Більш ніж тисячоліття тому на острові Хортиця на Дніпрі від печенізьких шабель загинув у битві київський князь Святослав. Сміливий воїн і мудрий полководець, він мечем обстоював інтереси Київської Русі, залишивши своїй матері, княгині Ользі, вирішувати державні питання шляхом переговорів та політичних альянсів. Поряд з постатями князя Святослава і княгині Ольги читач побачить на сторінках роману воїнів Русі і воєвод, простих людей — селянина Микулу і його дочку Малушу, яку так палко кохав князь Святослав, візантійських імператорів і василевсів інших земель.
У мене були такі сподівання щодо цієї книжки - не знаю чому. Вона і справді читалася непогано, це хороший художній твір. Величезна ж претензія моя до того, як Скляренко відображає середньовічні реалії. Він їх облагороджує, героїзує, іноді створює навколо них міфи. Хочеться плювати. Малуша була наложницею Святослава, але, за Скляренком, він її глибоко покохав. Він пише, що Святослав пішов на Болгарію, щоб захистити честь Русі, але ми ж знаємо, для чого ведуться війни. Автор взагалі дуже багато наділяє своїх героїв-русів високими почуттями там, де їх не могло бути (а от візантійці і печеніги всі без винятку поганці). Ця книга призначена "для середнього та старшого шкільного віку", тому не дивно, що написане йде в розріз із життям.
Безумовно непоганий історичний роман, написаний у радянські часи. Заслуговує позитивної оцінки, навіть, за саму спробу описати давні події та видатних національних особистостей.
найцікавіша частина цієї книжки це посольство княгині ольги у візантію і головна проблема другої половини цієї книжки в тому що в ній нема княгині ольги. хочу тепер феміністичний гьорлбос рітелінг про княгиню ольгу.
Для того, щоби поринути в давню історію нашої землі, іноді не обов’язково читати товстезні і складні фахові дослідження. Можна дістати з полиці книжку відомого українського письменника Семена Дмитровича Скляренка та подумки перенестися в Х століття, у часи, коли після смерті свого чоловіка Ігоря, правила руськими землями київська княгиня Ольга.
На початку роману син Ольги, Святослав Ігорович, ще юнак і перебуває під регентством матері. Згодом він стане Великим князем київським та здійснить багато звитяжних походів, завдяки чому розширить території Київської Руси. Автор у прекрасній художній формі відтворив історичні події тих далеких часів, які були зафіксовані в давніх літописах.
Окреме місце в романі посідає образ рабині Малуші, у яку закохався молодий князь Святослав. Авжеж, такий союз не мав майбутнього, але Малуша народила коханому сина Володимира, який свого часу також стане Великим князем Київським.
Роман читається напрочуд легко, навіть попри використану в ньому застарілу лексику. Адже саме ці слова, що давно вийшли з ужитку, допомагають краще зрозуміти те життя на Київській Горі, на всіх землях Руських, та яскравіше уявити побут людей тих часів, як жили різні слов’янські племена, які здійснювали походи, що їли, якими знаряддями виробництва користувалися, та як відпочивали.
Исторический роман позднесталинских времён: идеологически верно, патриотично, скучно. Более известен на Украине, чем в России, поскольку якобы написан на мове и "переведён" на русский двумя евреями - думаю, что они его во многом и написали.