What do you think?
Rate this book
Діти застою
«Діти застою» – останній і, на думку редактора, найкращий роман Василя Кожелянка. Розділена між кількома персонажами автобіографія і узагальнений портрет розчарованого покоління, нереалізовані кохання і втрачені України, даремні в наших умовах західні ідеали і безсила в наших головах східна мудрість, художньо переконливі екскурси у трагічне минуле і чітке передбачення безпросвітного майбутнього, бездонний розпач і в’їдливий гумор, «ліричні» відступи і «ненормативні» вислови – ось далеко не повний перелік того, що знайде у цьому романі спантеличений читач.
- GenresFiction
309 pages, Kindle Edition
First published June 30, 2012
2 people are currently reading
27 people want to read
About the author
Василь Кожелянко
13 books9 followersКожелянко Василь Дмитрович — український письменник. Жив і працював у рідному селі.
Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Працював журналістом у провідних чернівецьких та львівських виданнях. Кожелянко вважається засновником напряму «альтернативної історії» в українській літературі.
Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Працював журналістом у провідних чернівецьких та львівських виданнях. Кожелянко вважається засновником напряму «альтернативної історії» в українській літературі.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
June 2, 2024
Книга підступна на багатьох рівнях. З одного боку - невиражена лінія основного сюжету, яка розпадається на безліч менших історій та численних неліричних відступів. З іншого - так а що ви хотіли, можливо це і є художній засіб передати нескінченну тягучість (та коли вже той кінець книжки...) доби, поставленої в заголовок.
Розповідь про мешканців села на Буковині, чиє активне життя припало на 1980-2000 роки, плюс один великий сюжет з 1940-х. Хотілося (чи радше - очікувалося) більше подробиць і спогадів саме з доби "застою", але цього наче ніхто не обіцяв, натомість є динаміка від пізньорадянського періоду до Помаранчекої революції. І то здебільшого динаміка особиста, а не суспільно-політична.
Це мабуть найсумбурніший мій відгук на гудрідс, але і книжка відповідна.
Розповідь про мешканців села на Буковині, чиє активне життя припало на 1980-2000 роки, плюс один великий сюжет з 1940-х. Хотілося (чи радше - очікувалося) більше подробиць і спогадів саме з доби "застою", але цього наче ніхто не обіцяв, натомість є динаміка від пізньорадянського періоду до Помаранчекої революції. І то здебільшого динаміка особиста, а не суспільно-політична.
Це мабуть найсумбурніший мій відгук на гудрідс, але і книжка відповідна.
February 20, 2023
This is ther last novel of Ukrainian author Василь Кожелянко, published in 2008 after his passing away. He was most known for his alt-history novels, first of all Дефіляда в Москві, which I reviewed here. This book can be described as a collection of novellas / fictionalized memoirs set predominantly in a fictitious small town Jereliuv (from джерело – source) in Western Ukraine in the 1960s-2000s. The English title is Children of the Era of Stagnation, alluding to Era of Stagnation in the USSR (1964-1985).
There is no coherent plot. Instead, the story falls apart into several storylines with different characters, causing the reader's attention to scatter and become lost. The individual stories are interesting, often funny and with philosophical thoughts. The book perfectly portrays the Soviet degradation of the once-special multi-ethnic region of as the author says North Balkan people – actually Ukrainians, Jews, Roma, Romanians, Poles, Germans and others.
To give a feel of the prose, here is my hardly adequate translation:
It was around that time that Ludiniuk [the protagonist’s surname, based on людина - human] was born, whom his father, a schoolteacher and beekeeper, and also a nationalist statesman of the time, an adherent of Nietzsche, Vyacheslav Lypynsky [a Ukrainian historian, an ideologue of Ukrainian conservatism], and Mykola Khvylovy [a Ukrainian novelist, poet, publicist, and political activist, one of the founders of post-revolutionary Ukrainian prose, a representative of the Ukrainian Renaissance (1920–1930), the inspiration of the slogan "Let's get away from Moscow!"], named Panteleimon in honor of Kulish [a Ukrainian writer, critic, poet, folklorist, and translator]. Why not Taras in honor of Shevchenko [the most famous Ukrainian poet] is obvious: Kobzar [i.e. Shevchenko], though great, was a rebel, an anarchist, and a haidamak [here hooligun], while Kulish was a statesman, a hierarchist, and a hetman-lover, elder Ludiniuk explained to people like himself, to the drunks in the "tea house"-the name given to a pub under the Soviet rule. His friends quickly reported him to the KGB with a secret hope that Ludiniuk's father would finally be imprisoned, but the Chekists from the regional KGB department, having summoned him and talked to him heart to heart, said that they had nothing against him continuing to defame Shevchenko, but that he just should not praise Kulish too much. Ludiniuk agreed, but he did not rename his son from Panteleimon to Volodymyr [here Lenin]. Since then, old Aristarchus Ludiniuk (forty years old), like most so-called Ukrainian intellectuals of the time, that is, the first generation (intellectuals in the second, third, and other generations had already been exterminated as a class by that time), as well as semi-intellectuals, pseudo-intellectuals, and simply impostors, brewed more and more ideological mush in his head. The brew was boiling, making noise, and bubbling: a bit of spontaneous nationalism; a pinch of domestic Marxism; a bit of kneeling in awe before the West, which is unattainable in the consumer sense; a crumb of perverted Soviet patriotism; a handful of the "American dream," adapted to the level of factory and collective farm smoking rooms with its (the dream's) main fetish in the form of a car for a monthly wage; a certain amount of Slavophilia and a shy look back at Moscow, spontaneously born during centuries of national oppression of Bukovyna by various foreign empires and kingdoms; a portion of the Central European honor, which manifested itself in the presumption of politeness (addressing everyone, both worthy and not, as "You", thanking them for asking about your health, touching the top of the hat when greeting them), in the custom of drinking coffee made from toasted beans ground in a mill, and in the persistent fashion of knowing, at least at the household level, several languages, including Gypsy and Yiddish.
The author was very talented but his works are almost impossible to understand without a broader context, closely tied to both time and place. It is a pity that he passed away.
There is no coherent plot. Instead, the story falls apart into several storylines with different characters, causing the reader's attention to scatter and become lost. The individual stories are interesting, often funny and with philosophical thoughts. The book perfectly portrays the Soviet degradation of the once-special multi-ethnic region of as the author says North Balkan people – actually Ukrainians, Jews, Roma, Romanians, Poles, Germans and others.
To give a feel of the prose, here is my hardly adequate translation:
It was around that time that Ludiniuk [the protagonist’s surname, based on людина - human] was born, whom his father, a schoolteacher and beekeeper, and also a nationalist statesman of the time, an adherent of Nietzsche, Vyacheslav Lypynsky [a Ukrainian historian, an ideologue of Ukrainian conservatism], and Mykola Khvylovy [a Ukrainian novelist, poet, publicist, and political activist, one of the founders of post-revolutionary Ukrainian prose, a representative of the Ukrainian Renaissance (1920–1930), the inspiration of the slogan "Let's get away from Moscow!"], named Panteleimon in honor of Kulish [a Ukrainian writer, critic, poet, folklorist, and translator]. Why not Taras in honor of Shevchenko [the most famous Ukrainian poet] is obvious: Kobzar [i.e. Shevchenko], though great, was a rebel, an anarchist, and a haidamak [here hooligun], while Kulish was a statesman, a hierarchist, and a hetman-lover, elder Ludiniuk explained to people like himself, to the drunks in the "tea house"-the name given to a pub under the Soviet rule. His friends quickly reported him to the KGB with a secret hope that Ludiniuk's father would finally be imprisoned, but the Chekists from the regional KGB department, having summoned him and talked to him heart to heart, said that they had nothing against him continuing to defame Shevchenko, but that he just should not praise Kulish too much. Ludiniuk agreed, but he did not rename his son from Panteleimon to Volodymyr [here Lenin]. Since then, old Aristarchus Ludiniuk (forty years old), like most so-called Ukrainian intellectuals of the time, that is, the first generation (intellectuals in the second, third, and other generations had already been exterminated as a class by that time), as well as semi-intellectuals, pseudo-intellectuals, and simply impostors, brewed more and more ideological mush in his head. The brew was boiling, making noise, and bubbling: a bit of spontaneous nationalism; a pinch of domestic Marxism; a bit of kneeling in awe before the West, which is unattainable in the consumer sense; a crumb of perverted Soviet patriotism; a handful of the "American dream," adapted to the level of factory and collective farm smoking rooms with its (the dream's) main fetish in the form of a car for a monthly wage; a certain amount of Slavophilia and a shy look back at Moscow, spontaneously born during centuries of national oppression of Bukovyna by various foreign empires and kingdoms; a portion of the Central European honor, which manifested itself in the presumption of politeness (addressing everyone, both worthy and not, as "You", thanking them for asking about your health, touching the top of the hat when greeting them), in the custom of drinking coffee made from toasted beans ground in a mill, and in the persistent fashion of knowing, at least at the household level, several languages, including Gypsy and Yiddish.
The author was very talented but his works are almost impossible to understand without a broader context, closely tied to both time and place. It is a pity that he passed away.
September 9, 2024
Четверта книжка Кожелянка прочитана. Паралельно я ще й подивився документальний фільм про нього з якого дізнався багато цікавих фактів і ще більше полюбив цього автора, його життєву філософію та світогляд.
В принципі Василь жив тим життям про яке я вже багато років мрію. В селі, в батьківській хаті, в постійній фізичній праці, з рубанням дров, доглядом за садом, студеною чистою криничною водою і звісно, з велетенською особистою тільки для себе зібраною бібліотекою...
Але повернемося до роману. Рукопис "Дітей" кілька років пролежав у шухляді і автор так і не наважився опублікувати цей текст при житті.
І на це були причини.
Перш за все - для мене це найслабший роман Кожелянка. Склалося враження, що його покусав Винничук (хоча порівнюючи з останнім, навіть цей, найгірший роман Кожелянка, на голову вищий за найкращі опуси Винничука).
По друге - мені не близька постсовкова тематика, роздуми та поневіряння більшості героїв банальні, цікавих думок мізер.
Третє - окрім того, текст очевидно недопрацьований (слабо віриться, що Василь залишив би у фінальній версії прізвища типу Хамхуєв чи Поткін).
Вперше читаючи Кожелянка відчув певну вульгарність і це зовсім не стосується матюків чи сексуальних сцен. Радше сама картинка якась неприродня, надумана.
Текст помережаний вставками аля езотеричний нонфікшн з роздумами про суку-любовь, необхідності обертання прапора, кундаліні та інші не надто поєднувані речі.
З позитивного: як і у всіх інших романах, тут є паралельна лінія з минулого з описом життя повстанця по-неволі і його дивної любовної історії, яка мені сподобалася (окрім сцени з відрізанням голови відьми під час того, як вона йому робила мінует).
Отакі враження.
Далі, як мінімум планую ще три книги: "Людинець", "Срібний павук" і "Українська книга мертвих".
В принципі Василь жив тим життям про яке я вже багато років мрію. В селі, в батьківській хаті, в постійній фізичній праці, з рубанням дров, доглядом за садом, студеною чистою криничною водою і звісно, з велетенською особистою тільки для себе зібраною бібліотекою...
Але повернемося до роману. Рукопис "Дітей" кілька років пролежав у шухляді і автор так і не наважився опублікувати цей текст при житті.
І на це були причини.
Перш за все - для мене це найслабший роман Кожелянка. Склалося враження, що його покусав Винничук (хоча порівнюючи з останнім, навіть цей, найгірший роман Кожелянка, на голову вищий за найкращі опуси Винничука).
По друге - мені не близька постсовкова тематика, роздуми та поневіряння більшості героїв банальні, цікавих думок мізер.
Третє - окрім того, текст очевидно недопрацьований (слабо віриться, що Василь залишив би у фінальній версії прізвища типу Хамхуєв чи Поткін).
Вперше читаючи Кожелянка відчув певну вульгарність і це зовсім не стосується матюків чи сексуальних сцен. Радше сама картинка якась неприродня, надумана.
Текст помережаний вставками аля езотеричний нонфікшн з роздумами про суку-любовь, необхідності обертання прапора, кундаліні та інші не надто поєднувані речі.
З позитивного: як і у всіх інших романах, тут є паралельна лінія з минулого з описом життя повстанця по-неволі і його дивної любовної історії, яка мені сподобалася (окрім сцени з відрізанням голови відьми під час того, як вона йому робила мінует).
Отакі враження.
Далі, як мінімум планую ще три книги: "Людинець", "Срібний павук" і "Українська книга мертвих".
June 23, 2015
Роман кожелянка "Діти застою" вийшов кілька років тому і на фоні загальної бідності сучукрліту на хорошу прозу став ледь не подією року. Ну, як на мене, то він непоганий, зовсім непоганий, але якби навколо було багато якісної художньої прози, то навряд чи він би вибився із загального натовпу, оскільки на початку все добре і весело і динамічно, але після половини він стає якийсь... застояний чи що. І я навіть у певний момент поцікавилася, скільки там ще сторінок до кінця.
Про що роман? Про дітей "застою", про тих, хто народився у брежнєвські часи, а в свої 20 з копійками попав у вир "перебудови" і буремні 90-ті; тих, кого в юності ще навіть трошки потягало КГБ, і хто потім побачив, як генерали перетворюються на бізнесюків; тих, хто ще встиг послужити в радянській армії, хоч уже ні в який союз не вірив; тих, хто бачив, як мода на кульки "Boss" змінюється модою на барсетки; зрештою тих, хто прижився в новомі світі, і хто ні.
На фоні всіх цих "чудових" реалій 2 пол. 1980-х - поч. 2000-х маємо любовну лінію, навіть декілька, трохи філософії і трохи чогось такого мутного, а також історичні новели-вставки про визвольну боротьбу проти совєтів на Буковині. Як я вже казала, спершу це все радісно й дотепно, а потім трохи нудно. Запам'ятався образ сільського дурника-філософа, ці образи завжди виглядають найкраще, ще з часів Вальтера Скотта.
Загалом я поставила би Кожелянку четвірку з невеличким мінусом (за 5-бальною шкалою) і порадила би краще почитати спершу "Дефіляду в Москві" в чудовому перевиданні Старого Лева, яка останнім часом набула нової історичної актуальності, а вже тоді братися за "Дітей застою".
Про що роман? Про дітей "застою", про тих, хто народився у брежнєвські часи, а в свої 20 з копійками попав у вир "перебудови" і буремні 90-ті; тих, кого в юності ще навіть трошки потягало КГБ, і хто потім побачив, як генерали перетворюються на бізнесюків; тих, хто ще встиг послужити в радянській армії, хоч уже ні в який союз не вірив; тих, хто бачив, як мода на кульки "Boss" змінюється модою на барсетки; зрештою тих, хто прижився в новомі світі, і хто ні.
На фоні всіх цих "чудових" реалій 2 пол. 1980-х - поч. 2000-х маємо любовну лінію, навіть декілька, трохи філософії і трохи чогось такого мутного, а також історичні новели-вставки про визвольну боротьбу проти совєтів на Буковині. Як я вже казала, спершу це все радісно й дотепно, а потім трохи нудно. Запам'ятався образ сільського дурника-філософа, ці образи завжди виглядають найкраще, ще з часів Вальтера Скотта.
Загалом я поставила би Кожелянку четвірку з невеличким мінусом (за 5-бальною шкалою) і порадила би краще почитати спершу "Дефіляду в Москві" в чудовому перевиданні Старого Лева, яка останнім часом набула нової історичної актуальності, а вже тоді братися за "Дітей застою".
May 27, 2025
Це було настільки цікаво та захопливо, що було важко зрозуміти, що всі ці історії героїв закінчились так швидко.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews