«Невиправдані надії» — шоста книга «Галицької саги» — охоплює події перших років Другої світової війни, коли в українців ще жевріли несміливі надії на те, що хтось інший принесе їм визволення: у 1939 році квітами зустрічали Червону армію — визволительку від польського гніту, а вже через два роки спекатися від неї сподівалися за допомогою німецького вермахту. Але перші принесли нові порядки, колективізацію, виселення до Сибіру всіх незгодних, а другі невдовзі після «визволення» дали українцям зрозуміти, що цілком обійдуться й без них. Українська земля була поділена на Райхскомісаріат, Генерал-губернаторство та Трансністрію між Німеччиною, Румунією та Угорщиною; українців почали масово вивозити на роботу до Німеччини; у містах повсюдно створювались єврейські ґетто... Навіть у такий складний для України час не вмовкали суперечки між старими членами ОУН під приводом Андрія Мельника та «молоддю» Степана Бандери, що іноді переростали у збройні сутички. Не лишилися осторонь цих подій і жителі й вихідці з галицького села Перетин...
_ 1 939 рік. Початок ІІ Світової війни. А далі назва каже сама за себе. Про те наскільки росіяни не мають нічого спільного з цивілізацією чи з будь-чим людським, вкотре, наголошувати вже не буду.
_ От вже вшосте читаю і ніби нічого особливого, але ж як щиро, ненав'язливо й легко написано. Як же легко автор уплітає реальні історії у видуманих персонажах і навпаки. Тут вже присутні певні історичні неточності, але вони не критичні.
_ А ще один приємний нюанс: в день виходу фільму "Опенгеймер", я читаю про запрошення українця на еміграції в команду "Мангетенського проєкту"😁