Порівняно з першою книжкою, тут гірше майже все 👀🤣, хоча, ну по ідеї, якщо це друга книжка, то мав би бути розвиток героїв, але щось пішло не так...
Два найбісячіші моменти:
➡️ секс без захисту, а потім, через сотню-дві сторінок, Вільма в шоці, як то вона вагітна. Та, й справді, дуже цікаво - як? 🫠 Воно збісило не лише через оцю тупість, а й через те, що в ГГ буквально мама й тітка мали такі ж долі - виховували дитину самостійно, а саме цього боїться Вільма, бо думає, що Роберт їй зраджує. Ну і це ще трохи було тупо зі сторони авторки, робити такий поворот сюжету, виглядає якось надто банально й "наіграно".
➡️ тупі дії героїв, особливо Вільми. Я все розумію, вона 35 років прожила без чоловіка, без мами, з тіткою, яка її не любила і взагалі дуже тяжка доля, але, бляха, це подекуди такі дурні вчинки, що на голову просто не налазить. Наприклад, вона підозрює свого бойфренда в зраді, ну і нє, щоб запитати, що і як. Нєєє! Вона буде включати детективку і начудить такої фігні, що я тільки очі встигала закочувати 😅.
Перша книжка була класна, весела, реально з гарним гумором, цікава. Вайб невпевнених героїв був невимушений, а тут таке враження, що вони не невпевнені, а тупііі. Гспд прости. І той Роберт не кращий. Найбільше мені сподобався малий, учень Вільми - Амді, найнормальніший з них усіх.
Сюжет. До Вільми приходить Руне, чоловік стверджує, що вони якось споріднені, бо він знайшов портрет, підписаний від Рут - тітки Вільми. Вони разом починають шукати якусь інформацію. Спершу думають, що Рут була коханою батька Руне, але насправді там усе було набагато складніше. Той Руне теж якийсь дивак, чуваку 60 років, завалюється без попередження до Вільми, а та радо його приймає й навіть залишає жити на якийсь час. Амді сприймає його як коханця Вільми, розповідає все Роберту, а той не питає на пряму про це у Вільми, а далі вже вона думає, що той зраджує їй і наговорює такої дичини, що Роберт приїжджає до неї бухий в хлам вияснювати стосунки...
🙂 А далі вони нарешті говорять про все і живуть довго й щасливо.
Одним словом - не раджу. Першу так, там такий фінал, що можна й не читати продовження. Не треба вам того. Тут 600 сторінок 👀, я читала зі швидкістю світла лишень щоб дочитати й забути 😁. Не навчилася я закидати книжки, на жаль.
P. S. Історія тітки Рут цікава, але мені якось було мало, щоб повністю нею перейнятися.