Тексти Олени Макарчук — концентрат переживань і найнесподіваніших життєвих ситуацій. Це історії про почуття, дружбу, понівечені долі, війну на Сході, окупацію Криму, зради — коханих, матерів, батьківщини. Історії, де квітнуть соняшники над Іловайськом, любов буває у прямому сенсі сліпою, референдум робить братів ворогами, а жінки пишуть дуже відверті листи богині кохання Фроді. Це територія, де неідеальні герої та героїні ошукують себе й інших, забувають про вірність, ламають і ламаються, вдягають маски, щоб приховати свою сутність. Місце, де перетинаються грубість і тендітність, цинізм і грішна романтика, страждання і радість, безнадія і сподівання на краще.
Оповідання сподобалися, особливо, з історичною, краєзнавчою складовою - "Тіні пташок", "Фенікс", "ЦУМ". Різноманітна тематика - кохання, зрада, стосунки між чоловіком та жінкою, війна, яка розпочалася ще 2014 року на Сході України, окупація Криму, важкі долі людей... А ще листи до богині кохання Фроди, які пишуть звичайні українки в надії на пораду, підтримку, чи може, щоби просто поділитися своїми, подекуди, такими непростими миттями життя...
⠀ Книжка, в якій зібрано чимало історій, які поєднанні війною, коханням, болем та зрадою. ⠀ "Листи до Фроди" - трохи дивна, як на мене, книга. У ній є 26 оповідань та в самому кінці шість власне листів до Фроди. Чому так? Я не зрозуміла. Як і того, чим листи за свою темою, атмосферою відрізнялись від оповідань. Я не зрозуміла, чому книга називається "Листи до Фроди", якщо листам до Фроди приділено тільки останні сторінок 80, а що було до цього? ⠀ Із усіх історій мене найбільше зачепили лише декілька - "Тінь пташок", "Шарп", "ЦУМ" та "Німий". Це ті, в яких мені боліло за страждання людей під час воєн, Голодоморів. Інші, хоч і наповнені емоціями, переважно болем, але якісь ніби однакові й більшість про зраду чоловіків чи/та жінок. ⠀ Уся книжка - це концентрація страждань через кохання. А також через те, як війна ламає людські долі. В один історіях це показано справді дуже чуттєво, а в інших - ні. ⠀ Деякі оповідання зі збірки мені були схожі на оті серіали, які показують по телебаченню. Кожне оповідання - маленька сімейна драма. Та через невеликий обсяг не до всіх героїв виникає співчуття чи/та симпатія. ⠀ На жаль, ця книжка не для мене. Упевнена, що вона знайде свого читача. Такі історії справді можуть викликати почуття та захопити увагу. Було важко писати відгук, бо книга й не погана, й важливі теми порушено, але просто не моя. ⠀ Однак є й плюси. В авторки чудова мова. Читається книжка надзвичайно швидко та легко, можна осилити всі ці історії буквально за один день.
Книга складається з коротких оповідань, історій про любов, зраду, війну, кохання під час війни, про трагічні людські долі (від першої історії я дуже ревла).
Історії дуже цікаві, майже всі пов’язані з війною або її наслідками. І більшість історій мені дуже сподобались, але в деяких я дуже заплуталась, хто кого з ким зрадив, хто кому ким є, то син Лесі чи Лєни.
Суто для мене ця книга дуже похмура і здається без жодного променя світла, —сум, страждання, розтавання, тут ніби хтось віднайшов щастя, а щастя пішов на війну, когось ґвалтують. Іноді мені треба було робити паузи і читати щось добріше, а потім я поверталася та читала наступні історії.
This entire review has been hidden because of spoilers.
На основі «Тіні пташок» почитав би щось більше, наприклад роман-сагу, а то ті часові петлі закружляли сильніше, ніж Маховик часу у «В’язні Азкабану». Сподобалася поступовість подачі інформації; пасує тренуванню природної нетерплячки: тільки почнеш обурюватися «що воно таке і до чого / для чого», як на тебе спускається розуміння. Красиво і болісно написано. «Кава з молоком» — як на мене, надто коротко. Справді, дещо улюблене інколи має особливий контекст. Забереш його — і любов зникає. А тремор чи триґер — яка, зрештою, різниця? Красиво і сумно. «Спека» — ач, як життя може забирати людей, а потім знову їх же і підкидає. Теж сумно, втім мене більше зачепили оголошення на стовпах і рядок із пісні Білик — надибав під час карантину на її творчість до 2004 року… «Троянда» — щось таке попри піднесення важливої теми. Чого не скажеш про оповідання, що його назва складається з рядка татарської пісні. «Позначити почуття» — про те, як одне почуття давно замінила сукупність інших. Але в публічному просторі про таке сповіщати не прийнято. Коротко і влучно. «Криниця» і «Операція» якось пройшли повз, усупереч піднесенню болісних тем. «Соняхи» — напевно, щось уранішнє, бо тут російська мова ще не перекладається і поготів не передається українськими літерами, на відміну від інших оповідань. Але типаж вогонь як змальовано! Аплодую! «Усе буде гаразд» — йой трясця! Хочеться звернутися до фікрайтерської термінології і схарактеризувати це оповідання як скло скляне. Також коротке і потужне. «Київ. Вокзал» — знову коротке. Отже, тільки напишу, що авторка блискуче зобразила проблематику любовних романів (а відтепер іще й ромкомів). Далі — рекомендовано читати самим. Кози й «Шарп» сподобались. І — ні слова про них більше. «Світлана» — про війну в житті родини. Та і майже всі оповідання в цій збірці торкаються війни в житті героїв. «Помада» — повз. «Щастя», «Відрядження», «Леся», «Старий сад» — об’єднанні стосунками. Десь зі щасливим кінцем, десь це кохання зрадливе, втім має плід, десь наявні токсичні стосунки. «ЦУМ» — немов символ закільцьованості життя. «Фенікс» якось не виділився з-поміж оповідань про почуття з цієї збірки, а враження від «Конспекту» суцільно затьмарено оповіданням із назвою з рядка татарської пісні. «Чорнота» ж — коротко і влучно! — немов стріла в дартсі «в яблучко». «Німий» відніс до творів про кохання — якось нейтрально, а в «Срібному весіллі» є нотки містики, що мені сподобалося. А от власне ті кілька листів до Фроди, що йдуть опісля оповідань і завершують книжку мені зовсім не сподобались — якось оповідання їх поглинули; після них листи справили враження чогось надто простого і побутового. Хоча стиль однаковий наче. Певно, листи слід було залишити на другий день. Але захопили оповідання. Загалом, збірка сподобалася.