What do you think?
Rate this book
Мальописний спадок (1919-2010)
Як Пиріг став Пирогом
Колись давним-давно, так давно, що мали хто й пам'ятає, була собі країна. Невелика така країна. І жили там люди. Могутні такі люди. І погуляти вміли, й попрацювати, і ворогам дулі дати. А що вже волю любили - страх! І геть нікого над собою не визнавали. За те й дражнили їх "козаками". А країну їхню й за країну не вважали. Мовляв, яка ж то країна. Україна - не більше. А козаки на те: що ж, нам більше й не треба. Ви тільки нашої України не чіпайте, то й ми вас не чіпатимем. Отак і жили - вряди-годи тихо та мирно...
24 pages, Paperback
First published January 1, 1992
1 person want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
May 14, 2022
ПЕРШЕ ВИДАННЯ
Хто сильно любить пироги? З гречкою, з картоплею, вишнями чи то пак із черешнями, бо хто його зна куди душа лежить. Та й узагалі, ще біс його знає, з чим ще можуть бути ті пироги. Але скажу, що козаки точно люблять. Бо пироги дають сил і наснаги для того, щоби дати сильного прочухана кацапам і не тільки. Мо здогадалися, а може й ні, сьогодні піде мова про український мальопис «Як Пиріг став Пирогом» (1993) Вадима Карпенко, за художню частину якого відповідав Олександр Гайдученко.
Розпочинається мальопис досить кумедно й неочікувано. Настала весна і зграя лелек повертається із теплих країв до неньки України. «Пролітаємо на Україною, політ проходить на висоті 150 метрів!… іду на зниження» — промовляє одна із лелек. Ось ця балачка лелек, яка переросла в маленьку суперечку, в якому все ж селі поселитися, Вишеньки чи Черешеньки, відразу повеселила.
Але головним героєм є не птах чи птахи, а парубок Марко, який постійно зачащає в село Черешеньки, де проживають чепурненькі дівчата, із «робочими візитами». З вигляду хлопець справжній козак, одягом, статурою та й повадками теж. На вигляд він трішки дурненький, але Марко встигає й із дівками побазікати, і на горіхи надавати всім охочим. Навіть прихвостнів пана, який хоче на місці його села розмістити свої угіддя, не боїться. Ціле село ним аж загордилося, але ото бажання за дівками бігати якось хочуть відбити, тому й вирішують відправити його на Січ Запорозьку.
Ось тут якраз розпочинаються дві лінії. Одна з яких, як Марко подорожує на Січ і зустрічає різні пригоди, друзів і не тільки дорогою туди. А інша розгортається в селі, куди повертаються оплічники пана, щоби покарати негідників за непокору та наздогнати Марка заодно, щоби схопити й розібратися з ним.
Манера оповіді, жарти, кумедні ситуації, елементи легенд, козацька епоха — формують досить хороший і цікавий наратив. Ти розумієш, що це, насамперед, мальована історія, яка спрямована на пригоди з гумором. Тому тут є місце й лелекам, які розмовляють. І чарівній молодій відьмі, яка перетворює лиходіїв на худобу, змушуючи їм працювати в хазяйстві, а то вони ніколи знову не стануть людьми. І євреям, які не знають до якого боку притулитися, щоби дістати для себе більше вигоди. Прості й гарні речі, які якраз і формують цю історію.
На мою думку, навіть попри надзвичайно велику кількість клішованих тез чи сцен, усе в купі грає досить гармонійно. А, додавши малюнок Олександра Гайдученко, який, безсумнівно, пасує стилю й темі оповіді, усе набуває ще й кольорових фарб, які тішать око. В авторського складу були великі плани щодо цієї серії, бажали створити ще більше мальованих історій із цим головним героєм. Але світ встиг побачити тільки один, перший випуск, із трьох запланованих. Направду шкода, бо робота художника Олександра Гайдученко мені сподобалася.
Але є й інша річ, за 10 років після виходу цього мальопису, українці побачили перевидання, яке включало в себе повну історію. Та художником уже була інша людина. Чи краще це, чи ні, це вже інша історія, яку розповім після того, як познайомлюся із тою новою мальованою історією.
*****
ДРУГЕ ВИДАННЯ
Тепер мова піде про перевидання 2003 року, яке вмістило в себе повну історію про юного парубка Марка, який захистивши власне село від прихвостнів пана, вирушив у довгу порож на Січ.
Головною відмінністю видання, яке зараз лежить перед мною на столі, є те, що художньою частиною займався зовсім інший митець, Юлій Судак. Також мальопис уже не розділений на випуски, а є цільною історією, яку можна назвати графічним романом. Адже тут немає відчуття свідомого розділення. Якщо говорити про перший випуск 1993 року і, як він інтегрований у нове видання, то все залишилося майже без змін. Сюжетно все збереглося, але були певні зміни в діалогах, що, звісно, великого впливу на оповідь не мають.
Наступні дві третіх частини цього мальопису витримують манеру, темп і атмосферу першої, що вважаю є хориш результом. Історія далі наповнена кумедними жартами, козацьким гумором, смішними ситуаціями, які пронизані шароварщиною та всіма можливими кліше щодо козаків, кохання, сімейних цінностей і т. д. Але сюжето виглядає все досить добре, з огляду на час, коли створювався цей мальопис. А це 1993 рік на секундочку.
Тепер можна поговоити про малюнок Юлія Судака в цьмоу мальописі. Скажу таку річ, якщо б мені дали цей мальопис у руки відразу з цим малюнком, то не кривлячи душею сказав би, що він, справді, пасує історії Вадима Карпенко. Але в порівнянні із малюнком Олександра Гайдученка, мальована історія втрачає у своєму наративі в перевиданні. Усе ж, малюнок у тому першому випуску мав свою привабливість. Та в будь-якому випадку, той факт, що ми одержали історію цілою, уже є великою перемогою. І найголовніше, ми дізналися, чому ж Пиріг став Пирогом)
Хто сильно любить пироги? З гречкою, з картоплею, вишнями чи то пак із черешнями, бо хто його зна куди душа лежить. Та й узагалі, ще біс його знає, з чим ще можуть бути ті пироги. Але скажу, що козаки точно люблять. Бо пироги дають сил і наснаги для того, щоби дати сильного прочухана кацапам і не тільки. Мо здогадалися, а може й ні, сьогодні піде мова про український мальопис «Як Пиріг став Пирогом» (1993) Вадима Карпенко, за художню частину якого відповідав Олександр Гайдученко.
Розпочинається мальопис досить кумедно й неочікувано. Настала весна і зграя лелек повертається із теплих країв до неньки України. «Пролітаємо на Україною, політ проходить на висоті 150 метрів!… іду на зниження» — промовляє одна із лелек. Ось ця балачка лелек, яка переросла в маленьку суперечку, в якому все ж селі поселитися, Вишеньки чи Черешеньки, відразу повеселила.
Але головним героєм є не птах чи птахи, а парубок Марко, який постійно зачащає в село Черешеньки, де проживають чепурненькі дівчата, із «робочими візитами». З вигляду хлопець справжній козак, одягом, статурою та й повадками теж. На вигляд він трішки дурненький, але Марко встигає й із дівками побазікати, і на горіхи надавати всім охочим. Навіть прихвостнів пана, який хоче на місці його села розмістити свої угіддя, не боїться. Ціле село ним аж загордилося, але ото бажання за дівками бігати якось хочуть відбити, тому й вирішують відправити його на Січ Запорозьку.
Ось тут якраз розпочинаються дві лінії. Одна з яких, як Марко подорожує на Січ і зустрічає різні пригоди, друзів і не тільки дорогою туди. А інша розгортається в селі, куди повертаються оплічники пана, щоби покарати негідників за непокору та наздогнати Марка заодно, щоби схопити й розібратися з ним.
Манера оповіді, жарти, кумедні ситуації, елементи легенд, козацька епоха — формують досить хороший і цікавий наратив. Ти розумієш, що це, насамперед, мальована історія, яка спрямована на пригоди з гумором. Тому тут є місце й лелекам, які розмовляють. І чарівній молодій відьмі, яка перетворює лиходіїв на худобу, змушуючи їм працювати в хазяйстві, а то вони ніколи знову не стануть людьми. І євреям, які не знають до якого боку притулитися, щоби дістати для себе більше вигоди. Прості й гарні речі, які якраз і формують цю історію.
На мою думку, навіть попри надзвичайно велику кількість клішованих тез чи сцен, усе в купі грає досить гармонійно. А, додавши малюнок Олександра Гайдученко, який, безсумнівно, пасує стилю й темі оповіді, усе набуває ще й кольорових фарб, які тішать око. В авторського складу були великі плани щодо цієї серії, бажали створити ще більше мальованих історій із цим головним героєм. Але світ встиг побачити тільки один, перший випуск, із трьох запланованих. Направду шкода, бо робота художника Олександра Гайдученко мені сподобалася.
Але є й інша річ, за 10 років після виходу цього мальопису, українці побачили перевидання, яке включало в себе повну історію. Та художником уже була інша людина. Чи краще це, чи ні, це вже інша історія, яку розповім після того, як познайомлюся із тою новою мальованою історією.
*****
ДРУГЕ ВИДАННЯ
Тепер мова піде про перевидання 2003 року, яке вмістило в себе повну історію про юного парубка Марка, який захистивши власне село від прихвостнів пана, вирушив у довгу порож на Січ.
Головною відмінністю видання, яке зараз лежить перед мною на столі, є те, що художньою частиною займався зовсім інший митець, Юлій Судак. Також мальопис уже не розділений на випуски, а є цільною історією, яку можна назвати графічним романом. Адже тут немає відчуття свідомого розділення. Якщо говорити про перший випуск 1993 року і, як він інтегрований у нове видання, то все залишилося майже без змін. Сюжетно все збереглося, але були певні зміни в діалогах, що, звісно, великого впливу на оповідь не мають.
Наступні дві третіх частини цього мальопису витримують манеру, темп і атмосферу першої, що вважаю є хориш результом. Історія далі наповнена кумедними жартами, козацьким гумором, смішними ситуаціями, які пронизані шароварщиною та всіма можливими кліше щодо козаків, кохання, сімейних цінностей і т. д. Але сюжето виглядає все досить добре, з огляду на час, коли створювався цей мальопис. А це 1993 рік на секундочку.
Тепер можна поговоити про малюнок Юлія Судака в цьмоу мальописі. Скажу таку річ, якщо б мені дали цей мальопис у руки відразу з цим малюнком, то не кривлячи душею сказав би, що він, справді, пасує історії Вадима Карпенко. Але в порівнянні із малюнком Олександра Гайдученка, мальована історія втрачає у своєму наративі в перевиданні. Усе ж, малюнок у тому першому випуску мав свою привабливість. Та в будь-якому випадку, той факт, що ми одержали історію цілою, уже є великою перемогою. І найголовніше, ми дізналися, чому ж Пиріг став Пирогом)
Displaying 1 of 1 review