Агатангел Кримський — Іван Франко. Епістолярні діалоги

by Агатангел Кримський, Іван Франко, Сергій Гальченко (Упорядкування, вступна стаття, к)

Видання містить епістолярні діалоги між двома письменниками та вченими-енциклопедистами: Агатангелом Кримським (1871–1942) та Іваном Франком (1856–1916). Цей епістолярій, датований 1890–1904 рр., прокоментував спочатку сам академік А. Кримський, готуючи листи Івана Франка до друку.

Вперше до уваги читачів представлено повний корпус текстів листів І. Франка з розлогими заввагами А. Кримського, його рефлексіями на події кінця XIX ст. та всі збережені листи А. Кримського до І. Франка (деякі з них раніше не публікувалися). Це захопливі наукові діалоги, обговорення літературних справ, подекуди навіть деталей особистого життя. Листи друкуються за оригіналами зі збереженням особливостей мови авторів і тогочасного, хоча й не унормованого правопису.

478 pages, Hardcover

Published January 1, 2022

About the author

Eminent Ukrainian Orientalist, belletrist, linguist, literary scholar, folklorist, and translator; full member of the All-Ukrainian Academy of Sciences (VUAN) (and later Academy of Sciences of the Ukrainian SSR) from 1918 and the Shevchenko Scientific Society from 1903. A graduate of Galagan College in Kyiv (1889), the Lazarev Institute of Oriental Languages in Moscow (1891), and Moscow University (1896), he conducted research in Syria and Lebanon (1896–8) and then taught at the Lazarev Institute, from 1900 as professor of Arabic literature and from 1902 also as professor of Oriental history. He was an active member of Moscow's Ukrainian Hromada. His political views were greatly influenced by Mykhailo Drahomanov, Ivan Franko, and Pavlo Tuchapsky. In July 1918 Krymsky moved to Kyiv. There he helped to found the VUAN and its library and served as the first VUAN permanent secretary and de facto director until the Soviet government brought about his defeat in the VUAN elections of 1929. He edited 20 of the 25 volumes of Zapysky Istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN (1920–9) and was a professor at Kyiv University as well as the vice-president of the Ukrainian Scientific Society in Kyiv (from 1918). Krymsky survived the Stalinist terror of the 1930s although for nearly 10 years he was removed from scholarly and pedagogical activity. Apparently rehabilitated in 1939, he was, however, arrested by the NKVD in July 1941, and disappeared.

As an Orientalist (an expert in up to 34 languages) Krymsky contributed several hundred entries to the prerevolutionary Brockhaus and Efron and Granat Russian encyclopedias and wrote many other works on Arabic, Turkish, Turkic, Crimean Tatar, and Iranian history and literature. He wrote, in Russian, pioneering textbook histories of Islam (3 parts, 1904–12); of Turkey and its literature (2 vols, 1910, 1916); of the Arabs and their literature (3 parts, 1911–13); of Persia, its literature, and Dervish theosophy (3 vols, 1901–6, 1909–14); and a study of the Semitic languages and peoples (3 parts, 1903–12). In Ukrainian he also wrote histories of Turkey and its literature (2 vols, 1924, 1927) and of Persia and its literature (1923); monographs on Hafiz and his songs (1924) and on the Turkic peoples, their languages, and literatures (1930); edited a collection of articles on the Crimean Tatars (1930); and wrote, with O. Boholiubsky, a study of Arab higher education and the Arabian Academy of Sciences (1928). During the last years of his life he wrote a six-volume history of the Khazars; it was never published.

As a belletrist Krymsky is known for his three books of lyrical poetry on Oriental themes entitled Pal’move hillia: Ekzotychni poeziï (Palm Branches: Exotic Poems, 1901, 1908, 1922), the novella Andrii Lahovs’kyi (1905, 1972), the collection Povistky i eskizy z ukraïns’koho zhyttia (Narratives and Sketches from Ukrainian Life, 1895), and the collection Beiruts’ki opovidannia (Beirut Stories, 1906).

Reviews

[Ярослава]

* Я - людина, розбещена західною традицією видання епістолярної спадщини як діалогу (лист одного - відповідь другого підряд). Натомість тут оця совєтська срань, де листи одного охоплюють, умовно, ст. 1-170, листи другого - ст.170-340, примітки до них, відповідно, теж у двох різних місцях, бо ніщо так не каже "юзер-френдлі рідінг експіріенс", як потреба у чотирьох закладках на одну книжку, щоб читати епістолярний діалог як, власне, діалог. Я вже мовчу про те, що датування не всюди точне, тобто не все вдається прочитати як діалог, просто бо упорядникам було ліньки.

* Загалом, це не те листування, де діляться подробицями з інтелектуального життя чи бодай плітками, тобто ні як культурологічний нарис, ні як белетристику його читати не сильно варто - але я люблю епоху і тішилася.

* Мене от, скажімо, заворожує їхній рівень відчуття своєї відповідальності й певність, що ти закладаєш підвалини на віки. Вони існують на пташиних правах, здавалося б, горизонт планування мав би бути як зараз - на найближчі тижні. Але Франко у редакторських вказівках Кримському мислив на століття вперед: "Щодо об'єму вибірки [з "Шах-наме"], то я радив би Вам тямити, що навряд чи в найблизших 100 роках у нас хто-небудь удруге візьметься за сю роботу; значить, Ви лагодьте свою щонайменше на 100 літній ужиток української публіки, т.є. не стісняйтеся об'ємом, вибірайте все, що краще" (між іншим, мав рацію, в найближчі 100 років, здається, справді ніхто не брався).

* Ну й розчулює те, яка в нас DIY-нація - от тобі запчастини, а все, що тобі треба, доведеться робити самотужки. Нині це видно на прикладі волонтерства, тоді - на прикладі того, як, скажімо, шукають корисну роботу для об'єднання спільноти. Пише Кримський про те, що кудись треба приткнути юних українофілів: "Добре, коли хто має письменницький хист, - він ще може що-небудь робити, робити пером. А решта? Решта рветься до праці, та звідкіля ж узяти того поля задля праці? Складаються громадки, кружки, балакається дуже багацько, а в кінці кінців, як я часто завважав, людина почуває якусь порожнечу, невдоволення, бо не бачить змоги, способу, як віддати себе на службу свойому народові". І тому, каже Кримський, треба їх усіх посадити робити словник! Кожному видати по книжці, хай виписують слова, інструкції до карточок опису залучено. Неймовірно зворушливо.

* Якщо вам здавна було цікаво, як сказати tl;dr церковнослов'янською, то Агатангел Кримський поспішає на допомогу: "Широковѣщательно и многоглаголиво написахъ азъ". (Охохо, давно не бачила аориста в дикій природі, cue травматичні флешбеки до обов'язкового для аспірантів курсу церковнослов'янської.)

* Все-таки стандарти дружнього спілкування за останні сто років сильно підупали. Зараз у проханні про фото прозвучить максимум "send nudes", а в ті часи отак було: "Чи не пришлете Ви міні, мій любимий писателю, славний наш діяче, Вашої фотографиї? Я завжди вас страшенно поважав, а тепер, коли в мінї одбувся за цей рік силний переворот, мінї часто страстно бажається мати Вашу карточку. Яку б одрадність Ви мінї зробили, якби прислали її! Коли б Ви прислали Вашу фотографию, то дали б "єгипецького цукру попугаєві мого серця", дали б "пахощі рожі соловейкові моєї душі", як мовляють турки 17-го віку, коли хтять виразити найбілше вдоволення" (АК).

* Найнищівніші оцінки чужого інтелектуального рівня за це століття теж не сильно змінилися, що тоді, що зараз я не можу вигадати нічого дошкульнішого, ніж "по думкам не йде далі пересічного російського ліберала" (ІФ).

* Отримала дріб'язкову валідацію своєї нелюбові до Драгоманова. Драгоманов, звичайно, поламав Франку весь ментальний ландшафт - немолодому й безумному Франку навіть приходив його привид, руки викручував (як пам'ятаємо зі спогадів Чикаленка) - але неоднозначність цього впливу Франко розуміє:
"Без сумніву, великий вплив мав на мене покійний Драгоманов, але вплив дуже sui generis, більш неґатівний, як позітівний. Спеціяльно як беллетрист я майже нічого скористав від него; він, бачилось, не звертав уваги на мою беллетристику, а коли де на що й звертав увагу, то тільки лаючись. Посередно і безпосередно він пер мене до публіцистики, але й тут не любив думок инших, крім своїх власних. Реасумуючи все, що лишилось міні в пам'яти з єго впливу, я сказав би, що він не був для мене батьком, добрим, ласкавим і вирозумілим на хиби поводирем, а радше батогом, що без милосердя, не раз несправедливо, а завжди болючо цьвігав мене. Се була важка школа".
І оцей деструктивний елемент Драгоманова, який "не любить нічиїх думок, крім власних", дуже видно в його спілкуванні буквально з будь-ким, мені не часто хочеться влупити чимось важким давно покійну особу, а Драгоманова хочеться - а при цьому з його інтелектуальною спадщиною я не настільки знайома, щоб поділяти загальний захват; з того, що читала я, враження великого масштабу не складалося і великої корисності також ні - але це й не чверть його спадщини.
А от у навколишніх він створював враження, що вони пил і ніхто проти його корисності й харизми: "За компліменти в Вашім листі нащот місця по Дагом[анові] дякую, та се не для мене. Нема у мене того, що визначало покійника - ані широкого знаня, ані поглядів, ані сили характеру, бистрго зору. Я слабий, нервний чоловік, спосібний іти в ряді, але нікого не спосібний провадити. Ну, та се набік" (ІФ). (Окремо - дуже зворушує ця трагедія особи другої парти, яка мусить тягнутися до першої, бо більше нікому. Але я не певна, чи прям Драгоманов - високий зразок.)

* Франко про Володимира Самійленка: "З сею полтавською галушкою годі було договоритися до діла". Полтавська галушка!!! Прямо самоназва для твіттера.

* Relatable Франко: "Довголітня практика навчила мене резігнації, хоч і не суфічної, а такої, котра одним потішаєся: повіситись завше матимеш час"

* Не рілейтебл мудакуватий Франко: "З теперішньою моєю жінкою я оженився без любови, а з доктріни, що треба одружитися з українкою і то більш осьвіченою, курсісткою. Певна річ, мій вибір не був архіблискучий і, мавши іншу жінку, я міг би був розвиватися краще і доконати чогось більшого, ну, та дарма, судженої конем не об'їдеш". Припускаю, що іншу - це хіба що суттєво багатшу, яка дала б йому змогу зосередитися на просвітницькій місії, бо, канєшн, дружина й так поклала життя на обслуговування його діяльності.

* Непроста людина був Франко. У всіх у нас є друзі, які не вміють приймати компліментів, але Франко в цій категорії бере якийсь приз: "Поперед усего попрошу Вас об одній формальности: пишіть міні без компліментів, просто як товариш до товариша. Я ані не панночка, ані не жаден великий писатель, а в додатку ще чоловік не без злоби, так щоби часом у мене не зародилася думка, що пише чоловік до мене так для того, щоб і я єму платив такою ж монетою. Я знаю, що Ви орієнталіст і людина щира, та все-таки орієнтальна перфюмерія не для мужицького носа. А найліпше говорімо попросту".

* Просто кумедне формулювання: "похожі на римського Горація і на наших тупих буржуа, у котрих брак страсти і моральна імпотенція вважаєся верхом премудрости" (ІФ).

* Франко роздає життєві інструкції. Спеціаліст - уже не цілий чоловік, аааа)))
"Я боюсь, що, пішовши слідом за Житецьким, Ви влізете в яку-небудь спеціальну нору філологічну, як той щедрінський премудрий ковбель і то в пору, коли українське діло потребує не мудрих ковблів, але смілих і рухливих щук та кленів, котрі й усюди плавали, усюди виявляли житє і будили других до житя. А на Україні, крім Чайченка і Вас, таких людей поки що нема, та й хто знає, чи швидко й будуть: помре Чайченко, заховаєтеся Ви в філолгічну нору - і знов мертва тиша. Я не маю нічого против того, щоб Ви з часом зробилися спеціалістом - чи філологом, чи ким хочете, та все-таки міні здаєся, що спеціаліст уже не цілий чоловік, се вже машина, приспособлена до одної тілько роботи. Значить, не обрізуйте себе завчасно! Жийте повним духовним житєм, доки живеться, давайте волю своїм поривам, доки вони у Вас молоді, сильні та здорові, доки рвуть вони Вас на загальне, добре діло. Прийде час, житє поб'є і поморочить Вас - виспеціалізує так, що й не раді будете".