Книжка починається як історичний роман про події початку минулого тисячоліття: про життя однієї з перших кегелій – громад християн, котрих жорстоко переслідують, а тому вони змушені жити подалі від великих міст. Ця громада живе у так званому Оазі – загадковому місці, куди можна дістатися тільки через небезпечну Долину Каміння, де на мандрівника чигає безліч небезпек. Проповідник кегелії – Ромаї, його кохання добивається Мелана, яка прибилася до громади випадково. Їй невтямки закони, за якими живе кегелія, вона не сприймає ні їхньої віри, ані їхніх братерсько-сестринських стосунків, ані їхнього всепрощального християнського милосердя. Особисте щастя з коханим чоловіком за будь-яку ціну – ось її кредо. Заради нього вона готова на все, навіть на зраду. Та чи маємо ми право знехтувати мораллю і долями інших людей заради власного задоволення?
Несподівано сюжет обривається, і ми опиняємося вже в сучасності. Головна героїня – письменниця Марина Перистері, успішна авторка жіночих романів про шалене й нещасне кохання. Якось дивно для колишньої студентки-інтелектуалки з факультету релігієзнавства і давніх мов. Здається, все у неї є: чоловік, донька, гарний дім, слава. Але щастя немає. Чому? Бо в свого чоловіка вона закохалася ще в юності, хотіла бути з ним попри все на світі, а тому вдалася до чаклування, щоб його приворожити. Живуть разом багато років, але немила вона йому. Він узагалі дуже дивний, висловлюється притчами, як і його батько, колись відомий науковець-біолог. Якось під час презентації нової книжки Марині повідомляють, що її чоловік потрапив у аварію і тепер у лікарні в дуже тяжкому стані. Отоді, поки вона сидить біля його ліжка, і проминає у неї в думках усе її життя, з усіма помилками, хибним вибором, згадується юність, початок дружби з двома нерозлучними подругами Ліною та Ніною, яку дівчата пронесли через роки. На щастя, чоловік одужав, вони вдвох повертаються у гори, де багато років тому були разом із друзями. Там потрапляють у загадкову печеру, в якій, ризикуючи життям, проводять понад добу. В такій екстреній ситуації вони нарешті вперше за багато років знаходять час і мужність оголити душу одне перед одним, розповісти про свої страхи і привиди з минулого, що не дають їм спокою.
Ви запитаєте: а до чого тут перший сюжет? Нехай це залишиться загадкою для читача до кінця книжки. Інакше нецікаво. Але паралель є: у кожного своя доля, свій хрест, їх не переламати, часом важко нести, але мусимо мати достатньо гідності й сили, аби робити це достойно.
Це шедевр. Я хочу читати це з книжковим клубом (обовʼязково - вголос).
Про авторку дізналась після статті, в якій пишуть, що вона - українська Француаза Саган (🙂🙂🙂).
В «Камінній оргії» сподобалось все: - «гарний стрункий ефіоп Габріель, який не повернувся до Африки після навчання», щоб позбавляти невинності українських дівчат - компʼютерна гра з назвою «Святий дух» - «декласована», 12-річна дівчинка з «якоїсь банди», яку підібрали на вулиці, а вона потім таке робила, що варто прочитати цю книжку - що не стали викликати поліцію через якісь там кості якогось трупа, щоб не затримувати роботи з ремонту водогону.
І багато всього іншого. Це феєрія, а не книга. Від усього серця раджу. Я кайфонула, вибачте.
Насправді це так погано, що аж круто. Жаль, що це не іронія з боку авторки.
Чесно кажучи, я не зрозуміла про що ця книга) Є декілька варіантів, чого так сталося: чи то я надто молода і недосвідчена у відносинах (житті); чи то я недостатньо інтелектуалка, тому не вловила глибокого сенсу. Але це вже спойлер, тому повертаюся до обговорення структури історії і її сюжету. Книга починається досить цікаво. Біблійний стиль змушує думати, що на тебе чекає щось оригінальне й незвичайне. Щось, що ти зазвичай читаєш в екзотичних авторів з-за кордону. Потім проходить півтори чи дві сторінка і історія різко обривається, переходячи у сучасність. Пам'ятаю, як я не могла тоді зрозуміти, це в мене якийсь глюк (у купленій, до речі, офіційно напряму у видавництва книзі) чи це так має бути. Ще промайнула думка, що це просто перелік оповідань, які потім разом якось зійдуться. Хотіла закрити книжку вже на цьому моменті, але такої звички не маю, тому продовжила читати. Відповідно, сучасність далі змінювалася з старовиною чи біблійними притчами. В результаті, в сюжеті було декілька сучасних поворотів, все логічно прояснилося та зійшлося, що було досить цікаво, але… якогось задоволення в результаті я не отримала. Мені здалося, що всі відсилки були заради відсилок. Інтелектуальність заради інтелектуальності. Якась метафоричність заради метафоричності. Я не люблю шукати якогось сенсу в книгах, але люблю, коли в них можна знайти щось для себе цікаве. В цій історії я цього зробити не змогла. Можливо, є хтось, кому сподобалося, і він (вона) розповість, чим саме книга вразила? Буду вдячна за чиїсь думки, можливо, колись знову перечитаю з більшим життєвим досвідом та спробую знайти щось ще.
Майстерно написана книга, з безліччю напівприхованих посилань до релігій та культур давнього сходу та античності, зокрема і раннього християнства, які поєднані зі злободенними та драматичними деталями сімейних (і не дуже) стосунків. Читається легко, одним подихом.
Є моменти, коли спочатку думаєш: "Це якась фігня, так не буває!" - а через пару сторінок зустрічаєш згадку про грифонів, і розумієш, що у світі цієї книжки все в межах допустимих припущень - як от циганські діти чи нецікаві комунальникам скелети.
Анотація цікавіша... По факту - дві невеличкі розповіді, які перемежовані у тексті. Жодна не містить якоїсь цікавої думки. Трохи містики, трохи персонажів а-ля журнал Наталі)) На початку ще здалося, що це може бути повчальна історія для молодих дівчат, як розпізнати безперспективні аб'юзивні стосунки, але ніт...