Поступь повелителя

Хроники странного королевства #9

by Оксана Панкеева

Мир и покой, воцарившиеся в мире Дельта, не продлились долго - засевший в соседнем мире давний враг не зря обещал вернуться. Несмотря на то что очередная его попытка предвиделась и ожидалась, Повелителю все же удалось припасти для противников несколько неприятных сюрпризов. Но до победы еще далеко - непокорный мир противостоит захватчикам и силой, и хитростью, и волшебством. Да и не стоит забывать, что сгинувший триста лет назад герой Вельмир тоже обещал вернуться...

Genres: Fantasy, Russia

480 pages, Hardcover

First published January 1, 2009

About the author

Оксана Панкеева родилась в 1967 году. Живет в городе Никополь Днепропетровской области (Украина).
Замужем. Имеет двух детей (мальчиков).
По образованию филолог, преподаватель английского языка. Два года проработала по специальности, после чего поменяла работу.
Успела поработать в поликлинике металлургического завода, сейчас же Оксана Панкеева продолжает свой цикл «Судьба Короля», а фанаты с нетерпением ждут этого продолжения.

Reviews

[Tetiana Lira · Rating 4 out of 5]

Найважча книга циклу "Хроніки дивного королівства". І справа не в тому, що вона дев'ята. Справа у тих подіях, які у ній відбуваються. І контраст у цих самих подіях.
Ось тільки уявіть: попередня частина закінчилася спонтанним весіллям Ольги та Кантора. На початку цієї відбулося весілля короля Містралії Орландо з Ельвірою, потім описано прем'єру вистави. Всі події веселі й щасливі і раптом знову атака прибільців з іншого виміру, які не відмовилися від своїх планів захоплення, а лише причаїлися на певний час припасаючи своїм ворогам кілька неприємних сюрпризів.
До нападу готувалися. І як тільки виявили активність шпигунів, одразу ж направили туди війська, з великим загоном бойових магів. А тому не очікували на те, що отримали в результаті. Адже якщо в магічній битві одна зі сторін раптово втрачає магічну силу, що вийде в результаті? Правильно – бійня. І ніби знущаючись з переможенного ворога всі більш-менш цілі тіла були підняті у вигляді зомбі на благо ордена загарбників.
А все тому, що одним із неприємних сюрпризів стали випромінювачі, що пригнічують магію. Вони розроблялися, як зброя проти Повелителя, а в результаті допомогли йому захопити свій, колись рідний, світ, у який зараз він самостійно повернутися неспроможний. Не сподобалося йому бути переможеним.
Все, що залишається нашим героям – це шукати шляхи перемоги, з урахуванням нових обставин. І раз за справу взявся Шеллар, та не один, можна не сумніватися, що вихід буде знайдено, але якою ціною?

Частина героїв, а саме Кантор, Ольга, Жак та Мафей, виявилася відрізаною від усього колективу. Вони відправилися до родового палацу Кантора телепортом і планували незабаром повернутися. І про катастрофу дізналися із запізненням. І дорогою звідти їх узяли в полон. Вибратися, то вони звідти вибралися, але різними шляхами і виявилися розділені один з одним, не маючи уявлення про подальшу долю один одного і чи буде змога якось возз'єднатися. Завдання ускладнюється тим, що їх не просто розкидало різними куточками одного світу, а різними світами.
Найбільше пощастило жіночій частині колективу. Ольга врятувалася раніше за всіх, та так багатообіцяюче, що всі були свято впевнені в її загибелі, а отже, вороги пошуками не турбувалися, що добре. Але й друзі також, що набагато гірше.
Але навіть у таких обставинах вона не сумує і не опускає руки. А заводить знайомства. Досить своєрідні треба сказати. Чого варта лише перша зустріч із привидом відьми:

Кому траплялося прокинутися серед ночі від крику переляканого троля, той зрозуміє всю глибину екстремальних відчуттів, що наздогнали Ольгу після пробудження.
Підхопившись у паніці і, зрозуміло, не пам'ятаючи, що спить на печі, Ольга дивом не вбилася і не зламала другу ногу, але коліно забила так сильно, що згоряча відтворила чи не дослівно одне з чоловічих висловлювань, про переклад якого досі тільки здогадувалася. (...)
Ольга (...) чинно сіла за стіл, склавши перед собою руки, і якомога спокійніше поцікавилася:
- Що ви хотіли нам сказати, пані? Я вас уважно слухаю.
- Треба ж таке! До нас світська дама завітала! Хвилину тому матюкалась, як солдат!
- Яка королева, такі в неї і пані..."

За такі сцени я люблю цей цикл. Навіть коли в основних подіях темрява та безвихідь місце для гумористичних вставок завжди знаходиться. Саме тому я вважаю це підходящим читанням для відпочинку. Адже що б не відбувалося, ти завжди можеш вірити у краще. І що добро неодмінно переможе. Нехай не відразу, не на наступній сторінці, а через книгу чи парочку, але переможе неодмінно. Бо ніхто не опускає руки, навіть у найбезнадійніших ситуаціях. Де важлива, практично військова, рада може перерватися ревом дракона, що панікує, тому що дружина в нього загубилася в неправильному порталі, а яйце почало вилуплюватися. Де найстрашніші події обов'язково будуть хоч трохи пом'якшені, а потім і розбавлені практично анекдотичними подіями, які відбуваються з персонажами регулярно, а з деякими більш ніж регулярно.

Автор анітрохи не знижує планку. Оповідь ведеться рівно. Події логічні, і роялі, і рушниці заготовлені заздалегідь, а не з авторської забаганки з обґрунтуванням "тому що". Герої не розчаровують. Вони поступово розвиваються і всі зміни обґрунтовані, а не відбуваються різко для сюжету в конкретних сценах, а потім оновлюються до налаштувань "за замовчуванням".

Тому можу сміливо радити, як легке, але подекуди пізнавальне читання для відпочинку від серйозної літератури та трудових буднів. Ех, ось би автор все-таки написала окремий цикл про шархі (група некласичних магів, які відіграють важливу роль у оповіді та починають часто з'являтися приблизно з 4 книги), який обіцяла. Його так не вистачає на повного щастя.

[Maria · Rating 3 out of 5]

Here begins the final chapter of the saga. It’s too long, too detailed as the author struggles to bring all he heroes to a finale that would suit all.