Джалапіта. Мала проза

by Емма Андієвська

Видання знайомить широкий читацький загал з малою прозою Емми Андієвської (нар. 1931 р.), яка є яскравою представницею модернізму в українській літературі. Хоча більшість свого життя мисткиня прожила за кордоном, усі ці роки вона пише українською. І батьківщина визнала майстерність письменниці – 2018 року Андієвська отримала Національну літературну премію ім. Т. Г. Шевченка. Письменниця наголошує на великій ролі підсвідомості у своїй творчості, в її творах буденність співіснує з фантасмагорією, проза життя — з містикою. Так, у її оповіданнях з’являється пан Д., який може купити собі демона, чи людина, у якої від хвилювання тече носом вовна, що має чудесні властивості, а навкруги живуть пересічні люди, які зайняті буденними справами, а сусідська дитина — дівчинка з жовтими кісками — є насправді смертю. Таке от життя...

282 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

About the author

Емма Андієвська (Emma Andijewska) - українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.

For English-language profile see Emma Andijewska

Reviews

[Марина · Rating 4 out of 5]

Не пам'ятаю, щоб колись писала відгук про книгу, яку свідомо вирішила не дочитувати, але про "Джалапіту" Емми Андієвською я просто не можу мовчати. Бо мене дуже вразило те, як вона легко пише про речі, які мало кому на думку спадуть.

"Джалапіта" - це збірка малої прози, в якій розповіді в дечому пов'язані між собою. З перших сторінок Емма Андієвська показує нам героя на ім'я Д., який пішов до крамниці, щоб купити собі демона. А демони в реаліях "Джалапіти" лежать пухнастими грудками на полицях, доки втомлена продавчиня не дістане їх та не віддасть бажаючим. Д. купує свого демона та йде з ним вулицями міста. В цей момент в мене з'являється версія, що всі ці події відбуваються в місці типу Чистилища, бо реакції інших персонажів на покупку Д. ніби натякають. Хоча хто знає, може в кінці книги є відповідь, яку я вже не дізнаю.

В інших історіях відбувається таке: з батарей опалення з'являється дракон, на одну з вулиць міста падає зірка, яка світить так яскраво, що жителі змушені зафарбувати чорним стіни та вікна будинків (все на вулиці зафарбували, навіть тварин), аби настала хоч якась темрява і люди змогли спати, потім додумалися накривати зірку ковдрами. Є історія про країну, яка знана у світі як найвеличніша та наймогутніша, хоч і займає крихітний клаптик землі площею в один крок, та її громадяни сліпо вірять у власну міць та безкрайні кордони.

Були моменти, коли я зупинялася на якомусь реченні і думала: це ж геніально. Іноді мені було нестерпно нудно - це відбувалося в ті моменти, коли пані Андієвська відступала від манери магічного реалізму та переходила до чогось на кшталт притч. Не моє.

Хоча авторка мене зацікавила. Планую подивитись про неї випуск на каналі "Шалені авторки", щоб дізнатись більше про жінку з неймовірною фантазією на тему того, що стосується доволі простих побутових речей.

[Mariia · Rating 4 out of 5]

Так може писати тільки художниця. Її образи - матеріальні. Навіть сюрні абстрактні речі виникають перед очима як кіно.

Джалапіта - це концентрований модернізм. До цієї книжки я не знала, що таке можна робити зі словами. З кольорами, з фігурами – так, але ж не з текстом!
Концентрованого модернізму за раз багато не з'їси. Це добре, бо можна розтягнути задоволення надовго. Але це й погано, бо одну книжку читаєш пів року.

Андієвська переважно пише вірші. Про її прозу я дізналася у матеріалі до дня народження авторки – там було кілька оповідок про Джалапіту. Потім довгенько шукала, де взяти ще. В бібліотеці нема, в книгарнях останні примірники розкупили сотню років тому. Випадково знайшла серед залишків поганеньке видання 2015 року від Фоліо.

Вердикт такий, що прочитати хоч кілька уривків варто, щоб розуміти, що взагалі можна писати ТАК. Чи потрібно для цього читати цілу книжку? Мабуть, ні. Точно не кожному.

[Olenka Dobosh · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книжка, про що - насправді про все насвіті, і ні про що. Читаючи, насміялась з вигадок та ідей, які головний герой, а може і не герой -Джалапіта проявляв, виявляв і проживав.

Дуже рекомендую теж послухати цей твір у виконанні самої Емми Андієвської на ютубі, це доповнює твір ще як мінімум на половину.
Точно ще повернусь до творів цієї непересічної авторки.
Твір подарував багато легкості та натхнення, яскравих образів, уява запрацювала наповну.

Дуже хочеться, щоб про Емму Андієвську, якій нещодавно виповнилось 93 дізналось якомога більше людей- феноменальна людина, яка випромінює неймовірне добро та ерудованість.

[Maria · Rating 5 out of 5]

Це чудернацька книга) взагалі планувати оцінити на 4, але дійшовши до казок все ж зрозуміла, що це 5) наскільки фантасмагорична є ця збірка! наскільки вона по цікавому дивна! ще не мала такого читацького досвіду, але це такий дивний острівець добра, хоча іноді читаєш і задумуєшся, який ще всесвіт має у собі пані Емма)

[Olena Biruk · Rating 5 out of 5]

Мені це дуже сподобалося. Я так ніколи не сміялася над книгою! Про що вона? Уявлення не маю… може, про біси від сидячої роботи або про кістяка, що хоче поголитися, або про трамваї, що збивають котів з вікон. А може про дуже гарну мову, якою це все написано. Отримала задоволення від читання. 10 з 10