Краще не читай

by Катя Орловська

Сім’я, що втрачає дім, опиняється на хуторі під Києвом, серед безмежних фруктових садів. На позір звичайний будинок ховає чимало таємниць. Доньці доведеться швидко подорослішати. Матері — зустрітися з нав’язливим страхом смерті. Та найбільше випробування випадає батькові, письменнику, що вважає себе невдахою. Він має шанс нарешті стати визначним автором, та чим доведеться платити за такий дарунок долі? Це історія про пошук опори, коли втратив усе. Про травму, яка маскується, аж доки не оголиться у момент найбільшої вразливості. Про мистецтво і про жертви, на які можна піти заради нього.

Genres: Thriller, Ukrainian Literature

316 pages, Hardcover

Published December 1, 2023

Reviews

[Alla Komarova · Rating 3 out of 5]

Знаєте, десь сторінки до 60-ї я була вже готова написати #перші_враження із фразою
"найкраще описує книгу її назва"

Але потім ситуація покращілася™, хоча й не на всі 100%.

Отже, чергова новиночка від Темпори, невеличкий горор-роман "Краще не читай" від молодої авторки Каті Орловської.

Якщо коротко: норм, розписатися б тільки ще і не сперечатися із редакторами, і буде гарне посилення у рядах українських горористів.

Але поки що все ще є що правити, хоча по суті, більшість моїх зауважень (а я зануднінько вносила їх у нотатничок і нарахувала 20 пунктів) легко вирішувалися б ще на етапі бета-рідерства.

🐱Наприклад, повторювання однакових слів через речення.

🐱Або "блохи" типу "розпатлане волосся" про персонаж, якому сторінок 20 тому поголили голову (ні, на них не пройшло кілька місяців).

🐱Або приведення мови дітей до дитячої, бо коли 5-річна дитина міркує про підсвідоме, оперуючи виразом "це парадоксально заспокоювало" мене це ніфіга не парадоксально напружувало.

🐱Або коли персонаж три сторінки дуже жвавим сторітелінгом розповідає про минуле, потім неіронічно каже "я не майстер поєднувати слова" і після цього читач ще сім сторінок читає його оповідь прямою мовою.

💀Тобто, все це звісно не впливає на сюжет чи характери, але от на загальне враження від твору — ще й як.

💀Ну і ще там були моменти із діалогами, наче списаними з сіткомів категорії D, з мотивацією та в цілому психологією героїв, та і висвітлення основної травми головного героя надто штучно-грубезне (аж прям хочеться натякнути авторці, що можна ж підгледіти, як саме її улюбленець Кінг вміє тонко підсвітити Важливе Минуле протягом усього твору, а не впіндюріваїть шматок єдиним монолітом ближче до кінця).

Але. Попри всі вайби кінгівського "Сяйва", а також все вищенаписане, це досить гарна заявка на появу гарної авторки, та ще й у жанрі, де в нас — будемо чесні — все ще не надто багатолюдно. І це чудово! 🐱

[Єлізавета Максименко · Rating 5 out of 5]

Це було круто! Дайте ще!!!
Особисто для мене тут все прекрасно:
🔺 персонажі, які викликають абсолютно різні емоції: від огиди до щирого співчуття;
🔺будинок, від якого сироти йдуть шкірою;
🔺 сюжет (по суті, він досить звичайний, але в кращих традиціях горору);
🔺 напруга, що поступово зростає і ближче до фіналу досягає максимуму! Так, що відкласти книжку важко!

Обережно‼️: після читання ви, ймовірно, боятиметесь:
- старих предметів (зокрема блокнотів);
- будинків, про які ходять чутки;
- підвалів;
- червоного світла;
- козлів (тих, які тварини).

Але мовчу, читайте самі😉 і не вірте тому, що написано на обкладинці.

[Ivan Skyba · Rating 4 out of 5]

Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі - "Ласкаво просимо в Касл-Рок, штат Мен"

"Краще не читай" Каті Орловської - це той український літературний продукт, який, попри недоліки, треба розкручувати, популяризувати, розповідати про нього пересічному читачеві, зацикленому на новинках зарубіжки. Бо ця книга дійсно варта уваги.

І я дуже легко і просто наведу необхідні аргументи.

Почати хочу з фактурних героїв, які викликають емоції. Ніби нічого складного - чоловік-письменник, не менш творча дружина та розумашка дочка, яка потрапляють у скруту і вимушені жити в чужому будинку. Ніби все просто, але на ділі отримуємо складних персонажів, в душах та думках яких боряться протилежні думки і почуття.

Будинок винесу окремо, бо для мене він - повноцінна дійова особа, яка тримала на собі нескінченну напругу, в'язку атмосферу чужої присутності та небезпеки. Лише коли головні герої знаходились поза межами хатинки - мені було спокійно на душі. І зрозуміло, що таких миттєвостей було вкрай мало.

Сюжет в міру закручений і не відкриває нам карти вже на перших сторінках. Авторка зуміла поступово розкрити всі деталі, від чого лише додала градусу в горнило подій. На початку взагалі я думав - та чо там, на хвилі пережитого сім'ю просто плющить, а історія зайде в банальне побутове русло. Угу... Ніфіга подібного. Всьо, як треба👌

Короче, емоцій купа. Переживань було теж чимало, бо за сімейку я переживав та вболівав всім серцем.

За що ж я зняв одну зірочку? Мова твору, як і у більшості наших дебютантів, проста, а місцями - навіть банальна. І це кидається в очі. Хоча я розумію, що набити неповторний авторський стиль, який звучатиме піснею, - тяжка праця, і рука набивається на дебютних роботах.

Тому наголошую - читайте українських дебютантів та підтримуйте їх творчість.

"Краще не читай" Каті Орловської - рекомендасйон.

[Юлія Бернацька · Rating 4 out of 5]

Мені загалом сподобалося, хоч, як на мене, то воно трохи ближче до психологічного триллеру, а не горору. Але я також не те, щоб особливо розбиралася в жанрах і їхніх ознаках, тому може я й неправа. Одним словом, майже протягом всієї книжки у мене було відчуття підвищеної тривожності, тому якщо ви зараз неспокійні понад норму, то, можливо, варто відкласти цю книжку до кращих часів, бо вона аж занадто добре впоралася зі своїм завданням.

Отже, ми маємо родину, що втрачає свій дім (відразу скажу, це не пов'язано з війною і до цього ми ще повернемося) і змушена переїхати в тимчасовий будиночок для "сезонних" працівників друга батька родини. І той будиночок відразу справляє на них не найкраще враження та ще й про власника у містечку ходять дивні чутки. Ну але діватися їм нікуди, тому вони зупиняються там і щось в тому будинку намагається достукатися до кожного з них.

Мені дуже сподобалося, як авторка поволі-поволі нагнітає атмосферу. Це в основному і викликало тривожність, бо ти буквально постійно в напрузі. Я відразу скажу, що нічого прям аж відверто страшного для мене в цій історії не було, але усі оці класичні моторошні образи спрацювали, як на мене, прекрасно. Дуже помітно, що книжка написана поціновувачкою жанру, за всіма його правилами. Напевно, мені не вистачило трохи саме нових ідей, коли мене змушують боятися чогось абсолютно звичайного, про що раніше я навіть не задумувалася. Але було б абсолютно несправедливо очікувати такого від дебютного роману.

Герої теж були більш-менш притомні, більшість часу вони навіть адекватно поволилися, розмовляли там між собою про різні дивні штуки, що бачили. Не завжди, звісно, але я задовольнюся цим)

У мене були трохи питання по таймлайну цієї історії. Отже, спочатку ми дізнаємося, що події відбуваються ранньою весною і це Київщина. Далі ми дізнаємося, що одна персонажка померла 7 місяців до описаних подій і вона вели щоденники, останній з яких датувався 2021 роком (місяць не вказаний), з чого можна зробити висновок, що описані події відбуваються ранньою весною на Київщині 2022 року. І абсолютно ніщо не вказує на те, що у всесвіті цієї книжки іде війна. Там є навіть сцена на початку, де родина щойно втративши все своє майно заїжджає в магазин з одягом і вони помічають, як на них всі дивляться, бо це дуже незвичне явище, родина в піжамах та куртках, майже без нічого іншого.
Я не знаю, може я й неправа і ми не мусимо тягнути війну в кожну книжку про сучасну Україну, але в такому випадку це можна було елементарно виправити і написати, що персонажка померла в 2020му, а події у нас навесні 2021го і все. Бо тут або треба було змінити регіон на той, де не було дуже реальної русні навесні 2022го, або все-таки включити той фактор в свою історію.
Чи було б занадто жорстоко, якби це була історія про сім'ю, що втратила свій дім через російське вторгнення і їм справді немає куди подітися (бо в цих ще в принципі були варіанти) і тут в місці, що мало б їх прихистити починає коїтися справжня дикуха? Можливо, може і не варто такого писати зараз, але уникати досить очевидних історичних фактів теж якось не виходить.

І це зараз навіть не закид авторці, я впевнена, що влна писала цю історію ще до повномастабки, але хтось з редакторів міг це виловити та пофіксити у книжці, що вийшла в грудні 2023 року? Тим більше там рік всього раз згадується, міняєте на 2020 і проблема відпадає.

Коротше, мені як завжди не догодили дрібними деталями і я мусила доїбатися.


Наостанок, щоб закінчити на позитивній ноті. Пам'ятаєте ту сцену з "Як я познайомився з вашою мамою", де Тед б'ється з козою під пісню Murder Train? Оце я так бачила батл Олени та Стівена 😁

Коротше, книжці лайк, буду чекати на наступні твори авторки)


P.S. У мене є декілька креативних варіантів як використати прокляття Червоного як зброю в російсько-українській війні, хехе.

[Ganna Uliura · Rating 3 out of 5]

переспів кінгівського "Сяйва" і відсилки до першотексту -- це направду цікаве в романі. зрештою, якщо надихатися, то лише найкращим

[Olha Dakota · Rating 4 out of 5]

Горор від моєї сучасниці, дебютантки, любительки Кінга - дайте два.
Роман й справді дуже цікавий, затягує з перших сторінок, ототожнення з героями і місцем подій відбулося миттєво і сприяло зануренню в атмосферу. Багато моментів було насправді моторошними, переживальними, напруженими.
Сподобалася героїня, її донька, собака (про судьбу останньої хочеться спитати в авторки - ну як можна було забути це прописати, шейм он ю). Чоловічі персонажі викликали огиду, тому фінал не можу сприймати хеппі-ендом. Скоріш як чергове нагадування, що треба одразу бігти від нарваних чоловіків, не доводити до біди.
Можу сміло рекомендувати поціновувачам жанру, книга доволі непогана.

[Понкратова Людмила · Rating 4 out of 5]

Історія захопила, дуже хотілося дізнатися, чим все завершиться. Цікавий сюжет, навіть, не очікувала, що буде так обіграна тема письменницької праці. Краще прочитайте самі, адже ніколи не знаєш, що тебе очікує під обкладинкою... Сподобалася авторська задумка з Ларисою, таємницею блокнотів, жахливим будинком... Не все ідеально, але авторці вдалося зачепити мене, як читачку.
Буду чекати наступних творів від молодої талановитої, на мою думку, авторки у такому "жахливому" жанрі.

[Lena St · Rating 2 out of 5]

В мене доволі змішані відчуття від цієї історії, та мабуть головний з них - то подив.

(далі можливі спойлери сюжетної канви, тож обережно)

Дано: подружжя молодих жлобів (я розумію, що то грубо, але інакше їх складно охарактеризувати), Олена та Тарас, опинилися у скрутній ситуації та змушені були оселитися у дивному та нехорошому будинку. З котлом у підвалі та стрьомною історією. Тарас письменник, людина творча, яку періодично мучать власні приховані демони, у тому числі, з дитинства. Олена - його дружина, опора, раціо, стрижень здорового родинного глузду. І в них є донька, Ганнуся, дитина дуже чутлива та ще дужче - емпатична, майже на підсвідомому рівні. І ось всі вони потрапляють до того самого, не дуже хорошого будинку, просякнутого темним минулим і потаємним дещо...

Нічого не нагадує? Так, фактично це сюжетна схема кінгівського "Сяйва". Більш того, ця схема відтворюється навіть у таких дрібницях, як погана ванна кімната, де дехто вкоротив собі віку та яку навідує чутлива дитина. У антагоністові, якого остаточно звела з розуму зла сила будинку. У творчій агонії напів зруйнованої особистості письменника, якого кожного разу рятує його тиха, але сильна та вольова дружина. І я чесно не розумію, нащо потрібно було так робити. І наче авторка це усвідомлює, бо Кінг згадується та навіть не раз, тобто, нам наче дають зрозуміти, що то такі великодочки. Але тут немає великодок як таких, насправді. Все перелічене - саме основа "Краще не читай" і я, чесно кажучи, не знаю, як до цього ставитися. Мене подібне розчаровує - хоча Кінга я дуже люблю, але якщо я захочу почитати історію, створену по лекалах Кінга - я почитаю саме Кінга.

Ну, добре. Так вийшло, пані Катерина надихнулася Кінгом, тим більш, "Сяйво" дуже знаковий його роман, який вартий наслідування. Я б багато чого вибачила насправді -- якби історія, най і вторинна, дала мені задоволення. Але і цього не сталося.

Я навіть не про огріхи редактури, хоча і вони збивали з пантелику, на кшалт неточностей, скачущого фокалу тощо. Проблема у атмосфері, якої я не змогла відчути. Надто багато розказаного, а не показаного. Недостатньо просто сказати мовою персонажу, що хтось виглядав зловісно чи моторошно, налякав, стривожив тощо -- мені хочеться це відчути самій, без авторського голосу. І хоча авторка наполягала, що ось тут - було страшно, а ось тут - напружено та недобре - цього замало. Не можна створити страшну історію, просто постійно нагадуючи читачеві, що ось - було брррр що таке, а ось цей персонаж - говорив та поводився стрьомно. Потрібно розповісти все так, щоб читач це відчув. Дія, а не опис дії.
Ще мені дуже забракло внутрішньої логіки в оповіданні, бо коли Стівен Кінг казав, що деякі речі відбуваються тому що відбуваються (і це фактично цитується у творі), він не мав на увазі, як мені здається, саме внутрішню логіку твору, як на мене, це було сказано про природу його сюжетів. Не завжди все можна пояснити, не завжди існує передісторія.

Насправді найкращі частини роману - це історія Лари та її письменницької "подорожі". Це хіба не єдині моменти, які дійсно сприймалися мною як моторошні, без усіляких "підказок". Це дійсно темні, похмурі епізоди, які є одночасно і таємничими, і бентежачими, і захопливими. Взагалі боюся казати, але саме Лара вийшла якраз тією темною та неоднозначною постаттю, чого дуже не вистачило головному героєві. І чесно, я б дуже хотіла б почитати про неї ще, або щось на кшалт. Сама історія письменниці, яка знає що одержима, але не може втриматися та знову і знову заповнює забутий на просторах інтернету сайт страшними, вбивчими історіями - знаючи, що хтось таки знайде, хтось прочитає. І саме це мені каже, що якщо у пані Катерини вийшов такий образ, то є шанс сподіватися, що наступні історії будуть кращими, сміливішими, крутішими.
Тому хоча я і незадоволена саме цим твором, але я залюбки придбаю та прочитаю інші. Бо мені здається, все класне та горорне ще попереду.

Та одне питання мене таки донімає. То в тексті була алюзія на Забужко? Бо коли авторка згадує твір, де кожне речення було на сторінку довжиною - це ж точно фірмовий стиль пані Оксани, і тепер я в роздумах, чи було то навмисно.

[Victoria Okhrymiuk · Rating 5 out of 5]

Це було прекрасно від першої до останньої сторінки. Горор про сім'ю що переживає важкий період, про письменництво, про те на що ти готовий піти шоб майстерно писати, трішки про козлів з червоними очима.
і Червоного.

Дуже чекала на цей роман і він перевершив всі очікування. Я прочитала книгу практично не відриваючись. Історія просто засмоктала, давно такого не переживала. Це одна з тих книг, де ти будеш нігті гризти, будеш змушений відкласти роботу чи хатні справи, аби тільки дізнатися що буде далі.

[Anna_nke · Rating 4 out of 5]

Попри попередження в назві історія затягує та не відпускає. Це жвавий трилер з доволі стандартною завʼязкою - сімʼя вимушена переїхати в чужий будинок наповнений таємницями. Будинок моторошний, темний, сповнений дивними звуками та червоними відблисками.
Доволі герметична історія, яка тримає в напрузі, але фінал дещо розчаровує, бо якось занадто просто, я сподівалась на щось більш закручене.

В цілому читається легко та цікаво, хоча і відчувається, що авторка початківець. Нерівний стиль та темп оповідання - місцями сюжет летів та тримав увагу, місцями провисав.

Деякі моменти легко можна було виправити додатковим уважним перечитуванням - десь слова часто повторюються (особливо про «вологі очі» запамʼяталось), десь по дорозі змінились дрібні деталі, які в цілому не впливають на сюжет, але кидаються в очі.

Явно помітний вплив Кінга (хоча це навіть трохи очікувано, бо авторка захистила магістерську по його творчості). Чи погано це? На мій погляд ні. Бо книга перша, всі з чогось починають, а потенціал тут явно є.

[Yana ReadWithMe · Rating 4 out of 5]

Є свої «але», але було дуже захопливо і атмосферно🔥

[Olena Brazhnyk · Rating 5 out of 5]

Прочитала книжку практично за день. Затягнув сюжет, відчувала паралелі зі своїм досвідом, коли на початку 22 року довелось жити в іншому місті, і тим, що проживали герої в історії. Ще й ідеально вибрала час для читання, адже події розгортаються на початку весни, коли ще холодно, часом йде сніг, але вже бринить надія на тепло.

Доволі успішний письменник з дружиною та 5-річною донькою втрачають в пожежі будинок і вимушені шукати притулок деінде. Їм пропонують тимчасово пожити в досить занедбаній споруді посеред грушевого саду на віддаленому хуторі доки несезон і будівля пустує.

«Будинок занурився у тишу. Але це була якась неправильна тиша. Тиша, в якій щомиті прислухаєшся, і здається, що хтось так само прислухається до тебе».

У мене одразу виникла асоціація із «Сяйвом» Кінга, адже: родина письменника, холод, котел у підвалі, за яким потрібно слідкувати й певна одержимість, яка поступово підкорює свідомість автора.

Також подекуди, а саме попередньою цитатою, мені дуже нагадало «Привиди будинку на пагорбі» Ширлі Джексон.

Пізніше авторка дає нам ще один з варіантів трактовки сюжету, згадуючи казку Андерсена і говорячи про небезпеку подарунків диявола.

Сподобалось, що крім основного сюжету були ще бічні лінії, де ми стисло пробігались сюжетами оповідань, над якими працювали письменники у книзі. Так, саме письменники у множині, адже у нас буде ще одна цікава персонажка з подібним даром.

Сила слова, небезпека одержимості творчістю, страх за близьких, пошук власного місця, любов до родини, прагнення популярності - все тут переплетено у чарівний містично-горорний клубок.
Мені дуже сподобалось 🔥

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4.5☆

Авторка фанатка Кінга, і в принципі історія місцями лячна, фінал взагалі динамічний і тільки підсилив позитивні враження від книги.

Читайте українських авторів/авторок.

[Ksenija · Rating 4 out of 5]

Перша книга лютого - "Краще не читай" Каті Орловської. Вона чекала свого часу понад рік, і нарешті я її прочитала.
Роман однозначно цікавий та атмосферний. Видно, що авторка надихалася творчістю Стівена Кінга, а саме романом "Сяйво", який і згадується в оповіді.
За сюжетом, як і в Кінга, ми маємо сім’ю з трьох людей: батька-письменника, матір і п'ятирічну доньку. Через певні обставини вони опиняються на хуторі під Києвом у дуже неприємному будинку, де, звісно ж, є підвал із котлом, у якому потрібно постійно підтримувати вогонь. А ще - дивний блокнот, що притягує письменника, лихі чутки про власників оселі та загадкові червоні відблиски.
Саме в такій моторошній атмосфері й розгортатимуться подальші події.
Загалом історія мені сподобалася, хоча повного занурення забракло.
Проте я сміливо рекомендую "Краще не читай" і з задоволенням ознайомлюся з іншими творами Каті Орловської.

"Часом Олені згадувався хлопчик із «Сяйва» Стівена Кінґа. Як там його звали? Джекі? Денні? Він теж страшенно любив книжки і, здається, був десь такого ж віку, як Ганнуся. Той малий міг читати думки, знаходити загублені речі, заглядати в майбутнє це й називалося сяйвом. Ганнуся не читала думок, здається, не передбачала майбутнього і не знала того, чого не може знати п'ятирічна дитина. Але вона була гранично чутливою, це вже точно."

"Кухня здавалася їй найзатишнішим місцем у будь-якому домі. Коли приходила до когось у гості, найперше її цікавила кухня. Спочатку принюхувалася. Тоді визирала у вікно. Потім знаходила собі місце, вмощувалась і починала розглядати деталі. На кухнях у людей завжди безліч речей, не лише їжа та посуд. Ікони, фотографії, аптечки, радіо, дитячі аплікації, магніти на холодильниках, календарі. Що старішою була кухня, то більше в ній було речей."

Після цього була книгарня. Ганнуся обрала книжки, де було більше тексту, ніж вона звикла. Запевнила тата, що впорається з читанням, і він без вагань повірив. Вони з Оленою теж взяли по одній: Тарасові якогось дідька захотілося почитати Кінґа, наче в житті замало жахіть."

[Satanakoga · Rating 4 out of 5]

Звісно не могла пройти мимо вітчизняного горрора, тим більш з оммажами до "Сяйва" Кінга.
Сім'я втрачає дім через пожежу і знаходить тимчасовий прихисток в химерному будинку серед гнітючих фруктових садів. В гаражі неприємний цап, хазяїн явно щось приховує, у підвалі щось мерехтить червоним, всюди вогко, брудно і смердить злом. На цьому тлі батько (письменник) починає втрачати дах, занурившись у хворобливу, темну і небезпечну творчість.
Все як я люблю, панове!
Насправді дуже непогана історія, можливо, іноді надто буквальні жахастики, надто прямолінійна битва з фінальним злом. Я більше по саспенсу і більш тонким натякам. Але все одно це було цікаво, атмосферно і моторошно. Дуже рада, що в нас є свої пристойні сучасні містичні автори. Буду слідкувати за Орловською далі.

[Naya · Rating 4 out of 5]

Повільно розпочинається, але потім роман бере темп і не відпускає до кінця. От тільки я б не назвала його горрором в класичному сенсі, але він дуже моторошний.

[Katherine · Rating 4 out of 5]

Це мій перший український хоррор! І я дуже рада, що його прочитала.
Я одразу скажу, що не вийде у мене судити об'єктивно. Останні роки мабудь чотири, або більше, я читала виключно англійською, і можливо, саме мова мені не дозволила лякатися. Мені було не страшно. Лінія хорору для мене постійно втрачалася. Я нею не змогла проникнутися.
Але!
По-перше, автор пише класно, легко, цікаво. Читати її приємно.
По-друге, я дуже сподіваюся, що Катерина буде писати і далі, і побільше. І з часом і досвідом, удосконалиться, бо талант просто на лице. 🤗
Сюжет доволі банальний і відчувається сильна присутність Стівена Кінга. У сюжеті, у манері письма. ( Але щоб бути чесною , Катерина це розуміє і навіть ввела книгу, на яку схожий сюжет, у свою історію 😉 ) Сім'я втратила свій будинок і їх прихистив знайомий чоловіка. Письменник-чоловік, мати, і маленька дівчинка, дуже розумна і доросла.
Хутір, будинок, там щось дивне живе. Щось змушує батька письменника писати і писати добре.
(Нащо комусь - чи то сутність, чи то демон, змушувати жертву писати новели? 🤔)
Але читати ці новели не можна, бо буде, кх, погано.
Читати можна, а можна не читати, читачів ніяк не притягує написане і ніхто не змушує читати. Письменник може дати комусь почитати, а може і не дати. Є потяг, і на цьому все.
Мене збентежела сама ця лінія хорору, вона, як на мене, дуже сира, буває просідає. Отак читаю, наче цікаво, але читаю наче просто про письменника і його сім'ю, а як згадаю, що це хорор - питаю себе, а він, собсно, де і коли почнеться.
Що це за сутність? Чому саме козел? Нашо передавати комусь прокляття, якщо ти знаєш, що це прокляття? Яка така сутність змушує саме писати твори? Які цілі у цієї сутності? Який зв'язок може бути у козла і письменництва? Питань багато, але не хочу спойлерити.
Але все таки вважаю, що із досвідом, Катерина зможе удосконалити свої вміння щодо сюжетів. У неї однозначно є талант, є вміння, я і надалі буду купляти її нові книги, і мені було приємно читати Краще не читай 😉

[Meness · Rating 4 out of 5]

Чудова книга, особливо для дебюту. Сподобалося як написано, ще й ці Кінговські вайби🤌

Не скажу, що було страшно, проте було дійсно цікаво. Дочитувала вночі, бо хотілося знати, чим все закінчиться. Я люблю таке містичне, ще й про письменників😄

Чекатиму наступну книгу авторки.

[Ігор Антонюк · Rating 4 out of 5]

«І ти думаєш, що знову зможеш писати?»
Атмосферно, драматично та дрібкою "кінгівських мотивів".

Біда часто приходить не сама.
Інколи ще жахливіші випробування ще чатують попереду. Перевіряють на міцність, граються та завдають удар за ударом, щоб потім остаточно зруйнувати людське щастя.
І скільки це продовжуватиметься – невідомо.

Так після жахливої пожежі сім’я письменника Тараса опиняється на невеличкому хуторі під Києвом. Навколо фруктові сади з дивними грушами, сірість і холоднеча та дурна слава про власника будинку. Однак, подітися родині Тараса поки нікуди і нова оселя, це звичайно далеко не ��одарунок долі, але місце, де можна почати все з початку.

Його дружина – Олена, у відчаї шукає нову оселю та намагається налагодити справи з крамничкою. Дочка Гануся видається трошки відійшла від страшних подій: грається, знаходить нового друга та малює, але й почала «ходити у вісні». Поволі страх пробирається у всі куточки дитячої уяви.

І з самим Тарасом трапляються не менш дивні речі.
Після того, як він знаходить химерний блокнот сина власника будинка та старі записи його померлої дружини – «письменницький застій», як рукою зняло. Тепер не потрібно годинами мучитися та шукати підходящі слова для історій – оповідь сама веде його не даючи спочинку. Кружляє, наповнює новими ідеями та образами. Неначе він стає одержимим.

І найстрашніше чекає ще попереду. Ситуація з ванною – це лишень маленький сигнал, попередження. Ганнуся уже бачила моторошні очі у підвалі. От-от родинні доведеться зіштовхнутися з найгіршим – істотою, яку звуть «Червоний».
Так що, вимкни wi-fi, читай книги.

[Nat Reads · Rating 3 out of 5]

Історія непогана, місцями дуже моторошна і мені навіть іноді було страшно без світла. Ввижалося усіляке.

Сюжет, можливо й не дуже новий, але гідний і розкручується досить швидко.
Було цікаво спостерігати за творчим натхненням чи виснаженням письменника.

Трішки дратувала 5 річна дівчинка, яка мислить і розмовляє занадто доросло для свого віку.

Та й загалом усі герої дивні і довго не викликають симпатії.

У самому кінці було шкода ГГ у дитинстві.
Мабуть, не всі люди мають право бути батьками.

Та і втратити все в одну мить жахливо, хоча наразі це реалії нашого життя.

Сімейка Кирила взагалі моторошна.

Шкода хлопчика і собаку.

Це ж треба було таке вигадати.

Книга ідеально підходить для фільму жахів.

Також мені здалося, що фінал трішки відкритий, тому що не ясно до кінця, що трапилося з усіма персонажами, і що там кому привиділося.

Здивували паралельні іноземні імена у героїв. Цікаво, що цим авторка хотіла сказати.

Повеселив козел Стівен/Степан, це явна відсилка до улюбленого письменника авторки.
Але ж чому Стівен саме козел?

Сама книга теж достатньо кривава, у стилі короля жахів.

Ще сподобалося, що були вказівки на твори інших авторів, особливо на "Жінки, що біжать з вовками".

А ця історія про пошук опори, коли втратив усе. Про травму, яка маскується, аж доки не оголиться у момент найбільшої вразливості. Про мистецтво і про жертви, на які можна піти заради нього.

Мабуть, жанр горору я вже переросла, тому не змогла насолодитися книгою сповна. Хоча вона й дуже атмосферна, читається достатньо легко, шрифт комфортний для очей.

Але залишився не дуже приємний післясмак.

[Alex M. · Rating 3 out of 5]

Рада бачити дебюти серед українського горору.
Назва книги змусила її придбати (парадоксально), і було цікаво, чому ж саме так вона називається. Я люблю книги про письменників та творчий процес, і було цікаво глянути на це зі «страшнішої» точки зору.

Мені сподобалася ідея, що надихнула книгу, однак в майбутньому я б чекала трішки кращого виконання. Мені не вистачило поринути в саму атмосферу будинку, не вистачило опису й деталей, які будують сам горор та розбурхують уяву. Деякі елементи сюжету здалися трішки поверхневими, але в той час мені здається, що у авторки є класний потенціал створювати цікавий сеттінг, а це дуже важливо до жанру. Враховуючи, що це дебют, я сподіваюся, що надалі зʼявляться більш пропрацьовані роботи, і буду стежити за авторкою.

Наостанок мушу відзначити класну обкладинку - хто б там що не казав, ми спершу звертаємо увагу в магазині саме на це.

[Daria · Rating 5 out of 5]

Сучасний хорор від української авторки замовляли?

"Краще не читай" - це трилерний хорор від фанатки Стівена Кінга Каті Орловської. І це захоплення можна простежити в сюжеті даної книги.
Молода родина втрачає будинок в пожежі і в розпачі переїжджають в занедбаний будиночок на хуторі. Чутлива дитина боїться більшості кімнат, мама плаче по втраченому будинку, а тато нарешті знаходить натхнення для своїх письменницьких робіт.

Динамічна, захоплива та моторошна історія від якої неможливо відірватися. Ще й український автор. Дуже раджу!

[Alisa · Rating 4 out of 5]

Класний дебютний роман-горрор
Для мене тверда 4 із 5 ⭐️
Історія про залежність, творчість, травми, але додайте сюди моторошний будинок, цвіль, темряву, козла, магічні оповідання та демонічного Червоного 👀
Сподобався опис одних подій з погляду різних персонажів, які, до речі, були доволі добре прописані (деякі викликали максимальну огиду)
Сюжет доволі класичний, але поступова напруга зробила своє
Буду чекати на нові історії авторки!

[Олена Кузьміна · Rating 5 out of 5]

Це був дуже естетичний горор

Що особливо сподобалося:
* Зловісний будинок, купа дрібниць, які будуть гнітючу й місцями гидку атмосферу
* Повільний (у хорошому сенсі слова) розвиток подій
* Приємні герої: зі своїми драмами і слабкостями
* Пара, яка проговорює конфлікти словами через рот
* Неочікуванна для горору лінія про справжнє мистецтво (або б’юті, як його визначає герой-письменник)
* Козли-и-и-и

[Oleksandra Melenko · Rating 2 out of 5]

2.5⭐️ от якщо коротко, то це «Сяйво» тільки в українському сетінгу, проте оригіналу вдалось мене налякати, а тут не вийшло.
я не проти коли такими знаковими книгами надихаються, але тут настільки багато паралелей, що це вже не назвеш просто натхненням чи омажем.
окремо хочу відмітити діалоги пʼятирічної дитини, які нагадують радше підлітка, особливо словниковим запасом.
сподіваюсь в наступних книгах авторка «розпишеться», адже це тільки дебютна книга.

[Iryna Trush · Rating 5 out of 5]

4.5
Це було дуже атмосферно і захоплююче.
Кінцівка якась дуже швидка, тому дещо розчарувала.
З того, що усміхнуло:
якщо Том у Київській області - це однозначно Волдеморт😅
кличка демона козла, який надихає писати горрор оповідання - Степан))
По інакшому і бути не могло від авторки, яка захистила магістерську по Кінгу)
Є навіть відсилочки до Лавкрафта.
Одним слово - кайф.
Буду з нетерпінням чекати наступних робіт цієї багатообіцяючої української авторки

[Victoria Steheresku · Rating 5 out of 5]

Лячно, бо близько - аж під шкіру.
Вперше в житті мені не довелось "перекладати" для себе книжку - вона написана ніби про мою родину (ну, +-, звичайно), в моєму часі, в моєму місті. Герої мають такі ж бажання, як я, та такі ж страхи (навіть дитячі травми!), як у мене.

Панове, це - кайфово.

А, і ще - книга "як Кінг", але не "під Кінга"
Це - теж супер кайфово.

Вдячна авторці за кожну сторінку.
І за кінцівку.

[Maryna · Rating 5 out of 5]

Прочитала за два дні, захоплююча книга. Якби не здатні обов'язки впоралася б і за день, бо постійно хотілося повернутися до книжки і дізнатися продовження. Читається легко, мова жива і близька мені, сюжет постійно тримає у напрузі. Щиро раджу прочитати і чекаю наступну книгу авторки з нетерпінням.

[Olena Biruk · Rating 3 out of 5]

Починалося все дуже класно- атмосфера передана пречудово, я ніби сама була в тому домі і бачила ті дерева. Ну а далі вже що тільки не додано: і відьми, і дитячі травми, і супер розумні і сильні малі діти і такі ж подружки. Ну якось все мені не склалося в одну правдоподібну картинку.

[Oksana · Rating 4 out of 5]

Дуже навіть непогано.
Дійсно схоже на триллер з Нетфлікса, із задоволенням би такий поживилась