзі можна дістати. Унікальний досвід, і неймовірна чіткість із якою Борис передає атмосферу і дух тих часів, настрої людей у селі та місті - це щось безцінне. Поки читав - задавався питанням - ну і чим ця книга гірша за книги Ремарка, або "В Сталевих Грозах" Юнгера?
І це все не кажучи про дивовижну історію порятунку цієї майже загубленої книги, яку нам розповідають у передслів'ї.
Дуже шкода що не можу знайти цю книгу наразі в фізичному книжковому форматі. Дуже хотів би кілька екземплярів купити, щоб ще й поділитись із батьком і друзями)
Найвища рекомендація.

[Іван · Rating 5 out of 5]

Не радісна книжка про особистий досвід Української Революції. У час, коли ми боремося за свою незалежність читати такі книжки особливо сумно. З іншого боку це якось міроюй тішить: зараз у нас значно вищі шанси зберегти Україну.