Люди без облич

by Тимощук В'ячеслав

"Люди без облич" це розповідь про історію однієї української родини від середини 18 століття і до нашого часу. Ця історія заснована на сімейних переказах й архівних документах, які я збирав та відновлював по частинках з 2011 року. Це історично — художня розвідка, яку не часто можна зустріти в сучасній літературі. Усі герої книги — це реальні люди, які повʼязані між собою кровною спорідненістю, тією тонкою червоною ниткою, що тягнеться крізь століття. Від найдавнішого відомого мені предка — Федора, і аж до мене — автора цих рядків.
Життя кількох поколінь однієї родини яскраво ілюструє історію українського народу. Ця книга — маленька історія, яка розгортається на фоні великих подій, про які ви читали в підручниках історії.
Ці два потоки: великої історії України й маленької історії української родини, так міцно переплелися між собою, що їх неможливо розділити. Та й чи потрібно? Адже саме люди, звичайні українці — це і є ті персонажі, що творять важливі події.
"Люди без облич" не є художньою книгою, проте реальної, не вигаданої драматургії так багато в українських родинах, що вистачить не на один роман.
Ця книга також не є науковою розвідкою чи підручником з генеалогії. Хоча я багато розповідаю про джерела — звідки мені вдалося довідатися факти з життя персонажів.
"Люди без облич" — це родинна сага, така собі легенда про славних предків, записана їхнім нащадком для тих, хто прийде після нас. Це історія про давні часи, про забутих людей, про їхні подвиги та поразки, про їхні втрати та про їхню любов. Це розповідь про українців, які жили до нас. Розповідь, яка допоможе зрозуміти — хто ж ми такі.

440 pages, Hardcover

Published April 1, 2022

Reviews

[Віктор Долецький · Rating 5 out of 5]

Давно я не отримував такого задоволення від книги.
Просто фантастика як автору вдалось переплести архівні знахідки сімейні історії та художні замальовки.
Я отримав користь і задоволення і як генеалог і як любитель почитати щось художнє.
Обов'язково до читання усім хто цікавиться дослідженням родоводу.

[yarkaty · Rating 5 out of 5]

Я довго не могла сісти читати цю книгу, бо, чесно кажучи, мала до неї дещо упереджене ставлення. Я трохи побоювалась, що мені буде нудно, бо мої щирі пориви до генеалогічних досліджень закінчуються прадідами і прабабами, яких я ще сама застала. І я переконана, що навряд мені колись стане сил, бажання і натхнення на справжнє дослідження і копирсання в архівах, тож я боялась, що тематика книги буде дещо не моя.
Але все не так.
Бо ця книга не про генеалогію.
Ця книга — це і справді "Історія однієї родини".
Мова і манера оповіді у автора дуже м'яка і приємна. Складається враження, наче ти сидиш ввечері в кухні із чашечкою чаю і слухаєш цікаві давні історії. Про кожного із своїх предків автор оповідає так, наче був із ними безпосередньо знайомий, хоч найстаріший із них народився у 1725 році (!) В процесі розповіді подається інформація про те, як автор отримав дані про цих людей, і це дуже органічно вплетено в текст, а ще —дуже цікаво, оскільки деякі факти, отримані автором, це ледь чи не детективні знахідки і та кількість опрацьованих матеріалів, умовиводів, розпитувань просто вражає. Крім цього в творі є невеликі, але гарно написані художні епізоди про згаданих персон, які дозволяють людям із архівних документів і метрик ожити і заговорити до нас.
Загалом розповідь дуже плавна, багатогранна і страшенно захоплива. Було кілька моментів, які мене так вразили, що я ходила й розповідала їх всім довкола, але тут не писатиму, аби не наспойлерити.
А ще ця книга дуже щемка. Це історія лише однієї української родини, але вона така показова, така болюча, і так добре дозволяє вкотре і вкотре задуматись про те, хто, що і коли з нами зробив.
Мені дуже сподобався кінець книги, в якому автор однією ниткою поєднує історії людей, про яких йшла мова. "Проте всіх цих людей об'єднує щось важливе — певна родинна ідентичність, яка переплітається з національною ідентичністю. Інколи мені здається, що я фізично відчуваю цей зв'язок поколінь, предків, які дивляться на мене з глибини віків і не дають зійти з наміченого шляху".
І після прочитання ти наче також починаєш відчувати цей зв'язок. Хочеться зафіксувати, записати, розповісти, не забути історії тих людей, без яких не було б тебе. Тих, хто стоїть десь там, за плечима. Тих, хто вже у Вирії (окреме дякую за цей останній розділ, він дуже розчулив).

Загалом, величезне РАДЖУ. А окрім всього вищезгаданого, в книзі ще й красиві ілюстрації, QR'и і багато фотографій ;)

[Olena Rudenko · Rating 5 out of 5]

Коли береш в руки книгу друга думаєш: блін, тільки б це було не графоманство, я ж не переживу йому це сказати. В якийсь момент розумієш, що не хочеш цю книжку закривати, хоча вже друга ночі і просто змушуєш себе залишити трохи на завтра.

Перша глава, історична розвідка про село, мене не дуже вразила, якщо чесно. Мабуть, вона була важливою для розуміння історичного контексту. Все що далі прочитала запоєм.

Це історія однієї родини. Генеалогічна розвідка. Але також це художній роман, сімейна сага з реальними людьми. І це дуже дивно і дуже круто, читати про людей, які правда жили, але не могти уявити їх обличчя. Я губилась в іменах, але поверталась до схем і попередніх історій. Мені чомусь було важливо знати, хто кому син і що з ним потім сталося. Структура книги робить їх дуже близькими і водночас дуже реальними.

Я не знаю, яка була мета цієї книги, можливо просто треба було сказати. Але точно вийшло наштовхнути на власні пошуки. Дякую.

[Roksolana · Rating 5 out of 5]

Пригадую, як після сторінки 20-ї я подумала, що не зможу дочитати книгу до кінця і прийдеться вигадувати якісь відмовки, щоб пояснити, чому книга "не зайшла". Але разом з тим, читаючи, нагадала собі, що багато книжок до цього були трохи нудними на початку, але в кінці я дуже тішилась, що, все-таки, мала можливість прочитати її. Так само сталось і з цією.
І майже одразу після тієї відносно нецікавої, але досить важливої, частини я була дуже вражена, по-перше, структурою книжки, по-друге, - титанічною роботою автора. Розумію, що, якби йому самому це не було цікаво і потрібно, він би не вклав туди стільки праці, але це, певно, й не дуже просто знаходити всю ту інформацію, аналізувати.. Вражаюче!
Ну і, як я писала вище, структура книги.. Я такого ще не зустрічала просто) Дуже колоритно і зовсім не нудно. Ти просто не встигаєш знудитися через оті хронологічні вставки паралельних історичних подій і, особливо, описи авторових уявлень тогочасного життя. Деякі діалоги змушували розчулитися, деякі - замислитися і порівняти із сучасністю.
І епілог, який мені всі розрекламували, було якось навіть боязко починати, щоб не розчаруватися. Але він був неочікуваний і тому враження залишились тільки найкращі, за винятком великої кількості редакційних помилок, але це було лише перше видання, як і книга (наскільки я знаю), тому рекомендую іншим і навіть чекаю ще :)

[Natalia Stankevich · Rating 5 out of 5]

Сьогодні неділя. День. Чути плескіт дощових крапель. Дочитала геніальний твір В‘ячеслава Тимощука «Люди без облич». Спокійно, рідкісним і чудовим тоном, який має незрівнянний такт і ритм, наче низьким голосом оживляє автор власну родину, рідних людей. Переказує якими вони були, чим займалися, з ким одружувалися, коли народжували дітей і коли помирали. І це збурило у мені цілу повідь споминів.
Найбільше моє серце прив‘язалося до діда В’ячеслава - щирої вдачі чоловіка, на ім’я Микола. Якась іронія долі, мене аж похитує. Він майже відбиток мого діда Івана. Долі наших дідів були такими подібними, такими важкими. Я не знаю, може вони й перетиналися десь у житті, чи у дитячому притулку, чи коли хрипіли і задихалися в пульманологічному відділенні лікарні, адже в обох були проблеми з диханням через хворобу астми. А може в локомотивному депо, на залізниці, де працювали мій дідусь і дідо В‘ячеслава, чи в санаторії на лікувальних водах, чи коли їхні дужини народжували трьох дітей. Якщо й не перетинались, то я б дуже цього хотіла. А втім вони і померли обоє в шістдесят вісім років.
Книга безумовно варта того, щоб її читати випускати українськими, та в перекладі іноземними видавництвами. Вона на це вповні заслуговує, про що свідчить хоч би те, що це чудове видання дуже скоро розійшлося.

[Вікторія Ковальова]

Коли дочитала книгу, то сльози стояли в очах. Всі діалоги цікаві, але от останній у Ірію дуже щемкий. Відгукується і те, що не всі могили рідних знайдено, і не всі дати життя відомі, але книга так наповнює світлом і теплом… З великою повагою до кожного члена родини написано, до бабусі, діда, прабабусі, прадіда…Вдячність за працелюбність, за те, що дали життя,за прагнення передати дітям і онукам більше за те, що отримали самі. Можливо нема нічого дивного, що так перегукуються якісь історії мого роду з історіями, які описані книги, але насправді дуже приємне оце відчуття, що написала "своя" людина. Людина, яка теж не любить комуністів, людина, яка знає, скільки горя принесли вони її родині і всій нашій країні, яка ставиться до УПА так, як маємо ставитись до своєї армії, людина, яка просто любить ту ж країну, що і я. Приємно дивує, що автору, як і мені, хотілось би вірити, що шлюби укладались не лише за згодою батьків, а й по любові, тому з дівчиною прапрадід знайомиться на вечорницях, а вподобує її раніше. І вона просто запала йому в душу. І автору так само болить доля молодої жінки, яка не встигла і пожити, а померла в пологах. Такі ж думки були, коли побачила, що перша дружина брата прапрадіда в січні вийшла заміж, в листопаді народила дитину, а в грудні тог�� ж року померла. І так само складно було прийняти факт, що другий шлюб її чоловік взяв за кілька тижнів. Хіба може тут йтись про кохання? І так само, як автор, я розуміла, що мала дитина б не вижила,якби не прийшла друга дружина, і в господарстві потрібні жіночі руки. Книга дуже сподобалась. І матеріали, які підібрані для друку, і художні відступи. І до речі також сильно переймаюсь, що не маю фото родини, що когось з пра ніколи не побачу навіть на фото. Хоча …Десь вони мене чекають, і я обов'язково ще з ними наговорюсь, а поки що спробую якомога більше дізнатись про їхню долю. Те, що автор досліджував історію свого роду понад 10 років, те, що його батько склав родовід, коли народився син, те, що знайшлись люди, які могли розповісти про історію села або навіть пам'ятали рідних В'ячеслава - все це дозволяє прочитати дуже цікаві сторінки. Оформлена книга гарно, сторінки не просто склеїні,а ще й прошиті, тому не розлетяться. Якісний друк, красива обкладинка. Хочу подякувати автору і побажати, щоб всі його прагнення здійснились. Лише успіхів!

[Василь Сапожник · Rating 5 out of 5]

Книга, яку я прочитав з великим задоволенням. Якщо ви цікавитесь дослідженням родоводу, однозначно раджу. В ній дуже добре і цікаво вдалось подати здавалося б сухі факти з архівних документів. Події і люди, які описані в книзі, створюють емоційний зв'язок з минулим. Особливо мені дуже сподобались художні замальовки. Автор описує характери персонажів, оживляє їх в діалогах і робить припущення, як би вони могли діяти за тих чи інших обставин. А ще книга викликає бажання дізнатись більше про свій рід, своє коріння.

[Lyudmila Horkovchuk · Rating 5 out of 5]

Дякую автору за величезну роботу з пошуків джерел та написання сімейної історії! Дуже цікаво було читати про те, як по краплинах збиралася інформація, і фрагмент з фрагментом вимальовувалося полотно людського життя. Як читачу, особливо сподобалися художні вставки. В коротких історіях так яскраво показані характери, що віриш -саме так все було і в реальному житті героїв. Для мене це ще й приклад і поштовх - написати історію своєї родини. Також хотілося б відмітити ілюстрації - малюнки, назва, текст - все об'єднано в одне ціле.

[Sashko Kulchytsky · Rating 5 out of 5]

Книгу змістовно можна поділити на три частини. Перша – це історія родини автора, ризомна хронологія, що то розпадається, то об’єднується, кружляючи навколо стовбура авторового родинного дерева. Починаючи від сухого, майже біблійного «Федір породив Андрія, Андрій породив Павла…» до все більш насиченого деталями потоку фактів, припущень і сімейних легенд.

Друга частина – художні вставки, де автор уявляє велику історію родини через короткі історії її членів. Ця частина покликана пом’якшувати післясмак, задавати ритм і наповнювати емпатією – бачите, це не просто записи в метричних книгах, це люди зі своїми поганими і хорошими сторонами (і оскільки автор говорить про свою родину – то переважно хорошими). Мабуть, це найбільш інтимна для самого автора частина – помітно, наскільки він обачний і ніжний з цими історіями, наче Іван Малкович з тоненькою свічечкою букви Ї.

І третя, ніяк не відділена структурно, але наскрізна частина – це історія самого автора, його спроб і пошуків, ночей перед екраном і поїздок в архіви, майже детективних розслідувань з надійними і не дуже надійними свідками, заплутаною доказовою базою і самим автором, який намагається у всьому цьому розібратися і не поїхати глуздом (або поїхати, але, мовляв, воно того вартує). Цієї частини – саморефлексій і намагання осмислити як процес, так і власні найглибші мотиви - мені не вистачило найбільше. Адже саме ця історія вражає найсильніше – що рухає цим айтішником середнього віку і достатку, що змушує його вперто шукати нитки свого родоводу? Напускна віра в те, що селянини 18-19 століть хотіли би збереження цієї пам’яті? Власне розуміння історії і її важливості? Бажання вкорінитися, щоб нарешті усвідомити самого себе на порозі 35-ліття? Спроба розібратися, чим є родина і як дивним чином забуті історії предків проростають всередині нас, роблячи нас тими, ким ми є? Хуй його знає, але читаючи я думав переважно про це.

Мені подобається ключова метафора – «люди без облич». В силу сукупності обставин, родинне дерево майже будь-якого українця далі за прадіда – це люди без облич, люди без імен і люди без історій. Поки ми лишаємо по собі терабайти візуального і текстового сміття (в т.ч. цю рецензію), наші предки проживали непомітне життя, не лишаючи майже нічого. Автор спершу шукає їм імена, потім десь відшуковує, а десь додумує їх історії, щоб після усього прочитаного кожен з них знайшов власне обличчя, особливе, унікальне. Проявляє цю фотоплівку, і скупий запис в церковній книзі переторюється в частину великого наративу.

Про що іще ця книга? Про біль, кров і піт, які накопичували наші предки, щоб ми мали сьогодні те, що маємо. Про еволюцію звичайної української родини і як, змінюючи одне одного, покоління здобувають все більше права на гідне життя. Про дивовижну резистентність українців, які здатні пережити будь-які катаклізми. І про їбану русню, яка руйнувала життя українців століттями і активно займається цим прямо тепер.

Чи радив би я читати? Звісно. (Ключовою проблемою цієї поради, звісно, є те, що її все одно вряд чи прочитає хтось, крім автора. Чому ж тоді я так довго все це розписую і продовжую називати його автором, а не, скажімо, В’ячеславом? По-перше, чому б і ні, по-друге, раз вже треба написати рецензію, то я готовий трішки постаратися, а по-третє, раз він вже написав книгу, то ніякий він більше не Слава, а самий що не є автор, В’ячеслав Сергійович, онук Миколи, правнук Тимофія і там далі за списком (див. с. 436).

Що в підсумку? Родинний епос, достойний текст зі своїми перевагами і хибами, чия цінність десь посередині між безпосередньо-написаним і тією ідеєю, яка наскрізно звучить у книзі і яка вела автора через увесь десяток років досліджень архівами. Вибач, Слава, я сформулюю її замість тебе - межі нашого минулого визначають межі нашого світу.

З.і. хто б сказав, що першу рецензію на гудрідс я напишу на таку книгу? Вочевидь, вартувало берегти цю незайманість, щоб витратити її на цю книгу.

[Olja Talvi · Rating 4 out of 5]

Якщо ви любите історичну реконструкцію і прагнете разом із книгою отримати більший, так би мовити, розширений досвід читання, це саме для вас. Я - цілком випадкова читачка книги, рекламу чи, радше, пораду щодо якої випадково знайшла на цілком випадковій сторінці випадкової людини - і таким чином стала однією з тих, з ким автор поділився важливою, ба навіть інтимною частиною свого життя. Історичні розвідки - справа непроста, а для біографа своєї родини часто і невдячна, бо ж ідеться про простих людей, які на перший погляд нічим особливим не вирізняються. Проте в ції історії знайшлося два важливі моменти, які й книжку роблять особливою, а героїв ближчими. Пеоший - це спільна, на жаль, історія переслідувань та репресій українців усіма наявними над ними режимами влади; а другий - це географія книжки, адже з'ясувалося, що її герої жили там, де жили і мої родичі свого часу і назви сіл сусідують із тими, де колись стояли хати моєї родини також. Вірю, що віднайти стільки інформації коштувало величезних зусиль, і водночас захоплююся тим, як автор наполегливо над цим працював, щоб врешті вийшла книжка, де - можливо - проста людина, якій не чужа історія і любов до своєї землі, знайде щось рідне і своє.

Звичайно, з погляду літератури маю певні зауваження до того, як написана белетризована частина книжки. Іноді хотілось трохи більше дії, діалогів, іноді сумніви викликало те, чи справді людина того часу так сказала б. Але це здебільшого дрібні зауваження. Важливіше те, що люди без облич із кожно сторінкою стають все більше людьми з обличчями, такими, яких ми могли б знати, впізнаємо, такими, якими могли б бути наші родичі чи й ми самі. І у розпалі війни проти нас Росії, що сотнями років прагла знищити все, чим ми є, чим ми різнимося від немитої орди, це вкрай важлива робота, яка, сподіваюсь, підштовхне якщо не шукати коріння, то бодай задуматися, ким і чим є кожний з нас.

[O_Sikorski · Rating 5 out of 5]

Якщо чесно, я вражена кропіткою роботою автора. Як багато можна дізнатись з, здавалось би, сухих записів в архівах в основному лише з імен та дат.
За цими цифрами поспішний шлюб з практичних причин, горе вагітної жінки, що ховає свою маленьку дитину, страх війни у колишнього солдата, що пережив бойове поранення. За такими буденними записами з недбалим «вещдоков нет» репресії і зламані долі цілих поколінь.

Напевно немає української сім‘ї, якій би не відгукнулась хоча б одна з історій цієї книжки. І я теж проводила свої паралелі і знайшла їх більше, ніж очікувала. Окрема цінність цієї роботи полягає в тому, що ми вивчаєм історію упритул.

Під кінець книги сталось те, чого я перестрерігалась, мені закортіло теж дослідити історію моєї сім‘ї. Отже, це може бути початком цікавої мандрівки.

[Sergey Green · Rating 5 out of 5]

Блискуче поєднання історії власного роду, документальних свідчень про життя предків і сучасного розуміння життя, яке вже давно минуло.
Отримав справжнє задоволення від ставлення автора до дослідження і до розповіді.
Інколи (доволі часто) історії, що автор з любов'ю розповідає про тих, завдяки кому він прийшов в цей світ - викликали справжній вибух емоцій.
Гадаю кожна людина, що досліджує своє коріння і намагається зрозуміти своє власне місце в житті - має прочитати цю книгу. І кожна людина мала б спробувати скласти свою історію таким чином. Не для себе, а для дітей і тих нащадків, які прийдуть в цей світ пізніше.
Дякую.

[Mary Pshyk · Rating 5 out of 5]

Прочитана на одному подиху.

Мені, як дослідниці, було надзвичайно цікаво дізнатися історію дослідження роду В'ячеслава, розшифровувати разом із ним архівні документи, які вставлені в книжці, читати художні оповідання, які він написав про кожного з роду.

А ще тут неймовірні ілюстрації, які показують те, про що йдеться в кожному оповіданні.

Особливо сподобався епілог - читала його з посмішкою. Та не буду спойлерити - прочитайте самі.

Це колосальна робота. Раджу!

[Galyna · Rating 5 out of 5]

Мені, як людині що вже понад два роки вивчає власний родовід, книжка дуже сподобалася. Було цікаво що саме написав автор на майже 300 сторінках. Була здивована, що в книзі висвітлена тільки одна гілка родоводу автора. Читається книжка майже на одному диханні. Не знаю чим займається автор в звичайному житті, але стиль викладенна матеріалу дуже легкий і по-письменницькому професійний. Думаю, що не кожна людина, що займається генеалогією, хай би і 10 років здатна викласти накоплений матеріал у такому стилі.

[Serhii Yanishevskii · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книга. Не більше й не менше. Це не художня література, але й не наукова. Це історія однієї родини за майже 300 років. Надихає на створення подібного і хочеться, щоб у кожної родини така своя книга родинної історії була. Звісно є якісь хиби (не літературні, бо ж редактор справді якісно зробив роботу, швидше якісь творчі хиби), але я їх не помітив, бо книга про інше. Це не література, але це важлива книга. Дуже крута ідея епілогу. Раджу, однозначно раджу.

[Yuliia Machuliak · Rating 5 out of 5]

З самого початку я зрозуміла, що твоя праця буде відвертою. Сьома сторінка. Як є. Тут я вперше закрила книгу і декілька днів шукала абсолютно непотрібні справи, аби не повертатися до неї. Ну, як так?

Не уявляю кількість наглухо закритих дверей, в які ти стукав, аби зв*язати стільки ниток-життів в єдине полотно. Дякую за художню складову. Так віртуозно та ніжно тобі вдалося вдихнути життя в сухі історичні довідки та запилені густим мороком метрики.

Люди без облич важко працюють, вони народжують, вони жартують, вони кохають, вони сповідаються, вони втрачають, вони сперечаються, вони співають, вони танцюють, вони журяться, як би ж вони ще й довго і щасливо жили...

Зізнаюся, деякі сторінки книги перегортала, а потім поверталася. Мені було фізично боляче читати про наругу над нашими предками, колючі терни, голод та нескінченну кількість смертей. З кожною розповіддю біль ставав гострішим. Можливо, тому що рсня знову на порозі, можливо, тому що усвідомлюю, скільки наших рідних Катерин, Олександрів, Микол, Ганнусь, Йосипів не народилося і вже ніколи-ніколи-ніколи не народиться.

Дякую , Авторе, що вихопив у забуття історію про наших пращурів. Дуже хочу, аби якомога більше людей дізналися про славний та працьовитий рід Тимощуків.

[Надія Панасюк · Rating 5 out of 5]

Написано дуже в легкій формі. Хоча є багато історичних моментів, хронології та даних, але художньо оформлена так, що ти читаєш як цікавий історичний роман.
Була однією з перших, хто замовив цю книгу. Тепер вона прикрашає мої полиці з книгами.