Recreations

by Yuri Andrukhovych, Marko Pavlysyn (Translator)

Originally published in Ukrainian in 1992, Recreations is a novel of carnivalesque vitality and acute social criticism. It celebrates newly found freedom and reflects upon the contradictions of post-Soviet society. Four poets and an entourage of secondary characters converge on the fictional Chortopil for the Festival of the Resurrecting Spirit, an orgy of popular culture, civic dysfunction, national pride, and sex. Recreations established Andrukhovych as a sophisticated but seductively readable comic writer with penetrating insights into his volatile times. The novel delights the reader with its extravagant and eccentric variety. For all its artful devices, it aims to be lucid, not dark, and readable, not forbidding. Yuri Andrukhovych's works have been translated and published in Poland, Germany, Hungary, Austria, Russia, Finland, Italy, Canada and the United States.

Genres: Ukraine, Fiction, Ukrainian Literature, Contemporary, Audiobook

132 pages, Paperback

First published January 1, 1992

About the author

See also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович

Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).

Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»

Reviews

[Ярослава]

Гурт молодих і вже трошки підтоптаних поетів прибуває в місто Чортопіль на свято Воскресаючого духу, де в ході карнавального дійства має відбутися "перемога над Смертю. Це добре розуміли ще наші предки — славні козаки-запорожці, спудеї, духовенство й міщанство, коли щороку в кінці травня — цього казкового на нашій землі місяця Пробудженої Природи й зеленого райського буяння — проводили свої рекреації".

Це, звичайно, веселий стьоб над оцим смертельно серйозним провінційним високодуховним, так би мовити, дискурсом, але трошки й серйозно, адже навколо розкладається труп імперії зла, і з цієї смерті виборсується якесь нове життя:

* старі назви вулиць ще "колишні", але й "теперішніх" ми вже не чуємо;

* із засвітів починають повертатися витіснені історії і стають навколо своїх недобитих найменшеньких нащадків ("Вони не всіх вивезли, трохи нас лишилося, трохи нас лишилося, вони не все спалили, вони не все забрали, вони не всіх загризли, вони нас любили, вони нам помогли .... Ліс фосфоресцентний, світляний, білий, він порохнявіє, розвалюється, знизу його розпирають трупи. А я лиш покличу їх — і вони встануть");

* ідея молодих поетів про те, хто такий поет, ще неможлива без розстрілів на світанку ("зрештою, бути розстріляним — не найгірша смерть для поета, ах, які непоправні втрати вкотре понесе рідна література, розстріляне відродження, от як про нас напишуть нащадки, якщо колись у нас будуть якісь нащадки, якщо вони допустять до цього, щоб у нас були нащадки, а вони не допустять, бо вже мають великий досвід, як очищати нас від нащадків, це головна справа, головна мета, як по-дурному все вийшло") - але це вже не насправді, це лише на ніби, це вже те, у що можна бавитися. І реально проймає, коли розумієш: коли це пишеться у дуже ранні 90-ті, це ще справжня ейфорія - перша за багато-багато поколінь когорта поетів, якій не загрожує заслання і розстріл.

Це вже впізнаваний Андрухович-verse із його наскрізним пантеоном персонажів (штибу гурту "Доктор Тагабат") і наскрізною образністю (Орфей сходить у смерть і повертається), але це, по-моєму, взагалі найкраще, що він писав у прозі - багато з того, що вже в "Московіаді" (і далі) говоритиметься серйозно й доходитиме до автопародії, тут ще говориться з іронічною посмішкою.

От, скажімо, деінде бухущий поет, який починає щось промовляти, подається як носій істини, але тут іще очевидно, що ці бед тріпи не треба сприймати всерйоз, бо як можна сприймати всерйоз шото такоє: "Кожен із нас має цю зброю при собі — гостру, як Слово Боже. Не забувайте також про золото сонця, про мох на камінні, про теплі дзеркала осені. Кохайте дівчат — і народять вас самих. Розводьте бджіл і не топчіть мурашок — повернеться до вас сторицею [...] Слухайте власну кров, бо кров — це держава. Шануйте кожну травинку, адже трава — це нація, це надія. Моліться лишень тоді, коли бачите мушлю, чи птаха, чи рану".
(Австроугорська спадщина тут - це теж карнавальна гра, а не те, про що говориться з побожними зітханнями вже за пару книжок по тому, між іншим.)

Чи от, скажімо, деінде в Андруховича (як і в цілого того покоління) досить велика проблема з персонажками, вони функціонально перестають відрізнятися від фото у "Плейбої" - але в "Рекреаціях" текст ще цілком свідомий того, що вічно молодий-вічно п'яний поет тримається на самопожертві жінок навколо: "Так, це він, хлопчику, це Ростислав Мартофляк, якого ти так шануєш, ти справжній фан мого чоловіка, тож повинен принаймні руку поцілувати тій, котра пере шкарпетки твого ідола і варить йому зупу, і не спить, коли він блукає до ранку п'яний у товаристві всіляких сумнівних політиків і кооператорів, а потім, поки він увесь день відсипається, вона засинає на роботі і біжить по дітей у садок з надією, що ввечері застане його вдома, але його знову немає, бо він мусить процвиндрити до копійки прихований гонорар, а ти на нього молишся, як на святого, бідний хлопчику".
І в тексті цілком експліцитно говориться, що зацикленість на своєму творчому его, "ви всі знаєте тільки себе" - це проблема, а не така мила ексцентричність.

Окремі бонусні пункти за головного героя, який радісно виходить за рамки будь-яких нормативних очікувань, зокрема щодо нормативного гендерного перформансу - задивляється на "гарненьк[их] дівчаток (і хлопчик[ів])", "переодягнувся курвою, підмалювався, виблискував стегнами в сітчатих панчохах, танцював з Немиричем танго, а потім оголосив, що дає «стрип», увихаючись під безконечне техно, почав роздягатися, найцікавіше, що він і справді мав ліфчика".

Коротше, все ж так дивовижно добре починалося, чому ж не продовжилося в тому ж дусі. Спробую забути певні особливості новіших текстів і думати про Андруховича передовсім як про автора "Рекреацій".

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Роман, де гостро відчувається атмосфера пізньої "перебудови". За кадром СРСР, як фон, тло, що визначає дії героїв, їхні думки та вчинки. Це ж тло і робить Свято Воскресаючого Духу таким важливим. Це не ще один фестиваль чи й просто фестиваль. Це таки Дійство. Адже в ті часи вірилося, що такими масовими акціями і здолається Імперія Зла, і відродиться Україна. До речі, фінансові клопоти тут типово радянські.

Але сила цього роману в багатошаровості. Ми наче й маємо Свято Воскресаючого Духу, але також маємо гультяїв-поетів, які на до рівня месій не те, що недотягують. Їх навіть уявити в такі ролі неможливо. І цим весь пафос національного відродження карнавалізується.

Тут же ж ми маємо і потужний постколоніальний вимір. Радянське минуле, яке винищує українськість, але та відроджується - і намагається вибудувати / відновити тяглість зі своїм минулим. Демонічна "бабця Австрія". (Взагалі, я от саме такого образу і не чекав - від Андруховича. Але ось він є - і дуже потужний. І йде врозріз із тим замилуванням КаКанією, яке буде в Галичині в 1990-х).

На тлі цього гультяйство поетів перестає бути просто карнавалізацією пафосу, але гострими питаннями: хто і як має будувати нову Україну? Образ комсомольця, який стає (чи вдає?) націоналістом, але водночас "рішає" всі питання в містечку - до цієї ж проблеми.

Роман багатошаровий, попри його стислість та карнавальність. І дуже візуальний. Вуличне освітлення, архітектура провінційного містечка Галичини - все аж стоїть перед очима. Десь таким і був той час. Мабуть, бо я тоді був надто малим, щоб пам'ятати багато деталей. Але саме таке тьмяне світло, хаос та безлад і пам'ятаю.

І тішуся, що не прочитав його раніше. Як не дивно, саме зараз цей роман і сподобався

[Kuszma · Rating 4 out of 5]

- Igyál még egyet, Jurij!
- Rendben, pajtás, de előbb hadd olvassak fel az új regényemből.
- Akkor viszont én iszom.

A Szovjetunió szétesett, de ne sírjunk, kozákok, mert Ukrajna viszont kiemelkedett a habokból! Menjünk inkább Csortopilba, a Feltámadott Lélek ünnepére, lesz házikolbász és tenger sok pálinka, csapatás és veretés, ahogy az ilyen alkalmakkor már szokásban vagyon. És lesznek ott, drága hohol atyuskák, költők is, a fiatal Ukrajna színe-virága, és ha már ott vannak, isznak, mint a kefekötő, lelkük pedig bejárja az ukrán múltat, jelent és jövendőt.

Andruhovics kisregényében az a pláne, hogy egy olyan nyelv az alapanyaga, ami tulajdonképpen csak most rázta le magáról a pehelytollakat. Mert amíg volt Szovjetunió, addig volt ugyan ukrán nyelv, de azért nem nagyon illett büszkélkedni vele, mert még a végén rásütötték az emberre, hogy banderista-fasiszta elhajló. De ugye a Szovjetuniónak annyi (bár ezt Putyinnal még nem merték közölni), így hát szabad a vásár, lehet ukránul is irodalmat művelni. Andruhovics pedig nemhogy műveli az irodalmat, hanem rögtön szét is szedi, átértelmezi, labdázik vele, hentereg az ukrán mondatokkal a májusi gyepen, szóval megtesz mindent, amit csak el tudtok képzelni. Az ukrán nyelv meg élvezi, legalábbis nekem nagyon úgy tűnik.

Energikus kísérlet és karneváli szöveg, bizonyos értelemben Flann O'Brienre emlékeztet, ha másban nem, hát abban, hogy ezt is akkor lehetne minden ízében kiélvezni, ha eredetiben olvasnánk.

(Megjegyz.: azért a könyv utolsó oldalai - annak fényében, ami most történik - fájdalmasabban hatnak, mint amilyennek szánták őket.)

[Vadym Didyk · Rating 4 out of 5]

"Рекреації" Юрій Андрухович - ✅

"Варто було лише кинути гасло прискорення, як усе на світі почало спізнюватися"

Про що книга: Компанія друзів-поетів вирушає в українське містечко Чортопіль на Свято Воскресаючого Духу (щось типу фестивалю). Після приїзду кожен з них переживає власний (а потім і спільний) катарсис, а вся ніч перед офіційним відкриттям фесту сповнена гротеском та фантасмагорією...

Мої враження: Юрій Андрухович - людина, яку я іноді бачу в парку Шевченка, "Патріарх української літератури", цікава і приємна особистість з сильною харизмою. Напевно, один з найпопулярніших авторів незалежної України. І от біда - до недавнього часу я не читав жодної його книги! Щоб надолужити цю прогалину, вирішив почати з самого початку, взявшись за дебютну книгу автора. Власне, зараз мене почала дуже вабити українська література 90-х та 00-х, в контексті а) пізнання тих часів, б) переосмислення самого себе в ті часи, в) порівняння з сучукрлітом.

"Рекреації" - невеличкий роман, події якого відбуваються протягом однієї доби. Все починається з того, як компанія друзів-поетів їде у потязі у вигадане Андруховичем місто Чортопіль - на фестиваль/карнавал під назвою "Свято Воскресаючого Духу". Події відбуваються нестрімко, але затягують читача все глибше і глибше. Андрухович надає тексту глибини, використовує довгі речення, детальні перераховування, і ти ніби провалюєшся в Чортопіль, стаєш глядачем на цьому карнавалі.

Кожен з персонажів цікавий по-своєму. Таке враження, що вони не живуть одним днем, а весь цей день, коли відбуваються події, і є їхнім життям. За короткий проміжок часу ми спостерігаємо зраду, очищення, страх, жах, гумор, сором і масу інших емоцій. А фінал - це чистий кайф.

Цікаво, що після виходу роману у світ, читачі сприйняли його дуже обурливо. Фактично, у 90-ті вважалось, що це скандальний текст, який варто заборонити. Якби не прочитав про це, ніколи б не подумав, що така реакція справді була. Відгомін комплексів "совка". Чи позбулись ми їх через 30 років? Не думаю.

Позачасовий текст, кожен знайде щось своє, проведе власні аналогії.

Кому читати: хто хоче відчути дух укрліту 90-х і почати знайомство з творчістю Андруховича.

[Roman Brasoveanu · Rating 5 out of 5]

T. Hundorova’s chapter “The Postmodern Carnivalesque,” in her book, ‘The Post-Chernobyl Library,’ is a most valuable resource for appreciating ‘Recreations.’

There could hardly be a work of greater ‘literariness;’ Andrukhovych is so consciously Bakhtinian that he sets a game of literary science before the reader. Profane and vulgar, the work is Rabelaisian; Polyphonic to the nth degree (through narration, through plot, everything is layered, everything is dialogic), the work is Dostoevskiian. Naturally bridging them is the carnivalesque; we have carnival in carnival. Again, it is a novel after Bakhtinian theory.

Not only by structures and devices, the book is also a labyrinth of references to great literature, both Ukrainian and from the rest of the continent, which have no strict story function; this feature is one of the many ways in which Andrukhovych interacts with his reader.

As for meaning through ideology, there isn’t any. It isn’t even anti-colonial in the way Andrukhovych’s 'Moscoviad' is. The Marxist insistence that all literature must be, above all things, ideological receives parodic treatment in self-commentary: the author has Clytemnestra Harazdetska, a peripheral character at Popel’s soirée, say “Our poor nation needs courageous liberating words, not senseless playthings. What our womenfolk await from you is truthful poems about their hard lot,” referring to the novel in which she is a character, which is full of playthings, as much as to Nemyrych’s fictive poems.

In translation it is impossible to assess Andrukhovych’s well-accepted mastery of literary Ukrainian, but Pavlyshyn's work is superb.

The author’s wit is undeniable, and humor is all pervasive, existing on every level from simple absurd narration to grand social commentary. A light example in dialogue, between Nemyrych and Bilynkevych:
"And were you at the funeral of the poet Petro Harkavy?"
"No."
"And how was it?"
"Dignified."

In brief, this clever novel is worth reading even only as an exercise in literary theory, but is enjoyable in itself.

[Настасія Євдокимова · Rating 5 out of 5]

Кілька разів слухала аудіокнижку, яку начитав сам Андрухович. І от випала нагода прочитати власне текст. Повільно, по кілька сторінок перед сном, просувалася і виявила багато нового. Події відбуваються протягом одного вечора, герої шукають випивки і п’ють, вони не говорять ні про що конкретне та не мають ніяких визначених життєвих позицій. А Свято Воскресаючого Духу — це безумство, у якому кожен знаходить щось для себе: сліди предків, духів Австрії, пристрасть, запаморочливу гулянку із вірними прихильниками і борделем…

[Kseniia Nosulenko · Rating 3 out of 5]

Я постійно думала: "Фу, яка бридня та гидота" аж до останнього розділу, який в сучасному контексті б'є під дих.

[Julia Yepifanova · Rating 5 out of 5]

Андрухович чудово читає свої твори.
Вдалася фантасмагорія.
Усім алкоголікам, які працюють плідно на різних нивах присвячується і рекомендується.
Багато що хочеться висмикнути і запам'ятати назавжди.

[Pavlo · Rating 5 out of 5]

"Їх не цікавлять ваші вірші, - розвіяв його сумніви доктор. - Їх цікавить те, що ви - славний поет."

Днями хтось десь зацитував щось із Рекреацій, тож тепер ностальгійно перечитую.

Люблю і любитиму завжди, ковток свіжого повітря, живе й дотепне, одна з тих книжок, які повертають віру в укрліт, але ще сильніше кидаються в очі моменти оцієї "кондової мізогінії", яка справді... вона ж навіть нічого там функціонально не робить, нашчо, зачем?

[Olha Tiumentseva · Rating 5 out of 5]

Атмосферна книга. Як машина часу переносить у 90ті роки. Дуже дотепна, але і багато глибинних роздумів. Слухала на АБУК, начитка прекрасна.

[Людмила Левицька · Rating 4 out of 5]

Така ностальгія! Чомусь мене зараз сильно тягне перечитувати книги молодості.

[Linn]

Fortsätter att läsa väldigt spännande Ukrainsk litteratur i min litteraturkurs :)

[Anna Tsimbolynets · Rating 5 out of 5]

Захват! Слухала на Абук у виконанні автора. Кульмінація і розвязка дуже сподобались, а післяслово - краще й не придумаєш - тут чудово все.

[Klaas · Rating 5 out of 5]

Yuri Andrukhovych’s first novel, Recreations, is brazen, fierce, playful and at times threatening. Indeed possessing a carnivalesque energy, it might evoke Fellini’s cinema (who’s name-dropped in the novel), but then with a late Soviet and Ukrainian twist. The carnival proves to be an illusory and at the same time transformative place. In a way it forms a delineated zone in which hedonistic and indulgent exploits are permitted. Yet in this all-consuming celebration, the novel’s main characters all seem to walk their own path.

“Each of us spent last night in his own way and to his own satisfaction.... But let it belong to each of us individually.”

… “and a quick look at myself in the mirror. Just right, Khomsky—a long, loose grey coat, a week’s stubble on the chin (Broadway style), hair gathered in a ponytail, sunglasses circa 1965, a hat, just right, the traveler, rock star, poet, and musician Khomsky, Khoma for short, this cool son of a bitch is bestowing upon provincial Chortopil the joy of a visitation by his very own person.”

[Oxana Bayer · Rating 5 out of 5]

Перша моя книжка Андруховича. Прекрасний. Слухала аудіо, то до крутої історії додаються ще і інтонації автора. Сподобалось усе й усі: герої і героїні кожний по-своєму, мова, історія. Воно все в мені відгукується, все знайоме і про мене. Приблизно те саме відчуття впізнаваності, яке переслідувало мене, коли читала Оксану Забужко: тільки, пардон за сексизм (?), тут воно таки іншого гендеру. Як мені приємно і важливо знати, що ці люди - українці. І не відкидають цього і усвідомлюють українськість частиною своїх ідентичності.

[Nastya Podhorna · Rating 5 out of 5]

Захопило. Хоч початок був досить схожий на початок Московіади, і тому з'явився якийсь скепсис, але потім захопило. Феєрична книга! Карнавал! Як на мене - справжнє задоволення!) Але мало (лаконічно?).
От Московіада якась більш публічно-політична, а Рекреації - життєво-приватна, чи що)

[Yuriy Haliuk · Rating 5 out of 5]

Найкраще що я читав з Андруховича- така собі українська адаптація «Офісу» - треба буде колись обовʼязково переслухати.

[Микола · Rating 3 out of 5]

Дочитав-таки обидва тексти, і «Рекреації», і «Московіаду». Передмову і післяслово не став перечитувати. Думав, чи не поставити четверту зірочку за старою пам'яттю, але якщо читати підказки, то все на місці. Цього разу книжка просто ок. Оце «мені сподобалось» було колись давно-давно.
Але було! Після школи, приправленої «Українським словом», цей текст а) здавався неймовірним, проривним тощо б) здавалось, що все про нас і те, що нас оточує. Друга теза, певно, більше відповідала дійсності. Бо перечитувати «Московіаду» виявилось розвагою, схожою на перегляд старого КВНу — всі ґеґи, які колись смішили, там, де й були, однак вони безнадійно застаріли. І думаєш, ну невже це справді було смішно? Хоча ладно, не здавшись на перших сторінках другого роману, насамкінець ледь не засміявся у парі місць.

В читанні між романами був чималий проміжок, тому чесно не знаю, чи то час, чи й справді «Рекреації» з кількома сюжетними «лініями» трохи м'якше ідуть за «Московіаду». Ок, сюжету в обох текстах кіт наплакав, теми — може, в темах різниця, хоч і невелика.
Що маємо в Рекреаціях — патріотизм (і мода на нього), культурна локація (населена мафіозі й привидами) — все шкіцово-шкіцово, з натяками, які дедалі гірше розшифровуються, і які все менш цікаво читати.
Московіада обігрує образ поета — пророка, совісті нації, глузує з різних штампів, враз втрачаючи невимушеність у історії про співпрацю з КДБ чи принаймні її можливість (так, є глузлива рамка, але всередині ніякого гумору не видно, з наших днів позиція «підписав, та не скорився» виглядає глупо (як і тоді)).

Окрема штука з жіночими образами. Про жоден тест Бехдель не йдеться, навіть навпаки — жінки в обох текстах є такими собі машинами для злягання, і якщо в Рекреаціях вони ще більш-менш самостійні образи, то в Московіаді все обертається навколо прутня Отто фон Ф., головного героя і оповідача.

Виглядає дуже крутим цей ривок літератури й культури за роки з виходу романів, якщо обидва вони втратили свій шарм і цікавість, і перший здається трохи недолугим, а другий взагалі недоречним. Те, що здавалось паростком нового, виявилось вихлопом радянського трупа. Не пам'ятаю, як було при першому читанні, але зараз на перших сторінках Московіади я час від часу дивувався, чому взагалі взявся читати таке нецікаве, «вторинне і пародійне» шото.
Що мене ще здивувало — ще кілька років тому в якійсь дискусії говорилося про публіцистичність цих текстів, однак експліцитних маркерів часу тут не так і багато. Особливо в Рекреаціях мене цим зачепило: все подано штрих-пунктиром із колись очевидною «глибиною», але як із КВНом, разом із контекстом зникають і конотативні ланки.
А без них це справді не дуже цікаві, хоча досить поетичні тексти.

За прочитаним не шкодую, чи візьмусь іще перечитувати — ем…, радити — ой, ні… років десять чи більше (з дев'яностих по середину двохтисячних) ці тексти були бомбезними, а тепер це просто якась книжка, яка сильно програє молодим конкурентам (що для літератури і читача круто).

[Iryna Chernyshova · Rating 5 out of 5]

Я очманіла від останніх сторінок - звідки він знав?

[vilnodoom · Rating 5 out of 5]

Патрав вночі рибу й курку, дослуховував “Рекреацій” Андруховича. Ефект вийшов несподівано потужний. Початок книжки захоплення не викликав — просто забавна богемно-письменницька хроніка, середина вже краще (там, де про сталінські репресії), кінцева частина вже відверто моцна (“введення російських військ”), а післямова 1998-го року — просто ідеальна. Але треба визнати, що все там потроху грає на потужний кінцевий ефект.

Коли дослухав книжку, то в голові крутилися такі мислі: велике тоталітарне зло, яке не лише концентрується біля нашого кордону, але й жере нас всіх зсередини; легкість повернення війн, гулагів й навіть голодоморів у наші “просвічені” часи; ці вічні криваві землі гротескного хаосу; проминула молодість і страх старішання; необхідність боротьби проти зла в собі й назовні всіма не-підлими засобами — в т.ч. і лячними.

Коли книга вже скінчилася, думки налітали, я вже часом просто молився і навіть відчув сльози — мало не врізався. Але все обійшлося. Зато їжі буде на 6 вечер + трохи обрізків на юшку. Така книжка.

[Ilona Leonova · Rating 5 out of 5]

Кілька друзів-поетів приїздять у Чортопіль на якусь культурну подію, фест, карнавал і там з кожним відбувається різні веселі пригоди.
Мені дуже сподобалась манера подачі, вона така ж гротексна, як карнавал.
Вельми колоритні персонажі: Хомський, Мартофляк і Марта, Немирич, Гриць Штундера, пан Попель ❤️

[Svieta · Rating 4 out of 5]

Чудова книжка, щоб занурилися в український карнавальний гротеск. Сюжет швидко затягує, відірватися важко. Стилістично теж цікаво написано: автор грається з видами нарацій, використовує цікаві прийоми в тексті. Раджу, а сама буду знайомитися з іншими книжками Андруховича.

[Gerhard · Rating 1 out of 5]

Ich konnte mit dem Buch bzw. der Geschichte überhaupt nichts anfangen.

[mavka · Rating 5 out of 5]

Цей твір має бути у шкільній програмі. Мабуть, в 11му або 12му.

[Tiffany · Rating 5 out of 5]

In Chortopil, anything is possible. Or is it all just one giant show? Andrukhovych's first novel overflows with exuberant irreverence. The themes of carnival and of performance, developed considerably in his later novels Moscoviad and Perverzion, are arguably first stated (and most concisely presented) in Recreations. Carnival is not an ordinary state of being. It's not even always desirable (at one point, a couple of the main characters get chased by a jeering flying drug addict. I'm not making this up). But no matter what, you can always find something to celebrate in this odd "Festival of Resurrecting Spirit".

Recreations regards the imminent demise of the Soviet Union with much more irreverence, and arguably a lot more optimistically as demonstrated by the coup turning out to have been part of the festival all along, than Moscoviad. In Moscoviad, the end of an era is a frightening time, one in which rotting Soviet systems conspire to jump from the Soviet Union to its descendant republics like parasites jumping to new hosts. But in Recreations, the end of an era is a joyful time. It is a dangerous time, for sure. Bits of the past float up and one isn't sure whether that's a good or bad thing. But rather than fearing this end of an era, the characters in Recreations welcome it.

Pavlyshyn is a noted translator and writer (and was interviewed extensively for Marci Shore's The Ukrainian Night; those more interested in his biography should read that book too), so it's no surprise that the English reads seamlessly and (I assume) with as much as can be preserved of the original's vitality. I burned through this book in one day because it is impossible to put down, and much of that has to be thanks to Pavlyshyn's translation. The introduction and footnotes are must-reads. Special commendation is due to the footnotes, which are written with both scholars of Ukrainian literature and newcomers to Eastern European fiction in mind. Some of the passages (e.g. the enumeration of carnival masks) seem to have a poetic, maybe incantatory effect in Ukrainian, one that cannot be translated into English. But that's all the more reason that readers should revisit the grotesque, nightmarish, joyful, and unpredictable Chortopil in the original Ukrainian.

[Amira · Rating 3 out of 5]

Я уже давно хотела прочитать современную украинскую литературу, все просила посоветовать мне что-то у своей одногруппницы, так как она этим увлекается. Но вот, тема на семинар выпала именно современная проза и пришлось читать о��ин из самых знаменитых романов - "Рекреації".

Сказать, что я немножко в шоке, это ничего не сказать. Что я ожидала? Не знаю. Что я получила? Не знаю. Я получила очень интригующее и интересное начало и совершенно "обкуренный" конец. Но я не буду говорить,что это плохая книга. Нет, книга хорошая, но нужно разобраться, что именно хотел донести нам автор.

Итак, перед нами несколько поэтов, которые едут в несуществующий город Чортополь на великий Карнавал. Едут они, чтобы хорошо провести время и увидится друг с другом. У каждого поэта есть свои тараканы в голове, свои жизненные проблемы. Эти тараканы и вылазят наружу в эту ночь, каждый персонаж попадает в переломный момент, который решает его всю дальнейшую судьбу.
Мне очень понравился образ поэтов, который создал автор. Группа поэтов : образованные люди, будущее страны всего лишь жалкие пьяницы и кабели. Поэты, которых уважают и любят, но не знают, что они там пишут, это ведь не главное, главное то, что они - поэты. Их все знают и их все любят. И они любят, когда их любят. Они чувствуют себя нужными людям, нужными хоть кому-то. Но каждый из них понимает, что это всего лишь марскарад, ведь в середине кричит вот-то одинокое "я"

По моему мнению, Мартофляк один из самых сложных персонажей : вот он сидит среди молодежи, рассказывает им как жить, а сам идет к 38 летней шлюхи сам не зная зачем. А ведь именно поэтому он теряет Марту, ту Марту, которая оставила дома детей только ради того, чтобы "бедный" Мартофлчк не нажрался как скотина на празднике. Мартофляк приходит в отель и видит, что все - он потерял Марту, она уже не та, она наконец-то сделала свой выбор, сделала хоть что-то сама.
С остальными персонажами тоже происходят странные вещи, кстати видно, что на автора в свое время повлиял Булгаков (иностранец Попель выступает в роли своеобразного Мефистофеля~Воланда).

Ну и заканчивается вся эта красота шуткой, розыгрышем. Так и я воспринимаю этот роман, как шутку, как розыгрыш....

[Bogdan Obraz · Rating 5 out of 5]

Бомба, надрукована у 1992 році у журналі “Сучасність”, вибухнула потужним скандалом і критикою, що зробило автора відомим на весь світ. Адже зараз не ті часи, коли оспівували вишневі садки, калинові гаї і козачки освічувалися в коханні цнотливим Марічкам - “Рибонько, серденько, моя ти пташечко – я тебе кохаю!” На зміну їм прийшли обмальовані непристойними виразами дитячі садки, де є кущі, в яких гопи драють Аньку з 16-поверхівки...
Герої повісті – молоді поети, які приїжджають до передкарпатського містечка Чортополя на всеукраїнське свято Воскресаючого Духу. Метаморфози “Майстра і Маргарити”, фаустівська містика, досконало створюють фантасмагорійний гротеск, де красиве поєднується з потворним, добре – з поганим, святе – зі свинським... Автор руйнує навмисно насаджених ідолів.

[Тетяна Савченко · Rating 5 out of 5]

Перша прочитана книга Андруховича, точка відліку мого полювання за сучукрлітом. Тоді вона мене вразила, я на той час взагалі не уявляла, що українська література може бути ТАКОЮ. А вона, зрештою, такою і виявилася)))
Точка відліку також і любові до музичних фестивалів. О, з якими почуттями я вперше їхала на отой свій найперший харківський фестиваль, з яким прагненням саме отої атмосфери! І зараз мені здається, що десь так воно насправді і відбулося))

[Марія Галуга · Rating 4 out of 5]

Юрій Андрухович «Рекреації»

Це був дуже цікавий досвід, адже я читала Андруховича вперше, і він мене дуже вразив😅

Я не очікувала, що у твір, написаномиц у 1992-му році, буде таким відкритим щодо думок, вчинків персонажів — чомусь я думала, що 30 років тому такі теми як алкоголізм, залежність, інтимні стосунки будуть такими незаангажованими. Я була в просто в шоці, коли на самому початку Хомський вже встигає закрутити роман із пасажиркою в поїзді і потім собі спокійно їхати далі😅

Юрій Андрухович у післямові сказав, що всі персонажі справжні люди, але, коли я шукала про них інфу, нічого не знайшла. Тож я не знаю, чи це справді хроніка із декількох днів життя його друзів чи ні (треба подивитись його інтерв'ю із поясненням).

Персонажі неоднозначні (наш старий добрий постмодерн) і до кожного з них я ставлюсь по-різному.

Найбільше политичника від мене отримує Мартофляк, адже виправдовувати відверто жахливі вчинки поетичним талантом, харизмою чи натурою — жалюгідно. Може, я чогось не розумію, але Мартофляк все перебування у Чортополі тільки те й робив, що пив, веселився, а ну і, напевно, всоте зраджував Марту без краплі усвідомлення деструктивності своїх дій. З однієї сторони ніби Марта і хотіла бути поруч з Мартофляком, презираючи його характер і в той же час захоплюючись ним, типу не треба її жаліти. Але, як на мене, причина, чому Марта залишилась з таким чоловіком — тому що вона звикла, вона ще не готова кардинально змінювати своє життя, хоча в той же час вона усвідомлює, що Мартофляк не гідний її. І це мені нагадує те, чому часто жертви не покидають насильників — адже сила звички і невідомості змушує нас залишатись у нашій бульбашці — дуже незрýчній, але бульбашці.
Але, як ми бачимо, Марта розриває коло односторонніх зрад, коли сама переспала з Хомський — чоловіком, який її цінує (хоча навіщо він тоді пристав до тієї росіянки в поїзді; хто тих чоловіків зрозуміє 🥴). Звісно помста (а ця дія Марти точно була нею) не призводить ні до чого хорошого, що ми також дізнаємось про подальше життя Марти з післямови Андруховича. Але чи будемо ми більше звинувачувати жертву, якій не вистачило терпіння, чи того, хто її спровокував на це? Як на мене, Мартофляк отримав своє покарання, адже таким чином викрилась його найбільша вада — слабкість і самотність, як він зазначив, плентуючись п'яним після зустрічі з фанатами. Мартофляк не зміг пережити одну зраду Марти, а Марта жила з ними 7 років — очевидно, хто з них сильніший духом.
Марта — це жінка, яка все ж обрала свої бажання і вирішила стати щасливою (шкода, що їй все одно не вдалось)

Ну і чому в мене вийшов психологічний розбір одного Мартофляка, а не короткий відгук, який дав би цілісну картину і, який, швидше за все, мало хто прочитає?😭
(Це я як завжди докоряю сама собі).

Продовження відгуку на «Рекреації» Юрій Андруховича


2/2


Хомський — набагато приємніша людина, ніж Мартофляк. В нього є негативні риси (я про ситуацію в поїзді), але в нього добрий, рішучий характер. Він джентльмен і справді поважає Марту, на відміну від її чоловіка. Коли їй потрібен був захист, опора — нею став Хомський. Він не був боягузом, а йшов на виклик заради коханої. Але у післямові відомо, що їхні стосунки тривали не довго (не пам'ятаю чому 😭). Хомський добра людина (до останнього не хотів вдаряти наркомана, який йшов за ним і Мартою), тому в деяких ситуаціях він навіть викликає повагу.

Ситуація Юрка Штундери в будинку, куди його запросив пан Попель це просто ☠️
Спочатку це сприймається як просто тематична вечірка у стилі 1910-тих. Але в який момент це почало лякати Юрка і мене також, адже це все виглядало так сюрреалістично, що так і хотілось дременути якогомога подалі. Коли Амальтея повела його у кімнату, де його ледь не розрізали це тупо хоррор💀
Оце було неймовірно цікаво читати, як Юрко тікав, ще й впавши в, здається, болото. Я не думала, що в пана Попеля насправді проблеми з головою, але після цього випадку...Словом, дуже рада, що Юрко зміг утекти.
А Гриць нам продемонстував трагічну сторону роману. Коли всі інші веселились, він пішов шукати урочище Сільце, де (напевно) розстріляли його родичів. І ще неочікуваніше було, коли Гриць наткнувся на труп Пєті, якого вони раніше зустріли в барі. Нам так і не сказали, хто його вбив, але мені дуже цікаво.
І от, в кінці всі герої зустрічаються знову — кожен зі своїми секретами. І тут стаються поворот сюжету — усіх ведуть на розстріл. Але насправді це виявився розіграш організатора свята Воскресаючого Духу — Мантури.
Але, якщо чесно, я б хотіла сумний фінал, адже це було б ще неочікуваніше на фоні твору про веселощі та розваги. Точніше не те, що я його хотіла, але просто мені не подобається коли автор обманює читачів. Це як коли в кінці все що сталось з героєм виявляється сном, тобто вся арка персонажа, його зміни насправді несправжні. І те, що, коли все з'ясувалось, наша група поетів знову повернулась до свого звичного стану (принаймні Мартофляк). Але я б хотіла, щоб те, що з ними зробила сцена «розстрілу» залишилась довше, ніж на 2 хвилини.

Загалом, я мало що зрозуміла, адже Юрій Андрухович в післямові казав, що це всі реальні люди — я їх гуглю, а про них нічого 😒. І також не знаю, що хотів донести письменник — цінувати справжні миті (як Марта з Хомським) чи віддаватись хвилинним пориванням (як Мартофляк). Так що навіть не знаю, що казати. Якщо вам цікаво читати про вечірки (БАГАТО вечірок), розваги, словом бухич (можливо ви навіть впізнаєте своїх друзів), то напевно раджу. Але я досі не знаю чи мені сподобалось чи ні.

7,5/10

[Vitko Storch · Rating 5 out of 5]

Перший роман Андруховича, що є не просто безбашеним стьобом, а цілком програмним твором (і постмодерна взагалі, і естетики Бу-Ба-Бу зокрема). Зрозуміло, кінець 80-х - початок 90-х, час перебудови, прискорення, розпаду союзу, встановлення новітньої держави, відродження української культири в діапазоні від надсвідомого до буфонадно-шароварного. Намагання органів і всюдисцющих кацапів все ще якось контролювати процес, поки що поблажливо дозволяючи "бавитись". Відчувається і раблезіанський настрій, з характерними абсурдними гіперболами та гротескними асоціативними переліками, і дійство в дусі комедії масок. Відчутні і Гоголь, і Булгаков. Але передусім прочитується явний натяк на "Енеїду" Котляревського, починаючи з імені упорядника свята "вічно живого" Мацапури і перетином з образами пекла. Тільки підозра, що в основних учасниках макабричного танка знайшов відображення авторський антураж, якось не витанцьовується. Всі вони є символами, масками. Це і кожний з четвірки поетів (Орест Хомський, Ростислав Мартофляк, Грицько Штундера і Юрко Немирич), що збираються на Свято Воскресаючого Духу. Вони всіляко руйнують стереотип "поета-месії", але й на чотирьох вершників Апокаліпсиса також не тягнуть. Це і вищезгаданий упорядник новітній меценат Мацапура, і таємничий представник закордонної і потойбічної діаспори доктор Попель, і засланий агонізуючою системою козачок Білінкевич, і кримінальний король Пєтя - всі, хто не може лишити процес некерованим. І Мартофлякова Мартуся - як на мене, втілення абстрактної Національної Ідеї, до якої всі так чи інак мають інтерес, але хто її здатен захистити, а відтак і "танцюватиме" - ще питання. У решті решт, кожен з четвірки поетів поодинці переживає божевільну ніч, що шокуюче змінює його. Та попри безлад, що триває, ба ще й посилюється, робити щось таки треба. "Так що доведеться читати вірші, хлоп'ята…"
Крім романа, до збірки увійшли ранні, армійські, оповідання, що складають цикл "П'ять оповідань про кисневий голод" (насправді їх сім, але два з них автор в подальші публікації не включає). Цикл також цікавий, об'єднаний абсурдністю ситуації, коли і сама логіка поведінки та прагнень, і абсолютно непоєднувані "я" становлять особистість, яка мусить в цій ситуації діяти. Це ще й підкреслюється назвами, що не зовсім відповідають темі (такі собі клік-бейти).
Читати варто: і вздовж рядків, і поміж ними, а приводів для різних трактувань не забракне!