Oksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
хороше, толкове, але таке вже по-забужківськи патосне, що капець.
хотілося б спрощену версію для таких простолюдинів як я, бо дуже вже важко моментами сприймати текст, й замість задоволення від читання просто мучиш себе тим, щоб зберегти увагу над черговим реченням
⌛️«Входить Фортінбрас…» — так називається перший розділ книги. Отже, хто він такий? 📚Фортінбрас — персонаж «Гамлета». У трагедії Шекспіра — це принц Норвегії — «король віднині». Він успадкує трон і надалі правитиме країною. Йому належить фінальна репліка трагедії. 🕯️Книга Оксани Забужко обʼєднує доволі різні есеї. Як зазначає сама авторка,це есеї, якими вона сплачує «свій борг девʼяностим». Як учасниця культурних процесів в Україні та за її межами, вона зображує «інтелектуальний портрет доби». 📘Книга відкривається розділом про поезію. Для мене багато важить думка, яка була висловлена про девʼяності, але залишається цікавою й зараз. Про те, що «бути іронічним для митця стало важливішим, ніж бути щирим». ✉️ «Та й що воно таке, щирість, в кінці століття масових убивств і масової брехні?» — гірко підсумовано в есеї про творення та сприйняття поезії. Авторка розмірковує про поезію та літературу загалом. Вона також наголошує на важливості мови та її розвитку, що нерозривно пов’язаний з історичними та культурними процесами, й порівнюється з синтезом алмазів.
😊Особисто я отримала величезне задоволення від прочитання цікавезних есеїв про культуру та людей минулого. Якщо вас також цікавить українська культура, то рекомендую прочитати «Хроніки від Фортінбраса».
Читається складно, але цікаво. Есеї написані в 90 роки, але зараз вони актуальні як ніколи. Рекомендую до прочитання. Весь час було бажання шось відмітити-підкреслити, але не можна було, бо книга з бібліотеки. Велика повага тодішній 30-річній пані Оксані за її розум, бачення речей і непохитну проукраїнську позицію. Виняткова письменниця.
Колись я читала її за власним бажанням. Зараз перечитала з необхідності. Не можу я ставити 5 зірок книзі, яку читаю не з власної волі. Багато думок вартісних. Багато досі актуальні. А деякі вже ні.
В перший раз цю збірку есеїстики видали у 1999 році з назвою "Вибрана есеїстика 90-х". А перевидали рівно через 10 років, у 2009 році. І хоча в назві вже не фігурують "90-ті", цю збірку опублікували практично без змін. Як пояснила Оксана Стефанівна у вступі, за 10 років в Україні нічого не змінилось, тому і збірка продовжує бути актуальною. В цій збірці були есеї, які мені сподобались і запам'ятались. Пояснення про Фортінбраса. Есей про Ітаку і пошук власного дому. Есей про поезію, яка виживає в будь-які жахливі періоди. Есей про військову літературу. Есей про феномен "трьох Лесь". Та більшість есеїв мені не відгукнулися. Можливо, через те, що я народилася у 1993 році і не зможу зрозуміти цю приставку "90-ті". А можливо, тому що Україна змінилася докорінно і збірка перестала бути актуальною. Я сподіваюсь на другий варіант і що у 2029 році не буде необхідності перевидавати цю книгу у третій раз!)