Іноді нам здається, що всі дні однакові, сірі й нецікаві. Але так не буває, бо кожна нова думка змінює світ. Треба просто виокремити її, належно пошанувати, бо що, як не наші думки, робить нас єдиними і неповторними. У новій книзі лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк «Кожен день - інший» - щоденникові записи письменниці за 2011— 2012 pp., в яких з великою художньою силою відображено її духовне світосприйняття та вміщено глибокі й цікаві спостереження, зроблені під час мандрівок від Урожа і Львова до Єрусалиму.
Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж. Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.) Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Будьмо відверті - більшу частину цієї збірки Галина Пагутяк просто ниє. І оскільки це щось середнє між звичайним щоденником та дзуйхіцу, де вона проговорює досить особисті речі, то тут вона в своєму праві, тим більше що видається, вона переживала непростий психологічно період. А от дуже хотілося кинути читати на тих пасажах, де вона ниє про речі, які навіть у античній Греції вже були неоригінальними - "раніше було лучче", "зараз панує бездуховність", "невеличке коло інтелектуалів розуміє, а всі інші не хочуть", "далі тільки гірше буде" і всю іншу фігню, що ви можете собі уявити в такому ж дусі. Але. Пише вона про це бездоганно. З отією своєю магією. З отим своїм умінням заохотити читачок перегортати сторінки і чекати на наступну. Тому загальне враження після цієї книги двоїсте: познайомитися чи хоч послухати її вживу - та ні за що, мрачняк і ниття давайте без мене, бо й так є, а от читати її книги - завжди готова.