Ілько Лемко - лідер відомої львівської рок групи 70-х років "Супер Вуйки" розповідає про свою епоху, надзвичайно бурхливу й надзвичайно цікаву, епоху боротьби за право вільно дихати, думати, жити й висловлювати свої почуття, епоху, коли опальна рок-музика, поряд з українською національною ідеєю, були дієвими чинниками у боротьбі проти тоталітарного ладу.
музикант, письменник, публіцист, дослідник історії Львова.
Народився у Львові. Батько народився у Києві (1924), учасник Другої світової війни, був поранений на Курській дузі. До Львова прибув після закінчення війни, працював керівником одного з львівських підприємств.
Закінчив Львівську школу № 8 (1968) та Львівський державний університет ім. І. Франка за спеціальністю історія (1978). Працював на заводі «Електрон» (1968–1973) робітником, учителем історії у львівській СШ № 80 (1978), потім знову на заводі «Електрон» (до початку 1990-х).
Протягом 1968–1982 — Президент Республіки Святого Саду, культової львівської неформальної тусовки, пов'язаної з рухом хіппі. П'ять разів був притягнутий до відповідальності за антисоціальну діяльність.
Учасник львівських рок-гуртів «Супер Вуйки» (1975–1981; художній керівник, соло-гітара, музика, тексти), «Рух» (1982—1984; соло-гітара).
1995—2007 — програмний директор (редактор ефіру) на радіостанції «Радіо Люкс FM».
Публікації з 1991 року (альманах «ФІРА», з 1998, з 1998 — в газеті Поступ. Автор телепрограми «Легенди старого Львова» (2002), за яку нагороджений Національною премією «Телетріумф» за 2004 рік (номінант цієї ж премії у 2005 і 2006 роках (2–3 місце)), і книги «Львів понад усе» 2003, яка стала культовою.
У 2007—2012 роках — завідувач сектору зовнішньої промоції Львівської міськради.
На презентації альманаху Хіппі у Львові 11 жовтня 2011 оголосив, що рок-гурт Супер Вуйки збирається відновити музичну діяльність. Виступ групи відбувся 4 грудня 2011 у Львові в клубі «Пікассо».
Із 2012 року співпрацює з компанією «Чудо-тур» як автор і гід екскурсійних турів.
Спогади про життя у радянському Львові 50 х-80 х років. Багато музики, побуту, багато про той шмат Львова, де Порохова вежа і вулиця Лисенка, бо там народився автор. Власне, можливо, через те, що було багато особистого, а ще такого, про що я вже знала, то книжка не вразила. А ще мій внутрішній індикатор банальності завжди спрацьовує, коли десь в текстах виринає згадка про дружин асвабадітєлєй, які ходили в Оперний в нічних сорочках, тут це є. Але є також цікаві, невідомі мені штуки. Потішила "музика на ребрах" - нелегальні записи, які робили на рентгенівських знімках. Словом, тут для мене мікс цікавого і тривіального. Для доповнення своєї картини Львова непогано, але самого Львова тут не так багато, як я чекала.
Після прочитання перших сторінок на початку було легке розчарування, бо очікувала більше історій про Львів і менше спогадів дитинства. Але в процесі читання, книжка все більше і більше захоплювала, а цікаві факти про Львів все частіше зустрічалися. Загалом дуже теплі спогади від читання цієї книжки.
Дуже приємна і чутлива спогадів про Львів шестидесятих і семидесятих років від колишнього учасника рок гурту “Супер вуйки”. Ті часи, коли старожили пам’ятали шоколадний смак цукерок “Branca”, а по старому радіоприймачу з Польщі можна було почути пісні “Beatles”, або навіть концерт “Rolling stones”. Окрім ностальгії і історичних подій, автор чудово описує тогочасні елементи, що формували дух спротиву.