What do you think?
Rate this book
Приречені на щастя. Фантастичний роман про Адама і Єву та про їхню любов
Роман-хроніка, роман-казка, роман-легенда - так можна визначити жанр твору сучасного українського письменника. Його головні герої Адам і Єва внаслідок трагічного випадку у космосі приречені на... щастя. Наперекір критичній ситуації, що склалася, долаючи відчай і горе, герої знаходять у собі мужність протистояти силам природи. Між ними народжується світле і чисте почуття. Вони, нарешті, знаходять одне одного. Трагедія і оптимізм, лірика й посмішка стали тим сплавом, з якого й народився цей твір.
324 pages, Hardcover
First published January 1, 1985
2 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
August 1, 2023
Дивний твір, ніби й більш менш сучасний, але такий застарілий, ніби й не в середині 80-х написаний, а десь так років на 40-50 раніше.
А ще я б його назвав дуже лінивою фантастикою, коли ніби й пишеш про майбутнє, про пригоди на іншій планеті, а усю флору і фауну береш з землі, і навіть назв тварин і рослин не міняєш.
Взагалі виникає дуже багато питань - чого у Адама і Єви не було з собою ніяких інструментів? Чого в них не було корабля? Їх привезли з орбіти і просто лишили, типу, ви тут порозглядайте, а ми повернемося? Ну тупо ж, дичина якась. Чому на планету спустились геолог і психолог? Ну камон, як таке можливо? Чому вони спустилися без скафандрів, а тупо у спортивних костюмах? Що за нехтування мінімальними нормами безпеки?
Питань багато, а відповідей нема, враження, ніби читаєш не твір вже сформованого письменника з 20-літнім досвідом, а якогось початківця.
Ну але попри все читається легко і, в принципі, доволі цікаво. Хоча недоліків дуже багато, і оцінити хоча б на 3 вже не вийде
А ще я б його назвав дуже лінивою фантастикою, коли ніби й пишеш про майбутнє, про пригоди на іншій планеті, а усю флору і фауну береш з землі, і навіть назв тварин і рослин не міняєш.
Взагалі виникає дуже багато питань - чого у Адама і Єви не було з собою ніяких інструментів? Чого в них не було корабля? Їх привезли з орбіти і просто лишили, типу, ви тут порозглядайте, а ми повернемося? Ну тупо ж, дичина якась. Чому на планету спустились геолог і психолог? Ну камон, як таке можливо? Чому вони спустилися без скафандрів, а тупо у спортивних костюмах? Що за нехтування мінімальними нормами безпеки?
Питань багато, а відповідей нема, враження, ніби читаєш не твір вже сформованого письменника з 20-літнім досвідом, а якогось початківця.
Ну але попри все читається легко і, в принципі, доволі цікаво. Хоча недоліків дуже багато, і оцінити хоча б на 3 вже не вийде
September 23, 2024
http://whatsread.pp.ua/work/5621
Людство вирушає у свою першу подорож до зірок. І, звичайно ж, це буде система найближчої зірки — Альфа Центавра. Сім років польоту, довго чи швидко, але таки добігли кінця і мандрівники відкривають землеподібну планету, яку називають Леонією. Починаються дослідження, висадки, човник сновигає туди-сюди, але трапляється катастрофа з невідомої причини. Материнський корабель гине, а на планеті залишаються двоє астронавтів, «хоч як не дивно», але це чоловік і жінка, і звати їх — звичайно Адам і Єва. Ось така нехитра закрутка сюжету про сучасних робінзонів а ля фантастик. Далі виявляється, що знайомі вони були ще задовго до експедиції, більше того — таємно мали одне до одного певні почуття.
Читання було не нудним, хоча на таку кількість подій скоротити текст на третину — явно пішло б книзі тільки на користь. А після товстої саги Мелорі про короля Артура, яку я читав перед цим, то навіть напевно цікавим, хоч і не дотягує до визнаної класики жанру, але й краще за багато інших подібних творів. Проте я легко і натхненно можу перерахувати багато мінусів, із плюсами буде по-складніше. Атмосфера першої ж планети першої подорожі землян у невідомі далі звичайно підходить для дихання, там є океани, гори, ідеальний клімат (герої абсолютно за весь місцевий рік не ризикують ні замерзнути ні засмажитись), немає і бур; лише вулканічна активність. Я все розумію, так треба для сюжету, але чому ми маємо земні рослини та тварини? Чайки, мідії, ведмеді, хлібне дерево і т.д...
З самого початку багато питань викликають характери і поведінка персонажів, що вижили, хоча професії їм автор підібрав ювелірно, він — геолог, який вміє дати толк мінералам, вона — лікар, психолог. Адам відразу після катастрофи залишається веселим та безтурботним. Ну він звичайно, типу намагається заради дами, щоб її підтримати і все таке, але не треба і перегравати. Адже у вас щойно загинули товариші з якими ви летіли сім років, це ж має щось значити, герой перед дамою повинен бути мужній і стійкий, але можна було трішки і погорювати.
Єва - та ще штучка. Автор весь твір носиться з нею як з кришталевою вазою і намагається переконати свого читача, що саме так і треба ставитися до жінки, зносити всі її примхи і вгамовувати кожну забаганку. Але хвилиночку, ми ж на чужій, мало б бути ворожій планеті, хіба виживання не стає обопільною задачею? Хіба для жінки не знайдеться жодної корисної функції в такому тандемі, окрім як засмагати, доки її Адам добуває шкіри і плавить мідь? І навіть приготувати поїсти ні-ні, сучасна жінка ні в няньки, ні в куховарки не наймалась? Гаразд би просто засмагала і їла приготовлене Адамом, але так робити нерви своєму печерному мужику, це ще треба вміти. Це рідко якийсь мужик на Землі те витримає, але не наш Адам — це його щастя і його принцеса, заради неї він на все.
Але ж вона за текстом психолог, а поводиться як малолітня неврастенічка! Як вона сім років то долетіла, що її з корабля не викинули...
Ну і кінцівка
Оцінка: 7/10
Людство вирушає у свою першу подорож до зірок. І, звичайно ж, це буде система найближчої зірки — Альфа Центавра. Сім років польоту, довго чи швидко, але таки добігли кінця і мандрівники відкривають землеподібну планету, яку називають Леонією. Починаються дослідження, висадки, човник сновигає туди-сюди, але трапляється катастрофа з невідомої причини. Материнський корабель гине, а на планеті залишаються двоє астронавтів, «хоч як не дивно», але це чоловік і жінка, і звати їх — звичайно Адам і Єва. Ось така нехитра закрутка сюжету про сучасних робінзонів а ля фантастик. Далі виявляється, що знайомі вони були ще задовго до експедиції, більше того — таємно мали одне до одного певні почуття.
Читання було не нудним, хоча на таку кількість подій скоротити текст на третину — явно пішло б книзі тільки на користь. А після товстої саги Мелорі про короля Артура, яку я читав перед цим, то навіть напевно цікавим, хоч і не дотягує до визнаної класики жанру, але й краще за багато інших подібних творів. Проте я легко і натхненно можу перерахувати багато мінусів, із плюсами буде по-складніше. Атмосфера першої ж планети першої подорожі землян у невідомі далі звичайно підходить для дихання, там є океани, гори, ідеальний клімат (герої абсолютно за весь місцевий рік не ризикують ні замерзнути ні засмажитись), немає і бур; лише вулканічна активність. Я все розумію, так треба для сюжету, але чому ми маємо земні рослини та тварини? Чайки, мідії, ведмеді, хлібне дерево і т.д...
З самого початку багато питань викликають характери і поведінка персонажів, що вижили, хоча професії їм автор підібрав ювелірно, він — геолог, який вміє дати толк мінералам, вона — лікар, психолог. Адам відразу після катастрофи залишається веселим та безтурботним. Ну він звичайно, типу намагається заради дами, щоб її підтримати і все таке, але не треба і перегравати. Адже у вас щойно загинули товариші з якими ви летіли сім років, це ж має щось значити, герой перед дамою повинен бути мужній і стійкий, але можна було трішки і погорювати.
Єва - та ще штучка. Автор весь твір носиться з нею як з кришталевою вазою і намагається переконати свого читача, що саме так і треба ставитися до жінки, зносити всі її примхи і вгамовувати кожну забаганку. Але хвилиночку, ми ж на чужій, мало б бути ворожій планеті, хіба виживання не стає обопільною задачею? Хіба для жінки не знайдеться жодної корисної функції в такому тандемі, окрім як засмагати, доки її Адам добуває шкіри і плавить мідь? І навіть приготувати поїсти ні-ні, сучасна жінка ні в няньки, ні в куховарки не наймалась? Гаразд би просто засмагала і їла приготовлене Адамом, але так робити нерви своєму печерному мужику, це ще треба вміти. Це рідко якийсь мужик на Землі те витримає, але не наш Адам — це його щастя і його принцеса, заради неї він на все.
Але ж вона за текстом психолог, а поводиться як малолітня неврастенічка! Як вона сім років то долетіла, що її з корабля не викинули...
Ну і кінцівка
Оцінка: 7/10
September 10, 2023
Однозначні плюси роману в тому, що він легко читається і має несподіваний фінал. Почавшись як класична робінзонада в космосі, ще й з головними героями, яких чисто випадково звуть Адам і Єва, сюжет веде до дуже камерної історії про родинні цінності.
Але вже в зав'язці відчуваєш, що щось не так. Головні герої потрапили на планету, де вся біосфера - копія земної. Буквально всі істоти на ній - копії земних тварин і рослин. Це не тільки не пояснюється, а й не дивує персонажів. Адам і Єва чомусь не мають з собою жодних інструментів і взагалі не задаються питанням: а як їх повинні знайти рятувальники? В запасі мінімум 14 років і все, що робить Адам, це ставить стовп на річницю потрапляння на іншу планету.
Адам майже всю книгу щось робить, працює, тоді як Єва сидить і страждає. То їй сумно, то їй хочеться делікатесів, і Адам виконує всі забаганки. Це даність, яка не засуджується, не висміюється і не виправдовується. Просто так є. Потім Єва переживає розвиток і стає діяльною особою, але виключно з необхідності. Фінал лишається відкритим і з думкою, що якби головні герої мали трохи прогресивніші погляди на сімейні обов'язки, то все склалося б краще.
Але вже в зав'язці відчуваєш, що щось не так. Головні герої потрапили на планету, де вся біосфера - копія земної. Буквально всі істоти на ній - копії земних тварин і рослин. Це не тільки не пояснюється, а й не дивує персонажів. Адам і Єва чомусь не мають з собою жодних інструментів і взагалі не задаються питанням: а як їх повинні знайти рятувальники? В запасі мінімум 14 років і все, що робить Адам, це ставить стовп на річницю потрапляння на іншу планету.
Адам майже всю книгу щось робить, працює, тоді як Єва сидить і страждає. То їй сумно, то їй хочеться делікатесів, і Адам виконує всі забаганки. Це даність, яка не засуджується, не висміюється і не виправдовується. Просто так є. Потім Єва переживає розвиток і стає діяльною особою, але виключно з необхідності. Фінал лишається відкритим і з думкою, що якби головні герої мали трохи прогресивніші погляди на сімейні обов'язки, то все склалося б краще.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews