Das Kapital. Ein Plädoyer für den Menschen

by Reinhard Marx

„Ein Kapitalismus ohne Menschlichkeit, Solidarität und Gerechtigkeit hat keine Zukunft.“ Das sagt Marx. Aber nicht Karl Marx, sondern Reinhard Marx, amtierender Bischof von München und Freising. Wie seinem Namensvetter geht es auch ihm darum, die Gesellschaft zu verändern. Doch während Karl vor weit über 100 Jahren auf kollektive Planwirtschaft setzte, propagiert Reinhard heute eine globale soziale Marktwirtschaft, in der Eigentum verpflichtet.

Selten mischt sich ein Kirchenmann so offen in gesellschaftliche Debatten ein wie Reinhard Marx mit dieser Streitschrift. Gut so. Im erfrischenden Galopp jagt der Bischof durch staatsphilosophische Theorien. Offen prangert Reinhard Marx die steigende Armut an und benennt als Hauptursache der Finanzkrise die Profitgier. Gleichzeitig brandmarkt er Kapitalgesellschaften, die sich ihrer sozialen Verantwortung entledigen. Oder der Kirchenmann verteufelt im Vorbeigehen das US-Gefangenenlager in Guantanamo Bay als politisch wie moralisch falsch.

Um Wege aus der Krise aufzuzeigen, greift der Bischof gerne auf Bekanntes zurück, zitiert päpstliche Enzykliken und empfiehlt die Katholische Soziallehre. Demnach müsse der Einzelne soziale Verantwortung übernehmen, gleichzeitig solle Schwachen -- „Working Poor“ und zunehmend Familien -- besser geholfen werden. Wirft Reinhard Marx Karl Marx vor, “den Menschen vergessen” zu haben, meint er damit sicher auch seine Religiosität. Wenn der Bischof die von Max Horkheimer und Theodor W. Adorno verfasste Dialektik der Aufklärung durch Johannes Paul II. fortgeführt sieht, drohen seine Argumente allerdings zu vereinnahmen.

Sicher gehört Reinhard Marx zu den aufgeschlossenen Kirchenmännern, die mit Freude Fenster öffnen, um frischen Wind hinein zu lassen. Dabei sind seine Standpunkte im einzelnen nicht revolutionär. Vielmehr begeistert der Bischof damit, dass er ohne Wegzuducken viele drängende Probleme der Zeit klar benennt sowie aufrichtig, ja fast kämpferisch nach Gerechtigkeit und Frieden strebt. So könnte Reinhard Marx als Gegner des ungebremsten Kapitalismus wie folgt manifestieren: Soziale Markwirtschaftler aller Länder, vereinigt Euch!
--Herwig Slezak

Genres: Philosophy

319 pages

First published January 1, 2008

Reviews

[verbava · Rating 2 out of 5]

для початку – традиційний тренос за українським перекладом.
була абсолютно певна, що в багатостраждальних перекладах українською вже принаймні ніхто не пише "чоловік" замість "осіб". а от і на тобі. усе ще занадто добре я думала про багатостраждальні українські переклади (цей зроблений ігорем андрущенком; країна має знати своїх героїв) та їхніх редакторів (у цьому випадку олександра стукала; див. вище). переклад "капіталу" – невичитаний, неуніфікований (самих варіантів подання біблійних цитат тут штуки чотири), повний недоречно вжитих фразеологізмів, речень із неузгодженими займенниками і просто фактичних помилок. коротше, ще один том за покуту. тільки що я такого страшного зробила?

сама ж книжка – доволі цікаве явище, спроба поговорити про соціально-економічний вимір церковної доктрини максимально близько до світського рівня.
церкві, якщо вона не хоче бути сферою суто приватного, доводиться говорити про серйозні публічні проблеми, підходячи до них із інструментами й методологіями, які цим проблемам співмірні – і зрозумілі та близькі тим людям за межами церкви, хто теж цими проблемами займається. тобто з розмаїтими посланнями, конституціями й енцикліками, наприклад, тут маємо халепу: вони, хоч і заплановані як документи універсального рівня, у найкращому разі виявляються універсально-католицькими. кардинал райнгард маркс розуміє як це, так і те, що спроби теолога підійти до складних економічних питань можуть бути сприйняті світськими вченими з чималим скепсисом. тому назва праці – "капітал" – то не лише прояв почуття гумору, а й добре продуманий маркетинговий хід, який щонайменше схилить потенційних читачів і співрозмовників зацікавитися книжкою.
звісно, від самого тексту, написаного зокрема під впливом економічної кризи 2008 року, не варто чекати рецептів миттєвого звільнення та чудесних перетворень, як не чекаємо їх ми й від інших наукових праць. кардинал маркс наголошує на тому, що церковна соціологія не претендує на знання рецепту ідеального ладу (непогано для різноманіття), однак прагне до постійного вдосконалення соціальних структур з огляду на людину як їхню базову цінність. неможливо запропонувати панацею, але можна поділитися спостереженнями та церковним досвідом роботи, розповісти про тих, хто сам не має виразного публічного права голосу.
бо, зрештою, дискусія про капітал так чи інакше стосується людей, капіталом обділених; проблема багатства полягає в існуванні бідності. тож ключовим питанням для райнгарда маркса стає відповідальність – соціальна відповідальність капіталу, адже "кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть" (лк 12, 48). ця відповідальність, за версією маркса 2.0, полягає аж ніяк не в тому, щоб забрати в багатих і роздати бідним – він уже мав нагоду побачити, що це не працює. вона також не в тому – точніше, не тільки і не насамперед у тому, – щоб збільшувати соціальні виплати малозабезпеченим. першим кроком до подолання бідності має бути створення робочих місць, оскільки злидні – не лише матеріальний стан. безробіття б'є по людині більше, ніж проста відсутність грошей, бо позбавляє її відчуття залученості, потрібності (тут кардинал маркс дуже гарно резонує з "механічним піаніно" курта воннегута - думаю, вони б знайшли спільну мову). із робочими місцями пов'язана проблема освіти й домашнього виховання, адже без інвестицій у голови й душі можна говорити хіба про не занадто кваліфіковану робочу силу, яка часто потрапляє в ситуацію "бідняків при роботі" – коли ти працюєш, як каторжанин, а все одно не можеш забезпечити своїх базових потреб.
звісно, проблема з людьми (гріхопадіння все-таки) в тому, що як їм не розповідай про найкраще для всіх, вони робитимуть те, що найкраще для них особисто, не зазираючи особливо в майбутнє. і для того, щоб змусити капітал до соціальної відповідальності, мусить добре працювати держава: "важливі справедливі вимоги потрібно захищати державним порядком". досвід великої депресії доводить, що необхідно, аби держава наглядала за економічними процесами і регулювала їх. хоча треба визнати, що обмежитися тільки державним регулюванням можна було хіба в часи тої ж великої депресії (якщо взагалі). в останні десятиліття стає особливо зрозуміло, що кордони держав ефемерні, коли йдеться про економіку. говорячи, наприклад, про некваліфіковану робочу силу, мусимо визнати, що так звані "перший" і "третій" світи нерозривно пов'язані, і безробіття в одному виразно залежить від безробіття ж і злиденної оплати праці в іншому. тому більше не можна обмежуватися державними кордонами – необхідно виробити якісь універсальні правила гри.
добре, втім, що кардинал маркс не покидає нас тут, перед глобальним усесвітнім механізмом, за яким цікаво спостерігати, але до якого тяжко підступитися окремій людині. він наполягає на тому, що в руках окремих індивідів теж є засоби впливу на етику підприємництва, і найочевидніший із них – бойкотування. (і, як показує український досвід останніх років, воно таки працює). шкода тільки, що з багатством і розмаїттям українського книговидання припинити купувати книжки видавництва "темпора", доки вони роблять такі недбалі переклади, – майже не варіант.