Говорити

by Tanja Maljartschuk, Таня Малярчук

Таня Малярчук (нар. 1983 р.) - автор чотирьох книг прози. Закінчила Прикарпатський університет імені Василя Стефаника у Івано-Франківську. Мешкає в Києві. «Говорити» - це книга, що виникла не з потреби писати, а з потреби говорити. Говорити по-іншому і до іншого. Вдягатися на час короткого оповідання в чужі голоси, щоб нарешті вийти за межі власного імені і перестати бути тільки собою. Герої нових текстів Тані Малярчук тільки те й роблять, що вбивають свою авторку. Вони сперечаються між собою, звинувачують одне одного, кричать, психують і погрожують. Проте їх не треба боятися. Їх навіть не треба слухати. Коли голос по той бік тексту замовкне, вибачте йому і заговоріть самі.

Genres: Fiction

186 pages, Paperback

First published January 1, 2007

About the author

Tania Maliarchuk began with several volumes of short stories and novellas: Adolfo's Endspiel, or A Rose for Liza (2004), From Top to Bottom: A Book of Fears (2006), How I Became a Saint (2006), To Speak (2007), and Zviroslov (2009). Her first novel, Biography of an Accidental Miracle, was published in 2012.

Maliarchuk has been writing in German since 2014. In 2018 she won the Ingeborg Bachmann Award for Frösche im Meer (Frogs in the Sea), an unpublished text she read at the Festival of German-Language Literature.

Her Ukrainian work has been translated into German since 2009 (Neunprozentiger Haushaltsessing, Biografie eines zufälligen Wunders, both by Residenz Verlag). Some has also been translated into English.[2][3] The short story "Me and My Sacred Cow" was published in Best European Fiction 2013, edited by Aleksandar Hemon.[4]

Tania Maliarchuk lives in Vienna.

Reviews

[Настасія Євдокимова · Rating 4 out of 5]

Три цикли замальовок, де є голоси чоловіків, жінок, дітей, голоси, які оповідають про себе чи діляться історіями про інших, голоси часового діапазону 80-00-х. Звісно, тут присутня війна: в Афагінстані. На неї йдуть, з неї не повертаються, після неї змінюються, навіть у далекі карпатські села, які існують окремішньої, відрізано й відірвано, вона своїми руками дотягується.

«Голоси» — це окремі історії, спроби розібратися, як це — розчинятися в іншій людині, як пережити втрату дитини, як не знати трьох речей, які ти точно любиш, як жити з людьми, які тебе не чують і не розуміють, як протягом життя повертатися до дитячих травм. Цей блок — сповіді, розповіді, перекази, зізнання, вирвані з контексту й імен емоційні потоки.

«Замаґурка» — занурення в історію однієї родини, Ваньки і Леська. Увесь її світ — Замаґурка, вона живе з переконанням, що світу поза їхнім селом не існує, бо «там» — це чужина. Водночас вона втікає на ту чужину. Що там з нею відбувається? Чим займається? Де працює? Про що думає? Чому повертається? Малярчук не пояснює нам багатьох речей, бо це не романна форма, де є простір й сторінки, можливість психологізму і вимога мотивації, оповідання — це лише фрагмент, епізод, начерк, який і є опорою для наших читацьких вражень, це підглянуте й підслухане. Ми, читачі, ніби Лесько — щось про цей світ та й розуміємо, але чи здатні осягнути все? «Лесько зовсім не дурний. Він мав три класи школи, він прочитав одну книжку, він, можна сказати, все про цей світ знає!»

Герої Малярчук живуть у системі правил, які ми, можливо, не остаточно підтримуємо чи поділяємо, але ми їх приймаємо, бо вони щось та й пояснюють про світогляд героїв, вони є частиною міфопростору. Наприклад, а чи має дружина неодмінно любити свого чоловіка, якщо вони живуть, ніби чужі люди: «Бо Ванька чомусь завжди поводилась так, ніби не любила його, і не поважала, і не жаліла. Може, навіть так, ніби ненавиділа його. Але ж Лесько знає, що це неправда. Жінка все одно любить свого чоловіка, навіть якщо ненавидить».

«Батарея Муравйова» — вірогідно автобіографічні оповідання про маленьку Таню Малярчук. Це тексти про життя у родині, будинку й дворі з висоти школярки початкової школи (орієнтовно 6-10 років). Вона бавиться, випробовує батьків, бешкетує, вперше щось краде, вперше на щось наважується, відвідує гуртки, говорить із сусідами. У цих оповіданнях — життя вдома, співжиття з сусідами чи забавки у дворі, немає шкільних історій, немає моралізаторства. Відчуття, ніби кожен текст — пригадування, водночас це пригадування для авторки — захоплива гра.

[Ірина Крутова · Rating 4 out of 5]

Така реалістична книжка, що й дуже болюча. Іноді через впізнавання своїх власних спогадів. А іноді авторка така брутальна до читачів, що робить боляче навмисно. Варто читати.

[Катя Кулик · Rating 3 out of 5]

уривки з часів, коли я сама була дитиною, про підторговування і бідування в 90ті і дуже справжні незмінні стосунки між людьми, і цю жахливу втрату, яку приносять довгі роки нещирості між рідними. Книжка мені сподобалась, але ставлю три зірочки тому що - читати було не так аж захопливо і я кілька разів зробила зусилля, щоб дочитати, - не до кінця зрозуміла взаємозвязки між розділами і частинами цих розділів, у цьому може бути занадто фрагментована реальність описана авторкою, чи моя недостатня увага до деталей.

[Анна Шляхова · Rating 2 out of 5]

Важка і брутальна книга, можливо занадто відверта в чомусь і правдива.
Нагудає про словʼянську схильність до самокопання і страждання заради страждання.
Не зрозуміла, про що саме все це було.
Проте гарний стиль, і за це я добавляю одну зірочку.

[Людмила Одинец · Rating 5 out of 5]

4,5