Ця історія про Германа та Мері - про те, як легко можна втратити кохання і як важко звільнитися потім від нього; про те, як швидко руйнуються, здавалося б, непохитні зовнішні світи, лишаючи порожнечу, і якими міцними інколивиявляються начебто ламкі внутрішні світи героїв... Захоплююча, інколи смішна, інколи сумна книжка, в якій, як і в житті, щастя обовязково є - бо його не може не бути. Хоча б теоретично.
Зважаючи на те, що ця книжка стояла на моїй полиці з 2003 року непрочитаною, я явно нічого від неї не очікувала. Тому тепер вона мене приємно здивувала :) Звичайно, в деяких місцях вона вже відверто застаріла, мотивація героя викликає щонайменше подив, але за опис кемпінгу біля Коктебелю, за всі ці кримські нотатки я готова перечитати її заново (ну, може не всю, а лише кримські епізоди)). Книга скаладється з двох частин, які йдуть назустріч одна одній, і автор переконує, що починати читати можна з будь-якої. Я почала з тієї, яка описує пізніші події, і здається мені, що вгадала :)