Альона Кроніна — молода українська журналістка, яка потрапляє на роботу до суворо цензурованої та повністю підконтрольної проросійському спонсору київської редакції. Під час Євромайдану вона розуміє, що більше не може бути відстороненим свідком подій і хоче боротися з кремлівською пропагандою та розповідати людям правду. Альона побудує блискучу кар’єру: IT-журналістка, працівниця парламенту, агентка розвідки MI6 — і спробує зірвати російське вторгнення до України 24 лютого 2022 року.
Книга складається з чотирьох частин, кожен розділ якої — справа з номером, що веде героїня. Цей роман не просто про сучасну українську історію 2012–2022 років, він насамперед про розвиток української журналістики та демократичного суспільства.
Якщо ви хочете побачити, як працює доволі традиційна редакція, читайте перший блок цієї книжки. Якщо вас цікавить побут помічників нардепів, беріться за останній. Якщо хочете цікавий детектив, зшитий з величезної кількості деталей-клаптиків, то читайте все.
Я прочитала все і мені сподобалося. Книжка, яка спочатку вразила розміром (погодьтеся, це доволі багато для детектива), зрештою прочиталася вжух, бо якось і прийшла у правильний час, і загалом добре написана.
Так, написано з знанням справи, що мені особливо цінно в книжках, бо часом таке можна прочитати, що думаєш: боже, та звідки ці стереотипи... А тут авторський досвід, помножений на факти і вигадки - це прекрасно.
Альона Кроніна в романі має мало не карколомну кар'єру: від журналістки спонсорованого ЗМІ до агентки МІ6, але не думайте, що там швидко і легко, там ні не швидко, ні не легко. Загалом, щоб бути журналістом, треба дуже то любити, бо про великі заробітки йдеться тільки для одиниць, та й то переважно тих, хто готовий торгувати совістю. Альона от не готова, тому вона, хоч і працює в довкола політичних темах, за думки, які вона вкладає в матеріали, ніхто не платить.
Раджу насамперед тим, хто любить читати про героїв-журналістів і тим, кому подобається політична ретроспектива в книжках, тут добре пригадувати новітню історію, Ну й тим, хто хоче детектив, який розкривається повільно.
Книга Анастасії Піки пригадує нам події 2014-го. А саме, з чого все починалося. Як "наша влада", наш народ залежали від російської влади. Як ці недоумки хотіли зробити з українців своїх братів... і все б нічого, якби не майдан...
На прикладі життя простої пересічної журналістки, якій перепало працювати у проросіійському виданні, бачимо, наскільки сильно наш інформаційний простір залежав від наших хворих сусідів.
Умовно книга поділена на 4 частини, де автор поступово підводить читача до основного. Разом із Альоною Кроніною проживаємо життя киянки, вникаємо в проблеми міста та суспільства, висвітлюємо це із боку журналістики. Спостерігаємо за тим, як зароджується щось неминуче для нашої країни, а потім, як щось лихе просто знищує наш народ на Хрещатику, намагається придушити голос сильного і незламного народу.
Дуже широко розкрите поняття "інформаційної війни" (тут кілька розділів важко давалися саме через те, що розкривалися проблеми зв'язку, провайдерів, авторські права в інтернеті і таке інше, а я в цим ніколи не цікавилася). Також на сторінках книги ви зустрінете відомих політиків, яких авторка приховує за іншими іменами, однак з контексту можна одразу зрозуміти, про кого йде мова.
Насправді, книга дуже глибока (одна з тих, яку варто читати кожному українцю). Згадати ті страшні події зараз (тоді мені було 11, зараз 19)... Скільки часу пройшло,а це пекло і далі не закінчується... звісно, зараз події сприймаються зовсім по-іншому.
При прочитанні одразу в думках спливали сюжети новин, ті страшні кадри...
Книга однозначно варта уваги. Давно я не читала книгу з олівчиком ( а тут він був необхідний, я вже мовчу про те, скільки стікерів я наліпили в книзі😁).
Дана книга неймовірно яскраво і в подробицях описує дії та засоби російської пропаганди, байдужість політиків, рівнодушність пересічних громадян. Водночас, вона освітлює яскраве полум'я любові до своєї країни, тих небагатьох, але здатних творити справжні дива людей, які є локомотивом українського суспільства. Маю надію, що ця книга найближчим часом буде доступна в українських бібліотеках, буде вивчатися в шкільній програмі та українських вишах
📖 Остання справа журналістки Кроніної 👤 Анастасія Піка ⭐️ 8/10
З цією книжкою в мене склалися досить складні стосунки, оскільки я взялася за її прочитання в період осіннього нечитуна й розтягнулося все це на довгі два тижні.
Взагалі було цікаво спробувати прочитати книжку, в якій головна героїня - журналістка. Це був класний, але важкуватий досвід, бо сприяли цьому і вже згаданий нечитун, і великий обсяг книжки (збільшений формат + 520 сторінок трохи дрібнішим ніж зазвичай шрифтом), і стиль написання.
Дуже часто здавалося, що це не художня книжка, а нонфікшн. Відчувається, що написано це справжньою журналісткою, що знає свою справу і має значний досвід у цій сфері.
Головна героїня Альона Кроніна долає фантастичний кар'єрний шлях від працівниці медіа проросійського спонсора в Києві 2013-2014 років, згодом ІТ-журналістки, працівниці парламенту й аж до агентки розвідки Мі6.
Книжка поділена на 4 частини відповідно до кар'єрних періодів героїні, що, своєю чергою, поділені на конкретні справи, над якими їй доводиться працювати.
Частина перша "Як гартувалася цензура" розповідає про власне роботу Кроніної в жорстко цензурованому медіа, підвладного проросійському спонсору. Тут можна спостерігати за роботою редакції зсередини й побут журналістів, а також методи цензури й створення позитивного іміджу ненайкращим персонам.
Друга частина "Мовчазний свідок історії" присвячена періоду Революції Гідності. Ці сторінки мені було особливо боляче, але й важливо читати, бо на той період я була дитиною й зараз можу дізнаватися про ті доленосні часи лише з документалок, книжок і тд. Тут героїня вирішує, що не бажає бути тим самим мовчазним свідком і вирішує змінити видання й тематику своїх статей.
Третя частина "Широка відомість у вузьких колах" далася мені найважче оскільки зі сферою ІТ я зовсім не знайома, тож доводилося старанно вчитуватися, аби зрозуміти суть написаного. Й саме тут текст відчувався найбільш сухим, бо здавалося що це справжні журналістські розслідування (ну або хроніки), які спробували завернути в художню книжку. Не можу сказати, що це погано, просто не вистачало додаткового наповнення на відсторонені теми, щоб трохи розбавити нескінченні описи депутатського свавілля й інших не найприємніших речей.
Ну і четверта частина "З Івана в пана" читалася вже набагато простіше. Тут багато про особливості роботи помічників депутатів (без різноманітних змов, корупційних схем і всього подібного, звісно, не обійшлося), а також починає швидко й більш цікаво розвиватися детективна лінія, яку авторка закладала окремими ниточками протягом усієї історії.
Загалом, книжка непогана й можна сказати важлива, вона варта прочитання для того, щоб згадати або дізнатися про суспільно-політичну атмосферу в країні починаючи з 2013 року. Але водночас складається враження, ніби авторка старалася вмістити в текст якнайбільше усього навіть попри те, що це неможливо. Можливо кращою ідеєю було б розбити це все на кілька книжок і створити цикл про Альону Кроніну. Проте, я можу зрозуміти чому авторка зробила так, як зробила. (Плюс, імена ключових політичних діячів та організацій в романі змінені. Здогадатися про кого йде мова досить легко можна здогадатися за співзвучністю або контекстом, але згодом можна просто посеред сторінки завтикати, пригадуючи хто це.)
Як я вже й казала, книжка непогана, але треба вдало підібрати період для її прочитання й можливо читати паралельно з чимось більш легким, чого я робити поки не вмію.
Якщо ви хочете зрозуміти, як працювали українські журналісти та яким шляхом рухався світ журналістики і медіа в Україні в 2010-х роках, то цю книгу варто прочитати. Альона Кроніна, героїня цього роману – це молода, розумна і талановита журналістка, яка є патріотом своєї Батьківщини. Взагалі цей роман може зацікавити різних читачів, бо він багатотемний, але він буде особливо захопливим для молодих журналістів. В ньому йдеться, звісно, про журналістику, політику та соціальні питання, але також більш вузькоспеціалізовані теми, як інформаційні технології та сферу IT-журналістики.
Сьогодні Україна вступила в нову епоху і тому дуже цікаво поглянути на події 10-річної давнини новими очима. Книжка читається легко, тому що Альона Кроніна ніби бере нас з собою дізнатися про кожну справу, яку вона висвітлює для медіа. Цей роман можна назвати маленькою хронікою історичних та політичних подій, які розгорталися в Україні в 2010-х роках.
Як великий любитель України (я із Франції), яка багато часу провела в Україні наприкінці 2010-х років, можу сказати, що ця книжка допомагала детальніше дізнатися про тодішню ситуацію в країні. Також, дуже велика частина роману присвячена саме Майдану, що мене особливо цікавило.
Вперше читаю книгу про події Майдану. Книжка сподобалась фактичністю матеріалу, правдоподібністю. Розкриває нюанси роботи в українських ЗМІ та комітетах ВР. Гарна українська мова. Не сподобалась через маленьку наявність вигадки, не вистачає якихось карколомних заворотів сюжету, кохання, вбивств чи розслідувань цих убивств, щось на кшталт цього. Розумію, що не всі книги з карколомними подіями, але тоді в цій книзі не вистачає глибини розкриття персонажів. З усієї книги (яка позиціонується романом) розкритий тільки характер Кроніної, і все. Розкрита тема Майдану, але дуже мало приділено уваги АТО, захопленню Криму.