What do you think?
Rate this book
Бабах на всю голову
Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози — і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Автор із притаманною йому щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.
Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.
Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу.
192 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
2 people are currently reading
63 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
May 12, 2024
В анотації до неї написано, що “ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу”. Я не знаю, як це працює, але коли читаєш ці короткі оповідання та історії, які переважно відбулись під час ще АТО, то парадоксально, але справді якось зникає тривожність, відчуваєш простоту і глибину водночас, ніби торкаєшся до чогось справді живого та справжнього. Від першої історії, в якій починається повномасштабне вторгнення, і жінка шукає під обстрілами прифронтового містечка інсулін для свого чоловіка, до останньої — де чоловік на ротації, поправ свою військову форму і вивісив на балконі, і чує, як сусідка сама собі каже, що “Слава Богу живий…”
“Бабах на всю голову” — збірка текстів військового та письменника Віталія Запеки, які написані за останні 10 років. Прочитав за один вечір, повністю занурився в історії, які очевидно, що є такими, які або засновані на реальних подіях, або безпосередньо відбулись з автором та його побратимами.
Історія про те, як замість тушкованки, військовим привезли “справжнє м’ясо”, яке виявилось грізним козлом, якого назвали Костею, і так і не пустили на харч — той прибився до собак, і бігав з ними, розважаючи військових.
Історія про те, як молодий чоловік розповідає, як його вже вбивали на цій війні, і які “передсмертні” переживання в нього були.
Історія про чоловіка, який важко хворіє, а за декілька днів до смерті обирає собі могилу та намагається зрозуміти сенс життя.
Історія про те, як цивільна в минулому людина морально переживає миті до першого вбивства ворога.
Та багато інших сильних і класно переданих текстом історій. Сумні, смішні, трагічні, комічні, вони балансують так, що якби це були не реальні події, які відбувались і відбуваються в Україні, на яку напала росія, то здавалось би, що цього не може бути. Але певні моменти справжнього життя у війні, мабуть, є найбільш несподіваними сюжетними лініями, які тільки можна уявити.
Дякую автору за ці історії та рефлексії, рекомендую прочитати усім.
“Бабах на всю голову” — збірка текстів військового та письменника Віталія Запеки, які написані за останні 10 років. Прочитав за один вечір, повністю занурився в історії, які очевидно, що є такими, які або засновані на реальних подіях, або безпосередньо відбулись з автором та його побратимами.
Історія про те, як замість тушкованки, військовим привезли “справжнє м’ясо”, яке виявилось грізним козлом, якого назвали Костею, і так і не пустили на харч — той прибився до собак, і бігав з ними, розважаючи військових.
Історія про те, як молодий чоловік розповідає, як його вже вбивали на цій війні, і які “передсмертні” переживання в нього були.
Історія про чоловіка, який важко хворіє, а за декілька днів до смерті обирає собі могилу та намагається зрозуміти сенс життя.
Історія про те, як цивільна в минулому людина морально переживає миті до першого вбивства ворога.
Та багато інших сильних і класно переданих текстом історій. Сумні, смішні, трагічні, комічні, вони балансують так, що якби це були не реальні події, які відбувались і відбуваються в Україні, на яку напала росія, то здавалось би, що цього не може бути. Але певні моменти справжнього життя у війні, мабуть, є найбільш несподіваними сюжетними лініями, які тільки можна уявити.
Дякую автору за ці історії та рефлексії, рекомендую прочитати усім.
April 18, 2023
Здається, я нарешті прийняла той факт, що для декого війни нема. Ну, майже нема, щоб не бути надто категоричною. Тобто нема в їхньому повсякденному житті. Ці люди не читають новин (майже не читають), не цікавляться фронтом, не плачуть за загиблими і не радіють повернутим із полону. Війна для них — мов сніг у квітні: неприємно, неочікувано, ламає плани й псує настрій, але його можна пережити і навіть вайбово пережити, чом би й ні?
Ті, для кого війни нема, не читатимуть про неї книг. Отих усіх, уже написаних із 2014-го, і тих, які пишуться прямо зараз. А для інших така література — як сіль на рану. Принаймні саме в такому стані я читала "Бабах на всю голову" Віталія Запеки. Це невеличка збірка оповідань, написаних в різні періоди війни. Серед них є такі, що от прямо по живому, й автор це точно знає. А є розповіді про кумедні ситуації, читаючи які, я мала би принаймні посміхатися, якщо не реготати вголос. Однак у мене з цим не склалося, хоча точно знаю, що в хлопців і на передку буває прикольно, весело і навіть по-своєму вайбово.
А ще я точно знаю, що надалі, перш ніж мати справу з новими для мене людьми, завжди питатиму, де вони були і що робили у війну. І чи була вона взагалі в їхньому житті. Отака я категорична падлюка...
Ті, для кого війни нема, не читатимуть про неї книг. Отих усіх, уже написаних із 2014-го, і тих, які пишуться прямо зараз. А для інших така література — як сіль на рану. Принаймні саме в такому стані я читала "Бабах на всю голову" Віталія Запеки. Це невеличка збірка оповідань, написаних в різні періоди війни. Серед них є такі, що от прямо по живому, й автор це точно знає. А є розповіді про кумедні ситуації, читаючи які, я мала би принаймні посміхатися, якщо не реготати вголос. Однак у мене з цим не склалося, хоча точно знаю, що в хлопців і на передку буває прикольно, весело і навіть по-своєму вайбово.
А ще я точно знаю, що надалі, перш ніж мати справу з новими для мене людьми, завжди питатиму, де вони були і що робили у війну. І чи була вона взагалі в їхньому житті. Отака я категорична падлюка...
January 12, 2023
Такі книжки пишуть з великої любові до людей та до життя
September 29, 2025
Дуже фактурна, чуттєва проза. Чуттєва в тому сенсі, що занурює до найменшої деталі. Тут ефект присутності неймовірно великий.
January 1, 2024
"Бабах на всю голову" Віталія Запеки – це збірка розповідей. Такі собі життєві замальовки. Різні люди. Різні обставини. В часи, коли іде війна.
Всі ці оповідання написана з гумором про страшне і трагічне, (боже, це справжній талант писати про такі страшні речі з гумором і щоб це не було блюзнірством) і взагалі дуже майстерно. Людина здатна на дивовижні речі в непересічних складних обставинах і ми були цьому свідками в реальному житті. І з того справжнього життя народилися такі розповіді.
Перша.
Початок вторгнення в якомусь місті біля кордону з р. і здається я знову пережила ці моменти жаху і неймовірності того, що відбувалося. Але це розповідь про силу любові.
Друга.
Все життя в тире між датами. Є дата народження і дата смерті, а життя оця риска між ними. Таке коротке скільки б ти не прожив.
Розмірковування чоловіка, який скоро помре, про сенс життя.
Третя.
Історія про єврея-торговця, який не взяв грошей за тушкованку для хлопців військових.
Четверта.
Якою буденною і звичною може стати війна.
Якщо ти у прифронтовій. А зараз вже не лише у прифронтовій. І от це страшно.
П'ята.
Читати-не-відірватися. Страшне. Болюче. Проживаєш кожною клітиною надію на порятунок і біль. Якими ж довгими можуть бути 430 метрів!
Шоста.
Маріуполь, війна якого торкнулась лише трохи. Поки що.
Сьома і восьма.
Кумедні добрі історії про козла Костю і свиню Лізу.
Дев'ята.
Коротенько в пам'ять про танкістів.
Десята.
Трохи з сексистськими жартиками про перевірки автобуса в прифронтовій. Але таке позитивне.
Одинадцята.
Про те, яка каша була в голові у місцевих, там на сході.
Дванадцята.
Янголи – то медсестри. Про що можна думати коли ти помираєш?
Тринадцята.
Як там у Донецьку?
Чотирнадцята.
Про до і після. Коли ти станеш іншою людиною. Коли ти перейдеш лінію.
П'ятнадцята.
Слава тобі Господи, що живий!
Як часто ми зараз про таке думаємо чи кажемо.
І ще частіше хочеться...
***
Вони прийшли нас знищувати, а не захоплювати – каже безіменна героїня першого оповідання і про це ніколи не треба забувати.
Всі ці оповідання написана з гумором про страшне і трагічне, (боже, це справжній талант писати про такі страшні речі з гумором і щоб це не було блюзнірством) і взагалі дуже майстерно. Людина здатна на дивовижні речі в непересічних складних обставинах і ми були цьому свідками в реальному житті. І з того справжнього життя народилися такі розповіді.
Перша.
Початок вторгнення в якомусь місті біля кордону з р. і здається я знову пережила ці моменти жаху і неймовірності того, що відбувалося. Але це розповідь про силу любові.
Друга.
Все життя в тире між датами. Є дата народження і дата смерті, а життя оця риска між ними. Таке коротке скільки б ти не прожив.
Розмірковування чоловіка, який скоро помре, про сенс життя.
Третя.
Історія про єврея-торговця, який не взяв грошей за тушкованку для хлопців військових.
Четверта.
Якою буденною і звичною може стати війна.
Якщо ти у прифронтовій. А зараз вже не лише у прифронтовій. І от це страшно.
П'ята.
Читати-не-відірватися. Страшне. Болюче. Проживаєш кожною клітиною надію на порятунок і біль. Якими ж довгими можуть бути 430 метрів!
Шоста.
Маріуполь, війна якого торкнулась лише трохи. Поки що.
Сьома і восьма.
Кумедні добрі історії про козла Костю і свиню Лізу.
Дев'ята.
Коротенько в пам'ять про танкістів.
Десята.
Трохи з сексистськими жартиками про перевірки автобуса в прифронтовій. Але таке позитивне.
Одинадцята.
Про те, яка каша була в голові у місцевих, там на сході.
Дванадцята.
Янголи – то медсестри. Про що можна думати коли ти помираєш?
Тринадцята.
Як там у Донецьку?
Чотирнадцята.
Про до і після. Коли ти станеш іншою людиною. Коли ти перейдеш лінію.
П'ятнадцята.
Слава тобі Господи, що живий!
Як часто ми зараз про таке думаємо чи кажемо.
І ще частіше хочеться...
***
Вони прийшли нас знищувати, а не захоплювати – каже безіменна героїня першого оповідання і про це ніколи не треба забувати.
May 18, 2023
гарна збірка
найбільше сподобались "Це к...", "Дівчата з Марківки" та "Штанці"
найбільше сподобались "Це к...", "Дівчата з Марківки" та "Штанці"
April 24, 2024
про любов, яку треба плекати і берегти в собі.
June 29, 2024
Я не знала, що плакатиму так багато. Історії щемкі і стільки смертей тут описується, і це не багатосторінкові записи, інколи це всього лише один рядок або кілька слів, алети вже розумієш все і від того уява доповнює картинку ненаписаного.
Перше оповідання найбільше із збірки і займає майже половину книжки.
Перше оповідання найбільше із збірки і займає майже половину книжки.
November 18, 2024
Час від часу варто читати таку літературу. Бо навіть я, живучи у прифронтовому місті, звикаю до війни. Усі ці жахливі новини про вбитих росіянами мирних людей, про військових, які щодня віддають життя за всіх нас, про жахливі руйнування і поламані долі. Як не прикро, але все це припадає пилом буденності. Тому саме такі книги - як генеральне прибирання, повертають до реальності й нагадують про справжній стан речей (аж настільки, що дві ночі поки читала, мені знову снилася війна). Нагадують, що все це не нормально й не має бути таким.
Хочеться порівняти цю книжку з "Точкою нуль", в якій Артем Чех зосереджується на перетвореннях, які відбуваються в голові людини, що стала військовим, там немає "екшену". Натомість Віталій Запека описує все як є і з кров'ю, і з м'ясом, і зі снарядами, що розриваються зовсім поруч, і зі смертями.
Та якщо я вже встигла вас налякати, то не варто. Бо автор створює таку послідовність текстів, яка перекриває темні історї більш світлими і легкими.
Перший текст, що написаний навесні 2022 року та займає половину збірки, розповідає про перші дні вторгнення від особи жінки пенсійного віку, яка разом зі своїм чоловіком проживає недалеко від кордону. Читаючи, згадуєш весь той жах перших днів, ті втрати та руйнування, серед яких знаходилося місце і гумору, і любові, і бойовому духу.
Наступні тексти, якісь більші, якісь менші, написані ще до повномасштабного вторгнення. І ось тут вже "емоційні гойдалки" проявляються сповна. Бо після парочки щемких і важких текстів, які боляче читати ("Дрібничка" та "430 метрів"), йдуть тексти про "тероризування" військових тваринами, що мали б стати м'ясом, але залишилися жити поруч, в яких поки читаєш, важко втримати сміх. І так далі аж до кінця збірки.
Але я не вважаю це мінусом. Бо таке життя: бентежне, жорстоке, а потім раптом миле й потішне. Тож, я погоджуюся із приписом на задній частині обкладинці "Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу".
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Хочеться порівняти цю книжку з "Точкою нуль", в якій Артем Чех зосереджується на перетвореннях, які відбуваються в голові людини, що стала військовим, там немає "екшену". Натомість Віталій Запека описує все як є і з кров'ю, і з м'ясом, і зі снарядами, що розриваються зовсім поруч, і зі смертями.
Та якщо я вже встигла вас налякати, то не варто. Бо автор створює таку послідовність текстів, яка перекриває темні історї більш світлими і легкими.
Перший текст, що написаний навесні 2022 року та займає половину збірки, розповідає про перші дні вторгнення від особи жінки пенсійного віку, яка разом зі своїм чоловіком проживає недалеко від кордону. Читаючи, згадуєш весь той жах перших днів, ті втрати та руйнування, серед яких знаходилося місце і гумору, і любові, і бойовому духу.
Наступні тексти, якісь більші, якісь менші, написані ще до повномасштабного вторгнення. І ось тут вже "емоційні гойдалки" проявляються сповна. Бо після парочки щемких і важких текстів, які боляче читати ("Дрібничка" та "430 метрів"), йдуть тексти про "тероризування" військових тваринами, що мали б стати м'ясом, але залишилися жити поруч, в яких поки читаєш, важко втримати сміх. І так далі аж до кінця збірки.
Але я не вважаю це мінусом. Бо таке життя: бентежне, жорстоке, а потім раптом миле й потішне. Тож, я погоджуюся із приписом на задній частині обкладинці "Ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу".
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
January 29, 2024
Це було боляче, сумно, страшно, моментами весело (але ця веселість на межі істерики або ж сарказму) і трохи з надією, що, попри все, для тих, хто вижив, все буде гаразд…
Мене вразило перше оповідання, воно найбільше і якраз викликає усі перелічені емоції вище. Розповідь про окупацію Київщини, про подружжя, яке втратило дім, але залишились один в одного. Про жінку, яка переживе пекло, але здобуде необхідний інсулін для чоловіка. Бо поки разом, доти живі ❤️.
Тут є й зовсім малі тексти за обсягом, буквально на одну-три сторінки, але в них подекуди більше сенсу, ніж у великих романах про війну.
Так, ця книга про війну. Від 2014 року.
Є спогади автора про будні на фронті, про бої та втрату побратимів (це завжди читати найважче).
😅 Про перевірку автомобілів і автобусів під час чергування на блокпості, на Сході. Віталій Запека розповідає, як рятувалися сміхом, набуваючи серйозного вигляду, військовий робив огляд документів, хоча бачив цих людей щодня.
Книга однозначно варта уваги, бо вона щира, без страху бути засудженим, автор описує, що бачив, які емоції відчував…
Я й надалі буду знайомитися з доробком Віталія Запеки. Взагалі в мене в бажанках була його дитяча книга - «Полінка», але рада, що почала з дорослою прози.
Мене вразило перше оповідання, воно найбільше і якраз викликає усі перелічені емоції вище. Розповідь про окупацію Київщини, про подружжя, яке втратило дім, але залишились один в одного. Про жінку, яка переживе пекло, але здобуде необхідний інсулін для чоловіка. Бо поки разом, доти живі ❤️.
Тут є й зовсім малі тексти за обсягом, буквально на одну-три сторінки, але в них подекуди більше сенсу, ніж у великих романах про війну.
Так, ця книга про війну. Від 2014 року.
Є спогади автора про будні на фронті, про бої та втрату побратимів (це завжди читати найважче).
😅 Про перевірку автомобілів і автобусів під час чергування на блокпості, на Сході. Віталій Запека розповідає, як рятувалися сміхом, набуваючи серйозного вигляду, військовий робив огляд документів, хоча бачив цих людей щодня.
Книга однозначно варта уваги, бо вона щира, без страху бути засудженим, автор описує, що бачив, які емоції відчував…
Я й надалі буду знайомитися з доробком Віталія Запеки. Взагалі в мене в бажанках була його дитяча книга - «Полінка», але рада, що почала з дорослою прози.
September 30, 2024
Віталій Запека неймовірно передає людські емоції. Тут зібрались звичайні люди, чоловіки та жінки з сильним духом, військові, лікарі, волонтери, хабарники і навіть козел. Автор тонко відчуває людей та їх почуття. Ти хочеш плакати від того, що вони переживають, від вдячності до цих неймовірних людей та й водночас від сміху.
Книга, яка може дозволити відчути у собі силу та українську гордість за нащих. Але водночас може викликати бурю невимовного болю від подій з 2014го і донині. Це моя друга прочитана у Віталія і здається я буду радити усі. Бо 1ша розповідь з 15 зайшла з ноги, виламавши двері, така сильна була
Книга, яка може дозволити відчути у собі силу та українську гордість за нащих. Але водночас може викликати бурю невимовного болю від подій з 2014го і донині. Це моя друга прочитана у Віталія і здається я буду радити усі. Бо 1ша розповідь з 15 зайшла з ноги, виламавши двері, така сильна була
April 1, 2023
Книга читається на одному подиху. Не тому, що «легка, приємна для читання», а тому, що близька.
Перша розповідь про події 2022, інші - про минулі роки війни. Змушує вкотре задуматись, в якій ілюзії жила останні 8 років, про любов і смерть, про дрібниці, які стають важливими. Така маленька книга, але скільки думок в голові подорожує..
Бабах на всю голову. Саме так можна описати наше сьогодення.
Перша розповідь про події 2022, інші - про минулі роки війни. Змушує вкотре задуматись, в якій ілюзії жила останні 8 років, про любов і смерть, про дрібниці, які стають важливими. Така маленька книга, але скільки думок в голові подорожує..
Бабах на всю голову. Саме так можна описати наше сьогодення.
May 21, 2024
Неймовірна збірка воєнних історій, починаючи з 2014 року. Від деяких плачеш, від деяких смієшся, але всередині тебе щось змінюється. Віра в кохання, віра в силу, віра в людяність. Це все прописано на сторінках книги.
Такі книги повинен прочитати кожен. Вони не дають забувати що таке війна, нагадуючи нам страшні реалії, але в той самий момент додають сили та віри в перемогу.
Такі книги повинен прочитати кожен. Вони не дають забувати що таке війна, нагадуючи нам страшні реалії, але в той самий момент додають сили та віри в перемогу.
January 24, 2023
Війна і життя у протистоянні людських сенсів та світоглядів. Присмак розчарування після першого оповідання змінився на позитивне сприйняття та співчуття. Short storys про війну і про сенси життя. Цікава суміш із гірким запахом пороху...
October 18, 2024
Прочитала книгу на одному подихові.
Плакала, сумувала, злилась, проклинала...
Сміялась до нестями, читаючи про свиноту Лізу, козла Костю і дрібнособачу банду.
Плакала, сумувала, злилась, проклинала...
Сміялась до нестями, читаючи про свиноту Лізу, козла Костю і дрібнособачу банду.
February 8, 2024
Це друга крига автора, яку я читаю. Треба, щоб любов до Батьківщини, людей і життя текла в твоїх жилах, щоб так щиро й проникливо і просто писати про людей і війну.
Планувала просто почати із декількох аркушів. А перша оповідь не відпустила, поки не перегорнула іі останню сторінку.
Планувала просто почати із декількох аркушів. А перша оповідь не відпустила, поки не перегорнула іі останню сторінку.
June 28, 2023
Доволі неоднорідна, але від того не менш щира збірка. Про війну і людей на війні. Деякі оповідання дуже зачіпають.
Displaying 1 - 18 of 18 reviews