Вибрані твори

by Василь Симоненко

Паралельно з серією «Розстріляне Відродження» видавництво «Смолоскип» започатковує нову — «Шістдесятники», присвячену творчим здобуткам ключових постатей найцікавішого мистецько­го феномену другої половини XX століття. Та й початку нинішнього: адже далеко не все сказано, а тим паче — опубліковано. Це стосується і нині діючих митців, і тих, що відійшли за межу, проте употужнили «духовну ауру нації» (Ліна Костенко). «Упаду я зорею, мій вічний народе, / На трагічний і довгий Чу­мацький твій шлях», — писав Василь Симоненко, прозрівши і свою долю та місію, і тружденну земну, проте й зоряну долю та місію сво­го народу. Цілком природно, що й нову серію видань випадає розпочати саме творами цього поета, прозаїка, драматурга, критика, публіциста, з ім'ям якого має честь бути пов'язаним наше видавництво. До книжки «Ви­браних творів» увійшли вже відомі, навіть, здавалося б, хрестоматійні тексти (попри це, упорядники простежують історію їх написання, ав­торських доопрацювань, редакторських і цензурних втручань, пропо­нують власні текстологічні вирішення спірних питань), і такі, що досі лишаються поза літературно-мистецьким контекстом, не поступаючись перед популярними, а іноді й переважаючи їх своїми художніми якос­тями (простежено їх текстологічну історію). Видання містить осяжну бібліографію та довідкову базу, а пробле­матика, порушена в передмові, додатках, примітках, розгортає нові об­рії досліджень. Для учнів і студентів, викладачів середніх та вищих на­вчальних закладів, науковців, широкого кола читачів.

Genres: Poetry

852 pages, Hardcover

First published January 1, 2008

About the author

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область — † 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).

Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст..

Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

1962 року В.Симоненко разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції їм. Т. Шевченка (м. Сміла). Через те, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок: це побиття не було випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 хвороба В. Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

У ніч з 13 на 14 грудня 1963 серце митця перестало битися.

Reviews

[Natalia Vus · Rating 5 out of 5]

Це чи не найповніша збірка поетичних і прозових творів Симоненка, разом з драматургією і публіцистикою. Вірші тут впорядковані по хронології, що дуже зручно.

Вірші Симоненка - моя любов. Якщо з ними я була знайома і раніше - просто люблю перечитувати - то з байками, баладами, казками, притчами і епітафіями чи не вперше - дуже сподобались і потішили.

Наприклад, епітафія Ледареві:
"Цьому однаково, чи умирать, чи жить -
Живим лежав і тут лежить".

Або тому, хто "вирвався на волю":
"Він сам дивується з такого вчинку:
Узяв помер і...не спитався жінку!"😁

А ось цитата з повісті:
"Я хочу, щоб люди були щасливими, але для цього її треба зробити спершу розумними".

А це з п'єси "...Там, де вишня біла...":
"- ...Хіба з умовою, що ти поцілуєш перед смертю.
- Обов'язково.
- Тоді поцілуй зараз.
- Ох і хитрий. Ти ж не вмираєш!
- Хіба не однаково, чи за двадцять років перед смертю, чи за дві хвилини? Головне, що перед нею".
❤️❤️❤️

А взагалі читала його листи і якось сумно це все.. дружина його не любила, він вже думав з нею розлучатися; жив у радянський час і через режим і помер надто молодим. А скільки ще міг всього написати😔