На той бік

by Volodymyr Vynnychenko, Григорій Костюк (Foreword)

Українська Вільна Академія Наук
Комісія для вивчення й охорони спадщини В. Винниченка

133 pages, Paperback

First published January 1, 1923

About the author

Ukrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.

As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.

Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.

Reviews

[Oleksandr Hryshchenko · Rating 4 out of 5]

Не найпереконливіший із сюжетів, але Винниченкові слід віддати належне: на тлі одного майже символічного й по-романтичному наївного персонажа (т.з. Наяда) він майстерно зображає іншого персонажа (Верходуба) в усій його мінливості, динамічності та багатогранності. Це Винниченко вміє дуже й дуже добре.

[Volodymyr Okarynskyi · Rating 5 out of 5]

ще одна чудова книжка (велике оповідання, повість?) про добу революції, точніше про першу більшовицьку окупацію 1918 року, і про жінку.
Винниченко - ще один бал плюс Майстрові.

[Taya · Rating 4 out of 5]

Є якась іронія в тому, щоб в 2022-му році читати про подіі столітньої давнини, де ті самі «кляті кацапи» займаються тим же, чим і зараз: плюндруванням української землі і знищенням української нації.
Винниченко уміло передає дух і настрої епохи, навіть в такій простій повісті з нехитрим сюжетом, як ця.

[Тимощук В'ячеслав · Rating 4 out of 5]

У мене було багато спроб почати читати щось з творчості Володимира Винниченка. Я починав читати "Сонячну машину", кілька разів пробував зрозуміти "Записки кирпатого Мефістофеля", але вони не заходили мені, не могли видобути з мене якісь емоції. Прочитані рядки тонули десь в глибині душі без звуку, так, наче кидаєш камінь в глибоку криницю і, дослухаючись до відголоску удару об воду, нічого не чуєш. Нічого. Так було з попередніми творами Винниченка, але не з повістю "На той бік". Цей текст збурив у мені хвилю емоцій. Були вони непрості, складні для розуміння, часто протирічили одна одній. Але я нарешті щось відчував, якось реагував на творчість Володимира Винниченка, а це вже було проривом.
У більшості людей, які читають якийсь із текстів Винниченка виникає бажання побачити в ньому політика, діяча Центральної Ради, нібито одного з батьків Української Революції 1917-го року. Але в тексті можна знайти лише Винниченка-письменника і зовсім трошки Винниченка-соціаліста. Попри всі очікування, вся творчість пана Володимира, як і власне повість "На той бік", - це саме художні розповіді, а не політичний документ. Не треба дошукуватися в цих текстах програми УНР чи причин поразок Директорії. Це лише історії на досить таки банальні теми. Проте маю визнати, що написана ця розповідь дуже майстерно. Просту історію про те, як двоє інтелігентів намагаються вибратися з захопленого більшовиками міста, Винниченко перетворив на хвилюючу повість. З розвитком сюжету, проста любовна історія, через яку киянин-лікар зважується допомогти незнайомій дівчині перейти лінію фронту, перетворюється на специфічний зріз тієї доби, показує всі протиріччя того часу:
Тут вона підвела голову і глянула на доктора іншими, ніж досі бачив він у неї,
очима.

"— Ви українець?
— Так, я — малорос, або, як модно тепер говорити, українець.
Панна Ольга жорстко посміхнулась.
— Коли ви малорос, то не знаю, чи ви мене зрозумієте."

Проте за цією показовою підтримкою українського наративу раз по разу відблискує в текстах Винниченка щось дивне і неприємне. Соціалізм. Читаєш як більшовики знущалися, а потім розстріляли якихось графів, і, здавалося б, ну от описує автор звірства, засуджує їх, виставляє більшовиків як різунів і лиходіїв. Але якщо придивитися, радіє Винниченко з того, поміж текстом отам причаївся і хихикає "так їм буржуям і треба". Багато людей в ті часи купилися на ці більшовицькі оповідки про рівність. У багатьох виникало бажання забрати і поділити, тільки думали чогось вони, що ті, хто ділять, ніколи не стануть тими у кого забирають. Але ставали. І Винниченко, і такі як він соціалісти ставали жертвами своїх же ж "червоних" братів. Я міг би пробачити цю обмеженість, це невміння розпізнати справжнього ворога комусь іншому. Міг би пробачити це простому сільському дядьку, який все життя працює біля землі і нічого в тій політиці не тямить. Я міг би пробачити соціалізм студенту, молодому, рвучкому, в якому вирує гаряча кров і жага справедливості. Його молодість застилає очі і не дає побачити хто тут є справді зло. Але я не можу пробачити соціалізм Винниченкові, "батькові" нашої Революції, тому, хто мусив був вести, хто мусим відкинути свої партійні інтереси, розпізнати ворога, побачити зло і боротися проти нього. Якби Винниченко зумів це зробити, то може не було б мені так гірко через сто років читати його твори.

[Anna · Rating 5 out of 5]

«— Ви українець?
— Так, я — малорос, або, як модно тепер говорити, українець.
Панна Ольга жорстко посміхнулась.
— Коли ви малорос, то не знаю, чи ви мене зрозумієте."

Весь жах більшовицької окупації, яка намагалася зрівняти із землею духовно вищу українську!інтелігенцію ( стає швидко зрозумілим, чому спочатку німецькі війська не викликали такого крижаного жаху, як червоноармійці), найтонший психологізм ( які ж багатовимірні персонажі були у Винниченка! Недарма, недарма його порівнювали з Достоєвським) в одній короткій, але захопливо-кінематографічній і патріотичній повісті.

[Ganna · Rating 4 out of 5]

Повість про окупацію України радянською армією, її ненависть до української інтелігенції, мови, культури, яка може посперечатися тільки з ненавистю українців до тимчасової влади. Наяда - ототожнення цієї ненависті, жінка що палає тільки однією метою - знищити клятих загарбників. Не зважаючи на відсутність плану, навичок, зброї, вона відважно рветься до ворожого гнізда. На фоні її стабільної патріотичної ненависті доктора Верходуба штормить від захоплення її духом та красою до боягузливого страху за своє життя та бажання кинути балахманну дівку напризволяще. І назад до щемливої жалості, жертовності, героїзму. Старий світ колись гарного та заможного лікаря розбився на друзки, загроза життю не дозволяє вагання і мало кого залишає на узбіччі, і в ці божевільні часи шаленими стрибками формується нова особистість старого лікаря, патріота, українця.

[Vera · Rating 5 out of 5]

Одна з найкращих повістей, що я прочитала в своєму житті!