Три листки за вікном

by Валерій Шевчук

Валерій Шевчук — видатний сучасний український письменник, визначний дослідник літератури, інтерпретатор українського літературного бароко. Валерій Шевчук — подиву гідний взірець сучасного подвижництва на терені української літератури, культури та історії. Твори письменника перекладено понад двацятьма мовами світу. Роман “Три листки за вікном” (1986) справедливо вважають чи не найбільш видатним твором Валерія Шевчука. Саме за цей роман письменник удостоєний двох найпрестижніших премій — Шевченківської премії та премії Фундації Антоновичів.
“Три листки за вікном” — це химерна й захоплива таємничо-детективна історія трьох поколінь Турчиновських, яка бере початок у далекому XVII столітті.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Classics, Ukraine

702 pages, Hardcover

First published January 1, 1986

About the author

Валерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного барокко.


Літературна премія Валерія Шевчука:
https://www.goodreads.com/award/show/...

Reviews

[Tetiana Syniook · Rating 4 out of 5]

Дивлячись який листок

Кандидатський іспит - корисна штука: стимулює не тільки перечитувати, але й читати нове. Інше питання, наскільки це нове вписується в темпи і пріоритети третього року аспірантури :) Але вже як є.
Якби не іспит, не знаю, чи прочитала б я роман Валерія Шевчука "Три листки за вікном" зі своєї волі. А все тому, що я дуже обережно ставлюся до такого типу письменників: вони люблять і плекають дистанцію між автором і читачем, а я більше люблю, коли автор читачеві друг, а не наставник.

Як на моє сприйняття, Валерій Шевчук належить до тієї рідкісної на сьогодні породи письменників, які можуть собі дозволити писати про що завгодно, не переймаючись вимогами і актуальними запитами читача, і все одно знайдуть свою аудиторію. Письменник чітко визначився, що він пише тільки "серйозну літературу" і орієнтується, відповідно, на серйозного читача - висококультурного і високоосвіченого. Відтак, "малоосвіченому" краще й не братися. Не знаю, до якого табору зарахував би мене автор, але спершу я не вірила, що подолаю роман. Читала його довго і помалу, розігрілась ближче до середини. В кожному разі, я б не радила читати "Три листки за вікном", якщо вам нецікава давня література взагалі й епоха бароко зокрема. І якщо словосполучення "філософський світогляд" викликає у вас порив позіхнути.
"Три листки за вікном" - роман-триптих, виконаний "під бароко" у розумінні пишного стилю, притчевості, символіки і алегоричності, мозаїчного світосприйняття, де всі історії урешті підведено під протистояння добра і зла, Бога і чорта, життя і смерті. Крізь вікно творчості автор-філософ споглядає три долі, три листки на величезній кроні буття. Відтак, роман складається із трьох частин. У першій, найбільш барокоподібній, ідеться про письменника-мандрівника Іллю Турчиновського (особа реальна) і його мандри (цікаво, що сам Шевчук не любить подорожувати). Далі оповідається про нащадків Петра Турчиновського і Киріяка Сатановського, що успадкували від свого творчого пращура хіба потяг до літератури. Перші дві частини про Іллю Турчиновського і Петра Турчиновського мене не вразили - бо обидва вони грають на стороні добра та ще й із п'єдесталу творця-письменника. Значно цікавіша і динамічніша третя частина - про Киріяка Сатановського (Сотановського, але через моду змінювати прізвища на догоду відомо кому - усе ж Сатановського). Дивна аналогія, але його історія мені співвідносна зі ще одним "сатаною" - Винниченковим Кирпатим Мефістофелем, який, спостерігаючи за людськими долями і творячи ілюзію вершителя доль, сам незчувся, як став жертвою. Тип самонадіяного спостерігача за життям сам по собі цікавий, але коли цей спостерігач має себе за письменника - це далеко цікавіше.
Киріяк Сатановський - учитель гімназії у Житомирі, а гімназія - це рай бюрократії в устрої і схоластики в методах навчання. Сатановський, бачачи ницість, убогість і запопадливість своїх колег і студентів, вирішує вивищитися над ними усіма. застосувавши своєрідний щит: письменництво. Найбільш прикрі, ниці сторінки стосунків його знайомих викликають у нього захоплення, бо він може про них написати. Його особистість ніби роздвоюється: одна бере участь у реальній ситуації, а друга споглядає за усім цим і пише. Мабуть, так буває з усіма митцями, от тільки не всі вони наскільки зосереджені на темній стороні людського буття.
Але з часом трапляється несподіване: Сатановський, який ніколи нічим не дорожив у житті, знаходить дві споріднені душі. Одна - це його тямущий учень Барановський. Сатановський щойно починає змінюватися і наміряється безкорисливо допомогти юнакові у справі покращення його життя, як ця нитка нагло обривається через підступні і абсурдні обставини. І Сатановський почувається самотнім. На якийсь час він відмовляється від свого щита - літератури - і хоче навчитися жити повно, відчуваючи щасливу сторону життя. Але світ ловить його, і Сатановський перетворюється на одного з тих, про кого звик писати.
Ось це мене й зацікавило: для вічності і для мистецтва, мабуть, письменники часом і мусять такими бути - злими, але справедливими спостерігачами. Трохи малодушними і самозакоханими, але уважними і ретельними. Однозначно Сатановський був мені симпатичніший, коли поводився саме так, а не коли не своїм голосом заводив салонні розмови з дівчиною Софією, з якою намірявся одружитися, аби жити як всі. Але щастя - прихисток не для кожного, а надто не для тих, хто уявив себе Богом.
Сатановський - це, порівняно зі своїми предками, найменш цілісний персонаж. Але він у сто крат за них цікавіший, тому що він - звичайна людина, в душі якої борються добро і зло. Саме такі блудні сини цікавіші і Богові (тому що вони все ще можуть зробити осмислений вибір на користь добра), і читачеві (тому що кожен із нас - заблудлий син).

[Volodymyr Okarynskyi · Rating 5 out of 5]

Я в повному захваті.
Класна ідея, стиль, все як у Шевчука - поєднання достовірного і фантастичного/химерного. Опирання на ґрунтовне знання історичних джерел, зокрема конкретних мемуарних текстів XVII і початку-середини XIX століть. І стилізація навіть тексту під ті часи. В другій частині - знання судових актів XVIII ст. (подібне є і в інших текстах Шевчука про часи Речі Посполитої і Гетьманщини).
А ще (не зустрічав, щоб про це хтось писав)... Це наш крутійський/шахрайський роман. І це дуже круто, бо крім того що це чи не найдавніший жанр літератури взагалі, він ще й мусит бути надзвичайно цікавим (багато акції, персонажів etc) і дуже надається для показу людських відносин, психології/ментальності і самої певної історичної епохи. І цього жанру нашій літературі все ще бракує, тому добре що є цей роман, до того ж дуже якісний.
Особливо цінно, якщо врахувати що той потрійний роман писався у 1968-1981 роках. "Попри задрочки радянської влади". Автор, який не йшов на компроміси, і писав для майбутнього (для нас), і для вічності.
Світла вдячна память Валерієві Шевчуку!..

[Roman Trukhin · Rating 5 out of 5]

Я неймовірно щасливий від того, що тепер завжди знаю, що саму читнути, якщо хочеться якогось розумного фікшена – Шевчука. Я вже казав, але тепер маю аргументи щоб знову повторитись: Шевчук – це містична суміш Стівена Кінга, Борхеса-Маркеса, Едгара По і Хаяо Міядзакі.
Ну, принаймні була містична поки я не прочитав його біографію і не послухав пару з ним подкастів. У них власне відкрилось чому він настільки крутий з тим своїм бароковим письмом і як він вигадує ті химерні сюжети. Він надцять років, поки був під забороною видавництва в совку, писав «в стіл». А оскільки спеціалізувався на бароковій літературі і мав доступ до архівів, то мав чудесну можливість надихнутись і знайти багато корисних і цікавих речей, вуха-ноги-голови яких сподівано стирчать з кожної другої сторінки.
Саме Три листки за вікном – божествені. Як вони попали в шкільну програму – знову ж таки загадка. Не хочеться казати про «бісер» і «свиней», але на що ви, курва, розраховуєте коли додаєте це в програму школи?! Тут не кожен дорослий із здоровою психікою і начитаністю це подужає. Це ж навіть не Сестри Річинські чи Амадока – це, бляха, житомирський містичний реалізм. Ну, та троха викупайте там в тій вашій прачечній, нє?!

[Anton · Rating 3 out of 5]

Я так і не визначився, чи згоден я сприймати "Три листки за вікном" цілісним твором, чи просто трьома повістями, виданими під однією обкладинкою. Але правда в тому, що лише остання із них — "Ліс людей" – заслуговує на 4 зірочки (вболіваю за те, щоб її видавали окремою книгою).

Інші дві — більш ранні проби пера нашого класика. Перша не дуже переконливо намагається охудожнити "Автобіографію" Іллі Турчиновського, бо станом на 1968-й рік Шевчук (на дещо вищому рівні) оперує десь тими ж художніми засобами, що й Гончар. Хоча тут є цікаві символи й моральні виклики.

Друга повість показує Шевчука вже більш досвідченим автором, але який трошки "пересидів" у архівах і з незрозумілою скурпульозністю охудожнює знайдені там історії. Втім, автора виручають його вміння в детективну інтригу й (знову!) моральні виклики, які він ставить перед героєм (і ще трошечки – згадка наприкінці про те, що в великій формі герої мають взаємодіяти).

А ось у "Лісі людей" читач знайомиться із праймовим Шевчуком, що в той же час писав "Дім на горі", із яким ця повість частково перегукується. Тут, окрім гарного тримання інтриги (завдяки бувальщинам) й моральних викликів, маємо багато дотепних діалогів, гру автора з читачем (герой, як і Шевчук, вичає "Патерик"), кілька дуже класних відсилок та гарно (хоч і надмірно) розкидані лейтмотиви. І взагалі, роман-стилізація під 19 століття – це прекрасна, і ще не закрита для укрліту тема.

І це працює – настільки, що "Ліс людей" хочеться поставити на один щабель із "Сестрами Річинськими" за майстерністю письма. Однак я хотів би також поговорити про деякі структурні проблеми цієї повісті й роману, через які радити його можна з певними застереженнями.

По-перше, моральні проблеми Шевчук вирішує приблизно так: хто ближчий до вчення Сковороди, той і правий. У "Лісі людей" у протагоніста Сатановський вже на середині тексту вимальовується антагоніст – колишній службовець Біляшівський, що нажив своє майно нечесним способом, а тепер кається, моралізаторствує і трохи юродиво агітує усіх робити добро.

Очевидно, що ця інтенція – наслідок любові автора до барокової філософії. Однак наскільки справедливо – хай навіть і переконливо з сюжетної точки зору – міряти всіх героїв мірками Сковороди й визначати, хто на якому боці світла й темряви? Що більше: а наскільки закоріненість у світогляд / стиль бароко додає Шевчуку глибини або робить його письмо дещо надмірним?

До речі, в "Трьох листках" героїв-чоловіків переслідує архетип "демонічного" писання, що і в "Домі на горі" [він виглядає приблизно так: той, хто "пише" – не від світу цього й мусить бути асексуальним / не вступати в традиційні стосунки]. Особливо чітко це прописано в "Лісі Людей", де один із героїв намагається вийти за межі цього архетипу – і Шевчук майже одразу карає його за такий відступ смертю.

Тут варто сказати про найцікавішу інтерпретацію тексту, подану Марком Павлишиним: він помітив, що з кожним століттям (17 – 18 – 19) протагоністи повістей стають менш щасливими й менш цілісними. Це дослідник пов'язує з поневоленням України Росією, і що між рядків ця "нещасність" повинна римуватися з втратою свобод.

А втім, якщо подумати, то можна захистити й протилежну думку: Шевчук просто ідеалізує минувщину, тож дозволяє герою 17 століття мати дружину, сина й злагоду в традиційних стосунках. У 18 столітті він дозволяє вже "нецілісному" нащадку позалицятися до шинкарки, але та (замість одурити його) люб'язно натякає йому, що він їй не пара. А ось у 19 столітті Шевчук насилає на героя за відхід від (хоч і дещо криво витлумаченої) стежки архетипу, підступний обман потенційної нареченої (і, звичайно, моральну дилему).

В цьому важко не побачити "старовірства" Шевчука, яке залишає свій відбиток і на фабулі тексту. Маючи чималий талант, автор навіть у найкращій частині книжки змушує героя повторювати / проходити дилеми, які наперед накреслені його бароковою філософією. Через це навіть у найкраще написаному "Лісі людей" є місця, де моралізаторство / моральні вагання роблять текст нуднуватим. Тож я би не переоцінював "філософічності" Шевчука як автора, хоча для його часу ця гра на межі бароко та екзистенціалізму була справді небуденною.

Як на мене, "Три листки за вікном" – твір головним чином про дорослішання, подолання людиною самотності та пошук свого місця у світі. Саме конфлікт "я не такий, як усі в суспільстві" + "я письменник-спостерігач за людською природою, дещо відсторонений від соціуму" є головним у життєписі кожного із трьох героїв. В певний момент вони просто вирушають на випробування своїх цінностей, яке або проходить успішно (17 століття), або відкриває їм очі на щось (18 століття), або змушує їх помилятися (19 століття).

Наостанок хочеться також зізнатися, що особисто для мене в цьому творі не дуже добре спрацювала містична лінія. Зокрема, у цікавому "Лісі людей", де роздвоєний герой має здатність відділяти свою тінь від себе. Це цікаво як образ, але дуже мало впливає на фабулу роману й додає світу твору скоріше викривленості, ніж багатовимірності (бо виникає питання: чому лише 1,75 героїв мають надприродні здібності?) Тому я не впевнений, що це очуднення було дійсно продуктивним.

Тим не менш, "Три листки за вікном" – це цікавий світ на перетині барокових ідей та реалістичної парадигми розвитку героїв. Але хоча й найкращі частини цієї книги зроблені дуже талановито, в цільність цієї історії не до кінця віриш. Тож не покидає враження, що ідею Шевчука можна було б реалізувати трошечки цікавіше.

[Olha Tiumentseva · Rating 4 out of 5]

Роман-трилогія, частини якого дуже різні, тому доведеться казати про кожну окремо.

🍃 Листок перший. Розповідає про Іллю Турчиновського — людину у віці, яка згадує свою молодість, пишучі книгу про свої мандри. Молодий Ілля був дуже добрий та очікував від світу взаємності, але ні! На шляху йому траплялись лихі та злі люди, а Ілля все їм пробачав та сподівався на краще.

Візьмемо таке: тебе б'ють, а ти не хочеш відповідати помстою, щоб не помножувати зла. Але тим самим, що покірний, як овечка, також його помножуєш — зло непокаране не зникає. Отож, щоб покарати злочинця, сам ним стаєш. Зло знову таки множиться. Це якесь коло, дорогий читальнику, — зло від добра і зло від зла.

Ця частина читалась доволі важко, адже було нестерпно шкода головного героя. Те, як він не відповідав на зло злом, до останнього шукав, що ж він зробив не так світу, що в нього стільки випробувань, вганяло мене в глибокий сум.

🍃 Листок другий. Детективна пригода онука Іллі — Петра Турчиновського, канцеляриста. Він приїздить в село Руднівка розслідувати вбивство Петра. Для цього він читає чотири історії утеклих Петрів, та намагається зрозуміти, чи є хтось з них убитим Петром.

Спочатку було цікаво, адже детектив в 18 столітті має свої нюанси. Наприклад, персонажі описують час за допомогою подій: худоба поверталася з пасовища, чи сонце майже зайшло. Але цю частину читати було найважче. Історії Петрів були настільки драматичними, підіймали стільки соціальних проблем, що навіть складно сказати, яка з чотирьох історій описує більш жахливу долю.

🍃 Листок третій. Головний герой — далекий родич по жіночій лінії Турчиновських, Сатановський. Викладач гімназії, який має надздібність — він може подвоювати свою свідомість та відпускати свою половинку для шпигунства за іншими людьми.

Я ж бо здобував дивовижну можливість знайти й бачити все, що хотів. Найпростіше було чинити так, як описав: йти слідом за людиною і ставати її тінню, тобто безпосереднім свідком тих чи інших вчинків.

Всі цікаві історії, які підгледів, він записує у свою "Чорну книгу", адже історії здебільшого несправедливі або про лихих людей.

Ця частина прекрасна! Вона і написана по-іншому, і більша за обсягом (53% загального тексту), і є більш цілісною, цікавою та динамічною. Вона повністю реабілітувала книгу для мене, адже після перших двох частин настрій в мене вже був дуже песимістичний.

Ці три частини мінімально пов'язані між собою генеалогічним древом головних героїв, тож спокійно можна читати тільки третю частину окремо, якщо лякає обсяг всієї книги.

Загалом мова написання прекрасна. Те, як описана природа або роздуми, надихає читати помірно та уважно.

Рада, що змогла подолати цей "марафон".

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Andriy · Rating 4 out of 5]

Гілочка з трьома листочками: перший листок – символізує минуле, другий – сучасне, третій – майбутнє. Так наче, зараз ми усі живемо в часі Петра Утеклого, наші предки – разом з Іллею Турчиновським, а майбутні покоління поряд Киріяка Автономовича Сатановського. Усе навколишнє – це наслідки минулих подій, а з того що відбувається зараз народжується майбутнє.

[Roman · Rating 4 out of 5]

Під читання на мене (тобто на моє сприйняття тексту) дещо давив тягар подвійного авторитету - по-перше, цей твір отримав 2 премії (Шевченківську та Фундації Антоновичів), по-друге - він входить до списку 15 найкращих романів української літератури за версією Семківа-Агеєвої. Власне тому і сподівання мої були напевно дещо завищеними (як зазвичай і буває, коли хтось - друзі чи колеги - настільки розхвалюють книжку чи фільм, що ти думаєш, що кращого шедевру не було ще написано чи знято, але коли сам подивившся і порівняєш із тими очікуваннями, то думає�� "в принципі норм, але ж не шедевр!"), але тут я нічого не міг із собою вже вдіяти. Я читав до цього "Дім на горі", і був впевнений, що "Три листки.." мають бути на голову вище (а то й на дві, бо премії ж, плюс той список).
Отже, твір дещо не справдив моїх очікувань, зараз спробую пояснити, зауважень небагато. "Три листки.." - це три оповіді, написані різними поколіннями Турчиновських - з 17, 18, та 19 століть, причому остання оповідь займає трішки більше, ніж половину всього роману, а перша - найменша за обсягом. Так от, тим, хто ще не читав і гортає рецензії, обираючи книгу для читання, то я би порадив взагалі оминути перші дві оповіді, адже вони жодним чином не пов'язані із третьою, крім пари моментів, коли нащадок Турчиновських інколи згадує, що його пращури писали колись теж, і він не зовсім погоджується із їх тогочасною позицією, якось так. Але чому оминути? адже вони коротенькі самі по собі.
По-перше (й головне), що їх дуже боляче читати - такої насиченої кількості випадків несправедливості, приниження, болю та розпачу годі й шукати в третій частині. Причому ці випадки не закінчувались якимось настанням справедливості або помстою чи будь-чим, що дозволило би читачеві хоч трішки видихнути, ні, це невблаганна доля, яка не несе героям (головному із першого листка та другорядним - із другого) жодного полегшення.
По-друге, перші дві оповіді, на мій погляд (і не тільки на мій - багато рецензентів на це звертають увагу) були нуднішими і читати їх було значно важче, а от третя оповідь читається цікавіше й жвавіше.
Тому я би радив пропустити ці перші два листки із чистою совістю та читати лише третій.
Із цікавих моментів третього листка - герой має надздібність розщеплювати своє "я" і відпускати безтілесну та невидиму оболонку йти за кимось, причепившись до його тіні, в надії вивідати певні секрети або щось приховане, що дасть змогу записати це в свою Чорну книгу. Тут теж є випадки із несправедливістю, і також переживаєш за головного героя, але ж вони закінчуються більш-менш нормально, хоч головний герой тут - скоріше безпринципний негідник, ніж позитивний персонаж, проте все ж таки автору вдається викликати у читача певну симпатію до нього.

Всі наївні настанови стояти осторонь життя виявилися сміху варті, - сам того не помічаючи, я зробився головною дійовою особою власної "Чорної книги"... Я захотів когось полюбити, але сумна виявилася моя любов, гірка й безнадійна.

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Колись Ю.Винничук назвав Валерія Шевчука українським Умберто Еко. І це дуже влучне порівняння, на мій погляд. "Три листки за вікном" складається з 3х частин, кожна з яких є таким собі щоденником. Автори цих щоденників є членами однієї родини, але живуть в різні епохи. В першій частині описуються події 17 ст, в другій - 18 ст, в третій - 19 ст. Дуже точно передано дух кожної епохи. Роман філософський, містить багато роздумів про добро і зло, світле і темне, вчинки благородні та мерзенні, життя праведне і не дуже etc.

[Ганна Довбах · Rating 5 out of 5]

Подорожні в дорогах, втікачі і вигнанці, бездушні спостерігачі і поети - три покоління диваків під одною обкладинкою.
«Мова сьогодні до того, кого захопив неспокій і хто шукає свого саду не у речах матерʼяльних, а в іншому, чого прагне неупокорена душа. Такі на цій землі волею Божою теж навіщось творяться, і їхнє покликання - жити і дороги, наче їжу, через себе перепускати».
Руді поля і ліси, з яких облітають останні три листочки. І по них ідуть самотні покинуті мандрівники, втікачі, проповідники та чарівні коні.
Таке враження, що ця барокова історія, із містикою і поезією виплелася в уяві пана Валерія в мрачнющий, хмарний, холодний листопадовий вечір.
«Навколо мене ходила й шамотіла, дихала й зітхала широка, щедра осінь. Заколочувала в темені густі настої свіжих запахів: вільга, прохолода і тлін; хоч було повне безвітря, зривала поодинокі листки, які ще трималися гілки, і пускала їх до землі, з увагою стежачи за тим кривулястим летом».
«Думав про те, що попри нашу нехіть і навіть уразу, людина всетаки може бути у світі наче листок чи трава».
Всі три історії, між кожною з яких десь століття - написані специфічною мовою, характерною для вчених людей саме того часу. Так цікаво, історії і трохи детективні, і містичні, і лячні.
Дуже сильний текст.

[Yuliia Zadnipriana · Rating 3 out of 5]

Якось не пішла мені ця книга. Занадто нудно, не досить цікаво, затягнуто і взагалі моє. Якби не необхідність читати її по програмі, то так би і не осилила. Три абсолютно різні історії, всередині кожної ще часом по кілька історій. Події розгортаються повільно, тягуче, багато самокопання, особливо в першій частині.
Єдине, що прийшлось до вподоби, це образ вчителя Сатановського в третій частині. такий собі скептик-мізантроп, який живе сам по собі, але з часом навіть трішки "еволюціонує".
Кожно книга ще до її прочитання викликає у мене певні асоціації. Обкладинка цієї і назва чомусь вселили в мене надію, що це щось надзвичайно цікаве і інтригуюче. Але не так сталося, як гадалося. Дочитала нарешті та й добре:)

[Nataliia · Rating 5 out of 5]

Декілька місяців тому я прочитала про важку ситуацію автора і окрім донату, вирішила ще й книгу прикупити для підтримки, та й для ознайомлення. Книга довгенько лежала на полиці, але от час настав - і це просто прекрасно! Роман поділений на 3 частини, дія яких має місце в 17, 18 та 19 столітті. Оповідь йде про рід Турчиновських. Перша частина барокова та філософська і майже усі стікери належать саме їй. Мені надзвичайно сподобалися описи та роздуми героя, часто подумки поверталася до них навіть перед сном. Друга частина має більш захоплюючий сюжет, тут уже більше дії та менше роздумів, але третя просто вогонь! Я обожнюю магічний реалізм, а тут його так добряче намішано. Загалом, книга дуже зайшла, тож цей автор буде тепер у моїх бажанках

[Nataliia Zolotukhina · Rating 4 out of 5]

Для мене ці три листки - три окремі оповідання, хоча автор і поєднує кожного з оповідачів кревною лінією і темою протиборства добра і зла.